З книги «Розмова перед тишею» [Олесь Григорович Ільченко] (fb2) читать постранично, страница - 3

class="book">метеликознавцям

та іншим науковцям

лікарям

і санітарам

схвальне слово

кажуть усі препаровані

зокрема розіп’яті метелики

розітнуті

тому їм не потрібні тіла

фіксується життєподібність

струмує формалін

все виглядає мов справжнє життя

можливо єдине

що не пасує завмерлим

то бирка на пальцях

чи етикетка

на кшталт borborygmus vulgarius

***

знайти

вихід з лабіринту

мотати ниточку

спокусивши аріадну

слід також вбити

чи оминути мінотавра

або ж дракона тут і десь

щаслива мить виходу

назовні

захват від небаченого простору

який тим часом

може виявитися

жахом нескінченної темряви

стати безмежною ніччю

чи просто тихою ніченькою

якою-небудь kristallnacht

***

важливим насправді є

перебути

пережити

перетерпіти

заздалегідь

передчуття втрат

поки ти смієшся

кохаєшся

п’єш

думка сканує

просторочас

показуючи лихо-манкову

криву прірв і гребенів

чи спокійну рівну лінію

що вже зовсім зле

***

а потім відділити

свідомість

вона знайде вихід

крізь ґрати

відімкне замки

піде невидимими потаємними

ходами

вона зуміє пронести

скарб який виріс із

болю і втрат

став твоєю родинною

коштовністю

свідомості не слід зупинятися

й забувати закляття проти

часу-людожера

***

під м’якими оксамитовими крилами

ніжного анти-дня

від раптового нетривалого світла

сліпнуть очі

відчуваєш безпорадність

повернення вперед але

потім дивним чином згадуєш

екзотичну білу мить

на далекій і

майже нереальній вже

terra firma

***

спочатку лисохвіст і тонконіг

за ними

конюшина

осока

татарське зілля

нарешті міст хисткий

з верби й

осики

ти спробуй перейти

але не поспішай

ген потойбіч

за смужкою піску

відразу темний ліс

одноманітна глиця без трави

нестерпна тиша ладану і воску

нудотний запах

й житло там не твоє

***

перетинаючи таку заспокійливу

непроникність

мов м’яку і чорну кротову шкурку

все одно

напружуєш зір аби

вловити світлий слід

лагідно-летючої

лелітки-лолітки

висловити галантний здогад

усвідомити

вона то я

розпастися на інші

холодні вогники

спати прокидатися

і мчати

мчати

***

мовчазна

тонка

дотепна

і чудова угода

між тобою й сірою дрімлюгою

яку не відрізнити

від кори

старого дерева

птах бачить тебе

вдає із себе гілку

а ти споглядаєш за ним

прикидаючись незрячим

ви позираєте один на одного

примруживши очі

не ворушитися то головне

до того ж слід

кинути павутинку довіри

й тихо бавитися нею

аби вона забриніла для обох

***

тепла лагідна ніч яка

припала до старого середземного моря

присмак щему

звідки він

це передана пам’ять хвиль

про все

що було і буде

чи усвідомлення

дрібнот і марнот

листя гранатів і фінікових пальм

ані шелесне

тераса над черепками місяця у воді

тьмяне дерево столу таверни

п’єш палаючий В-52

або бейліс

слухаєш прадавнього

sgt. pepper’s lonely hearts club band

у версії маленького оркестрика

й прозріваєш

як мало тобі лишилося часу

аби встигнути знайти

невимовне

***

відмикаючи ключем пам’яті

двері в минуле

чи наважусь прочинити їх

та піти туди

де ще всі живі

де пахнуть чебрецем жовті

київські гори

може й насправді кола немає

а коли є то навіщо ж

ностальгія і згадки

розгорнені срібним ланцюжком