Украла [Борис Дмитрович Грінченко] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
Борис Грінченко Украла
Тільки вчитель увійшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. Школярки та школярі юрмою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли. Гомін був неласкавий, сердитий. Зрозуміти поки нічого не можна було. Чуть тільки було, що на когось діти сердились, комусь докоряли. Зараз же дехто побачив учителя, і почулось проміж дітьми: — Василь Митрович прийшов… Учитель прийшов. Діти стихли і всі повернулись до вчителя. Учитель підійшов і спитавсь: — Що тут у вас діється? Усі мовчали, стоячи навкруг одної парти. На тій парті сиділа Олександра. Олександра була школярка першого року, дочка сільського писарчука-п'янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. її біляве, усе у веснянках, обличчя було біле як крейда. Вона вхопилася руками за стіл, мов боялася, що її тягтимуть кудись силоміць. Учитель ще раз спитавсь: — Що тут у вас сталося? Озвалась Пріська — подруга й товаришка Олек-сандрина. Батько її був у економії за прикажчика. Пріська була дівчина сита, добре годована — вона завсігди приносила з дому гарну їжу: пиріжки, перепічки, коржі тощо. Вона погано вчилася, але була дуже весела і не могла говорити не сміючися. Вона й тепер, осміхаючись, загомоніла: — Та Олександра… — Пріська почала й засміялась, не доказавши. Учитель спитавсь: — Що Олександра? — Украла в мене хліб! — доказала Пріська і зовсім зареготалася, і її нерозумні сіро-сині очі з сміху аж сховалися за ситими щоками. Ця звістка дуже вразила й здивувала вчителя. Такого в школі ще не було. Учитель знав, що деякі з дітей ще дома, перш ніж у школу почали ходити, були де в чому грішні, але в школі поки ніхто в гріх не вскакував. На Олександру він теж ніколи нічого не думав. Вона була просто дівчина боязка — мабуть, налякав її батько-п'яниця. Учитель глянув на Олександру й спитавсь: — Олександре, правда цьому? Вона мовчала й сиділа нерухомо, як кам'яна. Учитель зрозумів, що Пріська казала правду. А Пріська вже не мовчала й торохтіла: — Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами — так і потягне. Та я все мовчала. А оце вже сьогодні… Бачу, вхопила хліб та й побігла з школи у двір, та зайшла за дерево, та й їсть. Я прибігла до неї, а вона злякалась. «Не кажи, — каже, — вчителеві, я тобі малюнок дам…» Учитель ще раз спитався: — Олександре, правда цьому? Але й тепер Олександра мовчала і сиділа нерухомо. Один великий школяр, не зовсім розумний і не дуже жалісливий, загомонів: — Та що там її питаться? Хіба й так не видко, що правда. Бач, що вигадала, — красти! її треба прогнати з школи! Школярі загули: — Треба! Треба! Учитель сказав: — Чому ж. то так? — А тому, що вона краде, а ви або ми на кого іншого думатимемо по-дурному. Інші казали: — Це нічого не можна буде й положити в школі, якщо крастимуть. — А хіба воно гарно, як казатимуть на школярів, що вони крадуть, — додавали треті. Учитель сказав: — Ось що, дівчата й хлопці. Ви он уже налагодились вигонити Олександру з школи, а ще не знаєте до пуття діла. А може, воно й не так було? Треба послухати спершу, що Олександра скаже. Той-таки великий школяр почав був знову: — Та що там слухати, хіба й так не видко?.. Але його зараз же спинено: — Цить! Василь Митрович правду кажуть. Вже ж треба знати, що вона скаже. Усі обличчя повернулися до Олександри, усі очі втупилися в неї. Всі дожидали від неї слова. Але вона й тепер сиділа, мов скам'янівши. Вона сховала голову межи плечі й прищулилась, неначе сподівалась, що її ось-ось ударять, хоча знала, що в школі не б'ються. Учитель спитався: — Ну, Олександре? Кажи, — ми ждемо. Мовчить. Учитель знову: — Не думай, що ми всі хочемо нападатися на тебе. Нам треба тільки знати правду. Може, це ще й не так, як кажуть, та я й думаю, що не так. Бліде обличчя в Олександри зробилося відразу як жар червоне. Але ж вона мовчала. А вчитель казав далі: — Еге, я думаю, що це не так. Мені здається, що Пріська якось помилилася і що ти не винна. Олександрине обличчя нахилилося аж до столу. — Певне, то ти свій хліб їла, бо я ніколи не повірю, що ти можеш украсти. Голосне гірке ридання розітнулося у школі. Це плакала Олександра, припавши головою до столу. Школярі відразу притихли. Очі їм якось широко порозплющувалися, і вони мовчки, затаївши духа, дивилися на Олександру. А вчитель казав: — Не плач! Коли цьому неправда… — Правда!.. Правда!.. — скрикнула Олександра. — Я вкрала! І вона заридала ще дужче. У великій класовій світлиці стояло шістдесят школярів мовчки, не ворушачись, а серед їх, припавши головою до столу, гірко плакала маленька білява дівчина. Довго вона плакала, і всі мовчали, аж поки вона трохи заспокоїлася. Тоді вчитель, сівши біля неї, спитавсь: — Нащо ж ти це зробила? Вона мовчала знову і знову похнюпилась. Учитель бачив, що сказати те, через віщо вона це- 1
- 2
Последние комментарии
4 часов 43 минут назад
20 часов 47 минут назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад
3 дней 12 часов назад
3 дней 16 часов назад