Роксолана [Павло Архипович Загребельний] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (359) »
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАВЛО
Р О К С О Л А Н А
https://vk.com/with_books
Книга перша
ВОЗНЕСІННЯ
МОРЕ
О біле каміння серце посіту...
П. Тичина
Назвали його Чорним, бо чорна доля, і чорні душі на ньому, і діла теж чорні. Кара
Деніз — Чорне море.
На Чорному морі на білому камені Ясненький сокіл жалібно квилить-проквиляє.
Смутно себе має, на Чорне море спильна поглядає. Що на Чорному морю недобре ся
починає. Що на небі усі звізди потьмарило, Половину місяця в хмари вступило, А із низу
буйний вітер повіває, А по Чорному морю супротивна хвиля вставає...
Не вставала злоспротивна хвиля проти турецької кадриги1[1], море було тихе, вітер
починався щодня по заході сонця, дув цілу ніч з берега, але вода лиш злегка брижилася
від нього, на ранок залягала мертвота на водах і в повітрі, лиш по обіді війне свіжий
вітерець, повертає за сонцем, мовби женеться за ним, і вмирає надвечір разом із
сонцем.
Кадрига скрадалася уздовж берега, не відважуючись пускатися на широкий простір
цього переповненого водою великих слов'янських рік моря, непроглядного у глибинах,
таємничо-неприступного, чорного, як шайтан. Кара Деніз...
Три вітрила — одне червоне, два зелені — ледь напиналися. Кадригу гнали вперед
своїми веслами галерники. На двадцяти шести лавках по чотири гребці, голі до пояса,
бритоголові, забиті в кайдани, прикуті до товстезного ланцюга, що лежав змійовим
валом уздовж дна кадриги. Ні випростатися, ні змінити місце. Спали і їли позмінне на
своїх лавицях, хвилі били в них, сонце пекло, вітер рвав тіло, піт заливав очі, уздовж
помосту, прокладеного над галерниками, бігав з канчуком євнух-дотурнак — ключник,
схожий на старого вола, євнух, наділений силою теж ледве не волячою, у високій чалмі,
в розхристаному шовковому халаті,тряс жирними грудьми, кричав, аж пінився, підганяв
гребців, а вони й самі за кожним помахом весел, мовби кидаючи в прокляту воду не
лише весла, а й усю свою силу, видихали з себе дико, ненависно: «Г-гик! Р-рик! Г-гик! Р-
рик!»
Хоча й би синєє море розіграло, Хоча й би турецький корабель розірвало...
На демені-кормі напнуто від сонця й негоди прихисток із смугасто-білого з синім
єгипетського полотна. Старий Сінам-ага, страждаючи від хворощів, втомлено споглядає
шістьох вродливих чорнооких молодих жінок, скованих докупи за шиї. Всіх їх
заполонено, викрадено, у двох одібрано цицькових дитяток, усіх продано на
невільничому торзі в Кафі, майже нагих кинуто на кадригу (хай свіжий вітер Кара Денізу
золотить їхні молоді вабливі тіла), скуто залізом, щоб порятувати од відчаю і від
нечестивих спроб заподіяти собі смерть у хвилях. Кадрига скрадається понад берегами,
береться далі й далі на південь — до благословенних земель Анатолії, до Богазічі-
Босфору, до священного Стамбула, де цих молодих чужинок уже ждуть у солодких
гаремах. Сказано в поета:
«Бери частіше нову жону, щоб для тебе завжди тривала весна. Старий календар не
годиться для нового року». Спочивають втомлені метушнею і недосконалістю світу старі
очі Сінам-аги на гнучких білих тілах бранок. І хоч негоже правовірному споглядати
жіночу гріховну наготу, та хай втішаться бодай очі старого Сінам-аги подорожнім
видовищем слов'янських рабинь, коли вже тіло немічне. Сказано-бо: «Аллах хоче
полегшити вам; адже сотворений чоловік слабим».
Були чи й не були шість бранок для старого Сінам-аги, може, й узяв їх на кадригу хіба
що для спочинку очей своїх. Віз же до Стамбула, на славетний Бедестан, де продаються
найдорожчі раби під місяцем, молоде білотіле дівча з волоссям у золоті червонім, ніби у
1[1] Кадрига— галера.
вогні тогосвітнім, п'ятнадцятилітнє, зухвале, невпокорене і — о всемогутність аллаха
єдиного й милосердного — розсміяне та безжурне!
Дівча не скуте залізом, не прикуте ні до кадриги, ні до нещасних своїх подруг, не
світить воно нагим тілом, а завинуте дбайливо в шовки, щоб тіло його не втратило
ніжності, жилавий євнух-суданець, втаємничений у незбагненне мистецтво давнього
Мисру2[2], натирає дівча якимись пахощами, намащує, розчісує його золоті коси, а воно
то пустотливо підставляється під те чужинське пещення, то випручується і летить до
облавка кадриги, так ніби
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (359) »
Последние комментарии
3 часов 18 минут назад
7 часов 26 минут назад
7 часов 43 минут назад
8 часов 4 минут назад
10 часов 45 минут назад
18 часов 9 минут назад