Мертва голова [Олександр Романович Бєляєв] (fb2) читать постранично

Олександр Бєляєв МЕРТВА ГОЛОВА Оповідання

^©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Переклад з російської Ф. М. Динька

МЕРТВА ГОЛОВА

І.В погоні за славою

— Збираємось рівно ополудні на цій галявині.

Жозеф Морель кивнув головою двом своїм супутникам, поправив за спиною рюкзак і, помахуючи сачком для ловлі комах, заглибився в хащі.

Це були володіння пальм, папороті й ліан.

Морель безтурботно наспівував веселу пісеньку, пильно вдивляючись крізь скельця окулярів у зеленуваті сутінки тропічного лісу. Молодий вчений був у чудовому настрої. Йому пощастило в житті. Морелю ще не було й сорока років, а він уже мав звання професора. Його праця про павуків відзначена премією, і ось він дістав наукове відрядження в Бразилію, в малодосліджені верхів’я річки Амазонки, цього раю для ентомологів.

«Науці відомо двісті тисяч видів комах. Чарлз Ріде припускає, що їх не менше десяти мільйонів. Щороку описується не менш як шість з половиною тисяч нових видів. Зовсім непогано, якщо в цьому році буде додано ще шість тисяч, відкритих Жозефом Морелем. Який розкішний пам’ятник з комах спорудить собі Морель!» — не без честолюбства думав професор. І його мрії були цілком здійсненні. В цьому лісі вистачило б матеріалу не на один «пам’ятник». Строкаті клаптики майбутньої величі Мореля у вигляді красивих різнобарвних метеликів літали перед ним, як пластівці снігу. Треба було тільки зібрати докупи ці пластівці, що виблискували всіма кольорами райдуги, і наукове безсмертя буде забезпечене Морелю. Його зірке око вченого вже помітило кілька незвичайних форм метеликів, але Морель не поспішав. Серед цього невичерпного багатства він міг дозволити собі розкіш бути розбірливим. До того ж ученого більше цікавили павуки, а тут він їх знаходив мало.

Чим далі заглиблювався Морель у хащі, тим густішими ставали тіні, мовчазнішим був ліс. Величезні, мов колони, стовбури пальм сягали високо вгору, закриваючи переплетеним листям світло сонця. До кошлатих стовбурів пальм присмоктались рослинні паразити — орхідеї та бромелії. А внизу розкидали своє віялоподібне листя молоді пальми й папороті, утворюючи густий підлісок. І від пальми до пальми, від стовбура до стовбура простяглися, мов гадюки, вузлуваті ліани — ці дротяні загородження тропічних лісів. Подекуди яскраво-жовтий промінь сонця прорізував зеленуваті сутінки лісу, і в золоті проміння спалахувало червоне крило папуги, брильянтом виблискував колібрі, полум’ям палала квітка орхідеї.

— О-а! Ха-ха-ха! — різко кричав папуга, йому відповідала велика мавпа.

Висячи на хвості, вона ритмічно розгойдувалась, намагаючись дотягтися рукою до папуги. Але папуга, прикинувши скошеним оком віддаль, сидів нерухомо, виводячи своє буркотливе «о-а», немов сусід, що з нудьги затіяв сварку. Дві невеличкі мавпочки помітили людину і якийсь час рухались за нею, спритно перебираючись по ліанах. Ось одна мавпа вхопила за хвіст другу. Та заверещала, вискалила зуби, і вони почали битися, забувши про Мореля.

Ліс жив своїм життям…

Ноги Мореля м’яко ступали по вистеленій мохом і перегнилим листям землі. Іти ставало все важче. Вологе, оранжерейне повітря було так насичене ароматами квітів і рослин, що Морель задихався. Ніби над цим лісом пройшла злива з запаморочливо пряних духів. Сачок плутався в гіллі. Морель падав, зачепившись за ліани чи повалені стовбури, оброслі мохом. Учений пройшов не більше трьох кілометрів, а вже відчував утому і весь аж упрів. Треба було вийти на відкрите місце. Оглядівшись навкруги, Морель помітив праворуч світлу пляму, наче там займалась зоря, і пішов на цей просвіт. Незабаром він вийшов на лісову галявину, що простяглася вздовж висохлого річища однієї з численних приток Амазонки. В період дощів по цьому руслу бушувала справжня ріка, несучи в своїй швидкій течії бурелом. Але тепер воно було сухе, поросло гострими болотяними травами. Тільки по краях і де-не-де по дну лежали перегнилі стовбури дерев, що лишились від повені.

Морель спустився в сухе ложе річки і вдихнув у себе сухіше й рідше повітря. Тієї ж миті його увагу привернув величезний метелик з розмахом крил понад метр. Морель навіть пригнувся, готовий до стрибка. В ньому заговорив учений і пристрасний мисливець на комах.

«Зовсім нова різновидність acherontia medor («мертва голова»), — подумав Морель, спостерігаючи політ метелика.

Спина метелика була не бура з сірувато-голубим полиском, як звичайно, а золотиста, з темно-синім малюнком черепа й схрещених кісток. Передні крила його були теж золотистого кольору, а задні-лазурові. Морель засмучено подумав про те, що його сачок надто малий, щоб