З книги «Зимовий сад» [Олесь Григорович Ільченко] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

class="book">***

не зміг вже дивитися

як годинникові стрілки

розкручують м’ясорубку часу


адже всі відходять

а я залишаюся

серед дорогоцінного паперового лісу

серед коштовних аркушів

геніальних ляпок

і знаків NB


але все воно неправда

адже душа геть задубіла

згадуючи про зиму як довгу неволю


правдивими були

лиш ті цілунки влітку

рожеве вино

і тепла долівка

***

великі всохлі дерева

закорінені в минулому

нагадують аванґардні індіанські

тотемні стовпи

колись саме так люди квакіютль

перекидали місток між

землею і небом

тваринами й ненарожденними

духи і живі мирно сусідували

чому все змінилося

наче сполох освітив

мозок

відтак всі побачили

що світ давно не той і

здалеку на кожного падає тінь

проминулої смерті

***

Гола жарівка

освітлює парні будинки,

які тримають

аварійне небо зачовганої ночі.

Плачуть трамваї,

повертаючи на зігнутих коліях.

Вічний паркан довкола будмайданчику

хилиться на всі боки,

шукаючи опори в часі.

Нічне місто

могло б виглядати фарсовим,

але десь по закапелках

жевріє напівпам’ять

про світові криптограми:

шум дощу і пташине крило,

бліду зорю і троянду.

***

старий берест

багряне листя

струшує на осінній

жовтавий суглинок

натякаючи на перські мотиви

кольорів парку


жевріє зелена згадка дерева

про квітневі новонароджені

м’які листочки


солодкі й гіркуваті соки

линули тоді вгору

напинали клітини

виповнювали їх вологою і сонцем

загуслі промені нашої зірки

перетворилися згодом на

строкатість жовтня


сплячі бруньки в шарах

вічного береста

відтак знову нагадують

про жахливо-дотепну вигадку

названу часом

***

A

…якийсь curriculum vitae

якогось невідомого латинця,

пропахлий пилом і щурами.

Навіщо він мені?

Що можу прочитати я у нім,

не знаючи докладно ні латини,

ані історії довкола манускрипту?

Проте ішлося про суттєві речі:

Вплив краєвидів кожної країни

на вдачу мешканців

і про державні зміни,

майбутнє кожного відомого народу.

Скидається не зовсім на життєпис,

а на якийсь таємний, дивний знак

з прадавніх мудрих книг.

Ось тут черговий розділ,

з-поміж усіх найважливіший:

“Roxolania”.

B

Вичитуєш у старовинній книзі

про світлу таїну семи зірок

й семи свічад.

Розглядуєш невживані слова

і дивовижні мапи сторінкові,

чиїсь малюнки гусячим пером

і зауваження латиною короткі

вгорі, внизу.

Сей жовтий аркуш

з літерою “А” -

ознака зшитку іншого.

Ось тут

якісь незрозумілі

числа, знаки.

Ти віднайдеш слова

про білий камінь

з ім’ям новим, написанім на ньому,

про залізний жезл

й сніжно-білий одяг

і чисте злото.

Боже мій, прости, -

читати далі боязко і страшно.

C

Тоді звертайся до родинних книг,

знайомих, наче “Acta Narbutorum”;

дивись у хроніки

і спокою шукай,

і не зважай на дивовижних звірів,

за сімома печатками книжки,

і вогнедишних коней чотирьох,

які чомусь поміж сімейних драм записані.

Тобі потрібна згадка

про ніч одну

в позаминулому столітті,

коли помер філософ незвичайний

і закінчилось все.

Ти прочитав рукописи його.

Збагнув не так багато, як хотів;

і довго сумував,

не знаючи із чого достеменно.