Смертна ніч [Айзек Азімов] (fb2) читать постранично
- Смертна ніч (пер. Анатолій Онишко) 93 Кб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Айзек Азімов
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (11) »
Айзек Азімов Смертна ніч
ЧАСТИНА ПЕРША
Їхня зустріч майже скидалася на зустріч випускників, і хоч радість не завітала на неї, але хто б міг сподіватися, що її потьмарить трагедія. Едвард Тальяферро — щойно з Місяця, ноги ще не призвичаїлися до земного тяжіння — зустрічався зі своїми колишніми однокурсниками у номері Стенлі Каунаса. Каунас запопадливо підвівся йому назустріч. Натомість Баттерслі Райджер залишився сидіти і лише кивнув. Тальяферро обережно опустив у крісло своє огрядне тіло, добре відчуваючи його нестандартну вагу. Він ледь поморщився, його повні губи, обрамлені вусами, бородою на підборідді і на щоках, скривилися. Сьогодні, за більш офіційних обставин, вони вже бачилися й тільки тепер, нарешті опинилися свої між своїми. — І треба ж, щоб отак збіглося? — сказав Тальяферро. — Ми вперше зустрічаємося після випуску. У Райджера сіпнувся ніс. Його зламали якраз перед самим випуском, і диплом доктора астрономії Райджер отримував з пов’язкою, яка спотворювала його обличчя. — Хтось замовив хоча б шампанського? Або ще там чогось? — роздратовано запитав він. — Облиш! — відгукнувся Тальяферро. — На першому в історії міжпланетному Симпозіумі астрономів нема місця для похмурості. Та ще й серед друзів. — Це все через Землю. Щось я недобре почуваюся на ній. Ніяк не звикну, — несподівано озвався Каунас. Він труснув головою, але виразу пригніченості не міг струсити. Той вираз залишився на його обличчі. — Розумію тебе, — підтримав Тальяферро. — Я такий важкий. На вагу йдуть всі мої сили. Але тобі, Каунасе, поталанило більше, бо на Меркурії сила тяжіння все таки 0,4 земної. А на Місяці лише 0,16. — Він випередив Райджера, — Мандел дозволить виступити так, як я захочу. Можете бути певні. Я виступлю. Без попередження. Моя доповідь пролунає, як вибух бомби. А коли я викладу основне рівняння, то воно рознесе Симпозіум. Всі кинуться по своїх лабораторіях перевіряти мої ідеї та конструювати прилади. І всі пересвідчаться в реальності методу. В моїй лабораторії я примусив живу мишу зникнути в одному місці і з’явитися там, де було потрібно. На очах у Мандела. Вільєрс подивився на них, пропікаючи поглядом обличчя за обличчям. — Ви що, не вірите мені? — Якщо ти уникаєш розголосу, — сказав Райджер, — то навіщо розповів нам? — Ви — зовсім інша річ. Ви мої друзі, мої однокурсники. Ви подалися в космос і забули про мене. — Вибір від нас не залежав, — тонким високим голосом заперечив Каунас. Вільєрс і бровою не повів. — Тому я хочу, щоб ви тепер знали: зроблене з мишею можна буде зробити і з людиною. Якщо я перемістив якусь річ на десять футів у лабораторії, то я переміщу її на мільйони миль у космосі. Я побуваю на Місяці, і на Меркурії, і на Церері, і взагалі скрізь, де захочу. Я дожену вас всіх і перевершу. І я, просто вчителюючи і розробляючи теорію, вже посунув астрономію набагато далі вперед, ніж ви разом з усіма вашими обсерваторіями, телескопами, камерами і космічними кораблями. — Ну що ж, — озвався Тальяферро, — я радий. Сил тобі і здоров’я. Даси мені глянути на копію доповіді? — О ні! — відрізав Вільєрс і міцно притис руки до грудей, ніби він тримав там уявні аркуші і затуляв їх від сторонніх очей. — Чекайте, як і всі інші. Є лише один примірник, і ніхто не побачить його, аж поки я не виступлю. Ніхто! Навіть Мандел! — Лише один примірник? — здивувався Тальяферро. — А якщо ти загубиш його… — Не загублю. А коли й так, то я тримаю усе в голові. — А якщо ти… — Тальяферро ледь не вимовив «помреш», але схаменувся; натомість після майже невловимої паузи докінчив: — …маєш розум, то принаймні знімеш сканером копію. Бодай про всяк випадок. — Ні, — затявся Вільєрс. — Ви почуєте все післязавтра. Побачите, як обрії людства одним помахом розсунуться до нечуваних розмірів. І він знову обвів їх пильним поглядом. — Десять років… — повільно проказав він і коротко розпрощався: — Бувайте! — Він таки божевільний! — скипів Райджер, дивлячись на двері так, ніби Вільєрс усе ще стояв перед ними. — Ти гадаєш? — замислено мовив Тальяферро. — Припускаю, що й так, тільки дещо своєрідно. Він ненавидить нас ні за що ні про що. Та ще й до того навіть не хоче відсканувати доповіді, хоч про всяк випадок… Кажучи це, Тальяферро крутив у пальцях свій власний малий сканер. Це був непоказний на вигляд циліндрик нейтрального кольору, трохи грубший і трохи коротший за звичайний олівець. В останні роки сканер став неодмінним атрибутом ученого більшою мірою, ніж стетоскоп — лікаря, або ж мікрокалькулятор — статистика. Сканер звичайно носили в кишені піджака, деколи закріплювали на рукаві, закладали за вухо або ж просто розгойдували ним на шнурочку. Інколи Тальяферро, в свої більш філософічні хвилини, дивувався, як це дослідники минулої доби марудилися над виписками з літератури або ж підшивали повноформатні копії. Таке- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (11) »
Последние комментарии
2 часов 4 минут назад
2 часов 12 минут назад
8 часов 25 минут назад
8 часов 28 минут назад
8 часов 39 минут назад
8 часов 45 минут назад