КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 474667 томов
Объем библиотеки - 700 Гб.
Всего авторов - 221123
Пользователей - 102818

Последние комментарии


Впечатления

kiyanyn про Рокоссовский: Солдатский долг (Биографии и Мемуары)

Книгу, правда, не читал, а слушал :), но...

Порадовало, что маршал ни разу не ездил на Новую землю посоветоваться о том, как проводить ту или иную операцию, с полковником Брежневым... Да и Хрущев упомянут только один раз.

Зато постоянно прорывались его нестыковки с Жуковым. Рокоссовский корректен, но мы-то привыкли читать (и слушать :)) меж строк. Особенно грустно было ему, как я понимаю, отдавать в конце войны I Белорусский и взятие Берлина...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Serg55 про Генералов: Пиратский остров (СИ) (Фэнтези: прочее)

надеюсь на продолжение

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
max_try про Кронос: Лэрн. На улицах (Фэнтези: прочее)

феерическая блевотина

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Ордынец про Новицкий: Научный маг (Боевая фантастика)

детский сад младщая группа. с трудом осилил десяток страниц

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Serg55 про Генералов: Адъютант (Фэнтези: прочее)

начало как-то не внятное, потом довольно интересно.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Сёмин: История России: учебник (Учебники и пособия ВУЗов)

Качество djvu плохое из-за отвратительного качества исходника. Сделал все, что мог.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Serg55 про Санфиров: Шеф-повар Александр Красовский 2 (Альтернативная история)

неплохая дилогия, довольно интересно написано

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

З книги «Зимовий сад» [Олесь Ільченко] (fb2) читать постранично

- З книги «Зимовий сад» 14 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Олесь Григорович Ільченко

Настройки текста:




ОЛЕСЬ ІЛЬЧЕНКО

З книги «ЗИМОВИЙ САД», 1991

***

Дивитись, плакати, дивитись

на дощ, на місто без птахів;

а на ніч тихо помолитись

рудій іржі старих дахів.

Прийняти ліки від блукання -

скоринку хліба на меду;

і уявити ніч останню

у Гетсиманському саду.

***

Старий подільський висохлий фонтан -

гніздо торішнє, дивна мертва гілка.

З ним поруч дівчина читає вірші Рільке:

“Давним-давно на річці Янцзицзян,

в похмільні дні тривоги і сум’яття

на площі тихо вмерли три багаття

й розбитий порцеляновий фонтан”.

Шумить вода в колекторах-сопілках,

Воложить лопаті свої підземний млин.

Терпіння і любов – то не помилка,

бо в Діви справді народився Божий Син.

Колись давно, на річці Янцзицзян

Я пригадаю ваші вірші, Рільке,

квітневий дощ, суху відмерлу гілку,

старий подільський висохлий фонтан.

***

…з руйновища. Звичайний краєвид.

А кожний краєвид – то Божий засіб

для впливу на затерплі душі

і через них – на коліщатка часу.

Розказують про смерть чиюсь колись.

Та все вже призабулося. І згадкам

про великий вибух, і про комету,

дивний рік холодний, про мало не

півторарічну зиму,

не можна вірити.

І хоч руїна – факт,

учені пояснити можуть легко

її походження без будь-яких комет

і катастроф.

А більшість так гадає, що краєвид наш -

зовсім не руїна,

а гра натури

і природний стан одвічний

всієї нашої багатої землі.

А щодо поховань, - то всі вони

язичницьких часів. І взагалі,

дитина навіть знає,

що і весна, й зима і навіть осінь

тривають у країні сотню днів.

Все інше від лукавого і книг,

які ще де-не-де…

(фраґмент файлу кінця ХХІ століття)

***

твоє потаємне ім’я

в ті неймовірні часи

відкрилося мені

я з подивом і несміливо

бачив здається

деякі літери

мов обриси дерев

на вогкому волинському світанні

вловлював екзотичний

але такий знайомий запах


кольори ймення

ставали соковитими

і долали

долали

білявість туманів

вибухаючи врешті

феєрверком холодного вогню


твоє ім’я

непідробне і непідроблюване

воно і моє

бо я знайшов тебе

я створив тебе

я нарік тебе

***

сосну над морем

бачити у сні

вставати

втамовувати спрагу

мову власної мітології

збагнути

до полудня забути

всі цитати

чекати цикадового співу

і пам’ятати лише

білий пісок коралового острова

й змію

з жіночими грудьми

яка чорним язиком

лиже твої губи

***

рот потопельника

виринає з води

вимовляє звуки

мертвої мови

букви мов попіл

летять в повітрі

сідають на воду

чорні набряклі слизькі вже

хвилею їх

прибиває до берега

а стара

з прибережної чайної крамнички

все ще згадує

неймовірний серпень

жовтий

наче її обличчя

***

Пошерхле і змарноване.

А снів давно немає -

в липневому дитинстві залишилися.

Бракує слів:

так порожньо і тихо

серед зими.

Лиш птах сумний

в безодню неба крижану

все падає і падає.

Коли простір отак розкривається,

замкнутися він не в силі.

***

Перед тим, як залишити берег,

подивися на те, що лишилося;

пригадай, що можеш (чи хочеш),

щемові не давай ширитися;

трохи відвертості,

трохи розуму,

трохи цинізму

не завадять.

Вбрід іди.

Нічого не вдієш:

здатність любити

залишилася далеко позаду.

Вітер нічний -

над такиром.

***

тісні роки хвороб

коли серце торохтить

сухою мачиною

об ребра


спокою немає

біля нічної лампи

над чорною книгою


кільцем часу

повертаюся до юнацького віку

бо знову

все притлумлене греблі рве

і сталі береги підмиває

***

не зміг вже дивитися

як годинникові стрілки

розкручують м’ясорубку часу


адже всі відходять

а я залишаюся

серед дорогоцінного паперового лісу

серед коштовних аркушів

геніальних ляпок

і знаків NB


але все воно неправда

адже душа геть задубіла

згадуючи про зиму як довгу неволю


правдивими були

лиш ті цілунки влітку

рожеве вино

і тепла долівка

***

великі всохлі дерева

закорінені в минулому

нагадують аванґардні індіанські

тотемні стовпи

колись саме так люди квакіютль

перекидали місток між

землею і небом

тваринами й ненарожденними

духи і живі мирно сусідували

чому все змінилося

наче сполох освітив

мозок

відтак всі побачили

що світ давно не той і

здалеку на кожного падає тінь

проминулої смерті

***

Гола жарівка

освітлює парні будинки,

які тримають

аварійне небо зачовганої ночі.

Плачуть трамваї,

повертаючи на зігнутих коліях.

Вічний паркан довкола будмайданчику

хилиться на всі боки,

шукаючи опори в часі.

Нічне місто

могло б виглядати фарсовим,

але десь по закапелках

жевріє напівпам’ять

про світові криптограми:

шум дощу і пташине крило,

бліду зорю і троянду.

***

старий берест

багряне листя

струшує на осінній

жовтавий суглинок

натякаючи на перські мотиви

кольорів