Немезида [Агата Крісті] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Аґата Кристі НЕМЕЗИДА


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література





Переклад Віктора Шовкуна

Переклад з англійської: «Nemesis» by Agatha Christie

Дизайнер обкладинки Сергій Ткачов


Висловлюємо щиру подяку літературному агентству «Synopsis» за допомогу в придбанні права на публікацію цієї книжки


Аґату Кристі знають у всьому світі як королеву Детективу. Близько мільярда примірників її творів продано англійською мовою, ще один мільярд — у перекладі 100 іноземними мовами. Вона — найпопулярніший автор усіх часів і всіма мовами, а за кількістю видань поступається лише Біблії та Шекспірові. Вона — автор 80 детективних романів та збірок оповідань, 19 п’єс і 6 романів, опублікованих під ім’ям Мері Вестмейкот.

Перший роман Аґати Кристі — «Таємнича пригода в Стайлзі» — був написаний наприкінці Першої світової війни, у якій письменниця брала участь, перебуваючи у волонтерському медичному загоні. У цьому романі вона створила образ Еркюля Пуаро, маленького бельгійського детектива, якому судилося стати найпопулярнішим героєм у літературі детективного жанру після Шерлока Холмса. Цей роман був опублікований у видавництві «Бодлі-Гед» у 1920 р.

Після цього Аґата Кристі щороку видавала по книжці, а в 1926 р. написала свій шедевр — «Убивство Роджера Екройда». То була її перша книжка, опублікована видавництвом «Колінз», що започаткувала плідну й ефективну співпрацю автора з видавництвом, яка тривала 50 років і спричинилася до створення 70 книжок. «Убивство Роджера Екройда» стало також першою книжкою Аґати Кристі, яка була інсценована — під назвою «Алібі» — й успішно поставлена на сцені одного з лондонських театрів Вест-Енду. «Пастка на мишей», — найславетніша п’єса письменниці, — була вперше поставлена в 1952 р. І не сходить зі сцени протягом найтривалішого часу в історії театральних вистав.

У1971 р. Аґата Кристі отримала титул Дами Британської Імперії. Вона померла в 1976 р., а кілька її творів вийшли друком посмертно. Найуспішніший бестселер письменниці — «Сонне вбивство» — з’явився друком дещо згодом у тому ж таки році, після чого вийшли її автобіографія та збірка оповідань «Останні справи міс Марпл», «Пригода в затоці Поленза» й «Поки триває світло». У 1998 р. «Чорна кава» стала першою з п’єс Аґати Кристі, на сюжеті якої інший автор, Чарлз Осборн, побудував свій роман.


Присвячується Дофні Ганібоун


РОЗДІЛ ПЕРШИЙ ПРОЛОГ


Пополудні міс Джейн Марпл мала звичай розгортати свою другу газету. Щоранку їй приносили дві газети. Першу з них міс Марпл читала за вранішньою кавою, звісно, якщо ту приносили вчасно. Хлопець, який розносив газети, був непередбачуваний у своєму ставленні до часу. Траплялося також, що газети приносив хтось інший або хлопець, який підмінював першого. І кожен із них мав власне уявлення про географічний шлях, яким прийде до адресатів. Можливо, у такий спосіб вони намагалися урізноманітнити монотонність своєї праці. Але клієнти, що звикли читати свою газету рано, прагнучи проковтнути найбільш ласі шматки денних новин перед тим, як вирушать на автобус, поїзд чи інші засоби транспорту, якими вони діставалися на роботу; дратувалися, якщо газети надходили їм запізно, а дами літнього й похилого віку, що мирно жили в Сент-Мері-Мід, також нерідко мали звичай читати газету за сніданком, підперши її чимось на столі.

Сьогодні міс Марпл заглибилася в читання першої сторінки та кількох інших публікацій у своїй щоденній газеті, яку вона жартівливо прозвала «щоденним кошиком для сміття», з деяким сарказмом відзначаючи той факт, що після того, як змінився власник, газета «Дейлі Ньюзґівер», на превелике її та її приятельок невдоволення, публікувала тепер статті про модні фасони чоловічого одягу та жіночих суконь, про серцеві напади в жінок, дитячі змагання та листи з усілякими жіночими наріканнями й примудрялася витісняти будь-які справжні новини звідусюди, крім хіба що першої сторінки, у якісь темні закутні, де їх неможливо було знайти. Міс Марпл, бувши жінкою старомодною, воліла, щоб її газети були газетами й публікували новини, а не плітки та всіляку нісенітницю.

Пополудні, пообідавши й дозволивши собі розкіш подрімати двадцять хвилин у спеціально купленому кріслі з прямою вертикальною спинкою, яке відповідало потребам її ревматичної спини, міс Марпл розгорнула «Таймc» — газету, неквапливе читання якої розслабляло її й досі приносило їй певну втіху. Хоча, звичайно, це була вже не та «Таймc», що колись. У стосунку до сучасної «Таймc» її неймовірно дратував той факт, що тепер у цій газеті