Українські народні казки [Украинский фольклор] (fb2) читать постранично, страница - 2

собі торбу та й пішли.

Ідуть та ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а цап сміливий, та не дужий:

- Бери, баране, голову, бо ти дужий!

- Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий!

Узяли вдвох і вкинули в торбу.

Ідуть та ідуть, коли бачать - у полі горить вогонь.

- Ходімо туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли! Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються:

- А здорові, молодці!

- Здорові! Здорові!..- зраділи вовки,- Ще каша не кипить - м'ясо буде з вас.

Тут цап злякавсь, а баран давно вже злякався. Цап надумавсь:

- А подай лишень, баране, оту вовчу голову!

Баран і несе.

- Та не цю, а подай більшу, - каже цап.

Баран знову цупить ту саму.

- Та подай ще більшу!

Тут уже вовки злякались; стали думати-гадати, як звідси втікати. «Бо це,- кажуть,- такі молодці, що з ними й голови збудешся,- бач, одну по одній вовчі голови тягають!» Один вовк і починає:

- Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,- піду я по воду.

Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відтіля втікати:

- Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку!

Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів:

- Ось піду лишень я, так я їх прижену!

Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап і каже до барана:

- Ох, нум, брате, скоріше хапатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня забратись.

Поїли швиденько, та тільки їх і бачили. А тим часом роздумавсь перший вовк:

- Е, чи не сором нам трьом та цапа й барана боятися! Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих синів!

Прийшли, аж ті добре справлялись, давно вже од казана убрались, як побігли та на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана догнати.

Йшли, йшли і найшли їх на дубі. Цап сміливіший - ізліз аж на верх, а баран несміливий - то нижче.

- От лягай,- кажуть вовки ковтунуватому вовкові,- ти старший, то й ворожи, як нам їх добувати.

Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить! Не втримавсь, як упаде, та на вовка! Цап - сміливий, не став роздумувати, як закричить:

- Подай мені ворожбита!

Вовки як схопилися, аж пил по дорозі закурився. А цап та баран пішли в поле, зробили курінь та й живуть там.

ТЕЛЯТКО, КАБАН, ПІВНИК, КАЧУР ТА ВОВКИ

Був собі дід та баба. Було в них голе телятко.

Каже баба:

- Завези, діду, в ліс.

Дід каже:

- Та лучче б викормили та зарізали б.

- Я не хочу, завези та й годі!

Завіз той дід те телятко голеньке. А холодно: осінь! І покинув його. Сам вернувся додому.

Пішло те голе телятко. Іде, йде. Доганяє його кабан:

- Драстуй, голе телятко!

- Драстуй, кабане!

- Куди ти йдеш?

- Куди очі, туди й шлях.

- Ходімо разом.

Ідуть, ідуть. Біжить і півень до них, доганяє:

- Голе телятко і кабан, підождіть!

Підождали.

- Драстуй, голе телятко!

- Драстуй, півнику!

- Куди ви йдете?

- Куди очі, туди й шлях.

- Ходімо разом.

- Ну, ходім.

Пішли вони: голе телятко, кабан і півник. Ідуть, ідуть, біжить качур:

- Голе телятко і кабан, і півник, підождіть! Підождали.

- Куди ви йдете?

- Куди очі, туди й шлях.

Ну, ходімо разом.

- Ходім.

Ідуть вони, йдуть. Скаче й шило:

- Голе телятко й кабан, і півник, і качур, підождіть!

Підождали.

- Куди ви йдете?

- Куди очі, туди й шлях.

- Ходімо разом.

Ідуть вони, йдуть. Зайшли вони в ліс. Холодно: осінь! Голе телятко замерзло й пішло до кабана. А той зарився у листя й лежить.

- Кабане, давай будем хатку робить.

- Я не хочу. Я зариюся ще лучче у листя та й буду лежать.

Пішло воно. Пішло до півника:

- Драстуй, півнику!

- Драстуй, голе телятко!

- Гайда, будем хатку робить.

- Я не хочу,- каже півник,- я на одній ніжці буду стоять, а голівку під крильце заховаю та й буду так і зимувать.

Пішло голе телятко до качура:

- Драстуй, качуре!

- Драстуй, голе телятко!

- Давай будем хатку робить.

- Я не хочу. Я на одній ніжці буду стоять, а другу буду під крильце ховать, і голівку буду під крильце ховать. І так буду й зимувать.

Пішло голе телятко. Пішло воно до шила:

- Драстуй, шило!

- Драстуй, голе телятко!

- Давай будем хатку робить.

- Не хочу я. Я заженуся в дуб по саму колодочку та так буду й стоять.

Пішло голе телятко, давай само робить хатку. Зро­било хатку, піч, двері. Почало топить: дров є багато в лісі. Топить воно один раз (а зима вже, холодно), бі­жить кабан:

- Голе телятко, одчини!

- А-a-a! А як я казало: «Хатку давай робить», ти не хотів!

- Одчини, бо я тобі хатку розрию!

Одчинило голе телятко. Живуть удвох. Біжить пів­ник:

- Голе телятко, одчини!

- А-а! Як я казало: «Хатку робить», то ти не хотів!..

- Одчини, бо я тобі хатку розкукурікаю!

Одчинило голе телятко. Уже вони втрьох. Біжить качур:

- Голе