Народ про релігію [Украинский фольклор] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
[Оглавление]
НАРОД ПРО РЕЛІГІЮ Українська народна антирелігійна творчість (видання друге, перероблене і доповнене)
НАРОДНЕ РОЗВІНЧАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ ОБЛУДИ
Формування науково-матеріалістичного світогляду радянських людей є одним з найважливіших програмних завдань Комуністичної партії Радянського Союзу. Чим швидше долатимуться пережитки минулого, тим успішніше здійснюватиметься будівництво комунізму, що з колишньої мрії став нині безпосередньою реальною справою всієї творчої діяльності радянського народу. Комуністична партія приділяє винятково велику увагу ідейно-виховній роботі, спрямовуючи її, зокрема, і на подолання у свідомості та поведінці частини громадян нашої країни пережитків минулого, несумісних з соціалістичним способом життя радянського народу, з його комуністичними ідеалами. До найбільш тривких пережитків належать релігійні вірування та забобони, що зустрічаються ще й зараз як далекий відгомін давнього багатовікового одурманювання трудящих пануючою в класово-антагоністичному суспільстві церковною ідеологією. Великий Жовтень знищив у нашій країні соціальний ґрунт для існування релігії та клерикалізму, проте деякі релігійні пережитки залишилися, підтримувані консервативною силою довго-вікових церковно-обрядових традицій та релігійною пропагандою. Червневий (1983 р.) Пленум Центрального Комітету КПРС поставив вимогу перед усім ідеологічним активом, перед кожним членом партії не ослабляти роботу і з такою специфічною групою населення, як віруючі. «Під впливом релігії,— зазначалося на Пленумі,— ще залишається частина людей, і частина… не така вже й мала. Численні ідеологічні центри імперіалізму намагаються не тільки підтримувати, а й насаджувати релігійність, надати їй антирадянської, націоналістичної спрямованості»[1]. Протягом віків релігія тримала трудящих у темряві, прагнучи затуманити їх свідомість і почуття вірою в якусь вищу істоту — бога. Тяжке життя в умовах нестерпного гніту та експлуатації, страх перед незрозумілими силами природи — це той грунт, що породжував забобонність і передсуди, а також і надії на полегшення свого становища, чого сподівалися від уявлюваних потойбічних сил. Пануючі верстви всіляко підтримували релігію та церкву, бо вони допомагали пригнічувати трудящих економічно і духовно, відволікали їх від боротьби за свої інтереси, за справедливу перебудову суспільного життя. Всі приписи і догми християнської релігії були спрямовані на приниження людини, на виховання в ній покори, інертності і байдужості, на перетворення її в «раба божого», а отже, і в безмовного раба поміщика, капіталіста, царизму. Тільки бог досконалий, людина ж — порочна, грішна. «Бог терпів і нам велів», «все — від бога» — така антигуманна мораль прищеплювалася трудящим з покоління в покоління духовенством з амвонів численних церков та монастирів, що густим павутинням обплутували життя трудової людини. Релігія відмовила в людських правах і людській гідності половині людства — жінкам, деякі «отці церкви» принизливо називали їх «диявольською посудиною». Прикриваючись постулатом «не згрішиш — не покаешся, не покаявшись — не спасешся», релігія фактично сприяла злочинності і лицемірству, підбурювала на аморальні вчинки аж до братовбивчих воєн включно… Церква не гребувала найжорстокішими і найпідступнішими засобами, щоб відстояти свій авторитет і зміцнити свою силу та позиції пануючих класів. Саме тому в наш час таким активним поборником і захисником церкви і релігійної ідеології є імперіалістичні та шовіністські кола. Як ідеологія релігія чужа й ворожа трудящим масам. У статті «Про ставлення робітничої партії до релігії» (1909 р.) В. І. Ленін писав: «Релігія є опіум народу, — цей вислів Маркса є наріжний камінь усього світогляду марксизму в питанні про релігію. Всі сучасні релігії і церкви, всі і всілякі релігійні організації марксизм розглядає завжди, як органи буржуазної реакції, які служать захистові експлуатації і задурманенню робітничого класу»[2]. Життєва практика трудових мас вже здавна підказувала їм, що релігія сковує їх дії, служить їх гнобителям. І вже на початку запровадження християнства на Русі крізь завісу релігійного туману почали пробиватися промені антирелігійного вільнодумства, заперечувалися релігійні догми і обряди, ширився опір церкві та духовенству. Хоч церква й жорстоко розправлялася з вільнодумцями, все ж у ході історичного розвитку зростало критичне ставлення до релігії, бо його породжувала соціальна боротьба проти феодального та капіталістичного гніту, освяченого церквою. Протест трудової людини проти релігійного одурманювання і гноблення особливо яскраво й широко виявив себе й відобразився в народнопоетичній творчості. Адже від давнини фольклор по-своєму передавав народні уявлення про світ і природу, в яких не було ні бога, ні чорта, ні раю, ні пекла, а визнавався світ відвічно існуючим. Елементи безбожжя, властиві найдавнішим космогонічним фольклорним легендам, пізніше переростали в антирелігійні мотиви, які збагачувалися на ґрунті соціальної боротьби. Із загостренням класових суперечностей посилювався атеїстичний струмінь у народній творчості. Не випадково церква забороняла народні розваги, переслідувала носіїв народної поезії (скоморохів, кобзарів та ін.), забороняла «песни сатанинские петь», «сказки небывалые сказывать». В царській Росії йшов упертий і жорстокий наступ на народну поезію і обряди з боку духовної і світської влади, що заподіяло величезну шкоду народній творчості. Наприкінці XIX ст. М. В. Лисенко з болем писав про пісні річного обряду, «вимираючі на наших очах через поліцію, попів і свою старшину»[3]. Більшовицька «Правда» 5 лютого 1913 р. у статті «Пісня під забороною» розвінчувала місцеву владу містечок і сіл Полтавщини, де «за спів колядок і пісень на Купала співаки попадають… в холодну»[4]. Особливо бентежив церковників народний сміх, оптимізм, віра в силу людини, що звучали у фольклорі, бо все це підривало основи релігійної моралі, проповіді божественного начала, величі бога і мізерності людини, аскетизму і т. д. Не один наказ і закон спрямували церковники проти народного «празднословия и смехотворения». А саме викривальна сила сміху була гострою зброєю трудових мас в їх боротьбі з експлуататорськими класами і насаджуваною ними релігійною ідеологією. Адже релігія, церква, як зазначав В. Г. Бєлінський, «завжди була опорою батога і догідником деспотизму, поборницею нерівності, підлесником влади, ворогом і гнобителькою братерства між людьми»[5]. Показуючи погляди панівного класу капіталістичного суспільства на релігію, І. Я. Франко у повісті «Великий шум» устами одного з персонажів — пана Суботи — так розкрив її класову функцію: «Головна річ — пускати страх на хлопа: душу свою згубиш, пекло на тебе чекає! Щоб боявся, щоб не переступив своєї собачої границі, щоб не ласився на те, що не його, щоб краще з голоду здох, а не торкнувся того, що панське або попівське. От як я розумію релігію, ось у чім бачу її громадське значення. Пан біг — що таке пан біг? Ми того не знаємо, ніхто його не бачив, але ми з нього робимо незримого та всемогучого жандарма, щоб пильнував нашого добра, нашого життя, наших родин» [6]. Відчуття експлуататорської суті релігії, її соціально ворожої трудовим верствам ролі здавна було властиве широким масам народу. їх критичне сприйняття всіляких релігійних догм і церкви в цілому з усіма її обрядами та служителями знайшло відображення в народній творчості. Антицерковна сатира засвідчувала, що світогляд мас починав звільнятися від релігійної облуди, що зростала сила протесту проти духовного гніту, В казках, анекдотах, піснях і прислів’ях народ показував справжню суть релігії, її вороже трудящим єство, висміював внутрішню мізерію церковних догм, негідні вчинки церковнослужителів, прикриті оболонкою благочестивості, доброчинності та помпезності, «Сміх, — писав А. В. Луначарський, — є ознака сили, Сміх не тільки ознака сили, але і сама сила… Сміх — ознака перемоги»[7]. А оскільки в народній творчості цей сміх — колективний, масовий, то його разюча сила зростає і помножується. Від сміху, за влучним висловом О. І. Герцена, падають ідоли. Народна антирелігійна творчість, частка якої представлена і в цій книзі, своїм лукавим і дошкульним сміхом знімає ореол святості з самого бога, святих його угодників і всього церковного кліру, показуючи всю їх облудність і лицемірство, класово ворожу народові мораль та поведінку. Якщо релігія підносить бога як втілення справедливості, досконалості й доцільності, то фольклор скидає його з висоти божественності, з п’єдесталу величності, представляючи мізерним, мстивим, недолугим і обмеженим. Біблійні легенди про творення світу богом, про його взаємини з дияволом та з першими людьми подані в народній творчості з глузливою насмішкою, нерідко пройняті їдкою іронією, крізь яку чітко проглядає народна зневага до церковних вигадок та легенд. Трудящі розуміють соціальну природу релігії і викривають її дотепними анекдотами, мудрими прислів’ями та приказками («Богові потрібна не душа, а гроші». «В кого гроші, за того й бог», «Де той бог був, як цар бідноту в дугу гнув» і т. ін.). Народний гумор і сатира не щадять також ні святих, ні апостолів, дотепно змальовуючи їх морально ущербними, мізерними, брехунами, злодюжками, непотребом, Якщо церква, нав’язуючи віруючим приклади доброчинності у вигляді «житій» різних святих, розмальовує їх чудодійні справи, вихваляє їх поведінку, то фольклор усе це бере під сумнів, зводить нанівець, показуючи лицемірну й «фарисейську мораль цих «житій». Народні саркастичні новели про гріховність і аморальність поведінки апостолів, анекдоти і дотепи про ікони, прирівнювання зображень святих до «бозі з хвостиком» і т. д. і т. п. — все це яскраві художні свідчення повного обезцінювання релігії трудовим народом. Українські буржуазно-націоналістичні «теоретики» ще в XIX ст. висунули тезу про богобоязливість, релігійність та про індивідуалістсько-власницьку психологію українців. Цим застарілим перержавілим інструментарієм користуються й зараз зарубіжні продажні націоналістичні писаки. Проте вся атеїстична українська народна поетична творчість рішуче спростовує ці наклепи, а сучасне суспільне життя українського радянського народу-атеїста, що разом з усіма народами СРСР прямує до комуністичної мети, не залишає від цих зловорожих «теорій» каменя на камені. Яскравим свідченням антирелігійних та антицерковних настроїв трудящих є їх ставлення до духовенства — попів, дяків, ченців і т. п., відображене у фольклорі. Аморальні пособники експлуататорів і самі гнобителі народу іменем «святої церкви» і бога віддавна стали предметом народної ненависті та презирства, одним з об’єктів гострої народної сатири. А в сатирі, як відомо, проявляється не тільки соціальна позиція, а й соціальна активність мас. Релігія пильно дбала про авторитет своїх слуг, церковники всіляко намагалися під маскою лицемірства і фарисейства приховати свою розбещену експлуататорську натуру, але народна творчість нещадно зривала цю маску, активно розхитувала прищеплювані панівними класами уявлення про своїх представників. До нашого часу дійшли антицерковні та антипопівські твори ще з XVI і XVII століть, не говорячи вже про пізніші часи. Ось, скажімо, як зображено сільського попа в пісні, записаній наприкінці XVII століття:* * *
Пропонована читачеві книга містить кращі зразки антирелігійної та антиклерикальної усної творчості українського народу дореволюційного і радянського часу, тематично згруповані у чотирьох розділах. У розділі «Святий боже» не поможе» подані твори, в яких висловлюється критично-зневажливе ставлення трудящих до бога, святих, релігійних обрядів і свят, молитов, церкви і релігії взагалі; у розділі «У попа очі завидющі, а руки загребущі» їдко висміюється пожадливість, зажерливість, лицемірство й аморальність служителів культу; розділ «А то пани із попами роблять всюди лихо» присвячений викриттю гнобительської ролі релігії, церкви і духовенства, їх прислужництва експлуататорам, тут вміщено також антирелігійний фольклор соціального протесту; у розділі «До щастя дорога — без попа і бога» представлені твори, що свідчать про перемогу атеїстичного світогляду в умовах радянської дійсності, показують будівництво нового життя без бога, релігії та церкви.«СВЯТИЙ БОЖЕ» НЕ ПОМОЖЕ
…Не жаден богНе сотворив з нічого чоловікаНа образ свій і на свою подобу,Але противно, чоловік творивБогів з нічого, все на образ свійІ на свою подобу…І. ФРАНКО
СТВОРЕННЯ СВІТУ
Це було колись, як іще люди не велись, як сніг горів та соломою тушили, як небо було луб’яне та ходили гроші шкуратяні. А мій бог накопав глини, гарненько її замісив, купив на базарі форми і чоловіка зробив. Зробив ноги, зробив руки, а далі вже набрався муки. Прилетіла до нього муха і каже: — Проколи йому ніс і вуха. Проколов він ніс і вуха, а сам подивився, похитав головою та й каже: — Гай-гай! Це вже тепер не чоловік буде, а сопілка. Хоч бери та грай.ЯК БОГ ЧОЛОВІКА ЛІПИВ
Надоїло богові самому жити. І почав він з глини чоловіка ліпити. Виліпив ноги і каже: — Ноги для того чоловіку, аби ставав переді мною на коліна. Виліпив тулуб: — А се вмістилище для всяких болячок, для всяких забаганок. Забуде чоловік за мене — а його колькне у бік, най згадає ім’я боже. Забуде чоловік за мене — а його голод почне мучити, най просить: «Хліб насущний дай нам днесь». Виліпив руки й каже: — А се для молитви. Зробив вуха — голос божий слухати. Зробив очі — образ божий видіти. Зробив рот — славу богу співати. Зліпив і припер до плота, аби висох. А сам ліг спочити. Проходив тут чорт. — А се що таке? — тицьнув пальцем у черево припертого до плота чоловіка із глини. З того часу у кожної людини видно слід чортового пальця — там, де пуп. І почув чорт у відповідь: — Се вмістилище всяких болячок і забаганок. Чи заболить мені, чи зголоднію — все мушу згадати ім’я^боже. Подивився чорт, звідки йде голос, — у рот, а там пустота. — Е! — каже він. — Так бог тобі недодав. Тому ти лише одно знаєш — його слова повторяти. Та не біда — зараз ми все поставимо на місце. І чорт узявся за роботу. Зняв череп з голови, вставив туди мозок, закрив знову і каже: — Ну, відтепер ти маєш найголовне — розум. З того часу і пішли по землі розумні люди. Вони знають, що ноги — для ходіння, руки — для роботи, рот — для співання пісень, очі — на дівчат дивитися, вуха — аби чоловік на осла не був схожий, а черево — аби легко розпізнавати бідних і багатих. З того часу всі, хто має розум у голові, питають! — А хто того плота зробив, до якого бог припер першого чоловіка?!ГРІХ ПИТАТИ
Колись піп розповідав у школі, що бог створив землю, а учень і питає: — А хто створив бога? — Про це гріх питати і одповідати!НЕ Я…
Піп гнівно кричить на учнів, які не вивчили уроку: — Хто створив світ, питаю вас? Переляканий. учень лепече: — Не я, прошу пана превелебного, Не я!..ДОЧИТАВСЯ
В одному селі був піп. І от читає вій раз проповідь. — Слухайте, прихожани. Як не було ні неба, ні землі, одна плетень стояла, тоді… А тут встає один селянин і питає: — А де ж кілля було, як не було землі? На твоїй голові стояло чи що? Обернувся піп, думав далі читать, а в церкві вже нікого не було. Дочитався.ВІДПОВІДЬ
— Панотче, скажіть мені правду, чи є бог? Панотець почухав потилицю: — А бог його знає…СКІЛЬКИ БОГІВ НА НЕБІ?
Зайшов селянин до церкви й думає: «Може, скоро вмру. Піду висповідаюся». Підійшов до отця духовного, схилив голову та й каже: Отче, очистіть мою душу від гріхів, бо вже відчуваю кінець життя свого. Хочу вмерти, як і інші люди. Піп перехрестився і послав за олтар, де сповідав, бо думав, що селянин гроші має і за сповідь заплатить. Пішов той за олтар і чекає, що буде далі. Піп почав сповідати. Спочатку питав те й :се, а селянин нічого не знає. — А чи знаєш ти, скільки богів на небі? Дядько покрутив головою, а потім сказав: — А чи знаєте ви, отче, скільки зубів у бороні? Отець похитав головою: — Щодо борін, то не моє діло. Але ти, як праведний християнин, мав би знати, скільки богів на небі. — А ви, отче, думаєте, що то моє діло знати, скільки богів? То ваше діло!ВПІЗНАВ
Запитав онук діда: — Діду, який бог? — З сивою бородою, буває лисий, а більш з чуприною, і кашляє він, бо старий дуже. Онук зрадів: — О, я його сьогодні бачив. Ходив по городу і огірки молоденькі крав. — То не він. — Він, діду… Точнісінько такий, як ви сказали, ще й кашляє. Певно, вмирати збирається.ПОЯСНИВ
Було це в старій школі. Ішов урок закону божого. Піп пояснив, що бог єдиний, але в трьох лицях. Діти ніяк не могли зрозуміти такої мудрації. Запитав піп — бачить, нічого не розуміють. Тоді він вдався до унаочнення. Підійшов до найкращого учня і, показуючи на ґудзики на свитці, сказав: — Ось три ґудзики. Це наче бог у трьох лицях. А кожний ґудзик ось що буде означати: перший — бог-отець, другий — бог-син, третій — бог — дух святий. Другого дня піп, щоб перевірити, як діє його метод, першим спитав того хлопчика, якому пояснив на ґудзиках. Хлопчик устав і в сльози. — Пояснюй на ґудзиках! — закричав піп. Хлопчик, схлипуючи, відказав: — Бог має три личка. Ось бог-отець, ось бог-син, а бога — духа святого мати до… штанців пришили.СОЛДАТ І БОГОМАЗ
Було це давно. Іде якось вулицею солдат. Глянув у вікно, бачить — сидить богомаз і малює ікону. Заходить до нього солдат та й каже: — Змалюй мого батька. — Як же я змалюю, коли я не бачив його? — відповідає богомаз. А солдат, не довго думаючи, одказує: — Пане художнику, ти ж бога теж не бачив, а малюєш!АНГЕЛ У ЧЕРЕВИКАХ
Художник приніс священикові картину, яку той замовив для церкви. Все було гаразд, аж раптом священик вигукнув: — Що це ви наробили? Дивіться, в ангела на ногах черевики. — Чом би й ні? — відповів художник. — Та де ж це ви бачили ангелів у черевиках? — А де ви бачили ангелів без черевиків?БАБА И БОГОМАЗ
На ринку, в самому куточку біля паркану, розташувався із своїм товаром богомаз. Порозвішував Ікони прямо на штахетах. Підходить баба, придивляється, а потім питає: — Скільки коштує святий Миколай? — Три карбованці. — А архангел Михаїл? — Теж три. — А пречиста діва Марія? — Не морочте мені голови. То ж один чорт! — розсердився богомаз.ПІДСЛУХАВ
Піп запитав учня: — Ану скажи, в якому стані бог спускався на землю? Стоїть учень і голову чухає, бо не бачив і не знає. А ззаду хтось підказує: — …в трубном звукє і во мракє… Учень не розібрав та й каже: — В чорних брюках і во фракє…ПРО БОГА Й СВЯТОГО ЙОСИПА
Ото як народився Христос, так, значить, святому Йосипу досадно стало. Все ж таки жінка його, а дитинча від святого духа. От він у горілку й ударився. П’є та й п’є, п’є та й п’є. От бог йому й каже: — Годі тобі, Йосипе, пити! Ти ж таки святий. А Йосип мовчить та п’є. От і вдруге з’являється до нього бог: — Годі тобі, Йосипе! Кинь пити! А той тільки сопе. Бог пішов, а він знову за чарку. От і втретє приходить бог: — Та кинь же, кажу тобі, горілку! Що ти робиш? А Посип як розсердиться: — Мовчи, — каже, — боже! А то як хрякну свого байстрюка по голові, так к чортовій матері вся ваша трійця і полетить!МСТИВИЙ БОГ
Бо то як господь ходив по світі зо святим Петром і Павлом, і одного разу ідуть вони через став, знаєте, як святі — поверху води ідуть. І святий Петро повідає до господа бога: — Боже милостивий! Нащо ти так робиш? — Як? — А як один чоловік согрішить, то ти через нього тисячу на муку зсилаєш? Але дивляться, летить рій бджіл, і всі сіли святому Петрові на плечі, і одна святого Петра вкусила в плече. І той тріпнувся, і всі бджоли попадали в воду. Бог і каже: — А нащо ти через одну бджолу втопив три тисячі? — Бо вона мене вкусила! — Аж то і я тоє роблю: бо як мене один вкусить, то я через одного тисячі гублю з тої злості.ЧОРТОВА СКАРГА
Зустрівся чорт з богом та й каже: — Боже, мене всі люди на язиці носять, а що я кому винен? Сіли вони над глибоким яром, де поблизу діти корови пасли, та й чекають. От одна- корова скотилася вниз. Орачі, що були неподалік, прийшли витягти корову, Один і каже: — Який чорт її туди заніс? — Що ж я тут винен? — питається чорт у бога. Орачі витягли корову та й гомонять поміж себе! — Слава богу, вже й витягли. — Що ж ти тут допоміг? — питає біс. Бог подивився, подумав та й каже: — А чорт його знає.ХТО СПІШИТЬ ДО БОГА
У велике свято усі збираються і поспішають до церкви. Один Шевченко спокійно читає книгу. Коли його запитали, чому він не йде до церкви, Тарас Григорович відповідає: — Хто не знає бога, той спішить до нього, а хто знає бога, то і біжить од нього.ЯК КУМ ВІДУЧИВ СВОГО КУМА ВІД СПОВІДІ
Пішов селянин до попа сповідатися. Піп його питає: — Скільки богів на небі? А селянин каже: — П’ять. Піп ударив селянина хрестом по голові. Далі знову питає: — Скільки богів на небі? А селянин відповідає: — П’ятдесят! Піп знову вдарив селянина хрестом по голові так, що тому аж у вухах задзвеніло. Ледве вирвався селянин від попа. Іде додому й зустрічає свого кума. — Ти куди, дорогий куме, в божий час вибрався? — Іду сповідатися. — А знаєш, куме, скільки богів на небі? — Знаю! Один бог на небі. Селянин розсміявся: — Ой, куме, я казав, що і п’ять, і п’ятдесят, та піп мене мало не забив. А коли скажеш, що один, піп тебе вб’є. Кум із кумом повернулися додому й більше не ходили на сповідь.ОНУК ТА БАБА
— Бабо, кому це ти налагодила? Паляниці, сало, мед, пряники?.. — питає онук. — Понесем богові дари, — відповіла баба. У церкві староста забрав у баби дари і поніс на вівтар. Баба молилась. Онук дивився, скільки того добра люди понаносили. Потім повернувся до баби і питає: — Бабусю, хіба бог ненажера, що йому ото стільки понаносили? — Ні, то попові за труди. — Отож, бабо, я і думаю, що то не туди.СТІЛЬКИ ШУМУ
Одного разу в піст бабусі захотілося ковбаси. «З’їм трохи, щоб ніхто не знав», — думає собі. Й починає їсти, Свіжа свиняча ковбаса так смакує, що бабуся аж пальці облизує. Аж тут нараз надійшла буря, почало блискати й гриміти. Бабуся відклала ковбасу й каже: — Ой боже, за такий маленький кавалок ковбаси стільки шуму!МОНАХ І ХРЕСТ
Йде подорожній монах, які ходили колись по селах, а на роздоріжжі в полі високий хрест з розп’яттям Ісуса Христа. З протилежного боку — глибокий рівчак. Порівнявшись, монах зняв шапку, перехрестився й почав молитись, не зупиняючись: — За що ж тебе, сину божий, покарано? Що ти, господи, зробив тим злим людям? Монах з таким усердям молився, задивившись на розп’яття, що впав у рівчак, та так, що аж зубами дзеленькнув. — Ах! — вигукнув він, — знаю, за що тебе, анахтему, шибеника, розп’яли, знаю: ти не одному шию скрутив! Вилаявсь монах ще з більшим усердям, ніж молився, вибрався з рівчака, насунув шапку на потилицю та й потяг далі.СУПЕРЕЧКА
Монах з ігуменом грають у карти. — Отче, чи бог всемогутній? — Всемогутній. — А чим він покриє козирного туза? — Та він з тобою, дурнем, і грати не стане.ТОЧНА ВІДПОВІДЬ
— Чи довго жили в раю Адам і Єва, не согрішивши? — Доки поспіли яблука.ЗА ЩО?
— За що вигнав бог Адама і Єву з раю? — питає піп учня в школі. — За те, — каже учень, — що з’їли зелений овоч з дерева, а зеленого овоча не можна їсти, бо живіт болітиме.ШВИДШЕ ВСЬОГО
На уроці закону божого піп питає учня. — Чому Христос, коли воскрес, швидше всього з’явився жінкам? Учень думав-думав, а потім каже: — Та тому, панотче, що так скоріше звістка розходиться.ОКО ЗА ОКО
— Чи то правда, що від тебе бог вже третю жінку взяв? — Та правда. Але я взяв четверту. Бере бог, беру і я…НА УРОЦІ ЗАКОНУ БОЖОГО
Піп говорить дітям про молитву, а потім запитує учня: — Що робить твоя мати перед тим, як спати лягає? — Прошу пана превелебного, блохи ганяє в постелі.У СТАРІЙ ШКОЛІ
— Ану, скажи, — питає піп на- уроці в учня, — що першим кидається в очі, як під’їжджаєш до села? Учень випалив: — Собаки перші кидаються. Піп скипів: — Не собаки, а церква, дурню!ЩЕ Й НЕ ТАКЕ СКАЖЕ
Одного разу піп зайшов до дяка. Сіли за стіл. Після чарчини розговорились. Непомітно розмова зайшла про божий рай, про Адама і Єву. — Цікаво, — говорить дяк, — як їх бог від себе проганяв, коли вони зірвали яблуко спокуси. — Дуже просто, — відповідає піп. — Покликав їх бог до себе та як крикне: «Забирайтесь звідси к чортовій матері. Більше щоб і не смерділи тут, грішники!» Дяк аж очі витріщив: — Та невже бог може так сказати?! — А ти думаєш, що бог маслом маже, — відповідає піп. — Йому як припече, то він ще й не таке скаже.КРАЩЕ В ПЕКЛІ
Помер солдат. Він був праведний і попав у рай, От привели його сюди, а він і питає: — А де тут можна купити тютюну, я хочу курить. Йому кажуть: — Тут тютюну немає. — А горілка є? — Немає. — А дівки є? — Немає. Солдат як крикне: — Що це за рай, що нічого немає! Так його зразу в пекло, а там, бачить, попи гуляють. Він і каже: — Оце то рай! І давай і собі з попами гуляти.ЯК СОРТУЮТЬ ПОПІВ ПІСЛЯ СМЕРТІ
Правда то чи не правда, не беруся доказувати: якщо «святе письмо» криводушить, то і я з ним брешу. Святі ж отці переконують нас, що то чистісінька правда. А чому б і не повірити їм хоч один-єдиний раз? Може й справді серед попівських туманів-розтуманів і вкралася десь краплина правди. Краще послухайте самі, люди добрі, про те, що розповідають святі отці про «страшний суд», та як сортують там їхнього брата після смерті. А відбувається те лицедійство таким кандибобером. Попереду стоїть великий дерев’яний ящик, перевернутий догори дном. То стіл самого бога, який по сумісництву виконує роль верховного судді, А ото довгі ряди лахматих людей у овечій кошарі, то все воскресла братія попів і протопопів та всяких там пресвітерів сектантських. А як вони забрьохалися і змарніли, сіромахи! Восьму добу вони стоять в черзі не ївши і не пивши. Животи їх постухали і прилипли до самої спини. Чекаючи невблаганного «страшного суду», всі вони тремтять, як телячий хвіст на морозі. А всевишньому судії і байдуже: він добре нахлистався п’ятдесятиградусної пшеничної з білою головкою, натьопався полтавських галушок і хоч би хни! А ось розпочалася і сама страшна процедура всевишнього судочинства: святий Михась узяв до своїх праведних рук чортове калатало і тричі врізав ним по куску залізної рейки, що висіла на сухому сучку. Вся довга шеренга святенників затіпалася, як у пропасниці, ніби оті сектанти-трясуни у своїй несамовитій трясці. Потім впали ниць, задригали ногами, зачекали по-козлячому, піднялися на ноги і всім як заціпило. Всевишній грізно подивився на овечий загін, переповнений святими грішниками, сплюнув на лиху попівську личину і байдуже поспитав першого: — Признавайся, грішнику неподобний, чи був за життя на землі жонатий? — Ні, не був, — відповів молоденький попик. — В пекло його, сукиного сина! — грізно ізрік свій присуд всевишній, скоса позираючи на біблію для більшого страху і важності. Враз чорти підхопили того попика за шкірки і так пошпурили його в казан із киплячою смолою, що звідти тільки бризки полетіли. — А ти був жонатим, сіромаха? — запитав ще страшніше всевишній другого попа. — Бу-бу-був жонатий, господи, і согрішив перед тобою, — пробубонів тремтячим голосом грішник. — В рай його бідолаху, — сказав побожним голосом всевишній суддя і витер сльозу на своїх старечих очах капшуком із-під тютюну. Янголи взяли попа на свої вутленькі крильця і підтюпцем попленталися прямісінько в рай. Третій піп, що стояв на черзі, підступив ближче до всевишнього, витер ніс рукавом своєї священної ряси і почув те ж саме грізне запитання: — Чи був жонатий, раб божий? Цей попик швидко скебетив усю премудрість законів божих, і щоб навірняка потрапити в рай, а не в геєну пекельну, він відповів, як солдат по команді: — Так точно, ваше високородіє! Був жонатий, та ще й не раз, а двічі, з твого, боже, благословіння! — В пек-ло його, суки-но-го сина! — гнівно просичав бог. А чортам тільки цього й треба, Вони миттю підняли попа на трійчаті вила і так махнули ним у геєну пекельну, що він аж забулькав, неборака. І треба ж було потрапити на це видовисько якимсь екскурсантам. Не збагнувши як слід премудростей небесної юриспруденції, екскурсанти тут же поставили під сумнів, всякий здоровий глузд небесного судочинства і спересердя висловили своє недовір’я всевишньому судії богові Саваофу. Бог швидко змикитив, чим може закінчитися для нього подібна халепа, і тут же вказав своїми перстами на три основні закрутки всевишнього процесуального кодексу: — Нежонатий піп був у раю на землі. Для холостяцької рівноваги його відправили в пекло похльобати гарячої смоли — терпеливо консультував всевишній своїх непроханих пацієнтів. — Жонатий піп хльобнув уже смоли по саме горло. Тому його послали в рай для перепочинку. — Ну, а чому ж тоді двічі одруженого попа послали не в рай, а в пекло? — висловили своє здивування екскурсанти. — А йому, бідоласі, після двох попадей і пекло раєм покажеться, — чинно сказав бог Саваоф своїм недовірливим слухачам.ПРАВЕДНА БАБУНЯ
Дуже довго жила собі праведна бабуня. Вона сполняла всі закони: ціле життя своє сповідалася кожного посту, ходила на відпусти, в понеділок постила, в п’ятницю шмаття не золила, в суботу не співала, в неділю не вмивалася, і так добре вона знала всі закони, що не було, здається, такого, котрий би вона не сполнила. Як прийшов час вмирати, то вона була зовсім спокійна, бо душа її покаялась во всіх гріхах, була чиста й готова до цього страшногочасу. От вона вмерла, й поховали її. Як прийшла вона на той світ, то повернула на ту дорогу, по котрій треба йти до раю. Яких тільки святих вона не зустріла, всі їй кажуть: — Бабуню, ти праведна, йди до раю простісінько по цій дорозі. Там для тебе вже давно є місце. А чортяка тим часом все хвостом викручує та усмїхається, здалеку поглядаючи на бабуню. От вона приходить до райської брами й просить святих Петра й Павла впустити її в рай. Святі Петро й Павло кажуть: — Ми б радісінькі пустити тебе, бабуню, до раю, але ти одного гріха не спокутувала. Вона аж змінилась на твару й стала питати: — Якого? Тоді вони взяли з шафи здоровенну книгу й прочитали таке: «Як бабуня була молода, законів добре ще не знала, то в масляну кужель пряла». Тоді баба й сама згадала, що був такий гріх, і почала дуже печалитися, що не може ввійти в рай: ще коби гріх був та гріх, а то й гріх невеличкий. А святі Петро і Павло пожаліли бабуню та й кажуть: — Не жалкуйся, бабуню, що не можна тобі увійти в рай. Сідай біля райської брами на камінчику і чекай: як буде йти який піп до раю, попроси його гарненько, він тебе розрішить од гріха, і ми пустимо тебе в рай. Бабуня послухала, сіла на камінчику; але там вона, бідна, сидить і досі й не може дочекатись, щоб піп ішов до раю.ЯК ПОПАСТИ В РАЙ
Після обідні голова церковної ради вийшов на амвон і сказав промову до селян: — Православні! Всі ви утруждаєте батюшку, всі ви просите, щоб вони за вас помолилися. І батюшка моляться, і добре моляться, іноді аж піт капає, особливо це видно було літом. А хата в них пооблуплювалася, а підлога повибивалася, а в сінцях сморід стоїть… Чи ж можемо ми допустити, щоб наш святитель і заступник перед богом жили в такому свинюшникові? Зберіться ви годин на три, обмажте, полагодьте, а воно на тім світі 8 зарахується. Амінь! А з гурту хтось: — А чи воно не тісно буде в раю? Коли за те, щоб полагодити в попа підлогу, — в рай, за те, щоб підстригти святу бороду, — в рай, за те, щоб полатати попові штани, — теж у рай?..МУЖИЦЬКИЙ РАЙ
У церкві піп умовляв віруючих терпіти всі земні муки. За це, мовляв, після смерті вони попадуть до раю. А Іван не стерпів та й каже: — А наш пан теж попаде в рай? — Так, усі пани теж будуть в раю. — То я краще подамся в пекло.ХОЧЕШ ДО РАЮ — КУКУРІКАЙ!
Цю казку — аби не збрехати і правду не сказати — мені сорока принесла на хвості. А та сорока чула від іншої сороки, що жила в гуцульському селі і знала одного мудрого чоловіка. До нього всі йшли за порадою і допомогою, хоч собі він не міг нічим зарадити, аби видряпатися з бідності. Люди тоді казали: нема на світі лісу без вовка, а села без жандарма. Той жандарм покликав мудрого чоловіка і сказав йому: — Панотець мені скаржився, що ти великий грішний: не постиш, коли свята церква каже, не йдеш до служби божої, як святі дзвони дзвонять, а сидиш дома і теленькаєш язиком, як дзвоном, говориш грішні речі. Панотець просип заперти тебе, аби-сь нарозумився. Я блоха маленька, але вкусити можу боляче. А тебе ще не кусав. За це панотець розсердився на мене. Щонеділі в казанні згадує грішника Андрія, просить, аби того Андрія чорти взяли до пекла. Парафіяни говорять, що то він про мене. Я, мудрий чоловіче, не маю ніякого інтересу в пеклі, бо не люблю спеки та й надто лінивий, щоб дрова носити. А піп зі злості мене може спровадити туди. Щось придумай і помири нас, бо пропаду нізащо. — Най би-сь пропав, бо й ти ади, добрий — тільки щурам на трійло, — відповів гуцул. Але собі подумав: «Чи не настав час, аби відплатити попові за те, що обдирав село, як липку. Люди бідують, а йому все в рот клади!» І пообіцяв жандармові: — Добре, я вас помирю… Пішов гуцул до річки, наловив раків і кожному на спину приліпив по свічці, а собі на голову поклав паперову корону, зробив бороду з клоччя і одягнув жінчину сорочку з довгою підтиркою. Підвечір подався з патиком до церкви. Засвітив свічки на раках і крикнув на все горло: — Де ти, панотче? Я прийшов забрати тебе в рай. Піп подумав, що до церкви прийшов бог. — Вже йду, божечку, — сказав. А гуцул засунув попа у мішок, і зав’язав мотузкою. Узяв мішок на плече й подався надвір. Та на порозі гепнув ним об одвірок так, що піп аж застогнав. — Терпи, панотче, бо тяжка дорога до раю. На брамі ним зачепив об слупа. Піп за бік схопився, — Терпи, терпи, панотче, я гріхи з тебе вибиваю… Поніс його до річки, опустив у воду, а мішок прив’язав до старої верби. Піп був до шиї в річці. Гуцул два йому на голову воду, а той пирскав, як кіт. — Доста, бо захлинаюся! — Терпи, панотче, це йорданська водиця, вийдеш із неї чистий, як немовлятко. Гуцул тримав мішок у річці доти, поки піп не вимок, як сніп конопель. Після цього знову — на плече і поніс до попівського курника. Запхав його у дверцята. Під ледве влізав — кричав не своїм голосом. — Терпи, отче, вузький вхід до раю… Гуцул прив’язав мішок до бантини і наказав: — Ану, панотче, закукурікай, аби ангели почули і понесли тебе далі. Піп надувся й тоненько запіяв: — Ку-ку-рі-ку-у-у! — Ото файно пієш, — прихвалив гуцул. — Ану ще раз, бо чогось не йдуть ті лайдаки! Гуцул пішов городами, додому. А піп на все село, гей-би йому горлянку роздирали: — Ку-ку-рі-ку-у-у-у! Спочатку це виходило, як у когута. Але перед світанком піп так охрип, що ревів, як якийсь ведмідь. То розбудило попадю. Вибігла до курника і побачила мішок на бантині: — А це що тут? — спитала. — Та це я, панотець, чекаю божих ангелів, Де ж вони поділися? Попадя сплеснула в долоні й вивільнила попа. — Та хто тебе засунув у мішок? Піп виглянув і побачив жінку. — Тьху, я чекав ангелів, а сатани діждався… Про попову мандрівку до раю дізналися сороки. Вони полетіли в сусіднє село й розповіли тамошнім сорокам, а ті — малому і старому. У селах було втіхи штири міхи!ПАНИ У ПЕКЛІ
Іде бідний мужик дорогою, а пан їде шістьма кіньми, І питається лан його: — А звідки ти, чоловіче? А він каже: — З тамтого світу. — А що наїші батьки там роблять? — А що ж, вельможний пане! Панам всюди добре: в котлах сидять, люльки палять, а бідний мужик дрова рубає і під ними палить.ТКАЧ У ПЕКЛІ
Умер ткач. Був він чоловік грішний, бо добре вилаяв колись матушку, і попав у пекло. І передала йому жінка верстат той, що полотно тчуть. Він там верстат уставив і зайняв багато місця — половину пекла. А жінка забула йому передати «свата». І пише ткач письмо через попа до жінки: «Передай мені свата». А в пеклі подумали, що свата — чоловіка, та й кажуть: — Ну тебе подальше. Ти навіз стільки та ще й сват привезе стільки, то все пекло нам заставите верстатами! Як зачнете грюкати, то і пекло розіб’єте. І Юда наказав вигнати його з верстатом. Вигнали його і верстат викинули. Бач, і тут гріховодники злякались, робочого чоловіка.ПІП У ПЕКЛІ
Помер один піп. А матушка так плаче, так плаче. — Господи! — каже. — Хоч би уві сні побачити, де там мій батюшка на тім світі. От і сниться їй сон. Пекло, вогонь страшенний. А з того вогню тільки голова батюшки виглядає. Матушка в сльози: — Батюшечко мій, — каже, — батюшечко! За що ж ти оце муку таку терпиш? А батюшка їй: — Не журися, матушко! Я ще в архієрея на голові стою!ЗАБАГАТО
— Один єзуїт мені сказав, якщо дам тисячу крон на церкву, то піду до неба. — І ти дав? — Поки ні, бо це забагато. Я йому сказав, що почекаю, поки місця на небі подешевіють.ЛИСТ ДО АРХІЄРЕЯ
В одному селі була дуже стара церква. І святі вже були старі. От громада і постановила написати до архієрея письмо. Як постановили, так і написали. «Архйрею, — пишуть вони, — є в нас в церкві трошки дерев’яних святих і то не святі, а якесь дрантя. Матір божа чогось так згорбатіла і зігнулась, ніби її хто ззаду коліном гепнув; з святого Миколая вже три роки порохно сиплеться; Варвара здулась, як та ялівка, а святі апостоли розлізлись по стіні, як ті дурні барани по полю. Так от дозволь нам, архирею, матері божій боки облатати, святу Варвару на шпуги взяти, апостолів дрючнами до гурту зігнати, а старого Миколая, як він вже такий нікудишній, вели закрити». Так і невідомо, що відповів їм архієрей.ЯК ЖІНКА СВЯТОГО ПЕТРА ДВІЧІ ПОБИЛА
Ходили святий Петро і Христос мандрувати. Прийшли проситись ночувати до одного селянина. Селянин і говорить: — Та я б і пустив вас, люди добрі, так у мене жінка така лиха та сердита, що битиме вас і мене, а ще зараз і в шинок пішла. Петро і Христос одвічають: — Та ми хоч під піччю полягаємо. Селянин погодився. Тільки лягли, аж жінка приходить з шинку. Та до чоловіка — б’є його, лає. Тоді селянин і говорить жінці: — Ти хоч би людей чужих посоромилась. — А де вони, сукині сини? Що це воно за люди? Сюди-туди по хаті, а тоді за кочергу та під піч, та по Петру святому, як той з краю лежав, давай полоскать. Попобила Петра і вибігла чогось з хати. Тоді Христос і каже Петрові: — Слухай, святий Петре, давай переляжемо, бо вона, як прийде, знов крайнього битиме. А тут жінка знову вбігає в хату та ще сердитіш кричить: — Ага! Оце крайньому надавала, а давай того ще, що в кутку! Та давай знову святого Петра полоскать. Полоскала, полоскала, що, мабуть, і прибила. Так і дісталось святому Петрові од простої жінки аж двічі кочерги скуштувати.ДЕ Ж ВОНИ БУЛИ?
Це було давно. Хлопець працював у пана без будь-яких вихідних. От підходить він до пана та й каже: — У нас сьогодні свято! — Яке? — запитує пан. — Сорок святих, — відповіда хлопець. — Ну добре, святкуй! Через тиждень знову підходить до пана і каже: — У нас сьогодні свято! — Яке? — питає пан. — Трьох святих, — каже хлопець. Пан розсердився та як крикне: — А де ж, ці троє були, як ті сорок святкували?СВЯТІ «ДОПОМОГЛИ»
Їхав один дядько зимою з города. Настала завірюха. Він і заблудив і в’їхав у якесь провалля, та таке, як оце в нас Мазівське. Кінь і пристав. Дядько нокав-нокав, а кінь не йде. Дядько й каже: — Дай помолюсь я Миколі-угодникові, він поможе мені з провалля виїхати. Помолився він Миколі-угодникові, а кінь усе стоїть. Він нокає на коня, а кінь стоїть — заморився. Постояв дядько, посумував, а тоді й дума: «Помолюся ще Марії-діві». Та і діва йому нічого не допомогла — стоїть кінь… «Дай, — думає дядько, — помолюсь сорока мученикам, бо Марія стара та ще й з дитиною, нічого не поможеться». Ну, помоливсь він сорока мученикам і як нокне на коня, як стьобне, а кінь навалився на одну оглоблю та й переломив її. Дядько розсердивсь та як закричить: — А чорти б вас забрали, навалили всі сорок на одну оглоблю і переломили, було б вам по половині на одну і на другу, то й не було б цього лиха! Святі, а такі дурні.НЕ ВСІ РАЗОМ
П’яний чоловік хоче сісти на коня, але ніяк не може. — Господи, мати божа, — просить він, — поможи на коня злізти! Та діло не йде на лад. — Святий Миколаю, поможи хоч ти! А боже ж мій, що ж мені робити? Хоч ти, Пантелеймоне, підсади мене. Ото морока, ніяк не злізу… Ану-бо… Та тпру, бісова коняка, не встоїть… Ану, всі святі, підсадіть мене… Ану разом, гоп! — І з усієї сили підскочив, та аж перелетів через коня. І думаючи, що це святі йому допомогли, як закричить: — Стривайте, стривайте, не всі разом!ДЕ МАТИ БОЖА?
Захотілося одному бідному селянинові стати дяком. Пішов він до попа: — Так і так, батюшко, хочу у вашій церкві дяком бути. Подумав-подумав піп та й питає: — Ну, а ти, рабе божий, насправді в бога віриш? — Вірю, батюшко, — відповідає селянин. — А скажи мені, де Ісус Христос? — На небесі, батюшко. — Е, ні, не знаєш, — відказав піп та й спровадив селянина геть. Іде той додому та все думає: де ж насправді Ісус Христос? Аж бачить — назустріч йому йде другий піп. Селянин до нього: — Де Ісус Христос? — В серцях він наших, рабе божий, — відповідає той. Повернувся назад селянин та ще з порога: — Знаю вже, де Ісус Христос: у серцях наших, батюшко. — Вірно, — каже піп, — але скажи тепер мені, де мати божа? Подумав селянин, почухав потилицю та й каже: — Мабуть, у печінках наших, батюшко.ПОГАНИЙ ГОСПОДАР
До селянина приходить піп, у парафії якого грім спалив церкву та й вимагає грошей на будівництво нового «божого храму». — Хто ж запалив церкву? — питається дядько. — Пан бог сам у своїй нерозслідженій премудрості допустив, що грім запалив церкву, — Так? — відповів дядько. — Господареві, котрий сам запалив свою хату, я нічого не даю.НЕВИГІДНА ПОМІЧ
Якось піп зайшов до селянина. Той якраз сидів за столом біля миски і смачно сьорбав. Піп привітався: — Бог вам у поміч. А той йому: — Е, немає дурних. Коли в роботі не підсобляє, то й біля столу він мені не потрібний.НА ОСЛАХ ВИЇЖДЖАЮТЬ
Бабуся розповідала онуці про Ісуса Христа. — І ось, дитинко, в’їхав він до Єрусалима на ослі. — А чому на ослі? — запитала внучка. — А святі тільки на ослах і виїжджають, — відповіла бабуся,ЯКИЙ ОСЕЛ
Піп на уроці закону божого показував дітям малюнок осла, на якому Христос в’їхав до Єрусалима, Петрик тим часом дивився у вікно. — Петре! — гукнув піп. — Дивись на мене, а то не будеш знати, який осел.ПРО БОГОРОДИЦЮ Й СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Їхали раз два куми з города. Були на базарі, купили сього-того, а то ще один купив собі богородицю (ікону, значить), а другий святого Миколая, Ну, їдуть. А на дорозі шинок, люди спиняються. — А що, куме, заїдемо? — Заїдемо. Тільки ж коні як? — Та чого ж там коні? А боги ж нащо? — Та й справді! От вони під’їхали, повставали, один поставив у себе на возі богородицю, другий — Миколая. Стережіть же тут! А самі в шинок. Сиділи там, випивали, потім виходять — коней немає. Покрадено. Вдарилися куми об поли, а тоді один до свого Миколая: — Ну нехай уже та з дитиною не вгледіла, а ти ж, старий собако, куди дивився?!ПОКАЗАНА ВАРВАРА
Був такий хлопець, що як мати піде в поле, то він візьме й сметану в гладущиках позбирає та з’їсть. От, мати приходить з поля та й питається його: — А ти нащо з’їв сметану? — А вам хто казав? — А от свята Варвара! І б'є. От на другий день мати знов пішла в поле. Хлопець узяв свічку і святій Варварі випік очі, а сметану з’їв та й думає собі, що вже тепер вона не буде видіти і не скаже. Приходить додому їдати, подивилася по гладущиках — нема сметани, і каже: — А ти нащо з’їв? — А хто вам сказав? — А свята Варвара! — Або вона виділа, чи що, коли вона не має очей? Подивилася мати на образ, а там тільки дірки, де були очі. Ну, давай його бити. Добре вибила і вже на святих не скидала.ЯК СВЯТІ СМЕТАНУ ЇЛИ
В одного попа був наймит Іван. Попи, як звичайно, наймитів годували погано. Хліб давали завжди черствий. Якось увечері один багатий привіз дитину хрестити. Тут Іван піддивився, де служанка хліб положила, що привіз цей багатий. Іван цю хлібину забрав, у свою конурку заніс та й думає: «Що я за дурний — тільки один хліб їм? Стій! Подамся за сметаною в підвал». Прислуга замріялась у хаті, Іван за хлібину і спускається у підвал. Сів біля сметани і їсть. Наївся й пішов. Але в темряві накапав на землю сметаною. На ранок матушка одкриває підвал і бачить, що хтось сметану поїв. Матушка й починає попу жалітись: — У нас Іван шкодить. Піп зазиває Івана і каже: — Іване, що ж ти починаєш шкодити? Іван і каже: — Я ніколи, батюшка, не шкодив, а тепер чого б я став шкодити. Піп і каже: — Ну що ж там — святі були? — А хто зна, — каже Іван, — може й святі. На другий день Іван теж так зробив. Тільки взяв перед тим церковний ключ і макітру сметани та й пішов до церкви. Приходить до церкви, відкриває і починає губи святим у церкві сметаною мазати. Понамазував усім по одному разу, а Миколаєві-угоднику, так як він старший за всіх, вимазав і бороду. Закрив церкву й пішов. На ранок матушка спустилась у підвал, а там макітри зовсім немає. Вона пішла до попа: — Іван знов краде, заніс навіть макітру. Закликає піп Івана: — Іване, це ти наробив? Іван і каже: — Ні. Піп знову: — Чого ні, що ж там, хіба святі були? Іван і каже: — Авжеж святі. А попові треба було якраз до утрені йти. Сторож, як звичайно, задзвонив. Піп заходить у церкву, глядь — всі святі в сметані. Закриває піп церкву і каже сторожеві: — Не дзвони, тут не в тім діло. Прибігає додому і каже матушці: — Погані справи: святі сметану поїли. І от піп з матушкою й Іваном ідуть до церкви. Матушка говорить: — Стій, Іване! Бери батіг. Іван бере, доходять вони до церкви, одкриває піп церкву. Зайшли. Матушка й каже: — Бий усіх святих по одному разу, а Миколая-угодника разів два Це він направив їх. Іван шмагає всіх святих по разу, а Миколаеві-угоднику три рази одписав. Пішли додому. На другу ніч Іван взяв ключ од церкви, обережно одкрив її, усіх святих познімав і поховав на горище. Піп на ранок прокидається (якраз був празник), заходить у церкву — ні одного святого немає. Піп злякався: «Що таке? Святі втекли з церкви». Прибігає додому І кричить: — Іване, ти не бачив? — Що? — каже Іван. — Та святі пішли з церкви. — Бачив, — каже Іван. — Вони зайшли в двір, хотіли вас бачить, але ви спите, то й не стали будить, обидились та й пішли. Піп зразу вискакує на вулицю, аж Іде жінка по воду. — Слухай, ти не бачила? — Бачила! Ось вони за гірку пішли, — говорить жінка. А за гору йшли селяни ділить землю, так що жінка не знала, про кого піп питає. Піп ускакує в двір і кричить: — Іване, сідай верхи, скоріш доганяй святих, що хочуть дам, аби вернулись! Іван сідає на коня і їде на бугор. Заїхав Іван за бугор, бачить, там зібрались селяни, щоб ділити землю. Посидів Іван з ними, покурив і назад їде. — Ну що? — питає піп. — Та вони, батюшка, обираються. Сказали такі «Не будем вертатися, поки піп наш не заплатить за кожного по три карбованці, а за Миколая-угодника шість карбованців, та ще й четверть горілки і макітру вареників із сметаною». Сказали, що прийдуть, тільки вночі, щоб ніхто не бачив, а то буде совісно. Піп і каже: — Гаразд! Поганяй скоріш і скажи, що все буде зроблено, тільки хай вертаються. Іван поїхав за бугор, поговорив з селянами, вернувся й каже: — Сказали, вернемося, тільки вночі. Хай готує горілку і закуску серед двора. Піп усе наготував. Приготував і гроші, дожидається. Матушка поставила макітру вареників. Ждуть… Уже північ, а святих нема й нема. Піп і говорить: — Іване, я піду засну, а ти мене тоді збудиш, як прийдуть. І піп захропів. Іван із сторожем повечеряли варениками з сметаною, забрали святих з горища, пообмивали і порозвішували їх знову в церкві, а' самі лягли відпочити. Піп прокинувся, схопився: «Що таке, що Іван мене не будить?» Дивиться, що Іван спить, а вареники з’їдені, і будить Івана: — Іване, Іване, вставай! Іван прокидається. Піп і питає: — Де ж святі? — Еге, вони вже були тут, попили, поїли і мене почастували та й пішли в церкву. Піп: — А чого ж ти мене не збудив? — Я хотів будити, а Миколай-угодник і каже: «Не буди батюшку, тільки кріпко заснув, буде обижатись».ТЕБЕ НЕ ПРОХАЮТЬ, БОЖЕНЬКУ
Одного разу церковний староста пропив усі церковні гроші. Щоб цим не накликати на себе гніву божого, він пішов у церкву, став перед іконою святої Варвари і почав відмолювати гріхи. А піп саме був у церкві та почув, що староста молиться, взяв і став за іконою Миколая-чудотворця. Староста б’є поклони та все просить Варвару: — Прости мені, Варваро, більше такого не повториться! А піп із-за Миколая як подме басом: — Не прощу, не прощу-у-у! Повернувся тоді староста до Миколая та з серцем і каже: — Тебе не прохають, боженьку, так ти вже, будь ласка, мовчи і не гуди тут.БЛИСКАЙ, БОЖЕ, БЛИСКАЙ…
Йшов циган вулицею, побачив у одного господаря рясні, достиглі, великі грушки. Увечері, коли йшлося на бурю, він виліз на дерево й промовляє: — Блискай, боже, блискай, дам ти одну грушку. — Й за кожною блискавкою добре приглядається за грушками, а потім їх зриває. Як нарвав повну пазуху грушок, зліз та й каже: — Нащо тобі, боже, від бідного цигана грушку, коли ти всього маєш вдосталь!СКІЛЬКИ ПИТИ?
Пан превелебний дуже любив горілку, за що йому дорікали парафіяни г благочинний, бо міри не знав. От він прийшов до церкви, став на коліна перед образом діви Марії й питає, скільки йому пити. А дяк заховався за іконостас і тонким голосом говорить: — Півдеци, отче. Піп подумав, що то говорить Христос на руках діви Марії, то й відказує: — Я не тебе питаю. Ти ще мале й дурне, хай мама скажуть!ЯК ЦИГАН ГРІХИ СПОКУТУВАВ
Циган у пана коня й батіг потяг. А потім прийшов до попа і каже: — Я оце, батюшко, такий гріх вчинив — як би його спокутувати? Батюшка, видать, не з дурних був, радить: Вихід один: продавай мерщій коня та батіг на базарі й гроші, що за батіг, собі залиши, а ті, що за коня, во ім’я господа бога в скарбницю храму божого віддай. — Гаразд, — мовив циган, а піп уже й чарку горілки з радості перехилив. Вивів циган коня на базар і оголосив: за коня копійку, але без батога не віддаю; а батіг — три тисячі. Подумали покупці: яка різниця — і огребом товар забрали. Заходить циган до церкви і як брязкне копійкою об тарілку: — Оце, — каже, — те, що за коня. А це, — торкнув себе за віддуту пазуху, — за батіг. От я й спокутував свої гріхи батюшко.ЗАОЩАДИВ
Один чоловік та загубив у лісі кобилу. Блукає він по лісу, шукає кобилу, бідкається й за вухами шкребе, а ніде не знайде — мов крізь землю провалилась. От став він, здійняв шапку, утер піт та й каже: — Господи! Якби мені оце знайти кобилу, то купив би на цілого півкарбованця воскову свічку до божого дому. Не встиг чоловік останніх слів сказати, коли кобила як заірже на весь ліс. Вдарив він по кишені рукою та й каже: — От слава богу, і полтиник не пропав.ЯК СВИРИД ОБДУРИВ БОГА
МОЛИВСЯ ДІД ДО ОБРАЗА
ОЙ ЧИ ТЕБЕ, БОЖЕ, НЕ Є, ЧИ НЕ ДОЧУВАЄШ
НА НЕБЕСНІЙ ГОРІ (Пародія на колядку)
ОЙ, НА ГОРІ-ГОРІ
СВЯТИЙ ГРИГОРІЙ ПОБІДОНОСЕЦЬ
Святий Григорій Побідоносець… Його православні всі добре знають, бо він у церкві в найбільшій пошані. От як був він ще не святим, а солдатом, то такий був, хоч як його не бережи, утече в город випить, украсти де там що, погулять. Самий найгірший бешкетник у житті був. От він познайомився з людьми, які боролися проти царя, а їм треба було шаблюку. Він їм і продав, аби випить. Ті замість тої зробили йому дерев’яну, розкрасили так само, щоб була схожа на воєнну. От він приходить у свою роту, а там командир перевіряв і узнав, що в нього шабля дерев’яна, і доніс вищому начальству. Того дня був полковий празник, полковий смотр. Усім треба було іти, І Побідоносець пішов. Там були єпископ, архієрей, благочинний. Начальство добре знало, що в нього шабля дерев’яна, а так для сміху, покликали зовсім безневинного солдата і наказали Грицькові Побідоносцю, щоб одрубав йому голову. Ну, вже коли Григорій одержав наказ, просить, щоб дозволили йому хоч богу помолиться, щоб простив йому гріх — безневинного ж чоловіка загубе: Позвольте, помилуйте, ну за що ж я йому голову буду зносить, безневинний же чоловік? — Рубай і всьо! — То позвольте мені хоч у бога покаянія попросить, — Молись! От він став хреститься, б’є поклони і каже: — Господи, услиш мою молитву, преврати мою залізну шашку в дерев’яну, не можу ж я напрасно загубить безневинну душу. А тут командир як скомандує: — Ну, хвате вже молиться, рубай! Грицько як замахнеться шаблюкою, як сіконе того безневинного солдата по шиї, так та шабля на тріски розлетілася, одні кусочки посипалися. Солдат-бідняга налякався, остовпів — він же думав, що той справді буде його рубати. А благочинний, архієрей та єпископ так очі і звели до бога — виходить, почув бог молитву Грицька. Побачили, що він так за релігію бореться (усі бачили, що сотворив велике чудо господь), і рішили його не карать, — а виставить основним агітатором за православну церкву. Бачите, хоч все начальство й знало, що він зробив дерев’яну шаблю, а прикрили це заради того, щоб піддержати релігію, і поставили його головним святим. А того солдата, очевидця «чуда», використали теж для укріплення релігії — постригли в монастир. Отак воно й було, що царський уряд, де йому вигідно, обманював народ і наставляв святими таких хуліганів, як Грицько Побідоносець.ЩО КУПИЛА?
— Агій, а що-с купила? — Та бога. — Та бо, яки-сь кривоносий, — Е, най го чорт бере, аби на стіні висів.ІКОНА БЕЗ СВЯТОГО
Молодиця та принесла до церкви освячувать ікону, а на тій іконі тілько й намальовано — хатка та садочок, а жодного святого нема. То батюшка, побачивши таку ікону, питає: — А чия це ікона? Молодичка зраділа, як батюшка звернули увагу на її ікону, каже: — Моя… — А якого ж це святого? — Маляр казав, що святий Онухрей. — А де ж він? — Маляр казав, що у хатці сидить… — Біжи ж, серце, до маляра, скажи, хай він запросе святого Онухрея вийти з хатки на подвір’я.БОЖІ ІКОНИ
В одному селі жив маляр. От він намалював богів та й поїхав на село продавати їх. Заходить до однієї старої; вона й пита: — А чи нема у тебе, синку, Григорія Побідоносця? Маляр одвіча: — Як то нема, єсть, бабусю. Та й став шукати поміж іконами. Шукав, а його нема. Так він знайшов святого Юхима і каже: — Єсть, бабусю. Бабуся взяла та й дивиться. — Хіба це Григорій? Це ж не він. Григорій отой, що на коні побїждає мечем змія. Та маляр не розгубився — треба ж продать ікону — і каже старій: — То, бабусю, як був він багатий, то їздив на коні, а тепер він бідний, то ходить пішки.ЯК ДІД АРХИП РОБИВ АНГЕЛІВ
Одного разу, за місяць перед пасхою, приїхав до діда Архипа піп, щоб замовити ангелів. Дід Архип погодився й домовився за плату — шістдесят пудів хліба, а матеріал, звісно, церковний. Зараз же піп привіз все потрібне для роботи: дошки, фарби, лак, цвяхи, ну, і плату за роботу. Дід Архип, побачивши це все, аж облизався. — Оце, батюшко, нароблю таких ангеликів, що і уві сні не видати! На другий день дід Архип почав виконувати замовлення. Тільки не по ангелах, а по бричках: робить брички й на ярмарку продає. Як зробив, так і продав, як зробив, так і продав. От приходить піп: — Ну, де ангели? Як ангели? — Та нічого, батюшко, вже почав робити, дошки потесав і поклав, щоб трошки підсохли. На цьому й розійшлись, а через тиждень знову приїхав піп і питає: — Ну як, готові ангели? — Та ні, батюшко, тільки поробив їх часті та. покрасив, а ще не складав — не можна, поки не підсохнуть.. Піп нагадав дідові, що вже скоро пасха і затягувати з ангелами довго не можна. — Це христові душі,— сказав піп. — Добре, батюшко, почну складати, що буде. Почувши це, піп поїхав. За три дні до пасхи піп знову був у діда Архипа. Дід Архип почухав потилицю й каже: — Еге, батюшко, я вам. говорив, що не треба їх поки складати… Послухав вас, — склав. Доки були закриті вікна, доти й сохли вони, а тільки одкрив вікна, а вони ж — святі ангели, як знімуться — й полетіли к бісовій матері…НЕЧИСТІ
Посилає жінка чоловіка до міста і каже: — Візьми з собою мішок, що купиш, то кидай в мішок, аби не загубив. Та щоб мені янголів купив! Пішов він до міста. Що купить, всі речі в мішок кидає. Купив янголів і також у мішок укинув. От приходить додому, а жінка й питає: — Купив мені янголів? — Купив! — А де ж вони? — Кинув у мішок! Став витрушувати мішок, все є, а янголів нема. — Ей, жінко, що такого? Ремінь є, сіль є, а янголів нема. То якісь нечисті чи що?БОЗЯ З ХВОСТИКОМ
Одного разу прийшла баба до церкви з маленьким дитям. Підійшовши близько до образа, на якім було намальовано пекло, а на нім попереду стояв чортяка з довжелезним хвостом, баба піднесла до образа дитинку та й каже вельми побожно: — Марусько, цілуй же бозю в хвостик!ВСЮДИ ДОБРЕ МАТИ ПРИЯТЕЛЯ
Прийшла баба до церкви, поклонилася перед образом святого Михайла та й ліпить одну свічку Михайлові, а другу чортові. А її сусідка дивиться на ту роботу, дивиться та й каже: — А ви нащо, кумо, ліпите свічку і тому, щез би? — Та то, кумцю, добре всюди мати приятеля. Хто знає, що нас чекає, а забезпечитися треба.МІРОШНИК І ПОПАДЯ
Присоромили якось мірошника, що він у церкві не буває. Нічого не вдієш, треба піти хоч раз, про людське око. От заходить він у, церкву, купляє свічки, ставить їх у поставці перед святими, цілує образи всі підряд та й приступив до одного образа, де був намальований величезний чортяка, може, їхній найстарший. Перехрестився мірошник та й поцілував і чорта куди вже дістав. А поблизу стояла попадя і каже до нього: — Нащо ти його поцілував?! То ж лукавий. — І почала чорта ганьбити й мірошника заодно. Стерпів мірошник, нічого не сказав попаді, вийшов мовчки і додому. А це було в самий піст перед великоднем. От приїхала попадя до млина муки на паску питлювати. Він пустив камінь, питель причепив до одного кінця, другий дав попаді тримати, а сам побіг за чимсь. А тим часом питель добре натіпав попаді руки. Нарешті прибігає мірошник і каже: — А треба було його зачепити за кілочок! А вона йому: — А лихо знало твої порядки! Тоді він і каже: — Ото і я не знав ваших порядків у церкві між богами та чортами і поцілував усіх підряд!РОЗТЛУМАЧИВ
Якось піп казав мирянам: — Якщо тебе ударять у ліву щоку, підстав праву… До попа підійшов дід Павло і ляпнув попа по лівій щоці так" що аж луна пішла. Піп Тихін і оком не кліпнув. — Сину мій, — промовив він, — в писанії сказано: якою міркою міряєте, такою і вам відміряють, — і так заїхав дідові в зуби, що той аж на землю гепнув. Здивовані миряни запитали: — Що трапилось? — Та це ми з дідом Павлом тлумачимо один одному різні вислови з священного писанія, — відповів піп, звівши очі до неба.В ПОТІ ЧОЛА
— Ану, скажи мені, Івасику, що то значить: «В поті чола їстимеш хліб свій»? — питається священик на уроці закону божого. Івасик: — А це значить, коли у нас зрештою-таки буде хліб, то будемо доти їсти, поки не впріємо…КРАЩЕ Б ЦЕРКВА ВПАЛА
Йшли два солдати. А їстоньки хотілося — жах! Підходять до базару, а навпроти базару була церква. Ось один солдат підходить до бабки, що продавала хліб і сало, і каже: — Поглянь, бабко, церква з хрестом хилиться… Другий каже: — Справді, церква з хрестом хилиться! Поки бабоньки позадирали голови, один з солдатів взяв хліб і сало, а другий каже: — О, слава богу, церква з хрестом стала. Перший додає: — Немає, бабонько, ні хліба, ні сала. А баба не стрималась і в серцях: — Побий мене грім, краще б церква впала, ніж украли хліб і сало.ЯК ПІП КУПУВАВ ЛОПАТУ
Один чоловік робив дерев’яні лопати. Наробить їх, вивезе на базар, продасть — і з того собі й проживає. Одного разу виїхав він на базар з лопатами, став і продає. Підходили люди, підходить і піп. Взяв він лопату в руки, покрутив її і питає: — З якого дерева лопата зроблена? — О, батюшко, з хорошого дерева, — каже чоловік, — з верби. Піп кинув лопату та й каже: — Це чортзна-що, а не дерево! — Коли верба — чортзна-що, то на біса ж її в церкві святять! — обурився чоловік.ЯК ЧОЛОВІК ЦЕРКВУ ШУКАВ
Оженився чоловік і взяв жінку таку, що ходить у церкву, а він і разу не був у церкві. Вона його гонить до церкви, а він каже: — Я не знаю, яка вона! — Дивись, де зелена криша, то то й церква. Він удягся й пішов селом. Дивиться — аж стоїть шинок, а мох уже старий-зелений на йому поріс зверху. Він дума: «Аж це то — церква» — і заходить туди. Дивиться, а там сидить дід та грає на скрипці, а баба танцює п’яна, другі мужики в карти гуляють. Він постояв і пішов додому. Жінка й питає його: — Був у церкві? Каже: — Був! Що ти там бачив? — Скільки я, — каже, — там чудес бачив! Жінка питає: — Яких? — Старий Спас грає на бас, а свята Пречиста наділа намиста та гу-цу-цу, гу-цу-цу по церкві. А Миколай-чудотворець сидить за столом з святими та вхватить за ноги боженя, та об стіл головою, та: «Нєт лі в кого козиря?» — То ти ж, — каже, — був у шинку, а не в церкві! — Ти ж казала, де зелена криша, то там і церква, то я туди й пішов!..ЧОМУ ДО ЦЕРКВИ НЕ ХОДИШ?
Ходить піп по хатах з молитвою. — А чого це ти, Охріме, не ходиш до церкви? — Що ви, батюшко, як не хожу? Але ж порядки у вас які? Коли не піду, то або паски святять, або сповідають. — То це ти два рази на рік ідеш, а треба частіше. — Коли б ви, батюшко, таку користь від церкви мали, як я, то ви б і разу не пішли.НЕДОБРЕ ХРОПІТИ
Грицько: — А я кажу, куме, щонедобре в церкві хропіти під час казання. Василь: — І я так кажу, бо можна інших розбудити.СВЯТЕ ПОДРИГАНІЄ
Ходив піп по церкві і размахував кадилом. Так старанно розмахував, що воно зачепилося за рясу і гаряче вугілля посипалось за халяву. Батюшка забігав, а потім ліг посеред церкви на спину і почав дригати ногою. — Що це ви, батюшко, робите? — питають здивовані миряни. — Це святе подриганіє,— відповів піп і мерщій почав скидати чобіт.ПІП СКАЗИВСЯ
Один піп був на вечорницях і догулявся аж до ранку. Прийшов додому п’яний, а це діло було у неділю — треба йому йти до церкви править. Почав читати граматки, ті, що селяни подали, щоб він помолився за їхніх родичів; а щоб даром грошей не платить попові, так вони позаписували за три покоління. От він і натрапив зараз на одну, а там написано: «Тіта», «Тіта», а тоді «Гапки», а тоді знову «Тіта». Так він як приспішив читати, щоб скоріш: — Тіта, тіта, гоп-тіта, гоп-тіта!.. А тоді як підскочить, як піде вихилясом, на одній нозі — згадав гопак учорашній, а люди як шарахнуться із церкви, а їх хто стріне і питає: — Що таке трапилось? — Піп сказився! — відповідають.ЩО СКАЗАВ МОЙСЕЙ
В церкві піп зібрався говорити про. Мойсея. Піп був п’яний і дяк п’яний, але хочеться їм іще похмелитися. А горілку вони брали у шинкаря Мойсея, що жив на горі. Він давав їм все у борг. Перед проповіддю посилають вони псаломщика і кажуть: — Піди до Мойсея і візьми горілки. А сам піп починає читати і питає православних: — А чи знаєте ви, православні, що Мойсей сказав на горі Сінайській? А псаломщик саме вернувся без горілки — невдача йому, значить, вийшла, злий, та ще з порога на всю церкву як крикне: — Та що ж він сказав? К чортовій матері обох вас послав! Верніть, каже, торішні гроші, то тоді іще даміНЕ ВТЕРПІВ
В одній церкві та курив піп. І от йому захотілось під час відправи закурити, а тютюну не було. Він знав, що дяк курить і ховає тютюн у вівтарі. Піп вийшов із вівтаря та до дяка й співає: — Ой дяче, дяче, де ти тютюн прячеш? А дяк: — В олтарі по праву сторону, під старою іконою, під самим Миколою. А піп йому: — Амі-і-нь! І пішов закурювати.ДИЯВОЛ СПОКУСИВ
Монах у великий піст хотів з’їсти яйце. Почав пекти його у своїй колії на свічці. Зайшов ігумен, побачив це і каже: — Ти що робиш? Хіба можна? — Отче ігумен! Диявол спокусив! Прости… З’явився чорт та й каже ображено: — Ти не бреши. Я й сам не знав, що на свічці можна пекти яйця!«САТИРИЧНА ПІСНЯ»
СОЛДАТ БОГУ МОЛИТЬСЯ
— Солдат, молись богу. — Нашто? — Та щоб бог здоров’я дав. — А дохтор нашто? — Ну так щоб хліба послав. — А цар нашто? — Ну так щоб гарну дівчину дав. — А вот за єто так стоит помолиться.СОЛДАТ ТА МИКОЛАЙ-УГОДНИК
Один солдат, вернувшись із служби, пішов у церкву й захотів поставити свічку Миколаю-угоднику. Купивши за копійку свічку, він по військовому звичаю застромив її за вилогу шинелі. Коли підійшов до Миколая, аж гульк — нема свічки. Мабуть, або хтось пожартував та витяг, або, коли ліз поміж народом, сама вискочила з-під вилоги. Збентежений цим, він зложив дулю: — Ну, як не зумів зберегти свічки, то на ось тобі! І бадьоро вийшов із церкви.СОЛДАТ МОЛЕБЕНЬ ЗАКАЗУЄ
Заказує солдат молебень, а дяк і пита: — Який тобі, з акахвістом? — Да не дюже закатістой, так копєєк на десять.ШЕВЧЕНКОВА МОЛИТВА
Тараса Григоровича закували в кайдани і кинули у в’язницю. Сів він на ліжку в камері, звів очі догори і змолився до бога: — Господи милостивий, господи милосердний, всевидящий, далеке? ти бачиш, — бодай би тобі очі повилазили!..МОЛИТВА
Піп. Подивися-но, дяче, чи ніхто не йде, чи під рукою нічого не несе? Дяк. Он мужик Іде, під рукою порося несе. Піп. Подай, господи!.. Подивись-но, дяче, чи ніхто не йде, чи під рукою нічого не несе? Дяк. Он мужик іде, під рукою дрючка несе. Піп. Тобі, господи!..ЯК ОДИН ЧОЛОВІК МОЛИВСЯ БОГУ
Один не дуже кмітливий, але набожний чоловік щодня молився богу: — Помилуй, боже, Єлаю (його жінку), татка, мамку і мене, грішного! А тоді питається у матері: — Мамо, а дядька Луку? А мати каже: — Ну його к чортовій матері — він дуже гордий. Тоді цей чоловік молився вже кожний день так: — Помилуй, боже, Єлаю, мамку, татка, а дядька Луку к чортовій матері!ЯК ПОПУГАЙ ГЛАС БОЖИЙ ПОДАВАВ
В одного німця був попугай. І такий той попугай був учений, що «Отче наш» напам’ять знав. Ото було сидить у клітці, а німець прийде та: — Ну, попка, «Отче наш»! І той починає ото заводити. Славно співав попугай. Почув про того поиугая один архієрей та й запросив німця до себе з попугаєм, ну, так сказать, на показання чи що. От німець за клітку з попугаєм і до архієрея, А їхати треба було річкою. На пристані гружчики грузили якийсь груз у той пароход, де їхав німець з попугаєм. Один гружчик не міг чогось потягти, так на нього главний як крикне: — Тягни-тягни, сволоч паршива! Та так крикнув, що попугай аж підстрибнув. От приїхали вони до того архієрея. Тут сидять такі пузаті, всякі сановники. — Ну, давайте спробуємо гласу божого, господа сановники, — каже архієрей. — Послухаємо гласу божого, А тоді до німця й киває — починай, мовляв. Німець щось сказав попугаєві та: — Ну, попка, давай! Попугай мовчить. Німець розсердився: — Попка, давай! Попугай мовчить. Тоді архієрей відіпхнув німця, став перед попугаєм і загугнявив: — Отче наш, іже єсі на небесі… Попугай дививсь-дививсь та як крикне: — Тягни-тягни, сволоч паршива!«ОТЧЕ НАШ» ЗАБУЛА
До однієї жінки ходив полюбовник, як не було чоловіка дома. От раз змовилися вони побачитися у її хаті ввечері, коли тут прийшов чоловік. Повечеряв він та й ліг спати, а жінка собі порається, коли полюбовник іде. От жінка й почала молитися, та так, щоб чуть було в сіни: — Отче наш, Іван дома, іже єси, прийди завтра, тоді буде воля твоя. А чоловік слухав-слухав, лежачи, та й каже: — Тю, дурна, ти вже й «Отче наш» забула. А полюбовник дослухався у сінях до тих речей та й чкурнув додому.ЯВДОХА-СВЯТОХА
Був собі чоловік та жінка. Жінку звали Явдохою. От вона й каже чоловікові: — Знаєш що, чоловіче? — А що? — одказує чоловік. — Ти вже роби, а я не буду. — Чому? — А тому, — говорить жінка, — що я Явдоха-святоха, так мені гріх і сміятимуться люди. — То й не роби, — сказав чоловік. От і робить сам, сердешний, як віл. А вона все сидить на печі. І до того досиділась, що й сорочки на хребті немає ні в неї, ні в чоловіка. Аж покликав брат, його молотити. Чоловік і каже жінці: — Кличе мене брат молотити до себе, та не знаю, що робити? Чи йти? — Та йди! — відказує Явдоха-святоха. — Тільки скажи своєму братові, нехай він не дає грошей, а дасть сорочку мені, бо, бач, саме руб’я лишилось. — Добре, — каже чоловік і пішов. Прийшов до брата, став молотити і скільки разів хотів сказати, та посоромивсь. Ну, домолотив до вечора, а ввечері чоловік радиться з жінкою, що дати братові за те, що молотив. — Даймо йому гуску, нехай поживляться, а то вони бідні, у них нічого немає. — То й даймо, — погодився чоловік. От повечеряв бідний брат, подякував. Багатий брат І каже: — На тобі гуску за те, що молотив. Спасибі, що послухав, братику. Прийди ще й завтра. — Добре, — каже убогий. Попрощався і пішов додому. А жінка дожидалася під вікном, поки чоловік приїде і принесе сорочку. От іде чоловік. Побачила жінка, чоловік несе щось, — подумала, що сорочку. От Явдоха-святоха скоренько усе з себе поскидала та в піч, а сама сидить. А чоловік приніс гуску у сіни і став годувати, Явдоха ждала-ждала та й гукає: — Та неси вже, чоловіче, чого так довго там! — Та це гуска, — одвічає той. — Нічого, що вузька, я надіну, — каже жінка. — Та це гуска, — каже чоловік. — Нічого, що вузька, я надіну, бо я все те попалила, — тягне своє Явдоха-святоха. Ото дуже чоловік розсердився та й кинув гуску в хату, — Тю, дурний! — каже жінка. — Ти б так і говорив, що гуска, а то дурить. На другий день іде чоловік знову до брата, а жінка приказує: — Гляди ж, чоловіче, розкажи братові усе, може дасть. — Добре, — відказав чоловік і пішов. От розказав чоловік братові усе, а брат і каже. — Як же ти кажеш, як приходиш додому, братику? — А так кажу: «Жінко, відчини». — Ну, добре, — сказав багатий брат. — йди ж молотить, братику. Пішов Явдошин чоловік на тік, а його брат убрався, взяв сорочку і пішов до Явдохи-святохи. Прийшов та й каже: — Жінко, відчини. А вона думала, що чоловік, пішла відчинила. Дивиться, аж ні. Вона в хату та на піч, — Не тікай, жінко, — каже чоловіків брат. — Мене сам бог прислав. Як тебе звуть? — Явдоха-святоха. А чоловік і каже: — Бач як! А я Іван Хреститель — гріхам отпуститель. Та як узяв її за руку, як зачав хрестити: — А роби! Не лежи! Не гуляй! Гляди ж мені, пряди і все роби, бо другий раз як прийду, то уб’ю. От пішов Іван Хреститель додому, тільки дав Явдосі-святосі сорочку. Дуже Явдоха зраділа, наділа сорочку, побігла до сусіда, позичила веретено, гребінь, днище, Прийшла додому і давай прясти, аж веретено хурчить. Приходить увечері чоловік та й каже: — Жінко, відчини. А Явдоха: — Та відчиняй сам, рук не маєш, чи що! Відчинив чоловік, увійшов у хату та й сам собі не вірить. — Що це з тобою, жінко, сталось? — Е, мовчи, чоловіче, — відказала Явдоха. — Бач, бог довідався, що я нічого не роблю, та прислав Івана Хрестителя, а той як зачав мене хрестити, то ледве живу пустив. Ще й казав: як не буду робити, то другий раз як прийде, то вб’є, Од того дня Явдоха такою, хазяйкою зробилася невсипущою — на все село. І живуть вони собі, багатіють — оберемком воду носять, коромислом дрова возять.«ВИТРЕБЕНЬКА» (Пародія на молитву)
ЯК ЗА РІЧКОЮ ЗА БИСТРОЮ (Пародія на акафіст)
ОКАПОСЦЬ (Пародія на акафіст)
«ОТЧЕ НАШ» (Пародія)
«СВЯТИЙ БОЖЕ, СВЯТИЙ КРІПКИЙ» (Пародія)
«ГОСПОДИ, ПОМИЛУЙ» (Пародія)
«ВІРУЮ» (Пародія)
ДЕРЕВ'ЯНИЙ БОГ
ЦЕРКОВНЕ БОГОСЛУЖІННЯ (Пародія)
— Во ім’я отця і сина і святого д-у-у-у-х-а, здирай, дяче, із селянина останнього к-о-ж-у-х-а! — Паки, п-а-к-и! А ми, замість діла, гриземося з то-бою, як ті с-о-б-а-к-и! — Затям, добродію д-я-ч-е, що бідняцьке життя ледаче снує нам золоту нитку і наповнює тобі й мені грошима к-а-л-и-т-к-у! — Ото ж, превелебний отче, здуру не м-у-д-р-у-й, а скоріше мужика-неука «святим письмом» за-мор-ду-йі Хай приголомшить мирян твій хрест н-о-о-в-и-й, бо мертвий мужик більше дасть користі, ніж живий. — Ти святі слова глаголиш, д-я-ч-е! Годі нам тут нявчати, як ті коти бро-дя-чі! Начинаймо дерти з мужицької спини поширше р-е-м-н-і! — А-м-і-нь!БОГ ПРЕДВІЧНИЙ ПРЕД ВІКА ВРОДИВСЯ (Пародія на церковну колядку)
КОЛОМИЙКИ
ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ
Де страх, там і бог. Коли тривога, то до бога, а по тривозі забув о бозі. Бог дає на всякого долю — як застане, то зніме штани і льолю. «Що бог у небі робить?» — «Драбину: одних підсаджує вгору, а других у долину». Обіцяв бог дати, тільки велів підождати. Дав бог хліб, як зубів не стало. Змилувався бог над раком — ззаду очі дав! Як нема, то й бог не дасть. Тоді бог дасть, коли сам заробиш. На бога сподівався — без штанів зостався. Як сам не зробиш, то й святі не поможуть. Богу жертву подавать, а самому голодать. Бог не трубить, коли чоловіка губить. Спасе бог вашу душу на колючу грушу, на пень боком, на колючку оком. Бог мені надопомагав, як сліпому окуляри. Воля то божа, та я на це не згожа. Богу не молись, а до берега гребись, бо втонеш. Не все до бога — треба й до розуму свого. Святі хлібом не нагодують. Святий Микола не поставить і кола. Святий та божий, на чорта похожий. «Святий кріпкий, святий боже!» — як заплатиш, то поможе. Святі святителі, що з вами робитимем: ні хліба спекти, ні діри залатати, прийдеться так викидати. Боже святий, пропав мій золотий; дав за службу божу, як в болото вкинув. Отче наш, іже єси — ти нам хліба не даси. Голодний був, сім раз «Отче наш» говорив, та не міг заснути, а як наївся, то й не перехрестився та й заснув. «Боже наш, боже наш, що ти нам даси?» — «Чорного хліба та п’ятак на рибу, та копійку на квас, та й буде з вас!» Отче наш, не ходи до нас, бо на печі од лукавого, то не буде воля твоя. Святий боже, святий кріпкий, нема хліба ані дрібки. У бідного щодня піст. Випостнвся, що й світа не бачу. В піст їмо хрін, а в м’ясниці — кислиці. Двома кінцями божий піст: попові — сало, мирянам — риб’ячий хвіст. Голод не знає посту. Піст не міст: об’їхати можна. Коли ви будете говіть? — Тоді, як хліба не стане. З дурного говіння не буде спасіння. От нещастя те причастя — дав рубля і не наївся. Хоч скільки молися — з біди не вимолишся. Скільки бідний не молиться золото не водиться. Хто все богу молиться, той швидко оголиться. Молитва — мужикові голитва: бога не вмолить, а мужика оголить. Мужикові тоді паска, як у жінки нова запаска. Якби всіх святих святкували, то не було б коли робити. Як усе святкувати, то не буде чого ковтати. У святих отців не знайдеш кінців. Як біда, то не поможе свячена вода. Поможе, як попова молитва. З одного дерева і хрест, і лопата. Що то за пекло, коли тепло, — а піди в рай то за дрова дбай. Чи рай, чи пекло — аби лиш тепло й мухи не кусали. Плюнь, небоже, на «святий боже». Куди ходім, то ходім, аби не до церкви. Коли життя не гоже, то церква й бог не поможе.У ПОПА ОЧІ ЗАВИДЮЩІ, А РУКИ ЗАГРЕБУЩІ
Хто не знає, що попи все Звикли на дурницю?О. Руданський
АБИ ГРОШІ — ГРІХА НЕ БУДЕ
Жив собі піп. Та такий-то вже ласий на гроші був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А той пан багатий був і любив собаку, як самого себе. Подумав-поміркував і вирішив: «Похороню я свого любимого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарі». Узяв торбу грошей і до попа. Так і так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина. Піп розгнівався, затупав ногами: — Бог за це вас покарає. Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей. — І не подобає коло церкви собаку хоронити, — промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші,— та що зробиш, грошей жаль. Зізвав піп півчу, і похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув місяць, а може, й більше, як до попа дійшла чутка: із синода має приїхати сам владика оглядати його церкву. Злякався піп. А що як дізнається владика, що він собаку коло церкви похоронив? Біда буде! Та й люди вже подейкують, що піп сните місце оскернив. Піп думає-гадає, а далі пригадай: недалеко від церкви жив собі такий Іван Нещасний. Метикуватий він па голову. От і пішов піп до нього за порадою. Увійшов у хату, поздоровкався. Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе. Іван усміхнувся, а далі й каже: — Дайте торбу грошей, я поїду до владики, і все в порядку буде. Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш — владика страху нагнав, Заплакав піп кілька разів і оддав Іванові торбу грошей. Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ. Відшукавши владику, Іван Нещасний прямо з цапом зайшов до преосвященного. — Що ти хотів, раб божий? — гнівно запитав владика Івана, вгледівши, що з ним і цап стояв. — Прийшов, владико, — почав несміливо Іван, — щоб ось цю тварину в попи посвятити. Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипів зубами. — Геть звідси! — крикнув не своїм голосом. Тоді Іван витяг з-за пазухи торбу грошей і показав владиці — дивіться, мовляв. Владика, вгледівши стільки грошей, аж голову в плечі втягнув. «Аби гроші — гріха не буде», — подумав, а далі й каже: — І не подобає цапа в попи висвячувати та що ж зробиш — грошей жаль. Забрав владика гроші в Івана і висвятив цапа в попи ще й документ дав. Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде парафії… Через деякий час у село приїхав той самий владика, що цапа в попи висвятив, Приїхав і того ж дня довідався, що піп коло церкви собаку похоронив. Розсердився, аж побілів увесь. Ззиває він тоді із сусідніх сіл попів, щоб суд вчинити над цим попом, З’їхались попи. Владика вже й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав. Глянув і ледве не впав. А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликає всіх попів, і свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки і до церкви. І коли Іван був недалеко від церкви, владика і вгледів його. — Собаку теж бог сотворив, — заспішив владика глухим голосом, — а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено. Після цих слів розпустив попів, сів у фаетон і — був такий.ПРО АРХІЄРЕЯ І СОСНОВІ ДРОВА
Кажуть люди, що в давнину дозволялося селянам обирати попа з-поміж мужиків. От в одному селі не було попа, то й обрала громада якогось дядька. А той дядько нічого не тямив у попівському ділі — він не то що необразований — неграмотний був. Та коли вже обрали, нічого не зробиш, треба брати кадильницю і правити. Що ж править? Думав не думав наш дядько і почав: — Соснові дрова хорошо горять, соснові дрова хорошо горять… А хор на криласі підспівує: — Ой попе, попе, нагорить тобі… Отак і проходила божа служба. Коли одного разу до села приїжджає архієрей. Біда! Піп не сподівався. Що ж його робити? Нагорить!.. Прийшов до церкви архієрей, піп почав службу: — Соснові дрова хорошо горять. А у мене є сім тисяч рублів, з них чотири тисячі — архієреєві. І замість хору підспівав попові архієрей: — Слава тобі, господи! І архієрей посвятив того дядька у попи.ПОКАРАНИЙ «УГОДНИК»
Один дяк задумав видурити у багатої вдови грошики. Вкрав у церкві рясу, нарядився Миколаєм-угодником та й пішов до вдовиці. А паламар про все це десь пронюхав. «Пожди ж, — думає,— я тебе провчу!» Натягнув на себе рядно, причепив бороду з льону, узяв ключа з пів-аршина (тобто апостолом Петром нарядився) та й теж заходить до вдови. — Ти хто такий? — питає дяка. — Я — Миколай, угодник божий. — Як же ти сюди прийшов, коли рай замкнений, а ключ у мене? — А я, — каже, — через перелаз. Паламар тоді дяка за патли та ключем по шиї, по шиї! — То ви, — каже, — будете лазити через перелаз, а мені за вас перед богом одвічати? «Миколай-угодник» ледве двері знайшов і до вдови більше не потикався.ДОТЕПНИЙ ЖАРТ
Один убогий чоловік прийшов до дуки позичити жита на посів. — Не можу, — каже дука, — бо тобі треба позичати на вічне оддання, А чому б то я й не віддав? — питає убогий. — Тим, що ти убогий, і нічим буде віддавати. Убогий помовчав трохи та й каже: — Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила! Хто знає, мо' убогий ще з більшим почотом і повагою сидітиме за столом будь у кого, ніж багатий?! — Так же, так!і Не ти б казав, не я б слухав! — відмовив дука, — То я у яку хату не зайшов — мене одразу за стіл посадять і чого треба позичать. — Як тебе посадять, то мене й подавно, — зауважив убогий. Дука аж на місці не всидить: як можна, щоб такий дрантогуз та був у більшім почоті, ніж він. Узяв зі злості та й забився з убогим об заклад на пару волів; коли, значиться, убогого приймуть де краще, ніж його, то він повинен віддати убогому пару волів, коли ж багатого, то вбогий мусить із жінкою цілий рік задарма робити багатому на пару волів. — Ну, куди ж підемо? — запитав убогий. — Ходімо до попа, — промовив дука. Пішли. От увійшов багач до попа, вклонився низенько та й просить, щоб той позичив йому сорок пудів вівса, — Добре, — каже піп, — ось я вдягнусь та й одважу, тільки щоб ти мені за це виорав десятину під ярину. — Добре, батюшко, виорю. Тоді він питає убогого: — А тобі що треба? Убогий підійшов ближче, нахиливсь до вуха батюшці та й каже пошепки: — Та я викопав учора в лісі бочонок золота, хочу просити вас, батюшко, освятити його. Піп одразу повеселішав та й каже до дуки: — Ти вийди у сіни, бо я маю тим часом дещо з Семеном побалакати. Вийшов дука у сіни, а піп знов до Семена: — Ну то як же ти, Семене, той бочонок думаєш святити? — Та я хочу, щоб ви приїхали до мене у господу, та там уже й теє… зручніше буде. — Ні, Семене, тут буде зручніше. Знаєш, як їздити з усім причандаллям, а людське око прозоре, всевидющеє. Лучче вже тут, Семене. — Ну, хай уже буде й так, вам краще про це знати. То піду ж я за золотом. — Е, ні, Семене, чекай-но! Добре діло добром треба й пошанувати, сідай лишень ближче до столу!; Сів Семен кінець столу, а піп біля нього. Попадя миттю внесла миску свіжої риби, поставила на стіл графин горілки, Семен поглядає на все це та тільки вусом підморгує, Чарку за чаркою налива піп собі і Семенові, попадя теж кілька разів пригублювала. П’ють собі та закусують, Але Семен п’є та розуму не пропиває: як тільки піп піднесе йому чарку, то він підніме її угору, цокнеться з попом, так що й вінця тріскаються, а сам на весь голос (щоб дука чув у сінях) «за здоров’я» промовляє, А дука стоїть під дверима у сінях, все те чує та аж міниться од злості. Після закуски підвівся Семен, подякував та й каже: — Так ви ж тут теє… поки я принесу золото, — Добре, добре, — каже піп, — тільки ж швидше! Повагом переступив убогий через поріг і пішов собі вулицею — тільки ж не за золотом, а за волами дуки. Взяв він воли за налигач, цвьохнув батогом, іде та й приказує: — Гей, воли, цабе, кгезан, — уже тебе не побачить твій дука-пузан! Гей, сірий, цабе, мурий, хай зна піп, як убогий жартує. А піп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поїв.ПРОВОДИ
КИРИК
Жив Кирик-мужичок. Сталася Кирикові велика причина: умерла, саме в жнива, дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому яму копати, нема кому труну робити; ніхто не хоче: ніколи. Пішов Кирик до попа. — Прийшов до вашої милості, щоб ішли дитя хоронити. — А є у тебе, Кирику, карбованець? — Нема, — каже. Не хоче піп дитину хорошіти. Іде додому Кирик, плаче — ніхто його не слухає. Пішов піп сам яму копати. Копає Кирик ямку, дибиться — йде дідок. — Здоров будь, Кирику! Що ти тут робиш? — Сталася мені велика причина: умерла в жнива дитина; ніхто не хоче яму копати, то сам копаю. — Підожди, Кирику, не копай, іди зо мною! Прийшли вони на долинку, — Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку. Став копати Кирик ямку на дитинку, викопав із срібними карбованцями котельчик. Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у город, купив куль муки пшеничної, пшона, сала. Вертається. Коли у нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копать (дізналися, що у Кирика гроші є), Прийшов Кирик до попа, вийняв грошей сорок карбованців. — Прошу, батюшко, дитину хоронити з собором! — Зараз, Кирику, іди додому, я зараз буду. Не дійшов Кирик додому, як уже йде дванадцять попів з дванадцяти церков. І цей піп з попадею йде. Почали дитину з собором хоронить, як купецького сина. Поховали, сіли трапезувати. Піп хоче спитати в Кирика, де то він грошей дістав. А попадя каже попу: — Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не дінеться. Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не признається — не станеш його сповідать. Піп дожидає посту. Став Кирик говіти; став його піп допитувати, як він добув грошики. — Які ти гріхи маєш? — Батюшко, чоловік, що ступив, то й согрішив. — Ні, я чув, що в тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив… — Ні, батюшко! — Ну, не признаєшся, ступай геть з-перед моїх очей. Приступає знов Кирик, піп питає знов. — Так, — каже, — батюшко, найшов я котельчик. — Я це знаю, — каже батюшка, — але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я одслужу молебень, то мені будечасточка, тобі часточка, на церкву часточка. — Добре, — каже, нехай і так буде. Одправив піп вечерню, приходить додому, — А що? — каже попадя. — Знаю вже, де Кирик грошей набрав, — і розповів попаді все. — Почекай, — каже вона, — не йди до нього: я так зроблю, що всі гроші будуть твої. Побігла попадя до шевця і випросила у нього шильце і дратви, прибігає додому, зняла з горища волову шкуру. Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги — на руки, задні ноги — на попові ноги, роги — на голову, Обшила попа шкурою, зробила з нього чорта. — Іди тепер до Кирика та постукай у вікно, — він ще не спить, та й скажи: «Ага! забрав мої гроші та ще й хочеш дать попові на церкву! Оддай їх зараз, а то увесь цей дім рознесу і всі душі заберу», — то він тебе злякається і віддасть гроші. Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами, Кирик подивився, — а місячно, — думає, що диявол. — Чого тобі, нечиста сило, треба? — Ага! — говорить піп, — узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу, — Почекай, — каже Кирик, — я тебе боюся. Я. тобі оддам гроші через двері. Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взяти той котельчик, а він попові до рук приріс. Стала вона оддирати з попа волову шкуру, — стала з попа кров текти. Шкура приросла, і став з попа чорт…ДИКА СВИНЯ
Ходив один чоловік від села до села, від хати до хати. Де його ніч заставала, там і ночував. Одної ночі спав у бідняка, в якого було восьмеро дітей. Рано прокинулися, дивляться, а той чоловік помер. Бідняк вирішив продати останню козу, щоб поховати небіжчика, але жінка порадила чоловікові, щоб шукав у діда, а може, в нього десь знайдуться якісь гроші. Так і було. Знайшлися гроші, та й не малі — дві тисячі п’ятсот корун. Бідняк аж настрашився таких великих грошей та пішов за порадою до попа. Піп узяв п’ятсот корун за похорон, а на решту порадив біднякові купити десять поросят і кукурудзи, щоб годувати їх. Так бідний і зробив. Купив десять поросят і такий радий, бо буде і солонина, й гроші. Годує свинят та все примовляє: Яка в мене добра днина, будуть гроші й солонина. А піп собі сміється та й каже попаді: — Нам дурний Грицько такого годівника кормить, що солонина буде ого-го! Та одного дня вийшла кукурудза, нічим годувати свиней, і Грицько пішов до попа. Піп порадив продати двох свиней і купити кукурудзи. Скоро вийшла і ця кукурудза, і бідняк за порадою попа знову продав двох свиней. Так до кінця року залишився один кабан, великий-величезний і тяжкий-тяжелезний. Грицько хотів уже різати його. Піп думає, як би видурити годівника, і додумав. Опівночі переодягнувся в жебрацьке лахміття, прив’язав із клоччя бороду й пішов до Грицька. Біля хати запалив свічку, став під вікно та й каже благаючим голосом: — Грицьку, мене в пеклі чорти мучать. Дай на боже годівника. Грицько підійшов до вікна, дивиться, а це той чоловік, який помер у його хаті. Жінка рано встала і почала готуватися до великого свята, якого в їх хаті ще ніколи не було. Бо хіба то не велике свято — бідняк буде різати свиню. А як Грицько розказав про нічного гостя, жінка й діти заплакали. Став Грицько думати, як перехитрити бога. Під вечір пішов він до кума, купив на віру мале поросятко й поніс до попа. Піп узяв порося, але наказав Грицеві, що коли ще раз появиться той чоловік, треба буде віддати великого кабана. — Ото, — каже піп, — брате мій во Христі, страшне діло. Не лише той жебрак буде горіти в пеклі, але й ти, твоя жінка і діти. Я кажу, що ліпше тут голодніти, а на тому світі у раю радіти. Грицько думав ще і так: дати годівника — будемо голодувати, не дати — вічне пекло. Одному він дивувався, як то попи їдять, п’ють, гроші забирають і не бояться пекла. Прийшов він додому, взяв повну жменю квасолі і почав розкладати на дві купки. — Дати, не дати, дати, не дати… — Не дати! — закричав Грицько, коли поклав останню квасолину, — Чуєте, діти? Не дати! Так і є. Раз будемо їсти, а на тім світі най нас і луплять. Коли настав вечір, Грицько і старший син узяли сокири, вийшли у двір і присіли за бадиллям. Настала північ. Чують, хтось іде. Підійшов ближче, чиркнув сірником, запалив свічку і під вікно. Дивиться Грицько — той самий чоловік, тільки борода трохи довша, а на ногах не постоли, а якісь старі черевики. — Грицьку! Я з того світу. Мене в пеклі чорти мучать, дай кабана на боже. — Даю, — сказав Грицько, підбіг ближче і замахнувся сокирою. Нечиста сила заверещала: — Не бий, бо нараз умреш. Тоді син схопив того за бороду, а борода відірвалася. Той закрутився і дав ногам знати. Гриць із сином — за ним. Наздогнали аж на перелазі. А якраз засвітив місяць, і Гриць впізнав, що це за нечиста сила. Довго не думав, відкрив кутець і штовхнув отця духовного до годівника. Піп пробував лякати Гриця богом, пеклом, а Гриць сміється, не відмикає дверей. Та тут почало світати, і піп бачить, що Гриць не жартує. — Грицьку, — каже він ласкаво, — пусти, люди побачать! Гриць ніби нічого і не знає та й каже: — Що за мара, ачей годівник навчився говорити? — Та відчини. Я твій душпастир. На де почали сходитися сусіди, яких Грицько поклич кав годівника різати. — Люди добрі,— каже Гриць, — беріть кілля в руки, бо я вночі зловив дику свиню, та й її треба зарізати. — Ой, браття во Христі, не беріть кілля! Пустіть. Я ваш отець духовний. Тоді Грицько відкрив двері, і з кутця на чотирьох виліз піп. — Еге, сусідоньки добрі, позирайте на святого злодія. Хотів од мене годівника виманити. Піп побіг городами, щоб його менше людей бачило. Грицько розказав сусідам усе по порядку, потім зарізали годівника. Жінка насмажила свіжини, і в бідного Грицька була велика гостина, радість у хаті, а піп зник із села. Гриць і його діти більше в церкву не ходили, жили та працювали і за померлими душечками богу ніколи не давали.МАРФУТКА
В одній сім’ї народилася дочка. Піп охрестив її Марфою. А Марфа в тій сім’ї вже була. От мати й каже: — Та хоч би Марфутка була, а то дві Марфи… Піди, чоловіче, до попа, попроси, хай Марфуткою назве. Пішов чоловік до попа, а той: — Даси сто рублів, то буде Марфутка. Що робить, поніс чоловік сто рублів, Зрадів піп та й каже: — Сто рублів не шутка, нехай буде Марфутка.ЯКА В БОГА БЛАГОДАТЬ, ТАКА ЙОМУ Й ДЯКА
В одного чоловіка захворіла дитина, і жінка викликала попа, щоб біду відмолити. Прийшов піп, роздмухав кадило, вкинув кілька кришин ладанцю і дає дитині нюхати. — Ой, як файно пахне! — простогнала дитина. — Файно, файно, але хай тато дасть десятку, — каже піп. — Які ж бо ви добрі, панотчику, — промовив батько і, діставши з капшука новеньку десятку, підніс її попові під самісінький ніс. — Понюхайте й ви! Піп понюхав і так чхнув, що мало не впав. — Що воно таке? — питає. — Це десятка, панотче, — відповів чоловік, а гроші сховав знов у капшук, де тютюн тримав.ПОМОЛИЛИСЯ
Прийшла бабуся в церкву та й каже до попа і дяка: — Нате вам, святі отці, по карбованцю й моліться за утопленика Якова. — Помолимось, сестро, помолимось! — відповідають дружно піп із дяком, ховаючи гроші до кишені. Подибала бабуся собі додому. Тоді дяк питає попа: — То що, батюшко, помолимось за раба божого Якова? — Не треба було, дяче, тому Якову на глибоке лізти! — відказав піп.СВЯТИЙ ПУДІЙ
Піп збирав з кожного двору по пуду зерна. Так постановила церковна сходка. Хто давав пуд жита, хто ячменю, хто проса. А в одній хаті, що похилилася набік від старості та бідності, попові сказали: — Пробачте, батюшко, у нас зараз нема зерна. Намолотимо на неділі й самі принесемо. — Та бог з вами, — відповів піп і пішов до другого двору. Пройшло кілька місяців. І от приходить до попа той селянин, що не дав йому зерна. — Батюшко, син у мене народився, треба записати й ім’я дати. — А коли він народився? — Та на тому тижні. — На тому тижні був день святого Пудія. Ото й наречем вашого синочка Пудієм. Так і ходить десь чоловік з іменем Пудій, А все за те, що батько не дав попові пуда зерна.ПІП І ГРАМАТКА
Баба дала граматку, щоб піп помолився за упокій, і поклала туди один карбованець. Через кілька днів дячок їй повернув граматку. Розкрила її і здивувалася — карбованець лежить, як вона поклала, — От совісний батюшка, — каже, — не взяв грошей. А сусідка їй: — Таке. То щось на попа не похоже. То він у неї і не заглядав.НЕДОГАДЛИВА БАБУСЯ
У старовину попи ходили по селах із молитвами. От заходить піп у хату, відправляє молитву, Господарка-бабуся дає паляницю і кухоль пшона. А дяк: — Треба б і крашанок… Бабуся похитала головою та: — Крашанок нехай бог дасть!.. Дяк скоса зиркнув на неї та сердито: — Хіба бог несеться?!ВИНО ДЛЯ ЄПИСКОПА
В одне село на Виноградівіцині мав приїхати єпископ. Піп оголосив у церкві всім вірникам, що такого високого гостя потрібно достойно прийняти. Поговорив з вірниками про все, що і як зробити, і між іншим запропонував, щоб біля дверей хати, де буде ночувати його преосвященство, поставити велику бочку і щоб до неї кожен вірник приніс по одному літру найкращого вина. Вранці урочисто вино буде піднесено в дарунок високому гостеві. Бідний Іван свого вина не мав, а купувати не було за що. Він вирішив принести літр води, бо в такій великій кількості вина один літр води й сам бог не розпізнає, не то що єпископ. На другий день уранці панотець від імені своїх вірників передає єпископові величезну бочку вина. І тут сталося чудо. Його преосвященство покуштував вино, а то чистенька водиця, бо кожен із вірників так подумав, як бідний Іван.ЯК СЕЛЯНИН ПОПА МЕДОМ ЧАСТУВАВ
Жив піп і коло його селянин. Родилась у матушки дитина. Піп узяв селянина за кума. Через тиждень пішов піп до селянина і каже: — Моє рождене, а твоє хрещене каже: «Дай меду!» А в селянина були бджоли. Селянин наклав попові кухоль меду, піп поїв сам, тоді знов до селянина і каже: — Моє рождене, а твоє хрещене — меду і меду просе! Селянин дав йому і вдруге. Піп знову поїв сам і прийшов утретє. — Моє рождене, а твоє хрещене, «Дай, — каже, — меду». У селянина була груша, в груші плодилися шершні, оті, що дуже б’ються. Селянин каже попові: — Мені ніколи. Лізьте драти меду, батюшко, самі, беріть скільки вам треба. Тільки як вилетить бджола, буде вас кусати, так ви, батюшко, не лайтесь, не лихословте, а то здорово будуть кусати! Піп поліз. Тільки встромив руку в дупло, а там шершні були. Враз один вилетів та як ударив попа по брові — око опухло, а піп махнув рукою та: — Ну тебе к божій матерії Тут другий як ударив, а піп уже оком не бачить. Та каже: — Та ну тебе к чортовій матері! А тут третій як ударить, а піп з груші ге-еп, та як начав уже по матушці гнути та й у крик: — Куме, рятуй! Очима не бачу! А селянин і каже: — Було б, батюшко, не лихословити! Я ж вам говорив… Отак удався попові мед.ЯК ПРОКІП ПОПА ПЕРЕХИТРИВ
Кожного року перед різдвом піп їздив бричкою по селах і збирав «хто що дасть», Заїжджав до хазяїна І питав: — Колол што-нібудь? — Та колов, отче, — відповідав хазяїн і давав шмат м’яса або сала. Доїхав піп і до двора Прокопа. — Колол што-нібудь? — питає. — Та колов, батюшко! Тільки на нашому кутку такі плохі свині були, що хай бог милує, Пошесть якась чи що… У кожному дворі подорізали їх. Піп подумав-подумав та й каже: — Знаєш што, Прошко, забери ото всьо… Прокіп забрав собі бричку м’яса й сала та тільки усміхався у вуси…ПЕРЕХИТРИВ
Один піп заліз у церкву, накрап багато церковного болота і, щоб ніхто його не забрав, поклав у плащаницю, а зверху написав: «Здесь хранятся телеса божии». А псаломщик помітив всю цю процедуру, вночі забрав все для себе і написав: «Здесь нет телес, Христос воскрес!»ПІП, ЩО СТАВ КОНЕМ
Їхав піп парою коней, а в його один кінь і лопнув. Піп дивиться, аж пасуться чумацькі коні недалеко. Він і каже наймиту: — Їдь же ти та стань за горою, а я піду у чумаків коня візьму. Приходить. Чумаки сплять. Він коня взяв, одвів до повозки, запріг, а сам пішов і запутався в путо із другим конем. Чумаки прокинулись: то був кінь, а тепер став піп… Приходять та й кажуть: — Був кінь, а тепер піп… А піп і каже: — То я й раніше був попом, та согрішив, а бог наказав мене — і я став конем. Вони й кажуть: — Ну звиніть, батюшка, ви були трохи підгіншливі, ми вас часто батіжком шльогали. Розпутали й пустили його. Він пішов, сів і поїхав додому їхнім конем, і держав його, поки він старим уже не став, той кінь. Потім од кормив його сухарями І вивів продавати. Той кінь так грає, що ніяк і не вдержить його наймит. Хто підійде купувати, то ті самі чумаки підходять і кажуть: — Не купуй, це не кінь, це піп. Люди дивляться на чумаків та питають: — Що за піп? А вони й кажуть? — Він согрішив, так його бог наказав та зробив конем. Він у нас був, а як його бог простив, то ми тоді його простили. А тепер він знову согрішив і знову зробивсь конем. Не купуйте, це піп! Прийдуть та й кажуть над вухо коневі: — А бачите, батюшко, було б вам не грішить, а то вас знову бог наказав…ЧЕРЕЗ ДОРОГУ — ТАМ КУМА МОЯ
ЧУМАЧЕ-БУРЛАЧЕ
ТУТ НЕ БАЗАР
Бідний селянин хрестив восьму дитину і торгується з попом: — Батюшко, досить вам і трьох курок. — Сину мій, я ж сказав п’ять… — Батюшко… — Сину мій, тут не базар, а церква, тому торгуватися не будемо — скільки сказав, стільки й давай. Та ось після хрестин селянин дає попові за його труди тільки одну курку. — Сину мій, я ж сказав п’ять… — Ну, батюшко, тут не базар, а церква, торгуватися не будемо — скільки даю, стільки й беріть…РОБОТА ЯЗИКОМ
У попа розкувався кінь. Проїжджає він коло кузні. Зупинився: — Скільки, ковалю, візьмеш за ногу? — Два рублі. — Ні, це дорого. — Ну, як з вас, батюшко, один рубель візьму, Коваль кує, а піп дивиться та й каже: — Завидую ковалю. Як стук, так і руб. — А ти, батюшко, язиком тара-тара— ось тобі і півтора.ТЯГЛО
Одного разу вмерла циганська мати. Син дуже зажурився, що робитиме з мертвою. Потім пішов до попа. — Море, що тобі треба? — насмішкувато запитав піп у цигана, — Ой, отче превелебний, вмерла мама, то я красно просив би, аби прийшли поховати. — Добре, — каже піп циганові,— я піду й поховаю маму так, що й чорт її більше не знайде… Лише скажи, чим думаєш платити за похорон та чи залишила твоя мама якесь майно. — Я сам не маю чим платити, хіба віддам мамине тягло, що небіжка залишила. — Ну добре, — згодився піп, почувши про тягло, — а тепер скажи, як хочеш ховати? — Так, як і всіх багачів ховають… Щоб було «три штації» та й аби. не забули взяти з собою «харахадилницю», щоби моїй мамі кості покадити… — Цигане, а віддаси ти все тягло, що мама лишила? — Най мене бог скарає, коли я збрешу… Піп зрадів, думаючи про воли, коня та. віз. Відправив похорон і зараз прийшов до цигана: — Ну, цигане, давай сюди материне тягло. — Я би вас, паночку, просив, якось би ви бідному циганові та все відпустили, бо як вам віддам тягло, тоді осиротите мене… — Цигане, тепер вже не крути, бо згода згодою. — Коли пан превелебний наворотилися, то тут маєте тягло, — каже циган, виймаючи прокурений цибук з люлькою. — Це в тебе тягло? — сердито кричить піп. — А ви, паночку, як думали?.. Оце в нас називається тягло… Бо ним тягнемо дим з люльки. — А бодай тя, цигане, вдвоє скривило з твоїм тяглом!..МОЛЕБЕНЬ
В одному селі жили піп і дяк. Хоч і жилося їм добре, а все ж їх це не задовольняло. От вони украли в одної вдови телицю і зарізали. Почали ділитись. Дяк хоче пополам, а піп дає дякові сьому частину — так, мовляв, по церковному закону полатається. От вони змагались-змагались, поки й розвиднілось. Так і не поділили. — Ну давай, дяче, заховаємо до другої ночі,— каже піп. Куди ж ховати? Заховали у вівтарі під престол. Вдова кинулась — немає телиці. Бігала-бігала плачучи по селу, біжить до попа. — Що його, батюшко, робити? Телицю в мене вкрадено. Молебень треба відслужити, — каже піп, — от і знайдеться телиця. Вдова погодилась, дала багато грошей. Почали служити. Стоїть вона, молиться та й плаче. Дяк іде мимо неї з кадилом і співає: — Не плач, молодая вдовиця, у вівтарі твоя телиця. Піп слухає та й відповідає: — Дяче, дяче, поменше патяче, буде тобі, буде й мені, твої роги, мої ноги, а телиця — попола-а-ам! Так і договорились на молебні пополам поділити.ПОРОЗУМІЛИСЯ
Під великдень послав піп дяка роздобути десь барана. Дяк вирішив поїхати верхи аж у п’яте село, щоб легше кінці у воду сховати. Та попався дяк. Люди коня відібрали, І мусив, сердега, пішки додому тюпати. Піп, не дочекавшись дяка, почав службу. Обернувся до людей, аж бачить дяка за криласом. Не стерпів піп, щоб не спитати, як справа з бараном, та й затягнув на все горло: — Дяче, дяче, а де ж твоє бе-ге-ге-е? А дяк відспівує: — Через твоє бе-ге-ге-е пропало моє іго-го-о-о.ЯК ДЯК ПОПА СПАЛИВ
В одному селі перестали люди ходити до церкви. Увірвався попові та дякові дохід. Скрутно стало жити. От піп каже дякові: — Слухай, дяче! Давай поправимо свої справи. — А як же? — питає дяк. — Та от як, — каже піп. — Ти, дяче, іди кради у людей худобу та веди в ліс, ховай, а до мене направляй, хто буде шукати. Я буду їм ворожити та відгадувати, де ти сховаєш. Нам будуть нести люди гроші, сало, яйця — буде тобі, буде й мені. — Добре, батюшко, так і зробимо, — погодився дяк. — Так давай довго не роздумувати, — каже піп. — Тільки гляди, дяче, кради у бідняка, бо багатий найме поліцію і нас впіймають. Дяк діждався ночі, пішов і вкрав корову у бідного Івана, повів у ліс, прив’язав у найглибшому рову до дуба. Вранці ходять Іван з жінкою по селу і плачуть. Піп вийшов за ворота і питає: — Чого ти плачеш, Іване? — Та як же мені не плакати, коли в мене корову вкрадено, — каже Іван. — Ех, горечко-горе, — каже піп. — Тобі горе, Іване, та й мені горе. Ну ти, Іване, не горюй, у мене є така книга, що я можу помогти твоєму горю, та от моєму хто допоможе? — Та вже ж, батюшко, як ви нашому, то й ми вашому, — відказав Іван. — Ну, постій, Іване, біля воріт, а я піду в хату, Піп пішов, побув у хаті, виходить. — Так ось що написано в книжці, Іване, — каже піп. — Іди ти в ліс, і там у найглибшому рову стоїть корова, прив’язана до дуба. Іван зрадів. Побіг додому, а потім удвох з жінкою побігли в ліс. У лісі знайшли у найглибшому рову свою корову, відв’язали, гонять. Діти біжать навпроти, раді. Пригнали додому. — Ну, тепер, жінко, лови останню курочку та неси попові. Спіймала жінка курочку, понесла до попа. Піп узяв і йде до дяка. — Ну, дяче, як же будемо ділитись? — каже піп. — По нашому закону тобі восьма частина доходу. — Нічого не поробиш, — каже дяк, — нехай і восьма, та як же курку ділити? Думали, думали і надумали: сім раз дяк украде, то піп доход собі бере, а восьмий раз — дякові. Почав дяк красти, а піп ворожити. Несуть люди попові та дякові і сало, й масло, і яйця, й ковбаси, і гроші — всього. Наносили добра повну хату, і дівати нікуди попові, а дякові знову їсти нічого, бо він же у вісім разів менше одержує. От дяк і надумав попа перехитрити. — А знаєте, батюшко, що? — каже дяк. — А що? — питає піп. — Люди вже взнали, що ми їх дуримо, — Що ж робити? — питає піп. — Я припиню красти, а ви припиніть ворожити, — відповідає дяк. Так і зробили. Вже дяк і не краде, а люди все йдуть та й ідуть до попа. В одного пропало, в другого захворіло — ідуть люди ворожити. — Що його робити? — каже піп. — Треба якось відбитись від людей. — А от що. Я пораджу, — каже дяк.. — Давайте вашу хату спалимо і скажемо, що книжка згоріла. — Добре, — погодився він, — хата церковна, мені її не жалко, тільки де я майно своє діну? — Майно перенесем у мою хату, — каже дяк. Так і зробили. Вночі перетаскали все попове майно до дяка і пішли палити хату. — Ну, дяче, лізь, пали стріху, — каже піп. — Є ні, батюшко, стріху як запалимо, так хтось побачить, — каже дяк. — Ви беріть сірники і лізьте, батюшко, на горище та там і паліть зсередини. Поки розгориться — ми втечемо. Піп погодився, взяв сірники, поліз на горище і запалив, а дяк тим часом прийняв драбину і сіни закрив на крючок. Що його робити попові? Бігав-бігав по горищу та як плигне з горища в сіни, зламав ногу, не підніметься, а хата горить, вже наверх пробивається. Побачив церковний сторож, хотів подзвонити, побір до дзвіниці, а дяк і вірьовку одрізав від дзвона, Так і згорів піп у хаті, а дяк усе його добро спожив.ЯК ТРИ ПОПИ СКАРБ ДІЛИЛИ
Жили собі на світі три попи. Та такі прегіркі п’яниці були, що і вночі пили. В селян останні копійки видурювали. Та не довго вони так пиячили. Зговорились селяни між собою і прогнали попів з села. Пішли попи, сумуючи. Ходили день, другий, третій, а на четвертий вирішили, щоб не вмерти з голоду, йти повіситись. Пішли в ліс, прив’язали до дерева мотузку. — Низько, — каже один з попів, — треба до другого дерева прив’язати, — Ні, хай буде тут. Краще давайте викопаємо яму; щоб ноги не торкались до землі,— каже другий. Почали копати. Щось таке стугонить. — Ану витягай його. Один з попів ухопив своїми руками ящик і викинув його наверх. Ящик стукнувся об землю, розбився, і звідти посипались гроші. Зраділи попи і вирішили, що вішатись не треба. Один з них взяв гроші і пішов по горілку, — Отче Соломоне, коли принесе отець Серафим горілку, вбиймо його, а грішми поділимось. Все буде для нас більше. А отець Серафим купив отрути, іде дорогою і думає: «Потрую їх, скільки є грошей — всі мої будуть». Прийшов він і зараз же впав мертвий. Попи вхопили отруту і почали пити. — Отче Соломоне, рятуйте! Пече в роті! — Правда твоя, отче Никаноре, я вже дихати не можу… І за цими словами обоє поздихали.МАЗУР ТА КСЬОНДЗ
Був собі мазур — так собі, простак, Пішов до попа на сповідь та й кається: — Так, пане ксьондже, назнав я шпачине кубелечко, хотів, діждавши, як вилупляться шпаченята, повидирати. А гріх, чоловіче, гріх. Треба бути милосердному і до птиці, і до всякої тварі… — А скажи-но, де се ти назнав кубельце? — А там-то й там. Другого дня йде мазур, баче, попові діти несуть шпаченята. — Де се ви набрали? Хто вам сказав? — Батько. «А, — думає,— стривай, і я тебе піддурю». Приходе. — Паноченьку, назнав я дівчину — уродлива така. Чи цілувати можна її? — О, ні! Побрати шлюб та тоді. А яка се дівчина, де вона живе? — Е, чорта з два, панотче: се тобі не шпаченята!ЗА СПОКУТУ ГРІХІВ ТЕЖ ГРОШІ ДАЙ
Один дядько пішов до церкви, щоб одговітися. Це було діло у піст. От почав його батюшка сповідать: — Ісповідую господу богу… А далі питає: — Гріхи маєш? - Єсть, батюшка, — відповів дядько. А піп: — Які, говори! — Украв у пана колись налигачку. — Та се пустяки, стань помолися — бог простить. — Так на одному боці був віл прив’язаний. — Так ти не налигачку вкрав, а вола? Ні, я брав налигачку, одв’язав і став тягти, оглянувся — коли ззаду і віл тягнеться. — Ну, се вже сам не одмолишся, а треба просить і мені. Карбованця даси і все буде гаразд.НА СПОВІДІ
Сповідається в церкві злодій, украв, мовляв, сто снопів пшениці, — А як ти вкрав? — питає піп. — Відразу чи як? — Та ні. За чотири рази по двадцять снопів. — Так де ж разом вісімдесят снопів, а не сто. — Та так, прошу отця, але я хочу ще сьогодні взяти двадцять снопів.ВЕЛИКИЙ ГРІШНИК
Прийшов один чоловік сповідатися. Піп і запитує: — Чи сквернословив? А чоловік на те: — Так, як ви, отче! — Чи призивав ім’я боже надаремно? — Так, як ви, отче! — Чи крав? — Так, як ви, отче! — Чи ходив до чужих молодиць?. — Так, як ви, отче! — Чи обманював людей? — Так, як ви, отче! Піп як підскочить: — Іди геть від мене, великий грішнику!ЗА КАЧАНИ
Ішла бабуся з городу. Наламала молодих качанів, думала зварити. Проходить повз церкву, перехрестилась та й захотіла зайти. Поставила мішок у куточку, а сама до амвона. Коли виходить з вівтаря піп та й давай сповідати. Кинулася стара до. кишень, а грошей нема. — Слухай, — каже бабуся паламареві,— а чи не посповідає мене піп за качани, бо нема грошей? — А багато качанів? Де вони? — Та ось у кутку. — Гаразд, зачекай трохи. Підійшовши до попа, паламар зашепотів щось йому на вухо. Піп ствердно захитав головою: — Давай качани, пригодяться й вони…ЯК ПІП ПОДАРУНКИ ЗАГУБИВ
Прийшов піп до мужика — чи з молитвою, чи що. Дав йому там щось мужик. А попу мало, ще хочеться. От він і просить: і того дай, і другого дай, та ще дай, та те дай. Мужик дає та й дає — набрався піп усього. Виходить з хати, а серед двору брус лежить, А мужик: — Може б ви, — каже, — батюшко, і брус узяли? А піп йому: — Я б, — каже, — й узяв, так куди ж його взяти? Бач, руки зайняті. Хіба дай мені в зуби. — Як кажете, батюшко? Дати в зуби? — Еге, — каже батюшка, — в зуби дай. Так мужик узяв брус та як дав попові в зуби, так той і те погубив, що в руки набрав.ПІП У ЧУЖОМУ ПОГРЕБІ
Воровливий був у нас піп. Де що погано лежить, завжди украде. Одного разу трапилась така подія. Заліз він до одного дядька в погріб. А в погребі сметана, молоко, сир було наставлено. Накинувся він, як вовк на вівцю. їсть, гризе, кусає. Тим часом наскочив дядько з ціпом. — Що ти робиш, попе? — Молочу копи! — Що ти робиш? Тебе се питаю. — Молитву у погребі читаю. Замахнувся дядько ціпом, а піп як закричить: — Накопав ям та колдобин, наставив молока та сметан, а тоді ще питає, попа лає; ти мені дай, а тоді й проганяй, а то проклену, в погріб чортів нажену! Не злякався дядько попової молитви, вдавив ціпом по ребрах його та й прогнав з двору, мовивши: — Твоя молитва по спині, бита!ВИПРАВДАВСЯ
Отець Лука любив на чужих молодиць зазирати. Йому зауважили, що то негоже духовного сану. — А в писанії що сказано? — відповів піп, — возлюби ближнього, як самого себе…ОЙ ПІДУ Я ДО ЦЕРКОВЦІ, СТАНУ КРАЙ ПОРОГА
МАТИ Ж МОЯ
МЕНЕ ПОПИ СПОВІДАЛИ
ДОБРИЙ ПІП
— Наш піп — добра людина, молоденький та гарний: удовиці порахував за похорон її чоловіка 80 крон, а коли вона сказала, що не лише не має стільки грошей, але навіть не має де й голову приклонити, то не взяв від неї жодних грошей, а ще й сказав — хай собі ночувати ходить до нього.ДЛЯ ЧОГО БОГ ДАВ НЕДІЛЮ
У неділю піп, ідучи до церкви, зустрів на вулиці молодого парубка, який минав церкву й ухилявся од зустрічі з попом. От піп підкликає парубка до себе і питає: — Чий ти такий, що до церкви не заходиш? Ти що, не знаєш, для чого пан бог дав нам неділеньку святу? Не знаєш, де для христянина найліпше місце? — Знаю, панотче, — відповів парубок, — найліпше місце для христянина у вдови Секлети, що має добре вино й ласкаве серце для вас, отче.ОБОЄ РЯБОЄ
Піп залицявся до молодиці. Вона прийшла якось до церкви, а він зачав співати: — Марусеніє, Марусеніє, приступай до священіє. Це зрозумів дяк на хорах та й заспівав: — Священіє, священіє, не роби баламученіє, бо ти ходиш до молодиченіє. А піп відзивається; — Дяченіє, дяченіє, мовченіє, дістанеш полотна на сороченіє. А дяк знов виспівує: — Добре, єгомосцунцю, коби ще на ногавиці, то підемо оба до молодиці…ДУША
В класі чекали грози: отець увійшов п’яний, А він у такому вигляді завжди щось викомарював. Зараз щось про трійцю єдиносущу й нерозділиму товк, а після ні з сього ні з того запитав: — А в тебе, йолопе, є душа? Хлопчина мовчав, як риба. — Є, питаю? — не вгавав піп. - Є-є-є,— прошептав хлопчина. — А яка вона, ота душа? Де вона є? — допитувався отець. Та ні один, ні другий, ні третій нічого не відповіли, мов води в рот понабирали. Та клас виручив один з них. Він піднявся і голосно мовив: — Я бачив душу, батюшко. Вдосвіта я йшов до баби знахарки повз ваш двір. А з вашого вікна вискочила вона; вся в білому, коси розпущені, а ви за нею з словами: — Не кидай мене, моя душечко… Отака душа.ТАКЕ МІСЦЕ
До попа прийшов сповідатися його сусіда, про якого ходила чутка, що любить вкрасти. Піп і питає, коли той назвав уже всі свої гріхи: — Іване, а чи правда, що ти вкрав у мене гусака на тому тижні? Іван мовчить. Піп питає вдруге. Той мовчить. Піп розсердився: — Ти що, оглух, не чуєш, про що я звідаю? — Прошу пробачити пана превелебного, бо з цього місця не чути. — Не може бути! — Поміняймося місцями, і ви самі переконаєтесь. Помінялись. Надів Іван попову єпітрахиль і питає: — Пане превелебний, у селі люди говорять, що ви до моєї Олени ходите. То правда? Піп мовчить. — Пане! Ви ходите до моєї Олени! — каже Іван, але вже так голосно, що всі люди, які були в церкві, почали звертати увагу. Бачить піп таке діло й тихо говорить: — Правду маєш, Іване. На цьому місці справді не чути. Відпускаю тобі всі гріхи, Можеш іти, ти висповіданий!ЧОЛОВІЧЕ, РЯТУЙ ЖІНКУ
НА ГОРОДІ КРОПУ ВРОДИЛО
СНІЖОК ІДЕ, МЕТІЛЬ МЕТЕ
ПАТЛАТИЙ БОГ
Жив чоловік і жінка. Був у них хлопець років шести. Пішов чоловік на заробітки з дому і був там років два, Приходить і питає жінки: — Як ти тут жила? Сама, мабуть, скиталася? Жінка каже: — Так, помаленьку, з богом. А хлопець сидить та й каже: — Хіба то, мамо, бог, що ходив до нас кожну ніч, та чумарка на ньому довга, рукави широкі-широкі, а волосся на голові довге-довге, аж на спині лежить. Та все, тату, п’яні, п’яні, та танцює з матір’ю, та ірже, як дядька Василя кінь, та підскакує…ДОБАЛАКАВСЯ
До однієї жінки ходив дяк. Якось приходить він, аж чоловік дома. Саме обідають, і хлопець невеликий коло них. От дяк подивився на хлопця та й каже: — Поцілуй мене, хлопче, я тобі добрий гостинець дам. А батько: — Не цілуй, синку, дяка, бо й у тебе така борода виросте, як у нього! — Оце вже, тату, неправда, — каже син. — Мати щодня з дяком цілуються, а в них борода й не виросла.ЯК МОЛОДИЦЯ ПОПА ОБДУРИЛА
В одному селі був піп, що любив чужих жінок. А близько його хати мешкала одна жвава молодиця. Що він просив, що він платив, щоб вона до нього ходила, та завжди говорила: — Як я буду, добродію, до вас ходити, коли мій чоловік за мною слідкує? — То, — каже, — нічого. А там була хатка на ставиську, заросла вона дуже будяками і бур’яном навколо, так що і не видно. Звісно — пуста хата. От раз молодиця й каже попові: — Знаєте, добродію, я ходила до ворожки, вона дала мені таке зілля, що як я зашию собі й вам по полови ні в сорочку, то хоч би І посеред дороги ми здибалися, ніхто нас не буде бачити. Але треба, щоб ви голі три рази оббігли ту пусту хату, як я буду зашивати. Піп каже: — Добре! От увечері пішли вони до пустої хати. Піп скинув з себе шмаття і давай голий бігати по будяках. А ті його колять так, що не можна витримати. От він оббіг раз, питає: — А що, вже? — Ні,— каже, — помалу ідіть, бо не поспію шити. Той другий раз оббіг, питає: — Чи готово? Та каже: — Ні! Той помалу пішов, помаленьку, обійшов хату і питає: — Що вже? Нема слуху. Той прийшов до хати, кличе — нема і духу. Тепер догадався піп, що вона втекла. Чекає, поки люди полягають спати. Тихо стало в селі, пішов піп селом голий, а пси за ним такий зробили ґвалт, лемент, що не можна. Вліз він. у свій садок, почав стукати у вікно, щоб попадя відчинила вікно, щоб він вліз, бо на дворі слуги сплять, то побачать. Попадя кричить до слуги: — Піди-но подивись, хто стукає! Піп ховається в корчі, щоб ніхто його не бачив. І так цілу ніч. Просидів піп голий цілу ніч І аж ранком до хати ввійшов. І присягнув він, що волочитися за чужими жінками більше ніколи не буде.ПІП У БОЧЦІ
Проходила раз жінка коло попової хати, а він до неї стиха: — А-хи! Прибігла вона додому і каже чоловікові: — Знаєш, проходила я коло батюшчиної хати, а він до мене стиха: «А-хи!», а я налякалась і побігла… — Дурна, — каже чоловік, — чого налякалась. Кашляй до нього теж: «А-хи!» А як спитає коли до тебе приходити, то кажи — увечері. Так вони і умовились. Пішла жінка коло попової хати, а піп до неї: — А-хи! А вона до нього: — А-хи! Піп тоді: — Коли до тебе прийти? А вона: — Увечері, як поїде чоловік до млина. А чоловік її цілий день порався коло клуні, виносив мішки з грисом і поїхав до млина. От лише смеркло, а піп до неї вже йде, ставить на стіл півока, а жінка виймає вареники… Тільки вони посідали, як надворі: — Тпру!.. гов!.. А жінка, наче злякалась, кричить: — Чоловік приїхав, батюшка. Де я вас подіну? Піп туди, сюди, нема де заховатися. Тоді жінка й каже: — Скакайте в цю бочку. А в тій бочці було трохи малясу, піп скочив, загруз у маляс і сидить не ворухнеться. Жінка ту бочку зверху накрила. Чоловік буцім нічого не знає, заходить до хати, сідає за стіл, випили вони з жінкою півока, поїли вареники і полягали спати. Ранком роздер чоловік подушку, висипав пір’я в бочку з малясом і кличе сусідів, щоб допомогли йому цю бочку на віз висадить. — Лишилось, — каже, — трохи малясу треба його брату завезти. Взяли вони ту бочку, а вона важка, винесли її на воза, а він привіз її в гай, поставив посередині, а сам бігає навколо кущів і наче ловить щось. У той час їхав пан і бачить, що чоловік щось ловить, а нічого не видно, от він і каже своєму фурманові: — Іди спитай, що це він ловить. Прийшов фурман до нього і каже? — Питає пан, що ти ловиш? Той чоловік все бігає і каже: — Я вже одного чорта піймав, а тепер чортиху ловлю, на розмноження, значить. Пішов фурман до пана І каже: — Той чоловік каже, що чорта має, а ще чортиху ловить на розвод. А пан каже: — Скажи йому, хай він мені чорта покаже, Приходить фурман знов до чоловіка і говорить, шоб він панові чорта показав. А той чоловік аж відмахується: — Та ні, не покажу, він втече і тоді знов його ловити, не покажу. — А сам бігає, ловить і ловить. Пан дивиться, дивиться і знов посилає свого фурмана, щоб чоловік показав йому чорта. Той і каже: — Хай дасть мені пан 600 рублів, то вже сім’ю потеряю, а чорта покажу. А що панові 600 рублів, як він хоче чорта побачити. От і дав йому 600 рублів. Відкрив чоловік бочку, потягнув попа, а той ногу виставив, в малясі, в пір’ї, виставив другу ногу і — прудцем до ставка та в воду… А пан дивиться та регоче: — От так чорт патлатий. Як у воду шубовснув. Ладний чорт. А попові довелося, мабуть, не день, не два сидіти в ставку, від малясу відмочуваться…ПРО МУЖИКА І ПОПА
Жив собі мужик біля батюшки, а жінка в мужика була прекрасна. От батюшка гривастий закохався в його жінку, а вона все розказує чоловікові. Чоловік каже: — А ти піддури його, хай прийде, а ми вже щось придумаємо. Одного разу зустрічає вона батюшку і питає: — Невже ви мене любите? — Якби не любив, я б вас і не зачіпав! — Ну, то, як угодно, приходьте увечері, а муж поїде на ярмарок. А батюшка каже: — От хорошої Мені ось якраз нужно жеребця купити, так я дам йому гроші, щоб мені купив, Покликав піп до себе чоловіка: — Так що, ти хочеш на ярмарок їхати? Так на тобі п’ятдесят рублів грошей, купи мені жеребчика хорошого. Забрав той гроші і поїхав, а батюшка до його жінки поговорити пішов. А той мужик тільки за село виїхав та й назадповернувся, додому. А батюшка за столом сидить та винце попиває з молодицею. Постукав чоловік у двері, А батюшка вже злякався та: — Хто це йде? Де мені дітися? — Чоловіка принесло, полізай на піч. — А як побачить мене? — А я скажу, що то жебрак. Він і подряпав в рясі на піч. Відчинила вона чоловікові, а він тільки переступив поріг і відразу: — От невдача мені вийшла! Узяв гроші у батюшки, а тут на дорозі случивсь кінь, сподобався мені, так я й купив, а на ярмарку й не попало побути. Піди гукни батюшку, а ні, то матушку, як сподобається, так хай берет. А батюшка на печі лежить. Пішла жінка до батюшки додому, — Де ваш батюшка? — Не знаю, де, — каже матушка. — А нам треба його. Мій Іван купив хорошого коня, підіть подивіться. Приходять. — Здрастуй, Іванеі — Здрастуйте, матушко! — А де це батюшка? Ось я вам коня доброго купив, подивіться. — Ну, жінко, піді принеси горілки, ми й вип’ємо за коня. Пішла вона, а мужик став з матушкою любуватися. А батюшка лежить на печі і тільки дихає, аж за голову взявся. «От чорт! — думає.— Мені з його жінкою не попало гулять, він мене так обдурив!». Приносить жінка горілку і питає: — А батюшки ще немає? А матушка, вже напившись добре, кричить: — А на чорта він здався! Випили, закусили, погуляли, як належиться, а піп мало не задушиться від злості. Пішла матушка додому, а про лошака й забула, що такий є. Мужик ходив, ходив по хаті, а тоді глядь — щось на печі лежить. Він І питає: — Що то сопе на печі? А піп вже й дух притаїв. — Та то я жебрака пустила переночувати! — Що ж ти, дурна, чоловікові попоїсти не дала. Ти не їздиш дорогами, так лиха не знаєш! А він, напевно, їсти хоче, та й чарку б випив! Старий, злізай з печі! Не злізає піп — боїться. — Я тобі кажу, злізай, а то все одно стягну! Встає піп, злазить. А мужик: — Ой, здорово обріс, старий, в нього вошей мабуть багато. Та то нічого! Ну, сідай вечеряти, а я тебе потім обстрижу, бо тебе нужа з’їсть! А він, бідний, вже не їсть, а чекає своєї кари… А мужик не довго думав, посадив його на лавці, обстриг наголо, бороду відтяв. Тоді на жінку: — Піди куль соломи принеси! А той піп думає: «Ще запалить, сукин син, щоб осмалений вийшов», та й сидить вже ні живий, ні мертвий. Мужик постелив чорну ряднину на солому та до попа: — Лягай, старий, тепер вже воші тебе не будуть кусати. Ліг він, бідолаха, і вони полягали, нібито поснули. А піп як хряпне дверима, та давай тікати, мало дверей де виломив. А селянин аж заливається, так сміється. — Біжи, біжи, до чортової матері, більш не будеш до чужих жінок лазити! Якось доплентався піп додому, вже їсти не просить, а закутався з головою в ковдру і спить. А тут у мужика дитина померла. Прийшов до батюшки: — Де батюшка? — питає.— А то у мене немовля померло. А матушка до нього: — Іще відпочиває батюшка. Піду розбужу! Підняла ковдру, а він при тілі бритий, ні вусів, ні бороди. — Де це ти був? — А ти де була? Так шість неділь не ходив батюшка правити, аж поки відросло трохи. Тоді пішов знову до церкви. А люди дивляться, що піп перемінився, та й кажуть: — Батюшка, напевно, хворий був, що аж голова вилізла. А мужик сміється: — Еге ж, хворий буві Це я його коло жінки спіймав, так обстриг сукиного сина!ХТО ДУРНІШИЙ
Раз унадився піп до однієї молодиці, а чоловік і дізнався. — Ну, стій же, розсучий сину, я тебе провчу! Підстеріг його з жінкою та й одперіщив батогом. — Не буде більше ходити! Коли так через тиждень пішов кудись. Вертається, а піп в хаті коло жінки. Чоловік знову одперіщив, та не батогом, а ціпком. — Тепер вже не буде ходити! Так ні! Піп, дарма, що побили, знову за своє. Тут вже чоловік, як попав утретє, відлупцював його кілком, а піп все своє, хоч бери та й пропадай. Одного разу поїхав чоловік на ярмарок. Купив, що треба, та й випив таки чимало, ліг на воза і заснув. Кобила в нього була добра і дорогу сама знала. Треба було переїздити через маленьку греблю. І от щось зробилося з кобилою, тільки вона не попала, на місток і загрузла в багні. Стала і стоїть. Прокинувся чоловік, побачив, що загруз, зняв люшню та кобилу — раз, два… Та, як несамовита, вискочила з багна і зупинилась тільки коло воріт. За тиждень знову поїхав чоловік в те село. Вертається та й гадає: «Ану, чи й тепер в грязюку попре?» Ліг на возі і причаївся. А кобила побачила те місце, де її били, подивилася туди скоса, підняла хвіст та драла через місток додому. Бачить це чоловік та й думає: «Е, он як! Моя кобила, значить, розумніша нашого попа! Бач, я її тільки раз побив, так вона й зна, а попа тричі бив, а він все до жінки ходить». Другого дня якраз був у селі храм. Всі чоловіки пішли до церкви, а наш чоловік пішов у шинок. Сидить і п’є горілку. Повиходили чоловіки з церкви — треба ж випить у свято! Заходять до шинку, коли бачать чоловіка вже трохи напідпитку. — Ти чого до церкви не йшов? — питає один, — Чого ж я піду? — А молитися. — Я дома помолюся. — А піп яку гарну проповідь читав! — Яку ж він гарну проповідь скаже, коли він дурніший моєї кобили? — Як це так — піп дурніший твоєї кобили? — Як це можна казати? — каже другий. — Ось я попові скажу, що ти так на нього кажеш! — каже третій. — Так що! Я й попові у вічі це скажу, — Скажеш? — Скажу! — Ну, ходім, ходім! — загомоніли чоловіки. — Ходім. Ну, пішли, сказали попу. Піп аж запінивсь: — Так я дурніший твоєї кобили? Так ти смієш мені таке казати? — Так що? Я докажу! — Ну, докажи! Щоб я, ваш піп, та дурніший твоєї кобили? Докажи, сякий-такий! — От бачите, батюшка. їхав я одного разу з ярмарку і заснув на возі, а вона, кобила моя, і не попала на місток, та й загрузла в калюжі. Я схопився та за люшню, та кобилу по боках, по боках. Вона, як скажена, виперла з болота. їду оце недавно знову, так вона по» бачила те місце, діє я її бив, та прожогом через місток, та додому! От бачите, вона розумніша за вас, бо я її раз побив, так вона на другий раз і поїхала через місток і в калюжу вже не поїхала, а вас, батюшко, я тричі бив і батогом, і кілком, а ви все до моєї жінки ходите. От тепер громада нехай і скаже, хто дурніший — чи піп, чи моя кобила!БІДОВА МОЛОДИЦЯ
Стоїть біля воріт задумана молодиця. Проходить піп: — А-хи! — до неї. А вона йому дулю, піднесла. От він намовив дяка, щоб той собі спробував. Проходить біля воріт дяк: — А-хи! А молодиця: — Дяче, не такі кахикали, та ми їм дулі тикали.ЯК ПІП ПШОНО ТОВК
Проти попового двору жив селянин, і в нього була гарна жінка. Піп залицявся до неї. А вона не помічала його. А він до того почав приставати, що вона задумала провчити попа. Приїхав увечері чоловік з поля, вона і розказала йому Про все, а тоді говорить: — Чоловіче, завтра ввечері ти запряжеш коня і поїдеш, наче до міста, а піп побачить, що тебе немає вдома, і прийде до мене. Чоловік згодився. На другий день вечерком запріг коня і поїхав, наче до міста. А як стемніло, піп у віконце стук-стук. Жінка впустила його в хату. А в цей момент чоловік повернувся. Коли він почав стукати у двері, жінка і каже попові: — Ви, батюшко, ідіть у другу хату і товчіть там пшоно у ступі, а я скажу чоловікові, що то кума прийшла пшона собі натовкти. Так і зробили. Чоловік увійшов у хату і питає: — Що то там грюкає? А жінка голосно відповідає, щоб і піп же чув: — То кума прийшла пшонця втовкти. Чоловік і жінка навмисно сиділи цілу ніч і розмовляли, а піп цілу ніч пшоно товк. На другий день жінка зустрічає попа та й говорить йому: — Приходьте, батюшко, увечері, чоловіка не буде дома. А піп подививсь на неї і каже: — Хіба вже поїли те пшоно, що я натовк?ЯК ЄРУСАЛИМСЬКІ СВЯТІ ЧЕРЕЗ ПІЧ ДОРОГУ ПРОКЛАЛИ
Був собі чоловік та ходив у чумацтво, а жінка вдома залишалась та принадила до себе і попа, і диякона, і дяка. Ото раз приходить дяк. Почали вони гулять, аж іде диякон: — Де б ти, — каже дяк, — мене сховала? — Та лізьте на піч. Завісила вона його там рядном, упустила диякона, знов гуляють, аж іде і піп. — Де б ти, — каже диякон, — мене заховала? — Та лізьте на піч. Уже їх там двоє. От погуляли трохи з попом, коли чути надворі: — Тпру! Жінко, відчини! — Ох, мені,— каже, — лихо! Це ж чоловік з дороги прийшов! Лізьте, батюшко, швидше на піч. Уже їх там троє. От чоловік знову: — Одчини, жінко! А вона зробилась такою слабою та хворою, всилу-всилу одчинила. — Чого це ти, — пита, — так довго не одчиняла? — Та тут, чоловіче, таке в нас робиться… — Що ж воно там таке? А ті на печі як розізналися, та: — Давайте, — кажуть, — тікать. От один зараз: — Благослови! — та з печі та в двері. А другий: — Благословен! — та за ним. А третій і собі щось сказав та теж у двері. — Бач, — каже жінка, — отак щоночі. Кажуть люди, що це єрусалимські святі через нашу піч дорогу проклали. — А подай, — каже чоловік, — каганець, я полізу по дивлюсь, що воно там таке. Зліз на піч, аж там у кутку цвіркун та дірку прогриз. Він тоді: — Бач, господи, твоя воля! Сказано — святе! Яка маленька дірочка, а воно й пролазить. А дай, — каже, — ножа, я кілочок застружу та заб’ю.ПРО ПОПА ТА ЗЛОДІЯ МИКИТУ
ХІБА ЧЕРЕЗ КЛЕНА
Пішли монашки на великдень до міста на прогуляйку. Один парубок угледів серед них гарненьку та й каже їй: — Я сьогодні увечері прийду до тебе. — Іди геть, нечиста сило, пройдисвіте, — випалила монашка, а потім тихше. — А куди ж ти пролізеш, коли у нас такі високі мури довкола. Хіба через отого он клена, що звісив гілля через стіну.АРХІЄРЕЄВА АРИФМЕТИКА
Вибився піп Гавриїл в люди, став архієреєм. І от почав перевіряти свої парафії. Заїхав в одну, а піп враз і каже: — Святий отче, чи мо’ по лампадочці? — По єдиній можна, — відповів Гавриїл, Випили, піп знову: — А мо` ще по єдиній? — По єдиній можна, — була відповідь. І так разів п’ятнадцять. Потім поїхав Гавриїл до другої парафії, а тамтешній піп не знав дивакуватостей Гавриїла, то й каже: — Святий отче, чи не зволите зі мною по одній лампадочцї? — По єдиній можна, — відповів Гавриїл, наголошуючи на слові «єдиній». Випили. Піп тамтешній наливає ще по одному кухлю: — То давайте по другій? — А, так ти ще і лічиш? — визвірився отець Гавриїл, та як ударить бідолашного попика у вухо, щоб той знав архієреєву арифметику.ХРИСТОС ВИНЕН
Був піп у селі, а пияк страшенний. От пішов він на різдво напився і не приходив до церкви. Люди його й питають на другий день: — Чому ви, батюшко, на службі не були? — Гм, небожата. Як пригадав я собі, як Ісуса Христа мучили, так мені до того стало жаль, що я з жалю напився, тому й не був. Настав Великдень. Піп знову напився. Люди його питають: — Чому ви, батюшко, не були на воскресінні? — Гм, парафіяни мої любі. Утіщився, що Ісус Христос воскрес, пішов до корчми та й з радості впився.ЗВІДКИ ПЛЯШКА?
Люди стояли на колінах у церкві, молилися, Піп обкурював їх ладаном. Забувши про пляшку, що була в боковій кишені під ризами, піп нахилився і розмахнув кадилом. Раптом на очах віруючих з-під ризи випала пляшка з самогоном, заткнута качаном. Піп не розгубився, суворо поглянув у бік ікони «Тайна вечеря» і сказав: — Якщо ви вечеряєте, то вечеряйте, а пляшок сюди нічого кидати!ЧИРВОВИЙ ТУЗ І «ВІРУЮ»
Один піп дуже любив грати в карти. Якось у суботу як засів з своїми партнерами, то аж у неділю церковний дзвін нагадав йому, що вже час іти на службу божу. Заховав він колоду карт у рукав, зав’язав його стрічкою і підтюпцем пішов до церкви. Під час відправи почав руками розмахувати, стрічка розв’язалась, а карти розсіялися по церкві, поміж людей. Піп спочатку перелякався, але швидко отямився та й каже: — Хай кожний візьме по карті, яка впала біля нього. Люди позбирали карти, і дехто почав подавати їх попові. — Ні, ні, не давайте. Придивіться добре, що є в кого в руках, і тримайте… Ну як, придивилися, що в кого є? — Придивилися, — відповіли люди. — Тепер по черзі підходьте й давайте карти мені. От ви, тітко, що там у вас за карта? — Чирвовий король і така ж десятка. У тебе, синку? — У мене, отче, винова дама. — У вас, діду? — Мені чирвовий туз попав. — У вас, у вас, у вас?.. Перепитавши всіх, піп зібрав карти, сховав їх і голосно промовив: — Так-то виходить, мої возлюблені парафіяни! На картах ви всі розумієтесь, і старі й малі, а от «Вірую» й досі не знаєте!..КОЛИ БАБКА УМИРАЛА
НЕ ЗАБУВ
Після похорону зібрались на поминки, Запросили ї попа, Хтось боязко запитав: — А ви, батюшко, що питимете: наливку, вино? — …і горілку, — вмить додав святий отець.ҐРУНТОВНА ВІДПОВІДЬ
Спитали одного дяка, скільки він може випити горілки. А він подумав та й питається: — А во благовременії чи натщесерце? — Натщесерце, — кажуть. — А з закусією чи без оної? — З закускою. — А за гроші чи безвозмєздно? — Безвозмєздно! — О! — каже дяк, — коли так, то — до безконечності!ЩО СКАЗАВ ГОСПОДЬ
Розсердився якось дяк на попа та й склеїв йому воском листки в євангелії. От піп проспівав «І рече господь…» та й давай шукати потрібну главу в книжці. Перекидає і співа: — «Рече господь… рече господь… рече господь…» А глави потрібної найти ніяк не може — листки склеєні. — Що ж він рече? — питається дяк. — А бодай тобі заціпило! — заревів піп на всю церкву.ПОВАЖНА ПРИЧИНА
Іде піп селом, а діти назбирали кізяків і будують церкву. Уже збудували капличку, огорожу і думають розходитись, а батюшка зупинився і питає: — Що ви, діти, строїте? — Церкву, батюшка. — А чого ж ви попа не зробили? — На попа кізяків не хватило.ВИКРУТИВСЯ
Перед службою піп добряче випив і прибув у храм божий. Похитується. Не втримався — та й став навкарачки. А дяк, побачивши, що з батюшкою робиться, не розгубився та як крикне мирянам: — Що ж це, — каже, — таке? Пастир б’є поклони, а ви стоїте, як укопані… Поклонімося ж усі, як і він. І, хрестячись, почав бити поклони.ПРО ПОПА І ПАТА, ЩО БУЛА В НЬОГО КОБИЛА КЛЯТА
ЇЖ, ТА НІКОМУ НЕ РОЗКАЗУЙ
Одного разу піп зайшов з молитвою до Івана, — у піст якраз, — і застав Івана за ситим борщем. — Що ти робиш, Іване? — сказав піп. — Піст великий, а ти гріха набрався. Прийдеш до мене на сповідь, у неділю, то у всьому признавайся. А нині, щоб гріхи поменшали, отцеві треба дати три десятки яєць, пуд пшеничного борошна і карбованця грошей. Іван пекла на тім світі злякався і виконав усі накази попа. Але на сповідь не пішов, бо сталася пригода, і всі гріхи Іванові щезли вмить… Обійшовши селянські двори й набравши всього чимало, піп вернувся додому і почав ласувати печеним та пареним. На закуску випив пареного молока з шкуркою. Коли раптом двері рипі і у світлицю ввійшов Іван: — Хліб-сіль, панотче! Піп злякався, що на гарячому спіймався, усе вмить поприймав. — Та не турбуйтесь, панотче, все одно на бороді шкурка осталась, — промовив Іван. Гляди ж, Іване, всі гріхи тобі прощаю, їсти все дозволяю. їж, та нікому не розказуй, що було між нами…ВИПРАВДАВСЯ
Попові сказали, що один селянин у піст їсть скоромне. Викликав піп селянина та й питає: — Це правда, що ти їси скоромне? А той йому: — Я чув, що й ви їсте скоромне. — Я їм, бо дуже слабий, — каже піп. — А я їм, щоб не заслабнути, — відповів селянин.У ПОПІВ ТІЛО СВЯТЕ
Приходить баба в піст до попа і бачить, що попадя порося смажить. Вона і питає: — А як же це, батюшко, нам кажете, що в піст їсти м’ясо не можна, а самі їсте? — Еге ж, нам можна, бо у попів тіло святе.ПО КАРАСИКУ
Якось у великий піст зайшов дяк до попа, а в того гості саме до столу сідають. Довелося попові й дяка запросити. А на столі чого тільки не було: сало, ковбаси, пироги з м’ясом, яєчня, а посеред столу смажене порося. Зрадів дяк, бо коли піп сам скоромину їсть, то і йому можна. Сів до столу й відразу до ковбаси руку простяг. — Підожди, дяче, — каже піп та й звертається до всіх: — З’їжте, гості дорогі, по карасику, — і сам з маленького карасика кісточки вибирає, З’їли по карасику, а потім від усього, що па столі було, одні шкурки, кісточки та порожні пляшки залишили. Тоді піп знову: — А тепер, гості дорогі, ще з’їмо по карасику. На другий день дяк питає у попа: — Батюшко, а навіщо ми отих карасиків їли, коли й без них під самісіньку горлянку вже підперло? — Дурний ти, — каже піп, — а як захоче бог перевірити, як ми піст тримаємо? Загляне він зверху — карасик, знизу — теж карасик. От, скаже, молодці хлопці, небесного уставу не порушують. Думать треба, дяче!ПОЯСНИВ
— Чого це, дяче, батюшка в церкві завжди дивиться вгору, як править службу? — спитали селяни. — Бо він так бреше, що соромно дивиться людям в очі.Я ВАМ ВІРЮ
Старий піп дуже любив чини. Одного разу розказував він молодому дячкові, як його колись хотіли єпископом призначити. Аж бачить, дячок посміхається недовірливо. — Якщо не віриш, то можеш єпископа запитати, — сказав піп. — Я вірю, батюшко, бо й сам часто брешу, — відповів дяк.А ВИ ДАВНО БРЕШЕТЕ?
Піп докоряє малому школяреві: — Як тобі не соромно? Ти ще малий так брехати! А школярик і питає: — А ви у скільки років почали брехати?ДЯК-БРЕХУН
В одному селі та був дяк, і брехуняка такий з його, що, не збрехавши, ніколи й не побалака. Раз ото він приходе до попа. Піп був напідпитку: — Здоров, Федоре, ану лишень збреши що-небудь! А Федір начебто й не він: — Е, батюшка, ніколи брехати, треба кобилу запрягати та на село махати: у чумаків воли хворіють, так вони за мішок полоті по два мішки солі міняють. І! Піп аж затрусивсь, звелів мерщій запрягти кобилу, наклав полови, поїхав. їздив-їздив, коли се так уже надвечір вертається. Кобила зморена, сам такий сердитий, та до дяка: — Що ти, сучий сину, брешеш, які там у біса чумаки? — Авжеж, батюшка, брешу, адже ви й самі мене просили, щоб збрехав що-небудь.ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ
Трапилося, що одного року була велика посуха, Люди дуже бідували, а піп у церкві на проповіді втяв вірним таке: — …І сниться мені пан бог… Вірні насторожилися і завмерли. А піп далі: — …Говорить мені, що посуха є карою за безбожність, У церкві тиша. Піп певний, що вірних переконав і от посиплються йому гроші за службу, На другий день зустрічає піп коло церкви вірного підлабузника. І чудо! Вірник, проходячи коло нього, не зняв шапки. Піп здивовано: — Михайле! Як? Навіть шапки не знімете? Михайло байдуже відповідає: — Я вже вам не вірю. — Що?! — Ви снилися мені вчора, з неділі на понеділок, і уві сні казали мені; щоб вам не вірити, бо ви брешете, — Неправда! — гукає піп. Овва! Як ви з богом говорили уві сні, то я повірив… А як я тільки з вами уві сні говорив, то ви мені не вірите. То вже несправедливо, — сказав Михайло і пішов далі.ДЛЯ ЧОГО ПІП ХРЕСТ НОСИТЬ
В однім селі був піп. Він ніколи від меду та горілка не вихмелявся. А клятий вже до чого! Всі його жахалися, а свою матушку бив до нестями. Ото знімає хрест з шиї та й починає ним її маслособорувати, як сіру корову, що провинилась. Такий він був святий та божий!.. А як іде селом п’яний, то кого не зустріне, то й питає: — А скажи, для чого святий отець хрест носить? — і тикає пальцем на хрест, що коливається на животі… От одного разу іде піп селом і зустрічає коваля Гарасима. Причепився піп до коваля: — Скажи, для чого хрест носить святий отець? А Гарасим, щоб розгнівати попа, бо вже йому надоїли ці щоденні прив’язки, відповів: — Щоб матушку бити. Скрутив піп носом — не сподобалося, та й пішов собі геть. З того часу всі в селі узнали, для чого батюшка хрест носить…ОЦІНИЛИ
Перша бабуся. Дуже культурний, сестро, наш батюшка. Як вітається, то тільки кінчики пальців дає. Друга бабуся. Та… культурний. А як бере що, то обидві руки простягає.ЧОМУ І КОЛИ?
— Чому в попа нічого не вижебраєш? — Бо має лише дві руки: одною бере, в другій хрест держить, а третьої, аби давати, не має. — Коли піп співає «Подай, господи!», а коли — «Тобі, господи!»? — Коли видить пшениці мірку — «Подай, господи!», а коли від крученика дірку — «Тобі, господи!».НАУКОВА ВІДПОВІДЬ
Два діди, ховаючись від дощу, сиділи в колибі і сперечалися між собою. Вони ніяк не могли збагнути: чому спочатку видно блискавку, а потім чути грім. Надвечір, коли діди гнали худобу додому, біля річки здибався їм піп.МОЛИТВА ВІД ОПІКІВ
Обідаючи, батюшка сьорбнув ложку гарячого борщу і добре опікся. Він не втримався і круто лайнувся, вживши вислів, який не вельми личив його духовному санові. Один із гостей в ту ж мить дістав олівець, папір і почав записувати. — Що це ви пишете? — спитав його батюшка. — Я про всякий випадок записую молитву від опіків, яку ви щойно зволили виголосити.ВІРНА ПРИКМЕТА
Почув селянин, що Земля крутиться. Не повірив ї пішов до попа, щоб переконатись. Почухав піп потилицю і говорить: — Ти посидь, Іване, а я вийду на прикмети подивлюся. Через хвилину захеканий піп вбіг у кімнату і ще з порога гукнув: — Нікому не вір, Іване! У мене на церкві хрест не прибитий, а просто так встромлений, Якби Земля крутилася, то його б давно там не було.«ПРОСВІТИТЕЛЬ»
Виходить піп з церкви, а назустріч йому стара: — А я до твоєї милості, батюшко. — Чого тобі, старуха? — Та он народ толкує, що я в темряві живу… — А ти перед угодниками свічок побільше став, от тобі й посвітлішає.ПІП І ГАРБУЗ
Вивіз один селянин на базар гарбузи продавати, От підходить до нього піп і питає: — А що це ти продаєш? — Е, батюшко, це таке, що з нього вилуплюються лошата. А з лошати може вирости добрий рисак, — А як же це воно робиться? — питає піп. — А дуже просто, — говорить селянин. — Треба взяти оцю штуку (показує гарбуза), покласти у гніздо, посидіти на ньому тижнів зо три, потім розбити і — матимете лоша. Піп подумав та й вирішив купити за карбованця гарбуза. Адже коли вилупиться лоша, а потім виросте з нього рисак, то його можна буде продати за сто карбованців. От вибрав піп великого сірого гарбуза і приніс додому. Сидить на ньому тиждень, сидить другий, третій.» Уже гарбуз почав гнити. Розсердився піп, виніс того гарбуза з гніздом в поле та як кине у бур’ян. А там заєць лежав. От він як схопиться і тікать, а піп думав, що то з гарбуза вже вискочило лоша, та як кинеться за тим зайцем, скільки сили, та як заірже по-конячому: — І-го-го-го… І-го-го-го… А заєць, почувши крик, ще швидше почав тікати. Піп тоді став, почухав потилицю і каже: — От-бо я дурень! Чого я того гарбуза в хаті не розбив?СТОЇТЬ ЦЕРКВА НА ГОРБОЧКУ
СОЛДАТ НА СЛУЖБІ У ПОПА
В одному селі був піп. У нього ні один робітник не жив більше як три дні. Причина понятна. Піп погано годував і багато заставляв робити. Один раз до нього прийшов найнятись одставний солдат. — Скільки ж візьмеш з мене за рік грішми? — питає піп. Солдат уже знав, що піп сам гроші любить і він у нього не розживеться. «Дай, думає, насолю йому». — Не будем, батюшко, торгуватися, узнаємо один одного, а тоді будемо говорити! На другий день піп дає йому роботу. — Першим ділом вимастиш бричку, бо ми з матушкою поїдемо в город! А той взяв та дьогтем вимазав усе сидіння, колеса, приготовив, значить, до від’їзду. Піп як вискочить, як побачить цю роботу, так мало не лопнув з досади. А матушка ще й свариться: — Ти б йому толком пояснив, а то сказав вимасти бричку — він і вимастив! Ну, поїхали вони якось в город, а йому понадавали роботи на цілий день. Він все зробив, а ввечері питає: — Батюшко Яков, а що ми вранці будемо робити? — Та лягай, не клопочися, що люди будуть робити, то й ми. А той встав, глянув, що у дяка стару хату розвалюють, він за лом та й давай нову тесову кришу ламати, а сили йому позичати не треба було. Ломом раз, два ковирнув — уже й стовпи повалились. Піп як схопиться з ліжка: — Іван, ти що — здурів? Ти ж уб’єш нас всіх! — А ви не бачите, що я й так запізнився. У дяка он уже всю хату розібрали, а я тільки починаю! Бачить піп, що попав на камінь, заплатив йому гроші наперед і розщитав робітника.ПОЧОМУ СВИНІ?
Ішов один чоловік з ярмарку. Дорогою стрічається з попом: — З ярмарку? — З ярмарку. — А почому свині? — питає він. — Було б іти собі та слухати, — каже чоловік. Розгнівався піп за ту непошану. — А скільки така свиня, як ти, коштує, знаєш? — питає святий отець,ЩО НЕ ПІП, ТО Й СОБАКА
Їхав Іван на базар продавати свиню, а назустріч піп з собачкою. — Привіт, Іване, — гукнув піп, — що це сьогодні, що не мужик, то й свиня на возі. — Та й у вас теж сьогодні, що не піп, то й собака, — відповів Іван.ЯКИЙ ВЛАДИКА
В одному селі ніколи не бачили владику. Кажуть попові: — Ми не гірші від інших. Напишіть владиці, най приїде до нас. Приїхав владика у село, виліз із кочії і пішов оглядати церкву. У кочії ж залишив свого пса. А люди почули, що приїхав владика, і послали одного подивитись, який він. Пішов чоловік подивився… — Ну, кажи, який? — питають його, коли повернувся назад. — Який, який? Такий, як і другі пси, лише вуха більші.ДОГОВОРИВСЯ
На виставці худоби в одному місті побували сільський староста і піп. Коли старосту запитали, що було цікавого на виставці, він відповів: — Та нич. Межи биками, то першим був панотець, а межи свинями — я.ЯК ВИ В РАЙ, ТО Я В ПЕКЛО
Був собі в одному селі бідний халупник. Тільки й мав, що стареньку хатину та городець на дві-три грядки. То він усе в попа на хліб заробляв: то в полі, то коло гною, то пеньки корчує, то ровом лан обкопує, а піп йому коли який гріш заплатить, а більше всього віддає за роботу черствими буханцями з церковного жертвоприношенія. От раз, як уже мужикові надоїла така платня, він і каже: — Батюшко, дайте мені повний рощот, чей же я заробив у вас собі на кожушок, бо як не дасте, то я хоч і в криміналі посиджу, а вже й вам не з медом буде! А піп йому: — Це ти ще й будеш мене лякати за мій ласкавий хліб, ледацюго! А чи знаєш ти, що за таке в пеклі вікуватимеш? — Та вже ж знаю, що в раю ви будете панувати, то краще мені в пекло, аби не там де ваша святость,ПІП ТА ПОДОРОЖНІЙ
Одного разу під час косовиці сіна піп найняв двох поденних косарів. Косять вони день, косять другий. Косять третій. Косовиці кінця й краю немає. Піп щовечора приходив, кричав, лаявся на косарів і сердитий повертався додому. Одного дня, ідучи з поля, піп зустрів якогось подорожнього. — Добрий день, батюшко, привітався подорожній. — Де це, батюшко, були? — Та ходив оце до ледарів, що, бачили, он там сіно косять. Біда мені з ними, пропаде сіно, — бідкався Піп. — А косити треба не гаючись. Правда, зараз і день цалуватий. Треба б бога просити… — Нащо вам бога просити… Я вам зроблю, що ви тільки захочете. Схочете — на небо вилізу, сонце без перериву світитись заставлю. Дощів не пущу на землю. День зроблю довгий-предовгий! — розхвастався подорожній. — Якщо ваша ласка, то й прибавте дня, — погодився піп, бо йому так хотілося, щоб його сіно швидше викосили. Ранком другого дня подорожній дав попові свою косу та порадив йому разом з косарями сіно косити. — А я злітаю, — каже, — раненько до бога та вклонюся йому щиро, впаду на коліна, поблагаю збільшити день. Піп тут на все згодний, аби тільки сіно скоріше убрати, бо барометр, якого він тримає таємно, показує опади. Косить піп. Косить до обіду, косить до полудня. Жарко стало попові. Спека забиває дух. Піт заливає очі. Косить до вечора. На вечір сіно докосили. А піп до того уморився, що за цей день аж почорнів. Махнув останній раз косою, впав на землю, важко здихнув та й каже: — Спасибі подорожньому, сьогодні день прибавився, став як цілий рік!МУДРА ВІДПОВІДЬ
Одного разу піп найняв цигана косити хліб. Попадя на обід приготувала смачну локшину з м’ясом. Циган до роботи був не дуже швидкий, а як сів їсти, то щоразу й тягне з миски по два шматки м’яса, Не стерпів піп: Ти що ото по два шматки тягнеш? — А ви як, отче, хотіли? По три? Щоб удавився?!ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ, В ЦЕРКВИ ТА КАПЛИЦІ
КОЛОМИЙКИ
ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ
У попа очі завидющі, а руки загребущі. На небі десниця всевидюща — на землі попова рука всегребуща. «Всі люди — братія, з усіх буду драти я», — говорить піп. У попа рука завжди чуже хапа. У попа все долоня свербить. Піп-дерун: дере і з живого, і з мертвого. Невдивовижу, що попи багаті,— вони готові й кожух з людей зідрати. Попи — як воли: що зачеплять, те й потягнуть. Чи піп, чи ксьондз, чи яка нечиста сила — та все з хлопа тягне. Піп, як комар, де сяде, там і п’є. Один чорт піп, що стрижений, що кудлатий, — усі люблять брати. Піп з дяком — обидва вовчі горла, Вовче горло, а попівське око — то яма бездонна. У попа вовче горло, а ведмеже черево. Попа одним обідом не нагодуєш. Голодного нагодуєш, а попа — ніколи. Родись, хрестись, женись, помирай — і за все попові гроші дай. Родивсь — подай господи, женивсь — подай господи, помер — теж подай господи. Людське горе попа годує. Попу все панахиди та панахиди сняться. Попа за серце брало, як мало людей вмирало. Попа журба брала, як мало людей вмирало. Не молиться піп за спасіння душі, а молиться, щоб несли йому книші. Попові спершу гроші покажи, а тоді про своє горе кажи. Піп у церкві служить, бо за грішми тужить. Копа переможе й попа. Піл молитву читає і в карман поглядає. Піп сповідає: «Чи клала?» — питає. Поховав би й чужий піп, коли б мала десять кіп! Попи хрестили б і телят, якби і з них могли що взять. Піп та дяк звикли на дурняк. Попу оддай діжу з тістом, то він тісто вибере і очі тобі видере. У попа здачі, як у шевця остачі. У церкві обновився хрест, а на попові — ризи. Чудо попові як злодієві крадений ніж. Кому в голову дурман, а попу гроші в карман. Де піп стане, там трава в’яне. Попова ласка для людей, як нічна пастка для мишей. Від попівської речі облазять у нас плечі. Піп з церкви з прибутком, а віруючі — із збитком, У попа гроші, ще й лан хороший; у бідняка ж ні ланка, ні мідного п’ятака, — гірка доля бідняка. Богові поклони, а попам мільйони. Не вір попові, як псові. У владики два язики: одним бога хвалить, другим людей дурить. Піп з богом говорить, а на чорта дивиться, Убрався піп у ризи, а чорт у рядно, та й тягнуть водно. Язик попівський — як день петрівський. Коли б піп за плуг взявся, то б і світу відцурався, Нема нікому так добре на світі, як попові та котові: обидва лежать та хліб дурно їдять, Піп без молитви не вкраде. Де темно, там піп добре бачить. Піп і дяк — один будяк, Дяк — що будяк: хоч трошки, а вколе. Піп людей карає, а сам казна-що виробляє. Наш піп в халепу влип: пішов у ризах до молодиці, а повернувся у спідниці. Чернець святці розгортає, а на молодиць поглядає. Якби лиш два попи на всім світі жило, і то б їм тісно було.А ТО ПАНИ ІЗ ПОПАМИ РОБЛЯТЬ ВСЮДИ ЛИХО
Ми ступаєм до бою нового Не за царство тиранів царів, Не за церков, попів, ані бога, Ні за панство неситих панів.
Наша ціль — людське щастя і воля, Розум владний без віри основ, І братерство велике, всесвітнє, Вільна праця і вільна любов!І. ФРАНКО
ВИНОВНИКИ ЛИХА
ВІД ПОНЕДІЛКА ДО ПОНЕДІЛКА
НА ПОПІВСЬКІЙ СПОВІДІ
ОЙ, ЯК ТЯЖКО БІДНИМ ЛЮДЯМ
МОЛОДА Я МОЛОДИЦЯ, МОЛОДОГО ВІКА
НАЩО МЕНІ ТОЙ БАНЯК
БІЛЯ РАЙСЬКИХ ВОРІТ
Помер бідний гуцул з голоду, покинувши в пустій холодній колибі жінку й громадку малих дітей. Непомітно підійшов до райських воріт, але тут загородив йому дорогу святий Петро з пуком ключів в руках. — А ти куди так розігнався, небоже? Не видиш, он важніші за тебе йдуть. Оглянувся гуцул і пізнав дідича з сусіднього села, в якого торік косив сіно. Поклонився йому до самих ніг, але той дивився на нього бундючно згори, як і за життя. Далі стояв знайомий фабрикант, суддя і ще багато інших у дорогих хутрах, яких уперше побачив. Довелося гуцулові стати на самому кінці довгої черги. На сторожі при брамі стали два ангели з огняними мечами в руках, і Петро почав впускати в рай по одній душі. Першим приступив суддя. — Які маєш заслуги? — спитав небесний ключник. — Я на своєму житті засудив сотні вільнодумців, бунтарів, але мушу сказати по правді, що був я часто несправедливий, засуджував гостріше, ніж дозволяв закон… — Нічого, нічого, — перебив його скоро святий Петро, — з ними треба якнайгостріше. Будьте ласкаві, пане, заходьте у рай. Наступний відрекомендувався дідич. — А ви, пане графе, чим прислужилися для царства небесного? — Я тримав твердою рукою до останнього свого віддиху тисячі хлопів, що тільки й думали про бунт проти бога й пана. Правда, часом мої гайдуки засікали одного-другого хама на смерть… — А треба, треба час від часу для науки іншим. Шкода, що вас господь так скоро забрав з такої важливої позиції. — Не журіться, пане Петре, я залишив гідного наслідніка. А втім — шістдесят років трудів для мене досить. — А, тоді все в порядку. Прошу, пане, в рай. Нарешті прийшла черга й до гуцула. — А ти хто такий будеш? — спитав строго Петро, з недовір’ям приглядаючись до його обірваної одежини. — Я гуцул. З голоду помер. Святий Петро відскочив від нього й для певності покликав легіон ангелів, щоб пильнували вхід у рай.ХОЧУ ПОМЕРТИ, ЯК ІСУС ХРИСТОС
Був собі один чоловік хоча й роботящий, та дуже бідний, все ходив по строках, а то вже сидів дома та якось доживав віку. От почали про нього люди говорити, що він більше нікуди не ходить на зарібки, бо знайшов десь великий скарб, цілий баняк золота, але нічого не каже, бо боїться, щоб не прийшла яка напасть. Та прийшлося вже йому помирати, і покликав він до себе попа й адуката. Ну, вони дуже зраділи цій оказії та при-спішили до помираючого кожний зі своїми причандалами: піп з чашею й святими дарами, адукат з книгою та каламарем. Прийшли вони та й стали над ним… А він упізнав їх, а сам якось повернув голову до стіни, зітхнув легенько і мовчить. Стояли, стояли над ним піп та адукат, коли бачать, що він вже от-от богу душу віддасть. Не витримав піп та до нього з хрестом і причастям. А чоловік ледве вимовляє: — Одійдіть! Тоді ті обидва разом і кажуть: — Майте розум, ви ж помираєте, треба щось чинити!.. Ви ж нас для чогось покликали… — Та й почали навперейми: — Може, тестамент напишемо?.. — Приобщіться таїнств Христових! А про скарб не нагадують. — Нічого мені від вас не треба, постійте мовчки, дайте мені спокійно сконати. — Але ж ми прийшли виконати вашу останню волю. Яке буде ваше останнє бажання? — Дуже вас, панове, прошу, — побудьте зі мною до кінця. Хотів би померти, як Ісус Христос, — межи двома розбійниками! По тих словах потягнувся злегка і помер.ПАНСЬКЕ НЕ ПРОПАДЕ
Суддя: — За те, що ваша корова зайшла на панське поле, заплатите панові 50 крон відшкодування. Розумієте? Бідняк: — Розумію. Але смію запитати, чому суд не признав мені відшкодування за те, що пан на полюванні прострелив мені руку, і я цілий рік не міг робити. Суддя: — Те сюди не належить. Врешті, вам господь бог за се заплатить. Бідняк: — А може, господь бог і панові заплатив би тих 50 крон?НА ВОЗІ
Слуга, не спитавши дозволу, підсів на воза, на якому сиділи піп і нотар. Їздовий його побачив і закричав: — Не йдеш з воза ти, осле?! Не бачиш, що вже два сидять на нім? — Перепрошую, я одразу й не впізнав… Посміхнувся слуга і зліз з воза.ЯК ПІП «ГРІХИ» У ПОЛІЦІЮ ПЕРЕДАВАВ
Колись розповідав мені один селянин, що в селі Вовчаково в одного бідняка не було плуга. Так він і рішив: «Давай украду плуга у поміщика Куцовола, у нього ж багато плугів. Поору днів три, а там і підкину йому ніччю». Так і зробив. Впорав тим плугом що треба і назад панові повернув. Але чорт підніс той час, коли треба було сповідатись. На сповіді піп і запитав: — Ну, раб божий, грєшен? — Да, — говорить мужик. — Розповідай усе. Цей селянин і признався. А тоді думає: «Ну от піп відмолиться перед богом, то той і простить мені цей невеликий гріх». Прийшов додому, розповів жінці, і радіють обоє. Аж не пройшло і двох днів, як приїхав становий із волості, урядник, забрали того селянина і повезли у волость. Засудили того бідолаху за «ночную кражу». Тоді він зрозумів, кому про його «гріхи» сповістив піп. От якому богу оті попи служили.ПІП І ЗАСУДЖЕНИЙ
Піп утішає засудженого до страти перед виконанням смертного вироку і лицемірно дає останні настанови, як той повинен поводитися: — Відвага, сину! Тільки відвага… — Чуюся дуже зле, — каже засуджений, — бо я не поснідав… — Нічого, синку, за четверть години будеш снідати з ангелами… — А чи не були б ви, отче, ласкаві потрудитися і разом зі мною поснідати?І Я БИ БУВ ВСЕВИДЮЩИМ
Служив один циган у війську. І дуже збиткувався над ним капрал. Коли циган стояв на варті, капрал пішов його перевірити. Впізнав циган капрала, крикнув: — Тричі стій! Не встиг капрал лягти на землю — упав з пробитою головою. Далі був суд над циганом. — Чи кричав ти, цигане, тричі «Стій!»? — Кричав, — каже циган, — айбо капрал на землю не ліг. Я подумав, що то ворог, і вистрілив, — Побожишся, цигане, на євангелію? — Побожуся! Циган побожився, що він кричав «Тричі стій!», і суд його виправдав. Айбо циган побоявся гріха і пішов до попа сповідатися. — Які гріхи маєш? — питає піп. — Я вбив чоловіка. Піп визвідав, кого і як. — Великий маєш гріх! Іди й молися, може, бог тобі простить. Бог всюдисущий і всевидющий — він знає про твій гріх, але мовчав, бо хотів, аби ти сам признався і тим заслужив спасіння на тім світі. Пішов циган з молитвою в казарму. Та не дійшов; схопила його стража й кинула в темницю. І був знову суд над циганом. І присудили йому шибеницю. Перед стратою прийшов піп висповідати цигана. — Чи я тобі не казав, цигане, що бог всюдисущий і всевидющий! Він все знає, він все видить, та не скоро скаже, айбо хто перед ним согрішить — кара того не мине. А циган на те: — І я би був всевидющим, якби мені піп помагав!ПОГАНА КНИЖКА
Піп у недільній проповіді виголошує: — Найскоріше ведуть до гріха погані книжки! Ви їх, певно, маєте. Принесіть ті книжки до мене, щоб їх спалити. Другого дня півсела принесло попові податкові книжки.ОДВЕРТА РОЗМОВА
РОЗМОВА
Дядько Кіндрат був бідний. Він мусив працювати від світання до смерку на свою сім’ю. Отож було встає зарані. Дядько Кіндрат був сусідом попа Філата. Не раз піп було виходить ранком і бачить, що дядько уже працює. А ось одного разу піп питає в дядька: — Кіндрат, хто тебе так рано будить? — Півні,— відповів Кіндрат. — А хто тебе молоком кормить? — Корова, батюшко. — А коли ти спать лягаєш? — Вночі, як усі сплять. — А хто тебе роздіває? — Святі отці і волосний старшина.ДВОМ ПОМОГЛО
В одному селі люди перестали ходити до церкви. Стогне піп, немає доходу. Збоку церкви жив крамар, йому теж від цього гірше стало. Мало людей заходить в крамницю, а тому й виручки мало. Одного разу крамар приходить до попа та й каже: — Знаєте, батюшко, що? — А що? — каже піп. — Давайте об’явимо «чудо господнє»: ніби у вас у церкві ікона обновилась. Будуть люди йти, і вам буде виручка, і до мене будуть в крамницю заходити. — Оце добре ти придумав, — зрадів піп. На другий день піп почав розповідати скрізь, що в церкві обновилася ікона і милує людей. Повалили люди до церкви. А крамар мерщій в город та накупив ладану, свічок, оливи. Пішла торгівля. Зажили піп з крамарем. Одного разу заходить в крамницю чоловік на милиці. — Здрастуйте, — привітався він до крамаря, — дайте, будьте ласкаві, ладанцю. Крамар важить ладан та й питає дядька: — До ікони приїхали? — Еге, — відповідає той. — Кажуть, що у вас тут ікона обновилася та й людей милує. — Обновилася й людей милує,— відповідає крамар. — Та й що ж, і помагає воно людям? — Якже, якже, помагає! — каже крамар, — Чи всім же помагає? — питає дядько. — От за це не скажу, чи всім, чи ні,— каже крамар. — Знаю, двом добре помогло.ДЕСЯТЕРИЦЕЮ
Жив собі піп, і було в нього дев’ять корів. А йому хотілося, щоб у нього було десять. От пішов він до одного селянина та й каже: — Дай мені свою корову, тобі бог десятерицею пошле. Узяв піп корову. А селянин жде-жде — не шле бог десятерицею. Одного разу, коли попів наймит гнав з пасовища корови і селянинова корова зайшла у його двір, а за нею і всі попові, він узяв і загнав їх у свою загороду. От приходить піп та й каже: — Віддай мені корови! А селянин відказує: — Це мені бог десятерицею послав.РОЗБІЙНИК
Ішов чоловік з одного села в друге і ніс на плечах малу дитину, а під пахвою дві курки, що були цілим його маєтком. Прийшов до лісу, бо мусив переходити через ліс, а тут де не взявся розбійник та й до нього: — Давай курки! Чоловік каже: — Як ти маєш серце відбирати їх у мене, коли то мій цілий маєток? То мій ґрунт і моя корова. Я лиш тоді дитину погодую добре, як курка знесе яйце. Розбійник вислухав те і пустив селянина — не взяв курок. Приходить селянин до села та й іде до попа, щоб охрестив йому дитину. Піп охрестив та й каже: — Дай же мені тепер ті дві курки. Селянин починає йому говорити: так і так, я бідний, в мене тих курок навіть розбійник не взяв. — А що то мене обходить? Давай курки! Мусив селянин дати. І так піп забрав те, чого розбійник не міг взяти.АГРАРНИЙ СЕКРЕТАР І ПІП
В одному селі агітатор аграрної партії перед виборами влаштував збори, але селяни якось не дуже сходилися. Хитрий аграрний агітатор, щоби заснувати організацію, почав селянам обіцяти по 10 гектарів землі, хто вступить до його партії. Дочувся про це піп, розмахався від хати до хати, обіцяючи по 20 і більше гектарів тому, хто вступить у партію християнсько-попівську, волошинівську. Аграрний агітатор накинувся на попа: — Чуєте, ви мечі робите конкуренцію! Звідки ж ви їм можете обіцяти по 20 гектарів землі? — Гм! Гм! Та звідки ж?.. Та звідти ж, звідки й ви обіцяєте по десять гектарів, — відповідає божий слуга.ЧОРТ ЗНАЙШОВ ВЕРШУ
Чорт знайшов вершу і, не знаючи, що воно таке, почав воду набирать… Набере, то воно й виллється. — Це, — каже, — хоч попівські очі, хоч панська кишеня, бо тих нічим не наситиш, а панської кишені нічим не наповниш.БІДА
Піп — Що іншого, пане аптекарю? Аптекар: — Біда, дорогий приятелю. Якщо бог не нашле яку-небудь холеру чи тиф, то ми обидва станемо жебраками…СКУПИЙ КСЬОНДЗ
Один ксьондз був такий скупий, що стан шукати собі таку наймичку, яка б зовсім не їла. Почула про це одна бідна наймичка, а була вона така, що дідька проведеш. Зрадів ксьондз такій знахідці. — І робить гарно, і не їсть. Так і жила вона при цьому, їла так, щоб скупе око хазяїна ніколи не бачило, як їсть наймичка. На старість у хворого ксьондза відобрало мову. Цим і скористалася наймичка: написала бумагу таку, що ксьондз залишив їй після себе майно та й побігла за іншим ксьондзом, щоб засвідчив згоду її господаря. Той прийшов, зайшли до хати. Наймичка вперше за десять років взяла кусень калача і їсть. Прокинувся хворий і як угледів, що вона їсть, то очі йому на лоб полізли; він піднявся і, тикаючи пальцем на неї, замичав: «Ї-ї-й…», що значить їсть, і… помер. А прибулий ксьондз подумав, що хворий стверджує цим рухом і мичанням перепис майна його наймичці, Так одурила наймичка скупого ксьондза.У НАЙМАХ У РАБИНА
Найняв наймита рабин. Питає наймит хазяїна: — Що я повинен у вас робити, де і як жити? А той повів його у свою хатину, показав перину і так солоденько промовив: — Що в бідного рабина робити? От посидиш на цій перині і кінець одній днині. Присів наймит і думає: — Це ж рай мені за моє бідування… Так би довіку жити… Та не встиг обернутися, бідолаха, як рабин убіг і облесливо так: — Там зо двоє полін треба перерубати. Скоренько порубаєш, хай їм лихо, та тоді й спочивай собі любо й тихо. Не встиг наймит дрова порубати, як хазяїн наказав їх поколоти й поскладати. — От молодець… Тепер заповни водою ще оцю маленьку діжку, та й спи спокійно всю ніч. Поки діжка рабинова повна стала, то й нічка темна настала. Думав бідний наймит тепер відпочити, як дружина рабина просить її волю виконати: — Піди постережи хату мого брата… Другого дня рабин кличе Івана, проклинає, що розуму в' Івана й на мачину немає: — Така перина дурня чекала, а він додому в солому дав драла. Лаявся і плювався він на Івана, що той від його перини п’ятами накивав і навіть плати не взяв.ЦИГАН-МОНАХ
Прийшлося раз циганові так скрутно, що нічого їсти і взять ніде. Міркував він собі, міркував і надумався заступить у монастир, бо там і кормлять добре, і роботи нема ніякої. Припало йому заступить туди саме на масляну, і йому здалось дуже гарно там жить: і сьогодні млинці, і завтра млинці, і післязавтра теж, і так чотири дні. Прийшов піст, тягнуть уже цигана дрова рубать. Рубає він день з ранку до вечора, руба І другий, і третій, а їсти монахи не дають ані кришечки і самі нічого не їдять. На третій день, у обідню пору, сів циган на дривитень і жує соломину. А тут мимо його проходе ігумен і питає: — Що ти тут робиш, раб божий? — Та соломину жую, щоб не забуть, як добрі люди їдять! — Потерпи, раб божий, завтра вже будемо їсти. Після того настановили цигана в обход по монастирю чи що. То він приходе увечері до ігумена і каже: — Уже в нас у монастирі один братчик з голоду окалубивсь! А той йому: — Не кажи так, кажи: «Волею божою один з нашої братії умре». Циган на другий день приходе і докладує ігуменові: — Волею божою один з нашої братії умре! — Хто такий? — питає ігумен. — Собака цепний! Ігумен розсердився і вигнав цигана з монастиря. Іде наш циган, коли це назустріч йому чоловік веде собаку на обривочку. — Здоров, добрий чоловіче! — Здоров! — Куди ти собаку тягнеш? — Та до лісу: хочу завісить його! — Не веди його до лісу, — каже циган, — веди його в монастир: він там сам здохне і тижня не переживе!ЗНАЄМО ВАС, СВЯТИХ!
Наймитував Іван у попа, від зорі до зорі робив, а одержував копійки. А піп втішає: — Не журися, Іване, що в мене ти тяжко працюєш і мало одержуєш. Зате я молюся богові, щоб тобі на тім світі ліпше було. — Не віриться мені,— каже Іван, — щоб на тім світі краще було. Там також святий Петро скаже: — Іване, засвіти сонце! Іване, загаси місяць! Іване, підмети небо! Іване, почисть зірки! Іване, нарви янголам яблук! Іване — туди, Іване — сюди, не дадуть мені й там ні хвилини спокою!ЦИГАН ТА БАТЮШКА
Був собі один такий батюшка, що ото прийдуть робітники снідати, поснідають, він і каже: — Сип їм заразом і обідати. Поїдять вони ще трохи. — Сип їм, — каже, — заразом і вечеряти. А що вони вже там з’їдять? Ото поїдять заразом, він їх тоді цілий день на роботі і мордує, хіба який води одірветься напитися. От і найнявсь до того батюшки циган. Уранці посідали снідати, поснідали. — Сип, — каже батюшка, — тепер ще їм і обідать. Пообідали попи. — Давай же їм заразом і вечеряти. Насипала наймичка і вечерять. Повечеряли вони, — Ну, тепер, — каже піп, — ідіть на роботу. — Е, — каже циган, — добрі люди як повечеряють, так і спати лягають. Лягайте, хлопці!ЯК БІДНЯК ВІДДЯЧИВ ПОПОВІ
Як на лихо, мій сусід Семен колись жив у сусідстві з попом Карпом. У попа був лютий собака — Лев звали. Лихий був. А піп такий жаднючий, що їсти собаці зовсім не давав. Терпів пес, а потім давай кури красти. Та не свої, а сусідські, бо своїх боявся. Пристеріг Семен і убив собаку. Розлютився піп і подав у суд на Семена, А суд царський. Захотів піп, щоб Семен замінив собаку і гавкав уночі, як собака, у попа, і суд учинив попівську волю. Настав вечір. Сів під попівською хатою Семен, гавкає. А піп лежить і насміхається — знай, мов, як попівську собаку вбиватй. Почули про цей суд злодії, умовились все викрасти у попа. Цієї ночі не гавкав, а заливався Семен, а піп, чуючи, ще міцніше спав. Ранком все волосся порвав піп на собі. Все покрали злодії. Люто накинувсь на Семена, чому не сказав. — Та я ж гавкав, аж заливався, — відказав спокійно Семен, — а казати я не мав права, бо я собака. Так бідняк віддячив попові.ВАРТИЙ ДВОХ СОБАК
Отак зібралися якось селяни та й балакають: — Хто не курить і не нюхає табаки, той не стоїть і собаки. А піп, що тут був, і питає: — То це і я, виходить, не стою? А один йому й відповів: — Е, ні, батюшко, ви стоїте двох собак та ще й добрих.ЯК СЕЛЯНИН ПОПА ПРОВЧИВ
Було це за старих часів. Везе якось один дядько попа кудись, а кобильчина в того дядька худа-худюча, нещасна, тільки кістки та шкура — сказано, бідняк. Ну, а піп гладкий, товстий, так пудів на вісім — одним словом, піп, як і всі попи, що на людських хлібах вигодовувались. Ну, їдуть, а тут висока гора, та ще й грязько після дощу, важко кобильчині під гору вилізти. Дядько зліз з воза, а піп, сказано, як піп — ледачий, не хоче злазити. Сидить така восьмипудова туша в рясі, а коняка з усіх сил моцюється, аж стогне, бідолашна, і ніяк на ту гору не видряпається з возом. Аж їде навпроти другий селянин — молодий та кріп-кий. Зразу догадався, в чому тут справа. Зупинився, зняв люшню та до того дядька, що попа везе: — А, такий-сякий, попався мені тепер?! А пам’ятаєш, як я віз попа, а ти мого попа почав люшнею бити? Тепер же я тобі віддячу! Та з тими словами до попа, що розлігся на возі, та люшнею попа, та люшнею гіо спині, та по товстому череву, та ще й примовляє: — А то знай, як мого попа бити, а то знай, як мого попа бити! Піп бачить, що непереливки, та як завиє від болю, та з воза, та драла пішечки — в одну мить на гору вибіг. А як дядько вже виїхав на гору, то піп і каже йому: — Бачиш, Степане, який ти дурний. І нащо було тобі того попа зачіпати? А тепер тобі добре, як твого попа б’ють? А дядько тільки всміхнувся.ЯК БІДНИЙ СЕЛЯНИН ПОПА ПОЗБУВСЯ
Було це давно. Їхав якось бідний селянин із села в місто. А шкапина в нього погана була — ледве-ледве тягне. Коли по дорозі піп сільський іде. А вредний піп був, завжди на мужицькі вози пхався. Сів піп на віз і їде. Бідний селянин усе думає, як би його позбутися, щоб кобильчині легше було. Тут піп питає: — Куди це ти їдеш, Іване? — У город, — каже. — А чого? — Та мене, — каже Іван, — собака скажений покусав, так їду до лікаря. — Аз тобою ще нічого не було, Іване? — питає піп. — Та не було, — каже Іван, а сам дивиться, як би його патлатого зігнати. Аж ось у вибалку побачив калюжу. Тільки заїхали на середину її, Іван як кинеться на попа, як гавкне. А піп як полетить у калюжу та звідтіль і говорить: — Ой, Іване, Іване, чого це ти тут сказився? Хоч би був на сухому! А селянин за віжки та й поїхав собі далі. Уже без попа.ЯК ФУРМАН ПОПА ПРОВЧИВ
Був собі піп, та такий скупий, що жалкував слугам навіть шматок хліба. От його фурман і вирішив провчити. Піп збирався саме в дорогу. Все взяв, а їсти забувся. А фурман, як виїздив з дому, взяв собі хліба і ковбаси та й повіз попа через ліс. їздив, їздив цілу добу, возив попа, ніби заблудився, а насправді він тільки так, аби той зголодався. От вирішили вони під скиртою сіна заночувати, бо не видно було їхати. Фурман обгорнув хліб у солому, а ковбасу в сіно, пробивав сіно й солому писком і так їв. — Що ти їси? — питає батюшка. — А що, б я мав їсти, мушу їсти сіно з соломою. — Дай-но мені трохи, — просить піп. Фурман скрутив йому жмут сіна та й дає. Піп жував-жував, а потім і каже: — Агій, я не можу їсти! Ну, переночували, їдуть вже далі. Як виїхали на дорогу, здибали коршму. Зайшли. В коршмі дали їм кислого молока з хлібом, бо іншого не було що дати. А як виходили відти, то піп пішов попереду, а фурман за ним. Корчмар надумавсь і кричить їм услід: — Я ще маю маслянку, може, будете їсти? А фурман ніби не дочув, та до попа: — Ще має просянку, може, будете їсти? Піп на те: — Сіно м'якше, та й то я не їв, а то став би їсти просянку! Як приїхали додому, вже піп і попоїв трохи; аж тут йде дівка по воду, а він і каже: — Возьмн собі кавалок хліба в коновку, бо ти знаєш, коли йдеш, але не знаєш, коли вернеш.ПРО ВЕЛИКОГО ГРІШНИКА
Було це давно-давно, коли ще люди ходили на панщину. Іде чоловік полем, журиться: — Великий я грішник. Що мені робити? А скоро й помирати треба. Мушу очистити свою душу. І додумався чоловік, що піде до попа на сповідь. — Коли висповідаюся, на серці мені буде легше. Може, святий бог і відпустить мої гріхи на цьому світі. Як думав, так і вчинив. Зайшов до церкви, перехрестився, став навколішки і молиться. Закінчилася відправа, люди розійшлися по домівках. А чоловік все ще перед іконостасом молиться. Побачив чоловіка піп, підійшов до нього й питає: — Що ти за один? Які маєш гріхи? — Я, пане превелебний, великий грішник. Відколи живу на цім світі, я погубив дев’ятдесят дев’ять душ. Піп зацікавився чоловіком, підійшов до нього ще ближче і почав розпитувати далі: — Так, так. Ти забив дев’яносто дев’ять людей. Та які то були — бідні, багаті, чесні, нечесні? — Я чесних і бідних людей не рушив, бо їх досить бог побив. Я спорядив на той світ багатих, котрі позабували про біду і сміялися над народом. Коли пан превелебний почув ці слова, так розсердився, що аж почервонів. — Ти страшний розбійник! Ти великий грішник. Я таких не сповідаю. Най тебе бог скарає на цьому світі за те, що ти чесних людей погубив! Коли чоловік почув такі слова, скочив на ноги і грізно сказав: — Пане превелебний! Я забив дев’ятдесят дев’ять чоловік, а тепер заб’ю ще й сотого! І най мене пан бог карає, як хоче! Бо й ви такий, як ті були!.. Піп так налякався, що аж зблід. — Та… та… бог милостивий. Він відпустить тобі гріхи… Я тебе висповідаю. Але ти мусиш спокутувати свої гріхи! Заріжеш вола, знімеш з нього шкуру, з неї вчиниш собі мішок. До нього покладеш стільки цеглин, скільки душ ти погубив. І будеш носити їх доти, доки міх сам від себе не розпадеться. Опришок послухав попа. Зшив собі з шкури мішок, поклав до нього дев’яносто дев’ять цеглин, узяв ношу на плечі й пішов по світу. Немало літ з ношею ходив, а мішок не розпадався. Одного разу грішний чоловік ішов полем зажурений і здалека помітив людей, що на панщині робили. Підійшов грішник ближче, дивиться, а під дичкою — колиска. Колиска велика, не дитинська, а люди по черзі підходять і колиску колишуть. Панський гайдук стоїть коло самої колиски і швакає людей. Коли один колише помалу, пан кричить, а гайдук б’є батогом! Другий колише швидко, пан кричить, щоб колисав помалу, а гайдук і тут б’є батогом. Дивиться опришок на людську муку, дивується і хитає головою: — Боже праведний! — подумав опришок. — Яке нещастя впало на людей! Люди голодні, босі, цураві, а він лежить без роботи і жури, а його ще й колишуть. Нема правди на землі! Господи, як терпиш таку несправедливість? І розпалилося серце опришка лютим гнівом: — Хоч як тяжко буде мені носити сто цеглин, але мушу визволити цих людей від муки. Став біля колиски і сказав: — Люди чесні! Дайте мені, аби я-го мало поколисав. Заколисав розбійник паном, аж той вилетів на землю. Тут опришок ступив панові ногою на черевище й палицею так бахнув по голові, що надвоє розкололася, І нараз шкіряний мішок розпався…ЯК КАРМЕЛЮК ПАНА СПОВІДАВ
Був собі один пан, на вигляд дуже смирний-пресмирний, тихий-претихий, ласкавий-преласкавий. Все чинив облесно та з зітханням, та з поклоном, але люди боялися його гірш вогню, гірш чуми і мору лютого. Бо як тільки не вийде який сердега на роботу вчасно, то так і знай, ідо пришле пай економа, і тон забере у нього всього-на-всього одну чвертку манна! А не ви Гіде сердега другий раз, то вже половину, а як хто непослух вчинить, то всю хатню утвар забере. А бити, лаяти — боронь боже!.. Та скільки-то горя з ним люди пізнали, скільки кривавих сліз пролилось, скільки сиріт безталанних лишилось… І от поїхав той пан раз до церкви. Висповідався та й їде цугом назад, але в лісі чує — кричить щось іззаду. Оглядається — аж то дяк церковний біжить за ним та й кричить зачекати. Стримав пан коні, а дяк і каже йому, що так і так, ваша вельможність, забули отець-батюшка, які гріхи ви йому сповідали, то й послали мене навздогін, щоб ви сказали ще раз, бо їм треба відмолювати ваші гріхи. Ну пан і каже знов: — Сподіваємося, щоб простив мі бог гріхи мої тяжкі, що я якось у святу п’ятницю масне в рота взяв, ще якось, нехотячи, кицечці моїй хвоста притис та ще фурману якось лайливе слово сказав. — Ага, — каже дяк, — і то все, ваша вельможність? — Все, — каже пан. — Ага, — каже дяк, — то ви, ваша вельможність, забули ще один маленький грішок — то ваше багатство, що ви його із сліз сирітських збудували. Та й раз із себе дяківську одежину, а пан як завидить, що це Кармелюк, та як наробить гвалту, а Кармелюк тоді — раз, бере одну тополину та й пригинає, бо сильний був, пригнув її та тоді мотузок панові на шию — р-раз! — та й каже: — Ну піднімайтесь, ваша вельможність, там уже й решту гріхів здасте. Та й пустив тополю догори. І тільки вітер свиснув.ХТО МАЄ ВИСІТИ, ТОЙ НЕ ВТОНЕ
Їхав одного разу пан Зенон у місто і треба було йому переїздити річку по льоду. Діло було в кінці зими. Лід провалився, і панові довелося б потонути, якби не люди з села, що збіглися на крик і врятували його. Вбачаючи в цьому божу допомогу, гонористий пан вирішив віддячить «пану богу» за своє спасіння. На тому місці; де його витягли з річки, він наказав поставити величезного хреста з надписом:АБИ НЕ ПАН
— Тату, тату! Чорт до нас лізе в хату, — Дурниця. Аби не пан.ГІРШЕ ЗА ЧОРТА
Учитель. Скажи, Михайле, чи є що гірше за чорта? Михайло. Є. Учитель. Цікаво, а що? Михайло. Екзекутор. Учитель. А то чому? Михайло. Бо в нас була корова, яка колола рогами й била. Мама все казали: «Аби тебе чорт узяв». Але він не хотів брати. А прийшов екзекутор, то таки взяв.РОБІТНИЧА «МОЛИТВА»
Отче наш капітале, що живеш десь, як у чорта за пазухою, і світиться морда твоя, і діється воля твоя, бо що хочеш, те робиш. Відбираєш хліб наш насущний, викидаєш нас із фабрики, бо ми не можемо робити за таку платню, як ти нам даєш. І оставляєм довги наші, бо нема чим заплатити податки. Але введеш ти нас тим самим «во іскушеніє», і настане днина, як будеш голодний і потече тобі слина, а може, й червона. А ході ми «ізбавимося од лукавого». Амінь.ЗБЕРЕМОСЯ МИ У ПОЛІ
ЗАСВИСТАЛИ АРЕШТАНТИ
ДОЛОЙ ПАНІВ, ДОЛОЙ ЦАРЯ!
РЕВЕ ТА СТОГНЕ ЛЮД ГОЛОДНИЙ
НАЇХАЛИ КАТИ В СЕЛО
КРЕЙСАМТ З ПАНАМИ ТРИМАЄ
ПОКЛИК
УСТАВАЙТЕ, БРАТТЯ, БО ВЖЕ БІЛА ДНИНА
ПАНАМ НЕ ПОМОЖУТЬ ХРЕСТИ І КАДИЛА
МИ ХОЧЕМО НА ЗЕМЛІ ЦАРСТВО ЗБУДУВАТИ
ОЙ КОЛИСЬ МИ НА БАГАТИХ ТЯЖКО ПРАЦЮВАЛИ
ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ
У бога повір, то пан сам знайдеться. В кого гроші, тому й боги хороші. За кого пан, за того й бог. Багатому і в пеклі добре. Благослови, владико, дерти з бідного лико. Коли б не піп та не пан, то не був би й мужик голоштан. З божої волі продав штани, купив солі. Багатий розмовляє з іконою, а вбогий з нуждою. Все боже тільки багачам гоже. Бог з бідного останнє здирає та багатого вдягає. Багачеві бог зерно несе, а бідному половою очі засипає. Бог знає, кому що подобає: панові гроші, а мужикові воші. Багатий розмовляє з іконою, а вбогий — з нуждою. Поклони б’є, а людям дихать не дає. Обдирає стодоли, а покриває костьоли. До церкви дзвонять і на панщину гонять. Буде гарно на світі, як попові всипать, а пана засипать. Піп гріхи взнавав та в поліцію передавав. Один дзвін, що кайданний, що церковний. Слова попа — як у брата, діла ж його — як у ката. За чужу кривавицю купив у церкву плащаницю. У церкві пан хлопові братом, а поза церквою гіркеньким катом, У попа душа божа, а тіло панське. І попи і пани одного поля бур’яни. Поміщик та піп — одного гніздечка птиці. Піп і пан — то одно. Піп та куркуль — пара коней до масті, Попова ряса й багатієва каса переплітаються, Попівські очі, а панська кишеня. Піп грішників сповідає, а поліція все знає. Щоб не сповідався б, в острог не попався б. Пан і бог — геть обох.ДО ЩАСТЯ ДОРОГА — БЕЗ ПОПА І БОГА
Так годі спать! Виходьте на дорогу! Людині гімн, Людині, а не богу! Майбутньому всю душу — славний даріП. ТИЧИНА
Последние комментарии
6 часов 22 минут назад
22 часов 26 минут назад
1 день 7 часов назад
1 день 7 часов назад
3 дней 13 часов назад
3 дней 18 часов назад