КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 615408 томов
Объем библиотеки - 957 Гб.
Всего авторов - 243189
Пользователей - 112864

Впечатления

kiyanyn про Meyr: Как я был ополченцем (Биографии и Мемуары)

"Старинные русские места. Калуга. ... Именно на этой земле ... нам предстояло тренироваться перед отправкой в Новороссию."

Как интересно. Значит, 8 лет "ихтамнет" и "купили в военторге" были ложью, и все-таки украинцы были правы?..

Рейтинг: +1 ( 2 за, 1 против).
Влад и мир про Форс: Т-Модус (Космическая фантастика)

Убогое и глупое произведение. Где вы видели общество с двумя видами работ - ловлей и чисткой рыбы? Всё остальное кто делает? Автор утверждает, что вся семья за год получает 600 и в тоже два пацана за месц покупают, то ли одну на двоих, то ли каждому игровую приставку, в виде камня, рядом с которой ГГ по многу суток не выходит из игры, выходит из неё не сушоной воблой, а накаченным аполлоном. Ну не бред ли? Не знаю, что употребляет автор, но я

подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Первухин: Чужеземец (СИ) (Фэнтези: прочее)

Книга из серии "тупой и ещё тупей", меня хватило на 15 минут чтения. Автор любитель описывать тупость и глупые гадания действующих лиц, нудно и по долгу. Всё это я уже читал много раз у разных авторов. Практика чтения произведений подобных авторов показывает, что 3/4 книги будет состоять из подобных тупых озвученных мыслей и полного набора "детских неожиданностей", списанных друг у друга словно под копирку.

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
Влад и мир про Поселягин: Погранец (Альтернативная история)

Мне творчество Владимира Поселягина нравится. Сюжеты бойкие. Описание по ходу сюжета не затянутые и дают место для воображения. Масштабы карманов жабы ГГ не реально большие и могут превратить в интерес в статистику, но тут автор умудряется не затягивать с накоплением и быстро их освобождает, обнуляя ГГ. Умеет поддерживать интерес к ГГ в течении всей книги, что является редкостью у писателей. Часто у многих авторов хорошая книга

подробнее ...

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Мамбурин: Выход воспрещен (Героическая фантастика)

Прочитал 1/3 и бросил. История не интересно описывается, сплошной психоанализ поведения людей поставленных автором в группу мутантов. Его психоанализ прослушал уже больше 5 раз и мне тупо надоело слушать зацикленную на одну мысль пластинку. Мне мозги своей мыслью долбить не надо. Не тупой, я и с первого раза её понял. Всё хорошо в меру и плохо если нет такого чувства, тем более, что автор не ведёт спор с читателем в одно рыло, защищая

подробнее ...

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Телышев Михаил Валерьевич про Комарьков: Дело одной секунды (Космическая фантастика)

нетривиально. остроумно. хорошо читается.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Слідами вигнанця [Григор Угаров] (fb2) читать постранично


Настройки текста:




Григор Угаров СЛІДАМИ ВИГНАНЦЯ


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



З болгарської переклав ІВАН БІЛИК

Малювали АНАТОЛЬ СИЛАЄВ та ЄВГЕН ГОНЧАРЕНКО

Перекладено з видання: Григор Угаров. По следите на заточеника. Народна култура. София. 1956


Ми були щасливі…

Прийшли білі!

Наша лібата була велика,

Веселі хатинки аж тріщали від добра.

В хатинках жили дужі люди

— Чоловіки, жінки й діти.

Прийшли білі!

Вони сказали нам:

«Ця земля тепер наша,

Ці ліси тепер наші,

Ця ріка тепер наша…»

Прийшли білі!..

Негритянська народна пісня


РОЗДІЛ ПЕРШИЙ


Капітан Сілва Порту. Гонсалві та негреня Домбо. Протока Сліз. Корабельна катастрофа. Капітан не дотримує слова


І

Анічогісінько не віщувало близької небезпеки.

Сонце стояло на вечірньому прузі. Небокрай палахкотів жовтогарячою загравою. Морська гладінь ледь тремтіла. Тільки де-не-де скипала кучерява хвилька, блиснувши проти сонця розпеченим сріблом. Повільно танув за кормою молочно-білий слід корабля. Всю неосяжну морську широчінь немовби затягало прозорим рудуватим серпанком. Але небо лишалось синє, глибоке і ясне. Попелястої примари урагану не було й згадки. Тільки поволі дужчав вітер, напинав вітрила, й сумно порипували щогли.

Ще й досі не видно було суходолу, але чайки зграями прилітали назустріч кораблеві й сідали на лаштунках. Це були перші провісники материка.

І незабаром матроси, які щойно заступили на вахту, помітили на обрії невиразну темну смужку берега…

У такий на диво сприятливий час торговельне судно «Реженерадуш»[1] поверталося з далекої плавби. Старий морський вовк Сілва Порту, капітан корабля, вже втретє огинав Мис Доброї Надії. Після повстання 1846 року[2], що в ньому він бився на боці «вересневців», Сілва Порту жив як вигнанець і відтоді не кидав якоря в жодному португальському порту. Він водив корабель між містами Рангун і Джібуті, звідки вантажі іншим судном переправлялися в Лісабон. Ці роки капітан тричі борознив Атлантичний океан і за наказом фірми доходив аж до Бенгалі.

Цього разу Сілва Порту не мав підстави скаржитись на долю: і екіпаж, і сама барка[3] поверталися з рейсу в належній формі. Тільки в капітана й досі ще не гоїлася рана на лівій нозі.

Цей сивий шістдесятирічний бородань з почорнілим од морських вітрів обличчям, з капшучками під очима, присадкуватий і кремезний, мов одлитий з чавуну, й досі був жвавий, прудкий і рухливий, як і тоді, коли вперше зійшов на корабельну палубу.

Народився Сілва Порту в портовому містечку Албуфейра у нестатковитій родині. Змалечку лишившись сиротою, Сілва виріс серед таких самих, як і він, голоребрих безпритульників на березі моря. Змінивши безліч професій і хазяїв, нарешті потрапив на корабель, його взяли юнгою, бо в ньому таки відчувалась успадкована від діда-прадіда матроська кров.

Коли згодом Сілва Порту став командувати кораблем, то добрав собі екіпаж з гурту своїх давніх знайомих — колишніх волоцюг та безпритульників. Молодий капітан перший у всьому португальському флоті скасував споконвічну «корабельну кішку»[4]. І на йото кораблі за всі роки не трапилося жодного заколоту чи бодай спалаху невдоволення. Сілва Порту був людина справедлива й жив з екіпажем у злагоді.

В часину доброго гумору, закусивши зубами цибук куценької люльки з бляшаним ковпачком, він був не від того, щоб попишатися своїми кревними зв'язками з Васко да Гамою[5]. Багато хто сумнівавсь у цих зв'язках. Але Сілва Порту й сам давно вже здобув собі славу мужнього й досвідченого моряка, який без ніякої лоції[6], мов долоню власної правиці, знав океанські шляхи, небезпечні місця з підводними рифами й напрямки усіх вітрів, а найголовніше — якимось вовчим нюхом наперед відчував наближення бурі, навіть коли море здавалось найбезневиннішим.

Останнім часом капітана в рейсах супроводжував його одинак Гонсалві. Батько й син мов дві краплини води були схожі одне на одного. Хлопець видався такий самий мизатий, куцов'язий і кремезний, із сміливими ясно-зеленими котячими очима…

Цього разу корабель повертався з новою людиною на борту — восьмирічним негреням Домбом, тоненьким і гнучким, як пальмовий пагін, з чорною, мов базальт, шкірою й дрібнюсенькими кучериками на голові. Лише крейдяно-білі зуби блищали в хлопчика на виду.

Його знайшли матроси в мангровому лісі на березі океану. Здичавіле, мов звірятко, хлоп'я