КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 585200 томов
Объем библиотеки - 882 Гб.
Всего авторов - 233615
Пользователей - 107426

Впечатления

poruchik_xyz про Абрамов: Справочник молодого литейщика.— 3-е изд., перераб. и доп. (Учебники и пособия для среднего и специального образования)

Суперкнига! Для студентов соответствующего профиля - вещь незаменимая!

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Lyusten про Винокуров: Начало (Боевая фантастика)

Какойто детский бред напополам с матами. Дальше пары десятков страниц ниасилил.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
renanim про Осадчук: Бастард (СИ) (Героическая фантастика)

давненько не встречал книгу которая затягивает.

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Влад и мир про Зайцев: Разрушитель (Фэнтези: прочее)

Понос слов. Начал читать и тут же бросил. ГГ - непонятно кто, куда то прется, попутно описывая всё что видит. Стиль Чукча - что вижу о том пою и без смысла и желательно на одной струне. Автор наслаждается, что может описывать предметы, но меня это почему то не восхищает, а даже просто грузит кучей не нужной и не интересной информацией. Спрашивается: А мне это интересно? Отвечаю: Нет.Не ценитель я художественной живописи в литературе при

подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
greysed про Ланцов: Фрунзе. Том 2. Великий перелом (Альтернативная история)

Мерзкий этап нашей истории ,банка с пауками,ну и Ланцов тот ещё прозаик .

Рейтинг: 0 ( 4 за, 4 против).
s_ta_s про (Айрест): Играя с огнём (СИ) (Фэнтези: прочее)

На тройку с натяжкой. Грамотность автора оставляет желать лучшего, знание реалий Британии 30-х годов не выдерживает никакой критики, логика хромает на обе ноги.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Stribog73 про Абезгауз: Справочник по вероятностным расчетам. - 2-е изд., доп. и испр. (Математика)

Вот вы, ребята, странные люди. Хотите иметь хорошую книгу на халяву. Вам эту книгу на халяву делают, но вы даже не утруждаете себя тем, чтобы сказать спасибо чуваку, который сделал для вас на халяву книгу. Это ведь так утомительно - нажать две кнопки.
А я е..ся с этой книгой целый день. Нигде не найдете этой книги в лучшем качестве.
Так и с другими книгами и книгоделами. Хамство - норма жизни!

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).

Катар [Станіслав Лем] (fb2) читать постранично

- Катар (пер. Іван Сварник) (а.с. Романы ) 859 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Станіслав Лем

Настройки текста:




Станіслав Лем Катар

Докторові Анджеєві Мадейському

НЕАПОЛЬ — РИМ

Останній день тягнувся як ніколи. Не тому, що я був неспокійний. Я не боявся. Зрештою, не було чого. Я й далі почував себе самотнім у різномовному натовпі. Ніхто не звертав на мене уваги. Мої опікуни не лізли перед очі, власне, я їх і не знав. Хоч я не вірив, що зі мною може статись якась біда через те, що спав у Адамсових піжамах, голився його бритвою, ходив його слідами понад затокою, а все ж нетерпляче чекав завтрашнього дня, аби скинути чужу личину. По дорозі зі мною теж нічого не станеться. Адже і в нього на автостраді не впала й волосина з голови. А єдину ніч у Римі я мав перебути під особливим наглядом. Я переконував себе, що мені просто хочеться швидше закінчити цю безрезультатну операцію, і хоча й кликав на допомогу всю свою розсудливість, та раз у раз збивався з денної програми.

Після купання я мав повернутися до “Везувію” лише на третю, але вже двадцять по другій опинився біля готелю, наче мене щось тягло туди. У номері напевно нічого не могло статися, тож я почав ходити вулицею. Цю вулицю я вже знав напам’ять. На розі перукарня, далі — тютюнова крамничка, бюро подорожей, а за ним, між будинками, — готельна стоянка. За готелем майстерня, в якій Адамсу зремонтували відірвану ручку валізки, а також невеличкий кінотеатр, де без перерви крутили фільми. Першого вечора я мало не зайшов туди, прийнявши рожеві кулі на афіші за планети. Але перед касою зрозумів, що помилився. То були гігантські сідниці. Тепер у непорушній спеці я пройшов до перехрестя, постояв біля торгівця смаженим мигдалем і повернув назад. Торішні каштани вже закінчились. Подивившись люльки, я ввійшов до крамнички й купив пачку сигарет “Кул”, хоча звичайно ментолових не палю. Крізь вуличний гамір з гучномовців кінотеатру пробивалися зойки й хрипіння, наче з бойні. Торговець мигдалем покотив свого візка в затінок піддашшя “Везувію”. Можливо, колись це був вишуканий готель, але теперішнє сусідство свідчило про його повільний занепад. Хол майже порожній. У ліфті було прохолодніше, ніж у мене в номері. Я критично оглянув кімнату. Якщо пакуватися в такій спекоті, то на спітнілому тілі не триматимуться датчики. Я перейшов з пакуванням до ванної кімнати, яка в цьому старому готелі була завбільшки з кімнату. Тут теж парило, зате підлога була мармурова. Ставши під душ у ванні, ніжки якої мали форму левиних лап, і навмисне не витершись насухо, почав складати речі у валізи, стоячи босоніж на прохолодному мармурі. У несесері натрапив на твердий згорток. Револьвер. Я зовсім забув про нього. І зараз залюбки закинув би його під ванну. Сховавши револьвер на дно великої валізки під сорочки, старанно витер груди і став перед дзеркалом, щоб начепити датчики. Раніше у мене на цих місцях були знаки на тілі, але тепер вони зникли. Відчувши під рукою між ребрами удари серця, прикріпив електрод. Другий, у заглибині ключиці, не хотів триматися. Я ще раз витерся і старанно притиснув пластир з обох боків, щоб міцно закріпити датчик. Вправності трохи бракувало, бо досі я не робив цього сам. Сорочка, штани, підтяжки. Їх я носив відколи повернувся на Землю. Дуже зручно, бо не треба раз у раз хапатися за штани, боячись, щоб вони не впали. На орбіті одяг невагомий, і коли повертаєшся, виникає цей “рефлекс штанів”, звідки й необхідність підтяжок.

Зібрався. Весь план я тримав у голові. Сорок п’ять хвилин на обід, плюс сплата рахунку й одержання ключів, півгодини до автостради (з огляду на годину пік), десять хвилин у запасі. Зазирнув до шаф і поставив валізи біля дверей, вмився холодною водою, подивився на себе в дзеркало, чи не помітно датчиків, і спустився вниз. У ресторані було вже людно. Коли спітнілий кельнер поставив переді мною к’янті, я попросив його принести макарони з зеленню й каву до термоса. Поглядаючи на годинник, я саме закінчував їсти, коли гучномовець прохрипів: “Містера Адамса просять до телефону!” Побачив, як на моїх руках підіймаються волосинки. Підійти чи ні? З-за столика під вікном звівся товстун у строкатій сорочці й пішов до кабіни. Якийсь Адамс. Хіба мало на світі Адамсів? Зрозумів, що нічого не сталося, але розсердився сам на себе. Який же ненадійний мій спокій. Витерши масні губи, ковтнув гірку зелену таблетку, запив її рештою вина й пішов до адміністратора. Готель ще пишався своїми плюшами, оксамитами, підробленим під мармур ліпленням, але звідусюди тягло кухонною затхлістю. Наче аристократові відригувалося капустою. Оце й усе прощання. Слідом за портьє, який віз мої валізи, я вийшов у густу спеку. Взята напрокат у фірмі Гертца машина стояла двома колесами на тротуарі. Чорний, як катафалк, “Хорнет”. Я не дозволив портьє класти валізи в багажник, бо там міг бути передавач, розрахувався з ним і сів у розжарену, мов піч, машину. Відразу спітнівши, сягнув до кишені по рукавички. Але даремно: кермо було обтягнене