Юпітер з павою [Павел Гануш] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (69) »
Павел Гануш ЮПІТЕР З ПАВОЮ
Художнє оформлення Р. З. МАСАУТОВА
1
о, що це? — … голову до самого живота, ти… — Рятуйте! — почувся верескливий жіночий голос. Жалібно зарипів стіл, відкинутий з силою, забряжчали склянки, окремі голоси злилися в безладний гамір. Два чоловіки підвели голови від шахівниці і якусь мить прислухалися до галасу, що линув з пиварні. — Дроворуби, — промовив старший, чоловік років сорока з настовбурченими вусами. — Отак щовівторка… — І, знову схилившись над шахівницею, додав: — Твій хід! Його партнер посміхнувся, змахнув фігурки і випростався. — Здаюся, — сказав коротко, потягаючись, і тільки уважний спостерігач міг помітити, що ця людина схильна до повноти. Вусач насумрився. — Ти міг захищатися конем, у тебе був чудовий хід слоном на ге-6! — суворо, ніби вичитуючи, промовив він, постукуючи кощавим пальцем по дошці. — Ех, Войто, Войто, вже третій вечір ти не можеш виграти жодної партії! Войта Марек махнув рукою. — Ет! Чуєш? Оце загуло — такий звук буває, коли хтось прикладається до матінки-землі трохи швидше, ніж цього йому хочеться. Бачиш, Емілю, оце тобі бій! Справжнісіньке побоїще, правдивіше від совгання фігурок… Ого! Це вже полетів стілець!.. Вусач грюкнув по столу. — Тобі це, мабуть, подобається? — А може, то ніжка від столу, — задумано промовив Войта. — Отой, перший ліворуч од стойки, зовсім на ногах не тримається… Раптом хтось страшенно заревів. Вуса у худорлявого чоловіка сердито заворушилися. — Ну, це вже… це вже занадто. Не я буду, коли зараз не наведу там порядок! Ти знаєш, як називають наш Шумаржов по всій країні? Дикий Захід! Ось тобі, прошу ласкаво, Ди-кий За-хід! Бий мене боже! Чого ти регочеш? Краще пішов би туди і… заспокоїв їх! — Я? — Звичайно, а хто ж іще! Ти ж офіціальна особа… Войта сів до столу і почав навмання переставляти розкидані фігурки. — По-перше, я у відпустці, — сказав він, не підводячи голови, — по-друге, мушу тобі признатися, товаришу секретар, що з громадською безпекою я не маю нічого спільного і заспокоювати нікого не вмію, а якби й спробував, то ці хлопці, напевне, натовкли б мені горба. По-третє, саме тепер у Шумаржові має бути старшина Ротрекл, а по-четверте, Тламіха й сам спроможний навести порядок. Тільки-но він закінчив, як шинкар відчинив двері. — Знову б'ються Заваділек і Здобинський, — вигукнув він у розпачі. — Товаришу Новотний, вийдіть до них! — Я? А чому це я? — закричав вусач. — Я думав… оскільки ви секретар… — Секретар, секретар! — не вгавав Новотний. — На все я вам секретар! Корова телиться — без мене не можуть обійтися. А тепер ще й за поліцая маю бути? — КНБ [1] , — зауважив Войта, піднявши палець. — КНБ, — відрубав сердито Новотний, — КНБ! — І, звертаючись до Тламіхи, розвів руками. — Хіба немає в селі Ротрекла? — Я його сьогодні не бачив, — знизав плечима шинкар і прислухався до галасу, що линув з пиварні. — От і добивайся після цього прибутків, — Тламіха глибоко зітхнув і благально подивився на Войту. — Пане Мареку, може ви?.. — Заваділек, Здобинський… — задумливо повторив Войта. — Один — високий блондин із шрамом над оком, а в того, другого, немає двох пальців на лівій руці. Гм, хлопці хоч куди. — Звичайно, — погодився Тламіха. — Здобинський прийшов сюди прямо з криміналу… Секретар Шумаржовського МНК [2] із злістю подивився на Войту. Цей гладенький молодик іноді дратував його. Марек жив у шумаржовському будинку відпочинку, вже шостий тиждень, і за цей час Новотний встиг з ним потоваришувати — головним чином, на базі спільного інтересу до таємничого світу шістдесяти чотирьох кліток. Але з певністю сказати, коли Войта говорить серйозно, а коли жартує, було важко. «Чортяко, в цьому молодикові щось є… якась перчинка, так, так, саме перчинка!» — мимоволі спало на думку секретареві. Він сплюнув, ніби й справді відчув на язиці гіркуватий присмак. Потім, розправивши свої не дуже широкі плечі, Новотний мовчки відчинив двері. В обличчя вдарило чадне від цигаркового диму повітря. А незабаром секретареві довелося ухилитися від склянки, яку хтось жбурнув у його бік. Склянка влучила в двері і за його спиною розлетілася на скалки. Стіл у кутку кімнати був перекинутий. Хтось сперся на нього, обхопивши руками голову. П'ятеро чоловіків вовтузилися навколо невисокого на зріст чоловічка з розпатланою чуприною, який несамовито бився, вигукуючи раз у раз щось незрозуміле. В іншому кутку стояло кілька підлітків, дві дівчини у хустках і чотири літніх жінки. Вигляд у хлопців був войовничий. Жінки час од часу кидали на адресу забіяк слова обурення, але на них ніхто не звертав
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (69) »
Последние комментарии
5 часов 54 минут назад
5 часов 57 минут назад
6 часов 10 минут назад
6 часов 11 минут назад
6 часов 25 минут назад
6 часов 42 минут назад