З книги «Розмова перед тишею» [Олесь Григорович Ільченко] (fb2) читать постранично

Олесь Ільченко

З книги «РОЗМОВА ПЕРЕД ТИШЕЮ», 2005

І

ЗЕЛЕНИЙ ЧОВЕН

***

цінувати ніч без сну

блискучий вранішній сюрприз

після невидимої заметілі

смак несподіваних білих шовковиць

у забур’яненому саду

купчасті багряно-сірі хмари

над глибоким волинським лісом

тихий плин парасольок-насінин кульбаби

кольору літньої дрімоти

сріблястого карася удосвіта

цінувати

чекати коханої

чекати човна

життя як передмова

***

назбирати каміння

покласти до кишень

зайти у води ріки як вірджинія

що там на дні

гарні довгі водорості

наїжачені йоржі

чи пришелепуватий клепець

навіть світла досить аби бачити

й думати

сонячна-бо днина

лягти

віддатися течії

розпочинається напрочуд цікава мандрівка

після кількох меандрів

стає цілком зрозуміло

саме так можна потрапити

до океану й обігнути цілий світ

адже еллінський океан як і

еллінський час

течуть довкола всієї землі

а ти

досконале земноводне створіння

можливо лише залишки

повітря в легенях

трохи заважають бути їм

повністю

до кінця

***

зненацька прокидаєшся серед

ночі й

усвідомлюєш що ти

в нью-йорку

згадуєш як

тебе закинуло сюди

навіщо важко сказати

тобто зізнатися

в абсолютно безглуздій

мандрівці

всі мандрівки насправді безглузді

й головна також

коли це усвідомлюєш

стає легше на диво

й продовжуєш

***

він мав рацію

важко зрозуміти чому постійно

кажеш речам прощавайте

і до побачення людям

час від часу мрієш

про мандрівки й іноді таки

подорожуєш але

от дивина

мандрівки завжди виявляються

дешевшими ніж квитки

та й повертаєшся щоразу

крім одного

***

що ж робитимеш в горах цзін-тянь-шань

особливо коли їх

за туманами не бачиш

слухати нічні співи вільшанки

не маючи хисту

просто взяти ціпок і йти

світ за очі

все це було

може найліпше сісти

підібгавши ноги

пити духмяний зелений чай

і усміхатися

***

коли на порох обернуться

останні камені міст

коли місяць зникне у мороку

а відблиски далекого червоного сонця

ледь освітлюватимуть землю

тоді

серед пустель амазонії

чи вічних снігів і голих скель бірми

сидітиме зимовий

опівнічний цвіркун

і виконуватиме меланхолійний вальс

для подруги і нових химерних

мешканців

неймовірного світу

***

існування намагається завдати болю

говорячи про час

який відходить

чим відповісти на цей

нечесний удар

вслуханням у тишу моря ночі чи

безмежжя нічного океану

чистого сну сина або

ритму власного серця

збереженням минулого через

подолання власного я

дуель із життєподібним життям

триватиме допоки не

знайдеться вихід

до за-

не-

чи просто

буття

***

споглядаючи біжучі хмари

на гладіні озера яке

збереглося в кончі-заспі

можна побачити далекі

казкові краї

аравію

сокотру

мадагаскар

й арабську легенду

хитромудрих купців і

відважних мореплавців

велетенську птицю рух

та інші дива

можна помітити навіть

пуголовків і риб на дні

вони укриваються хмарами

можна дивуватися

зеленим і синім бабкам що

ширяють над фольгою води

згадувати власні мандрівки

зиґзаґи й глухі кути і раптом

відновити в пам’яті опис рух

з нотаток марко поло

баченої італійцем на власні очі

***

ах що за вечір

чудовий вечір

вона співає не знаючи фіналу

ми всі співаємо мов цикади

теплими вечорами не уявляючи

наступної пори року

не чекаючи зими

можливо це єдиний