Лютий шаленів хуртовинами [Олександр Ігнатьєв] (fb2) читать постранично

Олександр Ігнатьєв, Лев Уланов ЛЮТИЙ ШАЛЕНІВ ХУРТОВИНАМИ

^©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Комсомольцям західних областей України,

товаришам по боротьбі з бандами українських буржуазних націоналістів,

присвячується.

I

Сталося це однієї лютневої зав’юженої ночі 1946 року. У придністровському селі Рудному було вбито голову нещодавно створеного тут колгоспу Степана Підлужного і молоду вчительку Наталю Винничук.

Капітан Ільїн, командир роти внутрішніх військ, з відділенням автоматників вранці прибув у село. На широкій засніженій вулиці біля школи юрмилися селяни. Вони мовчки розступилися, пропускаючи офіцера. Ільїн глянув на трупи і сказав:

— Чапчина робота. Одразу видно гітлерівську виучку.

Підлужного і Винничук вбили пострілами в потилицю.

На лобі в обох багровів вирізаний ножем кривавий тризубець — знак українських націоналістів — бандерівців, як їх називали по імені старого бандита, зрадника українського народу Степана Бандери.

— Він клятий, хто ж іще, — підтвердив голова сільради Тарас Кошовий і подав Ільїну зім’ятий, з плямами крові клаптик паперу. — Ось і цидулька його.

Капітан узяв записку і прочитав:

«Так буде з кожним, хто продає Україну москалям. Чапка».

— Наші комсомольці-винищувачі переслідують банду, — сказав капітанові Кошовий. — Орленко їх повів. Та, боюсь, нічого не вийде: хуртовина сліди замітає.

Ільїн знав, що в Рудному створено міцний комсомольський винищувальний загін для боротьби з бандитами. Очолив його рішучий і сміливий Орленко, який недавно демобілізувався з армії. Загін діяв активно, тому в Рудному завжди було спокійно. І раптом таке лихо…

— Не вберегли голову і вчительку?! — звернувся капітан до Кошового.

— Не вберегли, — винувато зітхнув той і рішуче додав — Але бандюгам не втекти від суду народного. Відповідатимуть вони за все!

Натовп загув, схвалюючи слова голови, але несподівано занімів, ніби до чогось прислухався. Тишу розірвав пронизливий хлопчачий крик:

— Впіймали-и-и!

— Що там таке? — спитав Ільїн у Кошового, який був вищий на зріст від інших, мабуть, на півметра.

— Орленко з своїми хлопцями повертається і, здаєтщ ся, когось веде.

Незабаром до школи підійшов оточений селянами загін Орленка — п’ятнадцять високих дужих хлопців з автоматами і карабінами. Всередині, групи важко ступав похмурий бородань. Руки він тримав за спиною і мерзлякувато щулився чи то від холоду, чи з переляку. Орленко, по-солдатськи підтягнутий, чітко відрапортував Ільїну:

— Товаришу капітан, загін повернувся з операції. Зловили одного бандита, двоє втекли. З нашого боку — без втрат!

Ільїн потиснув Орленкові руку.

— Давай його сюди, — і кивнув на бандита.

Затриманого підвели до капітана. Андрій кілька секунд розглядав заросле, брудне обличчя, намагаючись зустрітися з його очима, але той одвертався.

— Твоя робота? — різко спитав Ільїн, вказуючи на трупи.

Бандерівець мовчав.

Люди впритул підійшли до них, чути було їхнє важке дихання. Бандит обвів усіх мутними очима, ніби шукаючи підтримки, але зустрів тільки сповнені ненависті погляди.

— Ну, чого ж мовчиш? Я питаю: твоїх рук діло?

— Ні, — хрипко відповів бандит, — я не стріляв.

— Хто стрліяв?

— Не знаю.

— Та що з ним панькатися, товаришу капітан! — почувся чийсь гнівний голос. — Віддайте його нам, ми над ним свій суд вчинимо.

Натовп грізно наступав.

Бородань позадкував до солдатів. Ільїн підняв руку, втихомирюючи людей.

— Громадяни, спокійно! Я розумію вас, але чинити самосуд не можна. Злочинця буде суворо покарано, тільки це зробить суд.

Ільїн, Кошовий і Орленко трохи заспокоїли людей, але тут раптом бандит підвів голову, зірвав шапку, вдарив нею об землю й істерично закричав:

— Нате, бийте! Ми за вас голови кладемо, а ви кому підтакуєте? Москалям? Сліпаки ви…

Обурений гомін заглушив його вереск. Почулися вигуки:

— А хто вас просив за нас битись?

— Захисники знайшлися…

— А ви з народом радилися?

За наказом Ільїна бандерівця провели в школу. Під конвоєм винищувачів і солдатів, які ледве стримували селян, обурених нахабною поведінкою бандита, він піднявся на ганок. І тут Орленко, що весь час уважно придивлявся до затриманого, раптом зупинився, узяв його за плече своєю важкою рукою, різко повернув обличчям до народу.

— Дивіться, це ж наш давній знайомий. Не впізнаєте?

Селяни підступили ближче. На якусь мить стало тихо.

Потім хтось непевно сказав:

— Та наче ж Митько Безпалий.

Швидким рухом Орленко відкинув з його лоба густе пасмо волосся, і всі побачили широкий шрам, що навкіс перетинав його лоб.