КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 614903 томов
Объем библиотеки - 955 Гб.
Всего авторов - 243037
Пользователей - 112798

Впечатления

Влад и мир про Самет: Менталист (Попаданцы)

Книга о шмоточнике и воре в полицейском прикидке. В общем сейчас за этим и лезут в УВД и СК. Жизнь показывает, что людей очень просто грабить и выманивать деньги, те кому это понравилось, никогда не будут их зарабатывать трудом. Можете приклеивать к этому говну сколько угодно венков и крылышек, вонять от него будет всегда. По этому данное чтиво, мне не интересно. Я с 90х, что бы не быть обманутым лохом, подробно знакомился о разных способах

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Dce про Яманов: "Бесноватый Цесаревич". Компиляция. Книги 1-6 (Альтернативная история)

Товарищи, можно уточнить у прочитавших - автор всех подряд "режет", или только тех, для которых гои - говорящие животные, с которыми можно делать всё что угодно?!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Аникин: В поисках мира (Попаданцы)

Начало мне по стилистике изложения не понравилось, прочитал десяток страниц и бросил. Всё серо и туповато, души автора не чувствуется. Будто пишет машина по программе - графомания! Такие книги сейчас пекут как блины. Достаточно прочесть таких 2-3 аналогичных книги и они вас больше не заинтересуют никогда. Практика показывает, если начало вас не цепляет, то в конце вы вряд ли получите удовольствие. Я такое читаю, когда уже совсем читать

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Дейнеко: Попал (Альтернативная история)

Мне понравилась книга, рекомендую

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
vovih1 про Яманов: Режиссер Советского Союза — 4 (Альтернативная история)

Админы, сделайте еще кнопку-СПАСИБО АВТОРУ

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Дед Марго про Фишер: Звезда заводской многотиражки (Альтернативная история)

У каждого автора своей читатель. Этот - не мой. Триждды начинал читать его сериалы про советскую жизнь, но дальше трети первых частей проходить не удавалось. Стилистикой письма напоминает Юлию Шилову, весьма плодовитую блондинку в книжном бизнесе. Без оценки.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Кот: Статус: Попаданец (Попаданцы)

Понос слов. Меня хватило на 5 минут чтение. Да и сам автор с первых слов ГГ предупреждает об этом в самооценке. Хочется сразу заткнуть ГГ и больше его не слушать. Лучший способ, не читать!

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).

Ночівля Франсуа Війона [Роберт Луїс Стівенсон] (fb2) читать постранично


Настройки текста:




Роберт Луїс Стівенсон НОЧІВЛЯ ФРАНСУА ВІЙОНА

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література






Видання підготовлено на замовлення Міністерства культури України видавництвом «Українознавство»

Упорядник і редактор Олександр РИБАЛКО

Переклад Ростислава Доценка



Був один з останніх днів листопада 1456 року. В Парижі затято й безжально йшов сніг. Часом знімався віхолою вітер, розганяючи на всі боки сніжинки, часом западала тиша, і тоді незліченні пластівці снігу, безгучно кружляючи в чорноті нічного повітря, спокійно покривали місто. Бідному людові, що зводив угору погляд з-під намоклих брів, доводилось дивуватись, відкіля він, цей сніг, береться. Магістер Франсуа Війон, ще стоячи надвечірньої пори біля вікна таверни, висунув такі два припущення: чи то це поганський Юпітер скубе гусей на Олімпі, а чи це святі янголи линяють. Йому, всього лишень бідному магістрові мистецтв, зазначив він, не личить брати на себе сміливість остаточного висновку, коли йдеться про божественні матерії. Старий блазнюватий кюре з Монтаржі, що був серед їхнього товариства, тут-таки поставив юному пройді пляшку вина на честь жарту й тих кривлянь, якими його супроводжувано, і заприсягся своєю сивою бородою, що він і сам у Війоновім віці був таким блюзнірським щеням.

Повітря було холодне й колюче, бо земля тільки трохи підмерзла, а сніжинки падали великі, вологі й липкі. Місто наче загорнулося простирадлом. Ціле військо могло б вільно промаршувати через нього з краю в край, і ніхто не почув би тупоту ніг. Якщо в небі пролітали припізнілі птахи, то острів серед міста їм, певне, бачився великою білою латкою, а мости — тонкими білими шворками на чорній стяжці річки. Високо вгорі сніг обсів усі рельєфні виступи на соборі, заповнив безліч ніш, численні статуї свої химородні чи освячені голови прикрасили білими намітками. Фантастичні фігури перетворилися на довгі, дивовижно обвислі носи. На краях фронтонів понаростали скривлені набік подушки. У проміжках між подувами вітру з церковної паперті чулося приглушене скрапування води.

Своя пайка снігу припала і кладовищу Сен-Жан. Належним чином були вкриті всі могили, високі білі дахи навколишніх будинків пишалися своїм статечним вбранням, а достойні городяни давно вже повкладалися в ліжка, напнувши на себе ковпаки, такі самі білосніжні, як і покрівлі їхніх осель. На всій цій місцині ніде не світилося, тільки слабенько блимала лампа на церковних хорах і від коливання її хиталися туди-сюди тіні. Перед десятою годиною з'явилася нічна варта з алебардами й ліхтарем; вартові, поплескуючи руками, пройшли далі, не завваживши нічого непевного поблизу кладовища.

Але тут під кладовищенським муром стояла невеличка хатина, в якій одній на всю поснулу околицю не збиралися спати, що аж ніяк не належало до добрих прикмет. Ззовні ніяких таких ознак майже не було помітно, — ото лише цівочка теплого диму з комина, темна пляма на даху, де розтанув сніг, та ще на порозі сліди від ніг. Однак усередині, за щільно зачиненими віконницями магістер Франсуа Війон, він же й поет, і дехто із злодійської ватаги, до якої його прибило, збавляли собі час за вином.

В аркоподібному коминку червоно жаріла чимала купа поліняк, дихаючи теплом на приміщення. Перед вогнем розсівся Доміне Ніколас, чернець-пікардієць, високо підтикавши рясу й гріючи гладкі оголені литки. Його широка тінь розтинала кімнату навпіл, світло з коминка пробивалося тільки обабіч кремезного тулуба та ще падало на маленьку калюжу в нього під розставленими ногами. Обличчя ченця було сірувате й одутле, як у запійного пияка, і все в прожилках, звичайно багряних, а тепер блідо-фіолетових, бо хоч з одного боку його обігрівав вогонь, та з другого пощипував холод. Каптур ряси був у нього відкинутий назад і стирчав двома чудними горбками з обох боків бичачої шиї. Отож так він розсівся, бурмочучи щось собі під ніс і розтинаючи кімнату навпіл дебелим тілищем.

Праворуч від нього схилились над шматком пергаменту Війон та Гі Табарі: поет саме компонував баладу, яку згодом назвав «Баладою про смажену рибу», а Табарі щось захоплено белькотів з-поза Війонових плечей. Поет був непоказний собою — смаглявий, невисокий і худий, мав запалі щоки й негусті чорні космики. Його двадцять чотири роки озивались у ньому лихоманковою жвавістю. Жадливість уже проклала зморшки в нього під очима, недобрі осміхи позначилися складками біля рота. В обличчі його давалася взнаки боротьба вовка й свині.

Гострі й бридкі риси обличчя недвозначно свідчили про відданість різним земним пристрастям. Руки його були короткі й чіпкі, пальці ґудзуваті, мов