КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 592319 томов
Объем библиотеки - 898 Гб.
Всего авторов - 235693
Пользователей - 108238

Впечатления

Влад и мир про Переяславцев: Негатор (Фэнтези: прочее)

Сперва читал нормально, но затем эти длинные рассуждение о том на чем спалился ГГ с каждым новым попутчиком загнали меня в тоску и я понял, что ничего интересного меня в продолжении не ждёт кроме кроме детективных рассуждений на пустом месте. Детективы не читаю. В большинстве они или очень примитивны, или не логичны вообще и высосаны авторам с потолка для неожиданность выводов в конце книги. У детективов нужно читать начало и конец,

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Serg55 про Левадский: Побратим (Альтернативная история)

нормальная книга, сюжет, правда, достаточно уже похожий на подобные, кто побратим, не понял. м.б. Автор продолжение пишет

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
kiyanyn про Крайтон: Эволюция «Андромеды» (Научная Фантастика)

Почему-то всегда, когда пишут продолжение чего-то стоящего, получается "хотели как лучше, а получилось как всегда".

У Крайтона была почти не фантастика :), отлично написанная почти "производственная" литература.

Здесь — буйная фантазия с вырастающим почти мгновенно космическим лифтом до МКС, которую заносит аж на геосинхронную орбиту, со всеми роялями в кустах etc etc.

Не пошлó. После оригинала — не пошлó...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Awer89 про Штерн: Традиция семьи Арбель (Старинная литература)

Бред пооеый

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Шабловский: Никто кроме нас (Альтернативная история)

Что бы писать о ВОВ нужно хоть знать о чем писать! Песня "Землянка" была сочинена зимой при обороне Москвы. Никаких смертных жетонов на шее наших бойцов не было, только у немцев. Пограничник - сержант НКВД имеет звания на 2 звания выше армейских, то есть лейтенант. И уж точно руководство НКВД не позволило бы ими командовать военными. Оборона переправы - это вообще шедевр глупости. От куда возьмется ожидаемая колонна раненых, если немцы

подробнее ...

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
kiyanyn про Анин: Привратник (Попаданцы)

Рояль в кустах? Что вы... Симфонический оркестр в густом лесу совершенно невозможных ситуаций (даже разбирать не тянет все глупости), а в качестве партитуры следовало бы вручить учебник грамматики, чтобы автор знал, что существуют времена, падежи, роды... Запятые, наконец!

Стиль, диалоги и т.д. заслуживают отдельного "пфе". Ощущение, что писал какой-то не очень грамотный подросток, и очень спешил, чтоб "поскорее добраться до

подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
DXBCKT про Побережных: «Попаданец в настоящем». Чрезвычайные обстоятельства (СИ) (Альтернативная история)

Как ни странно, но после некоторого «падения интереса» в части третьей — продолжение цикла получилось намного лучшим (как и в плане динамики, так и в плане развития сюжета).

Так — мои «финальные опасения» (предыдущей части) «оказались верны» и в данной части все «окончательно идет кувырком», несмотря на (кажущуюся) стабилизацию обстановки и окончательное установление официальных дипломатических контактов.

Что можно отнести к

подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Интересно почитать: Как использовать VPN для TikTok?

Зірка КЕЦ [Олександр Бєляєв] (fb2) читать постранично

- Зірка КЕЦ [1958 р. вид.] (пер. Ю. Доленко) (а.с. У світі пригод ) 600 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Олександр Романович Бєляєв

Настройки текста:




Олександр Бєляєв Зірка Кец

Присвячую пам’яті

Костянтина Едуардовича Ціолковського

Науково-фантастична повість

I. ЗУСТРІЧ З ЧОРНОБОРОДИМ

Хто б міг подумати, що незначний випадок вирішить мою долю?

В той час я був неодружений і жив у будинку наукових працівників. Одного весняного ленінградського вечора я сидів біля відчиненого вікна і милувався деревцями скверу, вкритими блідозеленим молодим пушком. Горішні поверхи будинків були осяяні блідо-жовтим промінням заходу, нижні поринали в синій присмерк. Вдалині видно було дзеркало Неви і шпиль Адміралтейства. Було напрочуд гарно, бракувало тільки музики. Мій ламповий радіоприймач зіпсувався. Ніжна мелодія, приглушена стінами, ледве долинала з сусідньої квартири. Я заздрив сусідам, і кінець кінцем мені спало на думку, що Антоніна Іванівна, моя сусідка, легко могла б допомогти мені налагодити радіоприймач. Я не був знайомий з цією дівчиною, але знав, що вона працює асистентом фізико-технічного інституту. Зустрічаючись на сходах, ми завжди приязно віталися. Мені здалося, що цього цілком досить для того, щоб звернутися до неї по допомогу.

За хвилину я дзвонив біля дверей сусідів. Двері мені відчинила Антоніна Іванівна. Це була симпатична дівчина років двадцяти п’яти. Її великі сірі очі, веселі і бадьорі, дивилися трохи насмішкувато і самовпевнено, а кирпатенький ніс надавав обличчю задирливого виразу. На ній була проста чорна сукня, яка добре облягала її постать.

Я чомусь раптом зніяковів і дуже швидко і плутано почав пояснювати причину свого приходу.

— В наш час соромно не знати радіотехніки, — жартома перебила вона мене.

— Я біолог, — спробував виправдатись я.

— Та у нас навіть школярі знають радіотехніку. Цей докір вона пом’якшила усмішкою, показавши свої рівні зуби, і ніяковість зникла.

— Ходімо в їдальню, я доп’ю чай і піду лагодити ваш приймач.

Я охоче пішов за нею.

В просторій їдальні за круглим столом сиділа мати Антоніни Іванівни, повна, сива, рожеволиця бабуся. Вона з сухуватою чемністю поздоровкалася зі мною і запросила випити склянку чаю.

Я відмовився. Антоніна Іванівна допила чай, і ми пішли до мене.

Вона з надзвичайною швидкістю розібрала мій приймач. Я милувався її спритними руками з довгими, рухливими пальцями. Говорили ми мало. Вона дуже швидко полагодила апарат і пішла до себе.

Кілька днів я думав лише про неї, хотів зайти знову, але без приводу не наважувався. І от, соромно признатись, але я навмисне зіпсував свій приймач. І пішов до неї.

Оглянувши пошкодження, вона насмішкувато позирнула на мене і сказала:

— Я не буду лагодити вашого приймача. Я почервонів, як варений рак.

Але другого дня знову пішов — доповісти, що приймач мій працює чудово. І незабаром для мене стало життєвою потребою бачити Тоню, як я в думці називав її.

Вона по-дружньому ставилася до мене, хоч, на її думку, я, бачите, був тільки кабінетний учений, вузький спеціаліст, радіотехніки не знав, вдача у мене нерішуча, звички дідівські — сидьма сидіти в своїй лабораторії або в кабінеті. Під час кожної зустрічі вона говорила мені багато неприємного і радила переробити характер.

Моє самолюбство було ображене. Я навіть вирішив не ходити до неї, але, звичайно, не витримав. Більше того, непомітно для себе я почав переробляти свій характер: став частіше гуляти, пробував зайнятися спортом, купив лижі, велосипед і навіть посібники з радіотехніки.

Якось, роблячи свою добровільно-примусову прогулянку по Ленінграду, я на розі проспекту Двадцять п’ятого Жовтня і вулиці Третього липня помітив молодого чоловіка з синювато-чорною бородою.

Він повільно подивився на мене і рішуче попрямував мені назустріч.

— Пробачте, ви не Артем’єв?

— Так, — відповів я.

— Ви знайомі з Ніною… Антоніною Герасимовою? Я бачив вас якось з нею. Я хотів їй дещо передати про Євгена Палія.

В цей час під’їхав автомобіль. Шофер крикнув:

— Швидше, швидше! Запізнюємось! Чорнобородий скочив у машину і, вже від’їжджаючи, крикнув мені:

— Передайте — Памір, Кец… Автомобіль швидко зник за рогом вулиці.

Я повернувся додому збентежений. Хто цей чоловік? Він знає моє прізвище? Де він бачив мене з Тонею чи Ніною, як він називав її? Я перебирав у пам’яті всі зустрічі, всіх знайомих… Цей характерний орлиний ніс і гостра чорна борода повинні були залишитися в пам’яті. Але ні, я ніколи не бачив його раніше. А цей Палій, про якого він говорив? Хто це?

Я пішов до Тоні і розповів про дивну зустріч. І раптом ця врівноважена дівчина страшенно розхвилювалась. Вона навіть скрикнула, почувши ім’я Палій. Тоня примусила мене повторити всю сцену зустрічі, а потім гнівно накинулась на мене за те, що я не догадався сісти з цим чоловіком в автомобіль і не розпитав у нього про все докладніше.

— На жаль, у вас тюхтійська вдача! — закінчила вона.

— Так, — сердито відповів я. — Я