КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 614384 томов
Объем библиотеки - 951 Гб.
Всего авторов - 242847
Пользователей - 112747

Последние комментарии

Впечатления

Дед Марго про Фишер: Звезда заводской многотиражки (Альтернативная история)

У каждого автора своей читатель. Этот - не мой. Триждды начинал читать его сериалы про советскую жизнь, но дальше трети первых частей проходить не удавалось. Стилистикой письма напоминает Юлию Шилову, весьма плодовитую блондинку в книжном бизнесе. Без оценки.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Кот: Статус: Попаданец (Попаданцы)

Понос слов. Меня хватило на 5 минут чтение. Да и сам автор с первых слов ГГ предупреждает об этом в самооценке. Хочется сразу заткнуть ГГ и больше его не слушать. Лучший способ, не читать!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ведуньяя про Шкенёв: Личный колдун президента (СИ) (Фэнтези: прочее)

Неожиданно прочитала с большим удовольствием. Не знаю, как жанр называется (фэнтези замешанное на сюрреализме?), но было увлекательно. И местами не то что смеялась, а ржала, как говорят на сленге

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ведуньяя про Волкова: Девятый для Алисы (Современные любовные романы)

Из последних книг автора эта понравилась в степени "не пожалела, что прочла".
Есть интрига, сюжет, чувства и интересные герои.
Но перечитывать не буду точно

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ведуньяя про Волкова: Я тебя искал (Современная проза)

Честно говоря, жалко было потраченные деньги на эту книгу и "Я тебя нашла".
Вся интрига двух книг слизана из "Ромео и Джульетты", но в слащаво-слюнявом варианте без драмы, трагедии или хоть чего-то реально интересного. Причем первая книга поначалу привлекла, вроде сюжет закрутился, решила купить. Но на бесплатной части закончилось все интересное и началось исключительно выжимание денег из читателей.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
ведуньяя про Волкова: Времена года (Современные любовные романы)

Единственная книга из всей серии этих двух авторов (Дульсинея и Тобольцев, Времена года, Я тебя нашла, Я тебя нашел, Синий бант), которая реально зацепила и была интересна. После нее уже пошло слюнявое графоманство, иначе не назовешь

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ведуньяя про Волкова: Синий бант (Современные любовные романы)

Просто набор кусков черновиков, очевидно не вошедших в 2 книги: Дульсинея и Тобольцев и Времена года. И теперь ЭТО называется книгой. И кто-то покупает за большие суммы (серию писали 2 автора, видно нужно было удвоить гонорар).
Причем ни сюжетной линии, ни связи между кусками текста - небольшими сценками из жизни героев указанных двух книг.
Может я что-то не понимаю во взаимоотношениях писателя и читателя?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Будинок на дюнах [Роберт Луїс Стівенсон] (fb2) читать постранично


Настройки текста:




Роберт Люїс Стівенсон Будинок на дюнах

Д. А. С.

На згадку про дні, проведені біля Фідри[1]

Розділ І Про те, як я влаштувався на ночівлю у Ґреденському лісі над морем і помітив світло в будинку

Замолоду я був страшенний самітник. Я навіть пишався тим, що такий відлюдькуватий і що мені вистачає власного товариства. Власне, я ні з ким не товаришував і не приятелював, поки не запізнався з тією особою, яка стала мені дружиною та матір'ю моїх дітей. Більш-менш зблизився я тільки з таким собі Р.Нортмором, есквайром, власником маєтку Ґреден-Істер у Шотландії. Познайомилися ми під час навчання в університеті і, хоч не дуже сподобались одне одному, та й мало чим ділилися, все-таки нас споріднювали наші нахили, завдяки чому ми й зійшлися. Нам здавалося, що ми мізантропи, — але як тепер я дивлюся на всю ту справу, то ми просто були жовтороті хмурики. Навряд чи це можна було б вважати приязню, радше — зближенням на основі нетовариськості одного й другого. Нортмор вирізнявся такими запеклими спалахами темпераменту, що ледве чи хто міг його терпіти, крім мене, а я, оскільки він поважав мою мовчазну стриманість і не накидав мені своїх поглядів, досить спокійно сприймав його товариство. Пригадую, ми навіть називали один одного друзями.

Коли Нортмор одержав свого диплома, а я вирішив покинути університет, не довчившись, він запросив мене на тривалу гостину до власного маєтку, і ось тоді я й ознайомився з місцем своїх пізніших пригод. Господарів особняк стояв на похмурому белебні милі за три від узбережжя Північного моря. Особняк був великий, мов казарма, а що збудували його з м'якого каменю, то через вітри та негоди він добряче підупав, а всередині в ньому гуляли протяги й усе взялося вільготою. Годі було й думати, щоб двоє молодиків могли жити з вигодами в такому мешканні. Але як на те в північній частині маєтку, де за лісовою посадкою слалися дюни, частково покриті травою, був невеликий будинок, можна сказати — бельведер, по-сучасному розпланований, і саме на наш смак. Отож у цьому відлюдному пристанищі, мало розмовляючи й багато читаючи, спілкуючись хіба що за обіднім столом, провели ми з Нортмором чотири непогідні зимові місяці. Я б залишився там і довше, але одного березневого вечора спалахнула між нами суперечка, внаслідок якої мені довелося від'їхати. Нортмор говорив запально, наскільки пригадую, я, здається, відповів йому ущипливим зауваженням. Тоді він скочив зі стільця й накинувся на мене, аж я мусив, кажу без перебільшення, боротися за власне життя. І тільки відчайдушними зусиллями спромігся я дати йому раду, бо хоч ми силою були приблизно рівні, але ж тут його немов сам нечистий підпирав.

Наступного ранку ми зустрілися так, наче й не було в нас ніякої сутички напередодні, однак я вирішив, що мені краще розпрощатися, а він не став мене затримувати.

Після цього минуло дев'ять років, коли я вдруге опинився в тих околицях. На той час я вже подорожував критою двоколкою, мав при собі намет і маленьку залізну грубку — цілий день я прошкував поряд зі своїм візком, а на ніч отаборявся циганським звичаєм в якій-небудь западині між пагорбами або десь на узліссі. У такий спосіб я об'їздив, гадаю, чи не всі глухі й дикі закутки Англії та Шотландії. Ніхто не порушував мого душевного спокою листами, оскільки я не мав ні друзів, ні родичів, та й не було в мене ніякої, сказати б, «резиденції», коли не вважати нею контори мого повіреного, котрий двічі на рік переказував мені мою ренту. Таке життя сповнювало мене захватом, і я справді-таки думав, що й зістарію у цих мандрах і скінчу свої дні десь у рівчаку над шляхом.

Щоразу я силкувався знайти для ночівлі затишну місцину, де мене ніхто б не потривожив уночі, тож опинившись тепер у другій частині того графства, в якому мешкав Нортмор, я раптом згадав про будинок на дюнах. Там на три милі навкіл не було навіть путівця. Найближче містечко, чи радше, рибальське селище, лежало за яких шість-сім миль. Від центру садиби й до моря тяглося десятимильною смугою пустище завширшки від трьох миль до півмилі. А над самим узбережжям було багато ділянок сипких пісків. Справді, безлюдніша закутина ледве чи знайшлася б на все Сполучене Королівство. З огляду на це я поклав собі з тиждень провести в надбережному лісі Ґреден-Істеру і після чималого переходу надвечір вітряного вересневого дня дістався на місце.

Ці околиці, як я вже казав, складалися з піщаних дюн та «лінків» — цим словом шотландці називають піски, зарослі дерном і, отже, непорушні. Будинок стояв на рівній ділянці, позад нього слалися зарості пригнутої вітром бузини, а від моря його відокремлювало плутане мереживо дюн. Над пісками підносилася бастіоном скеляста круча, утворюючи мис поміж двох неглибоких заток; трохи далі за лінією прибою стриміла серед води ще одна урвиста скеля. При відпливі проступали широкою стягою сипкі піски, недобрим словом згадувані в усій окрузі.