КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 614384 томов
Объем библиотеки - 951 Гб.
Всего авторов - 242847
Пользователей - 112747

Последние комментарии

Впечатления

Дед Марго про Фишер: Звезда заводской многотиражки (Альтернативная история)

У каждого автора своей читатель. Этот - не мой. Триждды начинал читать его сериалы про советскую жизнь, но дальше трети первых частей проходить не удавалось. Стилистикой письма напоминает Юлию Шилову, весьма плодовитую блондинку в книжном бизнесе. Без оценки.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Кот: Статус: Попаданец (Попаданцы)

Понос слов. Меня хватило на 5 минут чтение. Да и сам автор с первых слов ГГ предупреждает об этом в самооценке. Хочется сразу заткнуть ГГ и больше его не слушать. Лучший способ, не читать!

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ведуньяя про Шкенёв: Личный колдун президента (СИ) (Фэнтези: прочее)

Неожиданно прочитала с большим удовольствием. Не знаю, как жанр называется (фэнтези замешанное на сюрреализме?), но было увлекательно. И местами не то что смеялась, а ржала, как говорят на сленге

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ведуньяя про Волкова: Девятый для Алисы (Современные любовные романы)

Из последних книг автора эта понравилась в степени "не пожалела, что прочла".
Есть интрига, сюжет, чувства и интересные герои.
Но перечитывать не буду точно

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ведуньяя про Волкова: Я тебя искал (Современная проза)

Честно говоря, жалко было потраченные деньги на эту книгу и "Я тебя нашла".
Вся интрига двух книг слизана из "Ромео и Джульетты", но в слащаво-слюнявом варианте без драмы, трагедии или хоть чего-то реально интересного. Причем первая книга поначалу привлекла, вроде сюжет закрутился, решила купить. Но на бесплатной части закончилось все интересное и началось исключительно выжимание денег из читателей.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
ведуньяя про Волкова: Времена года (Современные любовные романы)

Единственная книга из всей серии этих двух авторов (Дульсинея и Тобольцев, Времена года, Я тебя нашла, Я тебя нашел, Синий бант), которая реально зацепила и была интересна. После нее уже пошло слюнявое графоманство, иначе не назовешь

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
ведуньяя про Волкова: Синий бант (Современные любовные романы)

Просто набор кусков черновиков, очевидно не вошедших в 2 книги: Дульсинея и Тобольцев и Времена года. И теперь ЭТО называется книгой. И кто-то покупает за большие суммы (серию писали 2 автора, видно нужно было удвоить гонорар).
Причем ни сюжетной линии, ни связи между кусками текста - небольшими сценками из жизни героев указанных двух книг.
Может я что-то не понимаю во взаимоотношениях писателя и читателя?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Твори в п'яти томах. Том 1 [Роберт Луїс Стівенсон] (fb2) читать постранично


Настройки текста:




Роберт-Луїс Стівенсон ТВОРИ В П'ЯТИ ТОМАХ. ТОМ 1 Острів скарбів Нові арабські ночі


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література





Видання підготовлено на замовлення

Міністерства культури України

видавництвом «Українознавство»


Упорядник і редактор Олександр РИБАЛКО


НЕЗВАЖЛИВОМУ ЧИТАЧЕВІ


Як повісті про моряків,
Про острови, пригоди, шквали,
Про тайни схованих скарбів
І мандрівців, що їх шукали,
Про лиходіїв, що зливали
Людською кров'ю чардаки[1], —
Як до смаку тобі припали,
Юначе, давні ті книжки,
Як Купер, Белентайн старий
Для тебе автори бажані, —
До рук ти сміливо бери
Просте моє оповідання.
Коли ж вітрила в океані
Тебе не надять, — то покинь:
Хай зникне в тьмі пірат останній,
А з ним і я, як марна тінь.[2]

ОСТРІВ СКАРБІВ


Переклад Юрія Корецького з редагуванням Ростислава Доценка




Ллойдові Осборну,[3]

американському джентльменові,

присвячує цю оповідь, задуману

й нарешті завершену в згоді з

класичними його смаками, —

вдячний за багато спільно

проведених приємних годин —

автор


Частина перша СТАРИЙ ПІРАТ

Розділ І СТАРИЙ МОРСЬКИЙ ВОВК У ЗАЇЗДІ «АДМІРАЛ БЕНБОВ[4]»

Сквайр[5] Трелоні, доктор Лівсі й решта джентльменів попросили мене розповісти докладно все, що я знаю про Острів Скарбів, усю історію від початку до кінця, не приховуючи нічого, крім розміщення острова, та й то лише тому, що не всі ще скарби звідти вивезли. Отож року Божого 17… я беруся за перо й повертаюся думками до тих часів, коли у мого батька був заїзд «Адмірал Бенбов» і коли під нашим дахом оселився засмаглий старий моряк з рубцем від шаблі на щоці.

Я пригадую, ніби те було тільки вчора, як він важкою ходою підступив до дверей нашого заїзду, а слідом за ним прикотили на візку моряцьку скриню. То був високий, міцний, огрядний чоловік з брунатним обличчям. Над коміром його заяложеної синьої куртки стирчала просмолена косичка. Руки в нього були зашкарублі й пошрамовані, з чорними поламаними нігтями, а рубець на щоці мав неприємний блідо-багровий відтінок. Пригадую, як він, стиха посвистуючи, оглянув бухту, а тоді раптом загорлав давню моряцьку пісню, яку так часто ми чули від нього опісля:

П'ятнадцять хлопців на скрині мерця.
Йо-го-го, ще й пляшечка рому!
Голос у незнайомця був по-старечому тонкий і хрипучий, наче він надірвав його, тягнучи кабестана.[6]

Потім він постукав у двері кінцем палиці, схожої на гандшпуг,[7] і, коли вийшов мій батько, грубо зажадав від нього склянку рому. Йому винесли ром, і він почав поволі його пити, як великий знавець, смакуючи кожен ковток і все ще поглядаючи на скелі й на нашу вивіску.

— Бухта нічогенька, — пробурмотів він нарешті. — Непогане місце для шинку. І багато народу, друзяко?

Батько відповів, що, на жаль, народу тут буває дуже мало.

— То й гаразд! — сказав моряк. — Пристань саме для мене. Гей, ти, голубе! — гукнув він чоловікові, що прикотив візка. — Під'їжджай сюди, допоможеш втягти скриню. Я перебуду тут який час, — провадив він далі. — Чоловік я простий. Ром, шинка, яєчня — і більше мені нічого не треба. Хіба тільки ще он та скеля, з якої видно в морі кораблі… Як мене звати? Та що ж, зовіть хоч би й капітаном… Еге, я бачу, що вас непокоїть… Маєте! — і він кинув на поріг три-чотири золоті монети. — Нагадаєте мені, коли вони вичерпаються, — промовив він, суворо глянувши на батька, мов командир на підлеглого.

І справді, хоч одяг у нього був поганенький, а мова не дуже поштива, він зовсім не скидався на простого матроса: радше можна було подумати, що це штурман або шкіпер, звиклий командувати, а то й кулаком орудувати. Чоловік з візком розповів нам, що незнайомець прибув поштовим диліжансом учора вранці до «Готелю короля Георга» і став розпитувати, які в цій околиці є заїзди над морем. Почувши, мабуть, добрі відгуки про наш заїзд і довідавшись, що він стоїть на відлюдді, капітан обрав його собі за