Гертруда, або Майже сто років самотності [Йован Драган] (fb2) читать постранично

Зміст

Йован Драган

http://vk.com/with_books

Пролог. 1942

Гертруда,

Пролог до прол а

огу. бо

1932

Епілог. 1945

Пролог до прол М

огу а

дйже с

о прол то

огу р

. окі

1918в самотності

Епілог до епілогу до епілогу. 2012

Епілог до епілогу. 1969

трагедійний роман у віршах

Не відбулось і не буде, а є, але нині та вкупі,

Разом, єдино. Який ти йому відшукаєш початок? <...> Як Буттю у майбутнім постать? Як в булому початись?

Що було, – те не є, і немає того, що в прийдешнім.

Парменід

Ми у руці тримаєм тільки зерна;

Гаїв не бачимо, що з них зростуть

І зашумлять зеленим верховіттям.

Ми лиш п’ємо гіркаву каламуть,

Жахним на світ рождені лихоліттям.

Юрій Клен

Власне, кожен із нас, і я зокрема, є в певному сенсі перша людина, Адам своєї власної історії.

Альбер Камю

Пролог

1942

І

Сидить в підвалі темнім під гестапо

Гертруда – то радянський партизан,

її в полон взяли фашистські лапи.

А в кабінеті ворог п’є нарзан,

прикуті всі думки його до мапи,

і охолонув смажений фазан.

Тут лейтенант вривається у двері:

– Краснооктябирьська у нас, жива,

як наказав те сам рейхсмаршал Герінг!

Солдат відваги показав дива,

заблокувавши ззовні люк «Пантері»,

де бій із партизанкою тривав.

Сюди привезли танк ми на буксирі:

його команда вже не розповість,

що надлюдського в тій жіночій силі ... –

Йде кат по підземеллю в повен зріст,

там двоє вартових від страху сиві.

Перепустка – дубовий срібний лист.

ІІ

Заходить – гарний, наче Альбрехт Дюрер,

і свій майстерно починає акт:

– Добридень, я СС штандартенфюрер,

зовуся Вільгельм Штефан Ріхард Нахт…

Поразка тут – де факто і де юре,

проте ми можем заключити пакт…

Гертруда ж там, де кучеряві вільхи,

струмочок, рідний серцеві колгосп.

Та досі лінію свою гне Вільгельм:

– Коли здасте таких, як ви, когось,

тоді вагоміші почнуться пільги –

наприклад, обмине вас доктор Гьосс… –

і пауза… – Гертрудо, ви – фольксдойчє?

Тут партизанка мовчазна в момент

не стримує себе вже: – Шобтиздохчє!

Моє ім’я радянське наскрізь, вщент,

Герой труда як не читай: уздовж чи

упоперек. Ім’я – мій документ!

– А я й не думав, що така ви груба…

Проте мені ви краще підсобіть. –

націлює наган свій на Гертруду.

– Стріляй, фашисте! Це нечесний бій!

Стріляй – ось партизанські мої груди! –

й сорочку розриває на собі,

а дихання важке їй не скорити,

красивий бюст вже рухається в такт,

і молодість пашить в нім соковито.

А Вільгельм думає: «Хай буде так!»

й ледь стримує себе, щоб не завити…

Сміється полонена: – Мирний пакт!

У вас машини, танки, мотоцикли, –

під їхнім кроком стогне ця земля.

Але страшніші гострі кігті й ікла –

це наш союз робочих і селян!

І краще б добровільно звідси зникли,

бо вермахт розіб’єм, як порцелян!

Ви марно простягли сюди тенета,

почавши з нами цю війну торік!

Ніколи вам не підкорить планету,

бо зробимо з фашистів ми калік!

Тож поцілуй мене ти в… –

і Вільгельм зупиняє слів потік –

цілує партизанку прямо в губи

і на підлогу кидає наган,

віддавшись почуттю, що їх погубить.

Й не розібрати вже, чи то нога,

чи то рука, куди вп’ялися зуби –

кохання вище визвольних змагань.

ІІІ

Минула ніч і день, а потім тижні.

Сорочка на Гертруді вже нова…

Заходить Вільгельм – радісний і ніжний:

– У мене є блискуча новина!

Чекає вже курорт нас гірськолижний!

Але спочатку. Ти тепер – вона:

СС хельферін Морген Генрієтта.

Крізь КПП ти вийдеш без проблем,

їм показавши свого партбілета.

Я ж наведу на хибний слід абвер:

надійний чоловік із лазарету… –

в Гертрудиних обіймах він обмер –

– Ніхто тобі лихого більш не зробить,

бо звідси будеш за багато миль…

Війна скінчиться – і я твій до гроба.

– За що Господь нас розлучає, Віль?

Любов хоч наша пройде всі випроби,

але такий гіркий прощання