КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 402922 томов
Объем библиотеки - 530 Гб.
Всего авторов - 171481
Пользователей - 91546
Загрузка...

Впечатления

Stribog73 про Балтер: До свидания, мальчики! (Советская классическая проза)

Почитайте, ребята. Очень хорошая и грустная история!

P.S. Грустная для тех, кому уже за сорок.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Любопытная про Быкова: Любовь попаданки (Любовная фантастика)

Вот и хорошо , что книга заблокирована.
Ранее уже была под названием Маша и любовь.
Какие то скучные розовые «сопли». То, хочу, люблю одного, то любовь закончилась, люблю пришельца, но не дам ему.. Долго, очень уныло и тоскливо , совершенно не интересно.. Как будто ГГ лет 13-14..Глупые герои, глупые ситуации.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ZYRA про Сидоров: Проводник (СИ) (Альтернативная история)

Книга понравилась. Стиль изложения, тонкий юмор, всё на высоте. Можно было бы сюжет развить в сериал, всяческих точек бифуркации в истории великое множество. С удовольствием почитал бы возможное продолжение. Автору респект.

Рейтинг: -2 ( 0 за, 2 против).
Шляпсен про Бельский: Могущество Правителя (СИ) (Боевая фантастика)

Хз чё за книжка, но тёлка на обложке секс

Рейтинг: -2 ( 0 за, 2 против).
Шляпсен про Силоч: Союз нерушимый… (Боевая фантастика)

Правообладателю наш пламенный привет

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Вязовский: Я спас СССР! Том II (Альтернативная история)

Очередной бред из серии "как я был суперменом"...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Colourban про Александр: Следующая остановка – смерть (Альтернативная история)

А вот здесь всё без ошибки, исправлено вовремя.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
загрузка...

Жадані пороги землі (fb2)

- Жадані пороги землі (и.с. КОМПАС (Подорожі. Пригоди. Фантастика)) 1.35 Мб (скачать fb2) - Алексей Яковлевич Корепанов

Настройки текста:






Фантастичні повісті та оповідання

Художнє оформлення та ілюстрації В. Т. Гончаренка


Дурєєв Олександр ЖАДАНІ ПОРОГИ ЗЕМЛІ




ВСЕ ДУЖЕ ПРОСТО

Пасажир на борту. Здається, все йде як належить, але капітан нервує.

— Потурають тут всяким, — буркає він, — зупиняйся заради однієї людини!..

В реєстрі ця зупинка називається “Тиха планета”, і ще жодного разу за останні шість років він не приймав тут більше одного-двох пасажирів. Однак і ті здебільшого якісь дивні.

Він стоїть у рубці й мовчки дивиться, як штурман з третім помічником метушаться біля дисплея. Вони коректують маршрут. Обидва молоді, їм дуже подобається працювати з новою блискучою апаратурою. На екрані повільно рухається голуба цятка, це — їхній корабель “Герої Венери”. Великий корабель — тільки пасажирів на борту близько трьохсот, і у кожного свої термінові справи. “А скільки вантажу, а всього іншого… і — на тобі-заради однієї людини завертай на “Тиху планету”!” — капітан невдоволено морщиться.

Це його останній рейс по трансгалактичному кільцю, а потім — прощавай, великий космос. Може, тому він сьогодні не в настрої.

Спалахує зелене табло: на зв’язку медичний відсік.

— Здоровий! — це голос корабельного лікаря. — Всі дані в нормі.

На екрані телемонітора обличчя нового пасажира. Блідий, високий, з безкровними губами, але в його очах повно прихованого болю і одержимості.

— Добридень! — тихо промовляє пасажир.

Капітанові здається, що пасажир знаходиться на крайній межі терпіння.

“Так і знав, — думає він, — усі вони схожі один на одного на цій “Тихій”.

— Добридень, — доброзичливо промовляє він, — пройдіть до сорок третього відсіку, там ви зможете відпочити.

— Я проведу його, — поквапливо каже лікар.

Це його хобі — турбота про пасажирів “Тихої”. Можливо, він хоче щось написати про них. Якщо так, то йому весь час не щастить. Їх ще нікому не вдалося розговорити.

— Проведіть, авжеж, проведіть, — погоджується капітан і поринає в свої капітанські клопоти.

З рубки він виходить аж десь за півтори години. Високий, засмаглий, з сивими скронями, капітан самотньо обходить корабель. Адже це його останній політ…

У пішохідній галереї, що веде з сорок третього відсіку, капітан бачить жінку, яка з пересторогою відходить назад. Хоча килим приглушує кроки, вона все-таки рухається навшпиньки, тонкою рукою притримуючись за переборку.

— Що з вами? — басить капітан просто в маленьке рожеве вухо.

Жінка скрикує, блідне.

— Що з вами? — знову, але вже стурбовано питає капітан і, знічено озирнувшись, підхоплює падаючу жінку й несе її до сорок третього відсіку. Потім, збагнувши, що вона знепритомніла, він повертає до медпункту. Після ін’єкції віталламексу до неї повертається свідомість.

— Що з вами? — вже автоматично промовляє капітан.

Мабуть, віталламекс діє несподівано сильно, бо жінка одразу переходить у наступ:

— А! Що з вами? — агресивно зводить вона смоляні брови.

— Заспокойтеся, — радить лікар.

— Я спокійна! — У жінки такий вигляд, начебто вона, склавши валізи, зараз вийде з корабля прямісінько у порожнечу і піде пішки до самої Землі. — А ось ви… ви… — вона раптом закриває обличчя руками і схлипує, — навіщо ви підсунули мені цього божевільного?

— Якого божевільного? — дивується капітан.

— Ну, цього, який тільки-но з’явився на кораблі…

— Новий пасажир, чи що?

Жінка мовчки кивнула головою, показуючи всім своїм виглядом, що говорити вона більше не в змозі. Однак тут же довірливо схиляється до капітана.

— Адже ви знаєте, в сорок третьому летять геологи з Регініллуса першого, — жінка усміхається і поправляє зачіску, — такі, знаєте, славні хлоп’ята. Компанія у них велика, в трьох чи чотирьох відсіках, от вони й пішли.

— Куди ж вони могли піти з корабля? — з підозрою питає капітан.

— З корабля?! — лякається жінка, а потім сміється і махає рукою. — Ні, що ви! Вони пішли в тридцятий відсік. Певно вирішили зібратися разом. Я саме лишилась одна, коли увійшов цей… — жінка здригнулася і озирнулась, — я одразу помітила, що він якийсь… ну, такий дивний, — пошепки заговорила вона, — зайшов, знаєте, тихо-тихо, нібито у нього замість голови чаша, по вінця наповнена якоюсь цінною рідиною і він боїться розхлюпати бодай краплину. Так ходять люди, що страждають від нестерпного головного болю… я на собі це спробувала, — зненацька ослаблим голосом промовила вона і потерла пальчиками скроні, — або, котрі… “з