КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 615647 томов
Объем библиотеки - 958 Гб.
Всего авторов - 243263
Пользователей - 112970

Впечатления

Zxcvbnm000 про Звездная: Подстава. Книга третья (Космическая фантастика)

Хрень нечитаемая

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Зубов: Одержимые (Попаданцы)

Всё по уму и сбалансировано. Читать приятно. Мир системы и немного РПГ.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Наумов: Совы вылетают в сумерках (Исторические приключения)

Еще один «большой» рассказ (и он реально большой, после 2-х страничных «собратьев» по сборнику), повествует об уже знакомой банде нелегалов и об очередном «эпизоде» боестолкновения с ними...

По хронологии событий — это уже послевоенный период, запомнившийся многолетней борьбой «с очагами сопротивления» (подпитываемых из-за кордона).

По сюжету — двое малолетних любителей (нет Вам наверно послышалось!)) Не любители малолетних — а

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Наумов: 22 июня над границей (Исторические приключения)

Ну наконец-то автор решил «сменить основную тему» с «опостылевших гор» на что-то другое... Так, несмотря на большую емкость рассказов (при малом количестве страниц), автор как будто бы придерживался некоего шаблона, из-за чего многие рассказы «по своему духу» были чем-то неуловимо похожи (хотя они никак между собой не связаны — ни по хронологии, ни по героям или периоду). Но тут автор, (все же) совершенно внезапно «ушел», от «привычных

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Наумов: Конец Берик-хана (Исторические приключения)

Очередной «микроскопический» рассказ (от автора), повествующий о том, как четко задуманный замысел (засады, в которой казалось все продуманно до мелочей) может разрушить один единственный человек (если он конечно «не найдет себе оправданий» и не сбежит).

В остальном — все та же «романтика гор», конница «в пыльных шлемах» (периода «становления Советской власти» на отдельно-восточных территориях) и «местные разборки» в стиле

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
DXBCKT про Сиголаев: Шестое чувство (Альтернативная история)

Последнее «на сегодня» произведение цикла ничем глобально не отличается от предыдущей части... Все та же беготня по подворотням (в поисках ответов), все та же смертельно-опасная «движуха»... Правда место «нового ОПГ» (в прошлой части это были сатанисты-шпиЙоны), заняла (ни больше, ни меньше) — целая «наркомафия» (с неким синтетическим наркотиком). Наш же герой (как всегда) естественно, сходу влезает во все это (неоднократно получая по

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Serg55 про Шу: Последняя битва (Альтернативная история)

эх... мечты-мечты...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Чорна стріла [Роберт Луїс Стівенсон] (fb2) читать постранично


Настройки текста:




Роберт Льюїс Стівенсон ЧОРНА СТРІЛА


©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література




ПРОЛОГ ДЖОН-МЕСНИК


Якось одного весняного дня, коли сонце тільки ще почало схилятися на захід, з Танстольського замку в незвичайний час почувся дзвін. Далеко й поблизу, в лісі й на полях, що розкинулися вздовж річки, люди кинули роботу і поспішили на ці звуки, а в хуторі Танстол зібралось кілька бідних селян. Вони теж здивовано прислухалися до сполоху.

Хутір Танстол за часів старого короля Генріха V виглядав майже так само, як і зараз. Близько двох десятків будинків з важких дубових колод розкинулись по довгій зеленій долині, що положисто спускалась до річки. Дорога через хутір виходила на міст і, збігши по протилежному берегу, зникала в лісі в напрямку Танстольського замку і вела далі до абатства Холівуд. На півдорозі між берегом і хутором серед тисових дерев стояла церква. Краї долини заросли зеленими в'язами, далі за ними, скільки сягало око, простягався дубовий ліс.

Біля мосту на горбку стояв кам'яний хрест, коло якого зібралась купка людей — шестеро жінок і довготелесий чоловік в коричневій сорочці. Вони гадали, що б міг означати цей дзвін. Півгодини тому через хутір проскакав гонець. Він так поспішав, що випив тільки кухоль елю, не злазячи з коня, але він і сам нічого не знав; він віз запечатані листи від сера Деніела Врекли серу Оліверу Оутсу, священику, який за відсутності хазяїна управляв Танстольським замком.

Але ось почувся тупіт, і незабаром з лісу на міст, що лунко загув під копитами коня, вилетів молодий мастер[1] Річард Шелтон, вихованець сера Деніела. Він, принаймні, міг дещо знати, і тому його гукнули і попросили розповісти, що трапилось. Річард Шелтон охоче зупинився. Це був юнак, якому, мабуть, ще не сповнилось і вісімнадцяти років, засмаглий, сіроокий, в куртці з оленячої шкіри з чорним оксамитовим коміром, в зеленому капелюсі і з сталевим арбалетом за плечима. Гонець, як виявилось, привіз важливі новини. Буде битва. Сер Деніел наказав, щоб усі чоловіки, які здатні натягнути лук або нести алебарду, негайно поспішали в Кетлі, і погрожував суворою карою тим, хто не послухається. Але з ким і де доведеться битися, Дік[2] не знав.

— Скоро сюди приїде сер Олівер, — сказав він, — а Беннет Хетч вже озброюється, бо саме він поведе загін.

— Війна — це розорення для нашої доброї країни, — сказала одна з жінок. — Коли барони воюють, хлібороби змушені їсти коріння.

— Ні, — відповів Дік. — Кожний, хто піде на війну, матиме на день шість пенсів, а лучники — дванадцять.

— Якщо їх не вб'ють, — заперечила жінка, — це зовсім непогано, а коли вони загинуть?

— Нема кращої смерті, як смерть за свого законного володаря, — відповів Дік.

— Який він мені законний володар? — сказав чоловік в коричневій сорочці. — Два роки тому я виступав за Уолсінгемів, усі ми, хто живе тут на Брайєрльській дорозі, виступали за них. А тепер я повинен захищати Бреклі! І все це по закону! Хіба це вірно? Сер Деніел і сер Олівер, який знається на законах більше, ніж на чесності, аж ніяк не законні мої володарі. У мене один законний володар — нещасний король Гаррі V[3], хай поможе йому Бог, цьому безневинному створінню, що не може відрізнити своєї правої руки від лівої.

— В тебе злий язик, друже, — відповів Дік, — ти лаєш заразом і свого доброго володаря й мілорда короля. Але король Гаррі, слава Богу, знов у здоровому розумі. Він неодмінно все влаштує мирно. Що ж до сера Деніела, то ти дуже хоробрий, коли він тебе не чує. Я не донесу, але досить розмовляти про такі речі.

— Я не кажу нічого поганого, мастере Річард, — відповів селянин. — Але ви ще молодий, а коли будете зрілим мужем, то побачите, що кишені у вас порожні. Я сказав усе. Хай помагають святі сусідам сера Деніела, і хай Пресвята Діва боронить його вихованців.

— Кліпсбі, — сказав Річард, — ти верзеш таке, чого моя честь не дозволяє мені слухати. Сер Деніел — мій володар і опікун.

— Ну, облиште це, краще розгадайте загадку, — сказав Кліпсбі. — На чиєму боці сер Деніел?

— Не знаю, — відповів Дік, трохи почервонівши, бо його опікун в ті бурхливі часи безперервно переходив з табору в табір, і кожного разу багатство його збільшувалось.

— Та й ніхто не знає, бо він лягає спати прибічником Ланкастера, а прокидається прибічником… Йорка.

В цю хвилину міст загув під залізними підковами. Всі обернулися і побачили Веннета Хетча, який чвалом наближався до них. Це був смаглявий, вже сивіючий чоловік з важкою рукою і суворим обличчям, озброєний мечем і списом. На голові в нього був сталевий шолом, на плечах — шкіряна куртка. В цій місцевості він був