Вогонь-охоронець [Гліб Миколайович Голубєв] (fb2) читать постранично

Гліб Голубєв ВОГОНЬ-ОХОРОНЕЦЬ

Науково-фантастична повість

Малюнки Л. Призанта

ДИВНІ ЗНАХІДКИ

Відомостей, невідомих людям у давнину, було дуже багато.

М. Твен

Розповідає Олекса Скорчинський

Неймовірна ця історія й без того дуже заплутана, та ще Мишко Званцев наполіг, щоб ми її розповідали неодмінно ось так — по черзі, розділами, доповнюючи один одного. То краще вже я вам одразу відрекомендуюсь, щоб уникнути плутанини. Звуть мене Олексієм, прізвище — Скорчинський. Науковий співробітник Інституту археології.^[1]

От бачите, Мишко вже кепкує і перебиває мене, такий у нього характер. Хоч ми й домовилися не заважати один одному. Нехай кожен висвітлює події по-своєму і розтлумачує таємниці та незвичайні пригоди, яких ми зазнали. Але втручатись у чужу розповідь — це вже прийом заборонений, це значить впливати на оповідача.

Гаразд, не збочуватиму. Отже, про все з самого початку.

Я сиджу на купі м'якої землі, щойно викинутої із розкопок, і сумовито поглядаю у глибоку яму. Знову невдача!

Власне кажучи, з наукового погляду ніякої невдачі немає. Ми розкопуємо стародавнє грецьке місто Уранополіс, яке існувало понад дві тисячі років тому тут, на Кримському узбережжі. Сьогодні розчистили залишки фундаменту ще одного будинку, в якому за двадцять століть до нас жили люди. Ось там, напевно, було вогнище, біля нього вечорами збирались усією родиною, дивились, як довгі язики полум'я лижуть старий казанок з бобовою юшкою, — кіптява досі збереглась на камінні, вона так глибоко в'їлась, що її не стерли віки.

Звичайнісінький будинок… А чого ж я чекав?

Все йде добре, все нормально.

Оцей останній розкоп дає змогу відновити контури вулиці, якою блукають мої студенти з рейкою і теодолітом, наносячи її на план.

Поступово з-під землі вимальовується силует стародавнього міста. Ось тут була виноробня: на великому, трохи похилому зацементованому майданчику раби ногами чавили стиглий виноград, і червоний сік стікав жолобками в три великі резервуари. А в цих глибоких цистернах, видовбаних і теж старанно зацементованих просто в скелі поблизу берега моря, безперечно, солили рибу. Вона була важливим предметом експорту: вже на той час навіть у далеких Афінах славився жирний керченський оселедець.

За два роки розкопок ми добули з-під землі стільки цікавих речей, що взимку, коли припиняються польові роботи, ніяк не встигаємо їх упорядковувати і описувати. Ящиками з нашими колекціями в інституті заставили дві кімнати до самої стелі. Час писати дисертацію…

Чому ж не радіти?

Скажу чесно: все це череп'я амфор, залишки фундаментів і фортечних мурів, дитячі іграшки, викинуті багато століть тому на смітник, знаходять під час розкопок будь-якого старогрецького міста. А я чогось чекаю незвичайного. Чого — поки що не знаю сам.

Щоправда, нам поталанило за знахідками відновити в найменших деталях, як це місто загинуло в полум'ї дві тисячі років тому під час нападу войовничих скіфів.

Але й тут немає нічого незвичайного. Такі сутички відбувались тоді дуже часто. Всі міста і поселення грецьких пришельців понад берегами Чорного моря перебували під постійною загрозою нападу скіфів, таврів, сіндів чи інших місцевих племен, що оточували їх з усіх боків, притискуючи до моря. Платон глузливо порівнює ці поліси з жабами, що розсілися на берегах величезної калюжі.

Серед епітафій на мармурових плитах, які ми знаходили, розкопуючи некрополь, — стародавнє кладовище на околиці міста, — раз у раз натрапляли:

«Лісімах, син Псіхаріона, прощавай! Лісімаха, у поводженні з усіма громадянами і чужоземцями ласкавого, убив шалений Арей номадів. Кожен жалібно заквилив по ньому, померлому, оплакуючи квітучий вік мужа…»

«Філотт, син Мирмека, наразився на страшний варварський спис…»

І, як печальний приспів, у кінці кожного надгробного напису повторюється одне слово: «хайре» — «прощавай».

Чому ж я все-таки жду від розкопок чогось незвичайного? Які таємниці непокоять. мене? Передусім: чому місто називалося Уранополісом! В перекладі це означає — «місто неба».

Сьогодні ми знову знайшли стародавню монету, загублену кимось із городян на вулиці дві тисячі років тому. Звичайна монета, мідна, завбільшки з нашу трикопійкову. Греки називали її геміоболом — половинкою обола.^[2] Вона майже не стерта, можна добре роздивитись усе, що на ній зображено: бог лікування Асклепій, що спирається на свій традиційний жертовний триніжок, обвитий змією, а праворуч від його голови — кілька зірочок у променях сонця. Вздовж обідка монети маленькими літерами написано