КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 592041 томов
Объем библиотеки - 898 Гб.
Всего авторов - 235611
Пользователей - 108222

Впечатления

kiyanyn про Анин: Привратник (Попаданцы)

Рояль в кустах? Что вы... Симфонический оркестр в густом лесу совершенно невозможных ситуаций (даже разбирать не тянет все глупости), а в качестве партитуры следовало бы вручить учебник грамматики, чтобы автор знал, что существуют времена, падежи, роды... Запятые, наконец!

Стиль, диалоги и т.д. заслуживают отдельного "пфе". Ощущение, что писал какой-то не очень грамотный подросток, и очень спешил, чтоб "поскорее добраться до

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Побережных: «Попаданец в настоящем». Чрезвычайные обстоятельства (СИ) (Альтернативная история)

Как ни странно, но после некоторого «падения интереса» в части третьей — продолжение цикла получилось намного лучшим (как и в плане динамики, так и в плане развития сюжета).

Так — мои «финальные опасения» (предыдущей части) «оказались верны» и в данной части все «окончательно идет кувырком», несмотря на (кажущуюся) стабилизацию обстановки и окончательное установление официальных дипломатических контактов.

Что можно отнести к

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Политов: Небо в огне. Штурмовик из будущего (Боевая фантастика)

Автор с мозгами совсем не дружит. Сплошная лапша и противоречия. Для автора, что космос, что атмосфера всё едино. Оказывает пилотировать самолет проще пареной репы, тупо взлетай против ветра. Ещё бы ветер дул всегда на встречу посадочной полосе. И с чего вдруг инопланетянин говорит по русски, штурмует колонну фашистов, да ещё был сбит примитивным оружием, если с его слов ему без разница кто есть кто. Типа в космосе можно летать среди

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Serg55 про Минин: Камень. Книга Девятая (Городское фэнтези)

понравилось, ГГ растет... Автору респект...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Serg55 про Бушков: Нежный взгляд волчицы. Мир без теней. (Героическая фантастика)

непонятно, одна и та же книга, а идет под разными номерами?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
pva2408 про Велтистов: Рэсси - неуловимый друг (Социальная фантастика)

Ох и нравилась мне серия про Электроника, когда детенышем мелким был. Несколько раз перечитывал.

Рейтинг: +5 ( 5 за, 0 против).
vovih1 про Бутырская: Сага о Кае Эрлингссоне. Трилогия (Самиздат, сетевая литература)

Будем ждать пока напишут 4 том, а может и более

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Интересно почитать: Как использовать VPN для TikTok?

Стрибок у ніщо [Олександр Бєляєв] (fb2) читать постранично

- Стрибок у ніщо [1961 р. вид.] (пер. Д. М. Прикордонний) (а.с. Пригоди. Подорожі. Наукова фантастика ) 1.05 Мб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Олександр Романович Бєляєв

Настройки текста:




Олександр Бєляєв СТРИБОК У НІЩО

Костянтинові Едуардовичу Ціолковському з глибокою пошаною.

Автор





Частина перша АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО РЯТІВНИКІВ






1. ВЕЛИКІ ЗНАННЯ МОЖУТЬ БУТИ ПРИЧИНОЮ ВЕЛИКИХ НЕПРИЄМНОСТЕЙ


Цандер рвучко відсунув креслення, встав з-за стола, пройшовся по кабінету. Вийняв з футляра скрипку і заграв. Довгі, тонкі пальці легко і спритно танцювали на грифі. Але мелодія, яку видобував скрипаль з свого інструмента, була зовсім не весела.

“Шеф чимось схвильований! — думав Вінклер, прислухаючись з сусідньої кімнати до імпровізації. — Ого! Скільки гіркоти! Як скаржиться скрипка!”

Скарга перейшла в обурення, в палкий протест. Звуки гучнішали, голоснішали і раптом обірвались незавершеним акордом.

“Напевно, з Цандером сталося щось незвичайне!” — знову подумав Вінклер, креслячи рейсфедером криву. З кабінету почулися приглушені килимом швидкі кроки Цандера.

— Вінклер, ідіть сюди!

Коли Вінклер увійшов, Цандер уже сидів за письмовим столом,

— Сідайте.

Вінклер сів навпроти Цандера. Хвилину вони мовчки дивилися один на одного, наче хотіли прочитати щось нове на давно знайомому обличчі.

На лівій щоці Цандера був ледве помітний шрам — давній слід студентської рапіри; обличчя інженера Цандера, обличчя художника з великими мрійними очима було блідіше, ніж завжди.

— Вінклер, скільки років ми працюємо разом?

— Дванадцять років, пане Цандер.

— Так, дванадцять. Строк чималий… Ви були добрим помічником, Вінклере, моєю правою рукою, моїм другом…

— Я ще не вмер, пане Цандер…

Цандер насупився.

— Ми повинні розстатися.

Вінклер поспішно опустив руку в кишеню, вийняв люльку, набив її тютюном, запалив.

— Це чому ж… так несподівано?

— Я їду. Надовго покидаю батьківщину, можливо, назавжди.

— “Могікани”? — коротко спитав Вінклер.

— Так, вони… Ви думаєте, що мені загрожує ув’язнення, Вінклер? Гірше. Набагато гірше. Вони приходили не з мечем, а з дарами.

— “Бійтеся данайців, які приносять дари”, — кивнув головою Вінклер. — І що ж то за дари?

— Вони готові милостиво забути про мою нечисту кров, — з гіркотою сказав Цандер. — Повернути мені кафедру, добре оплачувати мою працю.

— З коштів… військового відомства?

— Ви вгадали, Вінклер. Вони пропонували мені, — ви розумієте, що значить, коли вони пропонують? — працювати у військовому відомстві… Стратосферні бомбардувальні ракети, керовані по радіо. Ви чули про них? У багатьох районах країни вже збудовані споруди для стрільби такими ракетами. З цих пунктів за кілька хвилин можна знищити Париж, Брюссель, Прагу, Варшаву градом вибухових і газових ракет. Та їм цього мало. їм потрібні “снаряди без гармат”, що летять за тисячі кілометрів. Не тільки Лондон, Рим, Неаполь, Мадрид, Москва, Ленінград, але навіть Нью-Йорк і Вашингтон — мішені для їх нових засобів знищення. Столиці, промислові міста, порти, аеродроми сусідніх держав можуть бути знищені за кілька хвилин з усіма людьми. Душити дітей, шматувати тіла батьків І матерів — в ім’я чого? — ось що вони пропонують мені, Вінклер. Чи про це думав мій учитель Ціолковський, чи про це мріяв я, присвятивши своє життя реактивним двигунам, ракетам, зореплаванню?..

Від хвилювання на високому лобі Цандера виступили краплини поту,

— І що ж ви їм відповіли?

Цандер знизав плечима.

— Якби я сказав їм “ні”, неважко уявити наслідки. Якби я сказав “подумаю”, в найкращому разі я сидів би тепер під арештом…

— І ви сказали “так”?

— Щоб мати можливість негайно втекти. Сьогодні ж я відлітаю в Швейцарію. Прошу вас, Вінклер, зібрати мої папери, креслення. Папка номер 2 — “Ракета Пікколо”, номер 7, номер 9…

— А з цим як? — спитав Вінклер, кивнувши головою на креслення ракети.

— Мабуть, ніяк, — відповів Цандер. — Ви знаєте лорда Блоттона? Для нього політ у стратосферу на ракеті лише чергове захоплення спортсмена. Він уже стає байдужим до цієї справи. Кілька днів тому Блоттон телеграфував, що сьогодні приїде, але, як бачите, його нема. ї грошові справи сера Генрі тепер, здається, не блискучі. До речі, “могікани” вже ганили мене за мій “дивний зв’язок з іноземцем”.

Вінклер смоктав люльку.

— І що ж ви робитимете в Швейцарії?

— Гратиму на скрипці і мріятиму, — невесело всміхнувся Цандер. — В мене є за кордоном невеликі заощадження.

— А коли проживете їх? Гратимете на скрипці, збираючи милостиню по дворах? “Подайте професорові Цандеру, інженерові з світовим ім’ям, один сантим, добрі громадяни…” Картина, гідна нашого часу.

Цандер хруснув тонкими пальцями. Від цих слів голова його опускалася все нижче.

— Але що ж робити, Вінклер? — тихо