Зустрiч з тайфуном [Микола Олександрович Дашкієв] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Дашкієв МиколаЗустрiч з тайфуном
М.ДАШКIЄВ Зустрiч з тайфуном Над тайгою щойно промчав ураган. Як завжди, вiн налетiв несподiвано, раптово, завив на рiзнi голоси, уп'явся незримими пазурами в буйнi чуприни дерев, почав смикати їх, намагаючись видрати з землi, понiвечити й потрощити на трiски. Але могутнiм велетням не вперше боротися з такою навалою. Буран розчухрував з них тiльки сухi гiлочки та мертву глицю. I лише одна старезна ялина край галявини, не маючи пiдтримки сусiдiв, упала, викручена з корiнням. I коли б ця ялина була ще хоч трохи вища, вона обов'язково накрила б невеликий вертолiт, що стоїть посеред галявини. Машинi теж перепало добряче: лопатi несучого гвинта погнуто, лiвий стояк шасi зламано. Вертолiт перехилився набiк, i крiзь його вiдчиненi дверцята видно двi постатi. Одна, у вiйськовiй формi, вовтузиться бiля радiостанцiї, а друга, в цивiльному вбраннi, сидить поруч, раз у раз поглядаючи на годинник. Тихо-тихо в тайзi. Пiсля урагану та зливи анi шелесне жодна гiлочка. Але ось раптом щось зашарудiло в кущах. Пташка? Звiр? Нi, то двоє хлопцiв - шестикласники Коля Рибаков та Васько Лисичкiн. Обидва мокрi до рубця, вишмаруванi в грязюцi i, наче ще їм мало, повзуть по-пластунському просто через багновисько, сторожко озираючись довкола. Якась гра? Нi, надто стривоженi в обох очi, надто прискорено калатають їхнi серця. Повiльно, обережно переповзають хлопцi до поваленої ялини, а потiм, ховаючись помiж її густих вiт, все ближче й ближче до вертольота. I ось, нарештi, до вiдчинених дверцят кабiни лишається метрiв з п'ять. Далi не поткнешся. Здавалося б, пiдстав для тривоги немає: вертолiт - радянський, з червоною зiркою; льотчик теж у формi радянського майора. Але отой, що в цивiльному... Це - японець. Дуже негарний - зубатий, з рiденькими вусиками, у величезних окулярах. Саме такий був японський шпигун з довоєнної кiнокартини, яку хлопцi нещодавно дивилися в сiльському будинку культури. Ну, правда, то - картина, але й забувати, що кордон поруч, не варто. Чому оцей вертолiт опинився тут, далеко вiд звичайної траси лiтакiв? Як потрапив на нього цивiльний японець? I чому вiн так тривожно поглядає на годинник? Одне слово, обережнiсть не зашкодить. Отож i прислухаються хлопцi до кожного звуку, не зводять очей з пiдозрiлих незнайомцiв. Льотчик вимкнув радiостанцiю, зняв з голови навушники, щось промовив до японця. Той поморщився i залопотiв швидко-швидко. Хлопцi тривожно перезирнулися: так i є, розмовляють англiйською мовою! - Що вiн каже? Що? - нетерпляче зашепотiв Коля Рибаков. Англiйська мова завжди йому була сiллю в оцi, - Марiя Павлiвна ледве-ледве трiйку ставить. Але ж Васько Лисичкiн - вiдмiнник! Однак видно, що i Васькове знання чужої мови дуже поверхове. - Запiзнення... загроза... бомба... - шепоче вiн невпевнено. - Не розумiю, Колю: надто швидко говорять. Ага, ось. Провокацiя... Критична точка... Бомба... Двiстi мегатонн... Ще раз - провокацiя... Васько замовк, злякано подивився на Колю. А той зосереджено морщив лоба, мiркуючи, що робити. Звичайно, слiд побiгти на заставу. Але туди кiлометрiв з п'ятнадцять, а сонце вже сiло на вечiрнiй пруг. Як не кажи, самому, та ще й беззбройному, вночi в тайзi страшнувато. А вдвох не можна, бо хтось мусить лишитися. Навряд чи сидiтимуть тут чужинцi довго. Мабуть, чекають темряви, щоб чкурнути в якесь лiгво. Доки Коля отак розмiрковував, сонце запнула темна хмара. Швидко смеркало. Льотчик клацнув вимикачем. Яскраве свiтло залило кабiну вертольота. I водночас сiра пiтьма довкола враз набула синяви i густини. Вiдтепер стежити за пiдозрiлими було безпечнiше й легше. А вони, мабуть, покладаючись на те, що перебувають у вiковiчнiй тайзi, аж нiскiльки не остерiгалися. Японець витяг з товстезного портфеля згорнену карту. Розстелив її, почав щось пояснювати льотчику,- знову ж таки англiйською мовою. - Будь тут! - прошепотiв Коля до приятеля i тихесенько вилiз з-пiд ялини. Тiльки п'ять метрiв треба проповзти, щоб зазирнути у вiконце вертольота, поглянути на оту карту. Але кожен сантиметр цього шляху може стати для хлопця останнiм. Помiтять - то порятунку не чекай. Страшно було Колi Рибакову. Моторошно. О, тепер вiн розумiв, що вiдчуває солдат, йдучи на розвiдку у ворожий тил! Тiльки аж коли хлопець заповз пiд вертолiт, вiн звiв подих i витер рясний пiт з чола. Наступна частина завдання видалася легшою: шпигуни сидять потилицями до того вiконця, в яке намiрився зазирнути Коля. От тiльки чи видно буде карту? Так, видно! Ось вона, на вiдстанi руки! На картi - Японiя i Далекий Схiд. її всю розмальовано хитромудрими значками. Але увагу Колi Рибакова насамперед привернули великi синi стрiли, скерованi на японське узбережжя, схематичний малюнок атомного вибуху в захiднiй частинi Тихого океану i чiткий напис англiйською мовою пiд зловiсним грибом: "ЯДЕРНИЙ ВИБУХ 07.15-22.07". Перехопило хлопцевi подих. Боляче стислося серце. Отже, сумнiву немає: перед ним- неймовiрнi злочинцi, провокатори свiтового масштабу. Невiдомо, яким чином намiряються вони здiйснити свiй мерзенний задум. Але- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Последние комментарии
9 часов 30 минут назад
18 часов 22 минут назад
18 часов 25 минут назад
3 дней 48 минут назад
3 дней 5 часов назад
3 дней 6 часов назад