Дев'ять Принців Амбера [Роджер Желязни] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (65) »
Роджер Желязни ДЕВ'ЯТЬ ПРИНЦІВ АМБЕРА
© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література
Переклад з російської
1
Після цілої вічності чекання здається, щось стало прояснюватися. Спробував поворушити пальцями ніг — вдалося. Я лежав, розпластавшись, в лікарняному ліжку, обидві ноги були в гіпсі, але все-таки це були мої ноги. Я щосили зажмурився, потім відкрив очі — і так три рази. Кімната поступово перестала обертатися навколо мене. Але де це, чорт забирай, я перебуваю? Поступово туман, що застеляв мозок, почав розсіюватися, і я дещо пригадав. Довгі темні ночі, санітарок і уколи. Кожного разу, як тільки я починав приходити до тями, мене тут же кололи якоюсь гидотою. Так все і було. Так. Саме так. Але зараз я відчував себе цілком пристойно. Принаймні наполовину. І їм доведеться припинити це їх лікування. Чи доведеться? Можливо, що й ні — раптово спало на думку. Природний скептицизм щодо чистоти людських намірів міцно укорінився в моєму мозку. Та мене просто накачували наркотиками, — раптово збагнув я. За моїми відчуттями, ніякої особливої необхідності в цьому не було і не могло бути, але якщо вже вони почали, то з якого дива їм зупинятися саме зараз? Адже напевно за це заплачено. Значить — дій відповідно і зроби вигляд, що ти все ще в дурмані, — підказав мій внутрішній голос, моє друге я, найгірше, але і найбільш мудре. Я прислухався до його поради. Санітарка обережно зазирнула до палати приблизно десятьма хвилинами пізніше і, звичайно, я все ще хропів. Двері тихо закрилися. До цього часу в пам'яті відновилося дещо з того, що відбулося. Я смутно пригадував, що потрапив у якусь аварію. Що сталося потім — було як в тумані, ну, а про те, що було до цього, я взагалі не мав ні найменшого уявлення. Але спершу мене привезли в звичайний госпіталь, а потім перевели сюди, це я пам'ятав, але не знав, чому. Однак я відчував, що ноги були в повному порядку. По крайній мірі, я цілком міг ходити, хоча і не пам'ятав точно, скільки часу пройшло з тих пір, як я їх зламав. Ну а те, що у мене було два переломи — це я пам'ятав. Голова трохи паморочилося, але незабаром це минуло, і я піднявся, тримаючись за залізний прут узголів'я ліжка, і зробив свій перший крок. Повний порядок — ноги мене тримають. Отже, теоретично я цілком здатний піти звідси геть. Я знову дістався до ліжка, ліг зручніше і став думати. Мене зазнобило, на лобі виступив піт. У роті виразно відчувався смак солодкого пудингу… У Данії пахло гниллю… Так, я потрапив в автокатастрофу, та ще яку… Потім двері відчинилися, впустивши в кімнату промінь яскравого світла з коридору, і крізь щілини повік япобачив сестру зі шприцом у руках. Вона підійшла до ліжка — широкобедра бабисько, темноволоса і з товстими руками. Як тільки вона наблизилася, я сів. — Добрий вечір, — сказав я. — Д-добрий… — Відповіла вона. — Коли мене випишуть звідси? — Це треба дізнатися у лікаря. — Так дізнайтеся! — Будь ласка, закатайте рукав. — Ні, дякую. — Але мені треба зробити вам укол. — Ні, не треба. Мені він не потрібний. — Боюся, що доктору видніше. — Ось і запросіть його сюди, і нехай він сам це скаже. А до того я не дозволю робити собі ніяких уколів. — І все ж боюся, що тут нічого не можна зробити. У мене точні вказівки. — Вони були і у Ейхмана, а подивіться-но тільки, що з ним зробили. І я повільно похитав головою. — Ах ось як, — сказала вона. — Врахуйте, що мені доведеться доповісти про цей… цей… — Обов'язково доповісте, — з'єхидничав я, — і до речі, під час своєї доповіді не забудьте сказати, що я вирішив виписатися звідси завтра вранці. — Це неможливо. Ви не можете навіть стояти на ногах, а що стосується внутрішніх пошкоджень і крововиливів… — Подивимося, — сказав я, — на добраніч. Вона зникла з кімнати, не удостоївши мене відповіддю. Я знов влігся зручніше і задумався. Схоже було, що я перебуваю в приватній клініці, і це означало, що хтось повинен був оплачувати рахунок, і чималий. Але хто? Кого я знав? Я не міг пригадати жодного свого родича чи друга. Що з цього випливало? Що мене запроторили сюди вороги? Я став думати далі. Нічого. І нікого, хто міг би помістити мене сюди. Мій автомобіль впав з невеликої скелі прямо в озеро… І це було все, що я пам'ятав. Я… Я весь напружився, і мене знову пройняв піт. Я не знав, хто я такий. І щоб хоч чимось зайняти себе, я всівся на ліжку і прийнявся розбинтовувати всі свої пов'язки. Під ними все було в порядку, так що мене не полишало відчуття, що я все роблю правильно. Я зламав гіпс на правій нозі, використовуючи як важіль залізний прут, виламавши його в узголів'ї ліжка. У мене
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (65) »
Последние комментарии
3 часов 15 минут назад
3 часов 32 минут назад
3 часов 53 минут назад
6 часов 34 минут назад
13 часов 57 минут назад
19 часов 42 минут назад