Начал читать. Очень хорошо. Слог, юмор, сюжет вменяемый.
Четыре с плюсом.
Заканчиваю читать. Очень хорошо. И чем-то на Славу Сэ похоже.
Из недочётов - редкие!!! очепятки, и кое-где тся-ться, но некритично абсолютно.
Зачёт.
Начал читать первую книгу и увидел, что данный автор натурально гадит на чужой труд по данной теме Стикс. Если нормальные авторы уважают работу и правила создателей Стикса, то данный автор нет. Если стикс дарит один случайный навык, а следующие только раскачкой жемчугом, то данный урод вставил в наглую вписал правила игр РПГ с прокачкой любых навыков от любых действий и убийств. Качает все сразу.Не люблю паразитов гадящих на чужой
подробнее ...
труд и не умеющих придумать своё. Вообще пишет от 3 лица и художественного слога в нем не пахнет. Боевые сцены описывает в стиле ой мамочки, сейчас усрусь и помру от ужаса, но при этом всё видит, всё понимает но ручки с ножками не двигаются. Тоесть всё вспомнить и расписать у ГГ время есть, а навести арболет и нажать на спуск вот никак. Ах я дома типа утюг не выключил. И это в острые моменты книги. Только за это подобным авторам надо руки отрывать. То есть писать нормально и увлекательно не может, а вот влесть в чужой труд и мир авторов со своей редакцией запросто. Топай лесом Д`Картон!
Книга из серии тупой и ещё тупей. Автор гениален в своей тупости. ГГ у него вместо узнавания прошлого тела, хотя бы что он делает на корабле и его задачи, интересуется биологией места экспедиции. Магию он изучает самым глупым образом. Методам втыка, причем резко прогрессирует без обучения от колебаний воздуха до левитации шлюпки с пассажирами. Выпавшую из рук японца катану он подхватил телекинезом, не снимая с трупа ножен, но они
подробнее ...
благополучно появились потом. Заряжает барабан револьвера капсюлями порохом и приклеивает пули. Причём как вы понимаете заряжает их по порядку, а потом дважды нам пишет на полном серьёзе, что не знает как дозарядить барабан, как будто этого не делал при зарядке. Офицеры у него стреляют по дальним целям из револьверов, спрашивается вообще откуда офицеры на гражданском пароходе? Куда делся боевой корабль сопровождения я так и не понял. Со шлюпкой вообще полная комедия. Вы где видели, что бы шлюпки в походном положении висели на талях за бортом. Они вообще стоят на козлах. У ГГ в руках катана, а он начинает отстреливать "верёвку" - дебилизм в острой форме. Там вообще то подъём и опускание шлюпки производится через блоки, что бы два матроса смогли спокойно поднять и опустить полную шлюпку хоть с палубы, хоть со шлюпки, можно пользоваться и ручной лебёдкой с палубы. Шлюпки стандартно крепятся двумя концами за нос и за корму иначе при спускании шлюпку развернёт волной и потопит о корпус судна. Носовой конец крепя первым и отпускают последним. Из двух барабанов по делу ГГ стрелял только один раз и это при наличии угрозы боевых действий. Капсули на дороге не валяются и не в каждой лавке купишь. Кто будучи голодным и с плохим финансовом положении будет питаться эклерами? Только дебил или детё, но вряд ли взрослый мужчина. Автору книги наверное лет 12, не более.
Как концепция - отлично. Но с технической точки зрения использования мощностей - не продумано. Примитивная реклама не самое эфективное использование таких мощностей.
Після публікації в березні 1944 р. в американському журналі «Естаундінг сайенс фінкш» науково-фантастичного оповідання «Мертвий коридор», автором — Клівом Картміллом — зацікавилася військова розвідка США та агенти ФБР. У чому ж справа? Нині відомо, що саме на той час в умовах надзвичайної таємності американці завершували так званий «Манхеттенський проект» — створення атомної бомби. І раптом якийсь Картмілл зі сторінок журналу розповідає про винахід зброї нечуваної потужності — бомби, вибух якої вивільнює енергію атома, — детально пише про сліпучий спалах, ударну хвилю, радіаційну небезпеку, температуру вибуху! Як сталося, що така таємна інформація потрапила до рук письменника?!
Однак Клів Картмілл коректно довів, що користувався лише відкритими джерелами, зокрема висловленими Нільсоном Бором думками про ланцюгову реакцію, що може спричинити сильний вибух. Інтерв'ю з геніальним фізиком надрукувала ще 1934 р. газета «Нью-Йорк тайме». Все решта в оповіданні — плід роздумів самого письменника.
Історія з Картміллом — ще один вияв феномена фантастики: письменник прогнозує майбутній розвиток наукових ідей або технічних винаходів, а згодом вони стають реальністю. Але цей випадок цікавий ще й тим, що фантаст діяв майже синхронно з науковцями Манхеттенського проекту.
IНФОРМАЦIЯ «ФФ»
НОВИЙ РОМАН РОБЕРА МЕРЛЯ
Радянський читач знайомий із фантастичним романом французького фантаста Робера Мерля «Розумна тварина», в якому розповідається про дивовижні інтелектуальні властивості дельфінів.
Нещодавно у Франції опубліковано новий роман письменника — «Людська якість».
Мерль розповідає про шимпанзе Хлою, яку від народження родина Дейлів виховувала як власну дитину. Хлоя не тільки вивчила мову глухонімих, а й сама придумувала нові слова. З часом у мавпи розвинувся комплекс роздвоєння особи — вона стала відчувати себе іноді як мавпа, іноді як людина.
«НЕОХРОН»
Під такою назвою в болгарському місті Пловдиві наприкінці листопада минулого року відбувся національний фестиваль шанувальників фантастики. Його організатори — пловдивський КЛФ «XXI століття» — запросили на це свято і представників України. Гостями «Неохрону» були наші письменники-фантасти: Володимир Савченко, Ігор Росоховатський, Володимир Заєць, Борис Штерн, редактор республіканського НФ — щотижневика «Велике кільце» Євген Шкляревський.
СТО КНИЖОК ОДНІЄЇ СЕРІЇ
Цього року виповнюється чверть столiття вiдтодi, коли видавництво «Мир» започаткувало книжкову серію «Зарубіжна фантастика». Нині це — своєрідна бібліотека, яка налічує понад сто випусків. Серед них читач може знайти твори досить відомих у нашій країні А. Азімова, Р. Бредбері, Р. Шеклі, К. Саймака, С. Лема, А. Клерка, Ч. Олівера, а також менш знаних — К. Абе, С. Комацу, І. Кальвіно, Д. Буццаті й багатьох інших фантастів з різних континентів.
Серед рекордсменів серії — польський фантаст, вчений-футуролог Станіслав Лем (4 книжки), американські фантасти Кліффорд Саймак (4 книжки), Айзек Азімов, Рей Бредбері та англієць Артур Кларк (по 3 книжки).
До сотого випуску серії «Зарубіжна фантастика» — збірника «Ніч, яка вмирає» — увійшли твори, написані в жанрі фантастичного детективу.
Літопис «ФФ»
ЛЮДИНА ВУЛКАНІЧНОЇ ЕНЕРГІЇ
Що може тяжко хвора людина? Бєляєв довів — немало.
Хлопчина розкрив парасольку, підійшов до самісінького краєчку даху… й стрибнув.
Хотів відчути, що таке політ, але натомість боляче забився, аж у спині щось хруснуло. Через якийсь час ця пригода далася взнаки. Шість довгих років лежав прикутий до ліжка. Потім недуга відступила. Піднявся, але вже до самої смерті (6 січня 1942 р.) хвороба раз по раз грізно нагадувала про себе. Та він не склав рук у зневірі.
Перше своє оповідання — «Голова професора Доуеля» — Олександр Романович Бєляєв надрукував 1925 р. і одразу ж зажив неабиякої популярності. Всі наступні його книжки миттю розкуповувалися. Та й тепер, завважимо, придбати їх не так просто.
Народився О. Р. Бєляєв 16 березня 1884 р. у Смоленську. 1901 р. закінчив духовну семінарію, 1906 р. — Демидовський юридичний ліцей у Ярославлі. Одночасно вчився у консерваторії. Зароблені адвокатською практикою гроші витрачав на зарубіжні подорожі. З 1914 р. — редактор газети «Смоленский вестник». Енциклопедичні знання й щедра фантазія дали йому змогу надзвичайно плідно попрацювати на літературу. Сам Бєляєв зізнавався, що ніколи не відчував труднощів із пошуком теми.
Він пише про використання енергії вітру («Повітряний змій», 1931), про освоєння багатств світового океану («Підводні землероби», 1930), про міста майбутнього («Зелена симфонія», 1930), про освоєння космосу («Стрибок у ніщо», 1933; «Повітряний корабель», 1934; «Зірка КЕЦ», 1935), про інші оригінальні технічні рішення майбутнього.
А до однієї теми письменник звертався постійно: недосконалість людини й здолан-ня її недосконалості наукою. Він прагне поділитися з читачем мрією про безмежні можливості людини майбутнього. Так з'являються у творах фантаста хлопець-птах («Арієль»), юнак-риба («Людина-амфібія»), слон із вживленим йому мозком людини («Хойті-Тойті»). А ще — людина-генератор, людина-термо, людина, яка не спить, людина, котра одночасно обома руками пише різні твори…
Восьмитомне видання творів О. Р. Бєляєва шістдесятих років не повне. Хоча й воно упорядковувалося поступово (наприклад, повість «Чудесне око» російською переклали з української, бо не знайшлося жодного примірника, надрукованого мовою оригіналу). Дуже мало збереглося фотографій із зображенням письменника. Перед війною в Одесі загубився кіносценарій фантастичного фільму «Коли погасне світло». Про творчість Бєляєва опублікована лише одна праця.
Попри все, багато поколінь радянських людей із вдячністю згадуватимуть людину, яка все життя носила в собі вулкан фантастичних ідей і яка зуміла енергією цього вулкана наснажити свої книжки.
Последние комментарии
3 часов 9 минут назад
12 часов 1 минута назад
12 часов 4 минут назад
2 дней 18 часов назад
2 дней 22 часов назад
3 дней 33 минут назад