КулЛиб электронная библиотека
Всего книг - 591569 томов
Объем библиотеки - 897 Гб.
Всего авторов - 235432
Пользователей - 108171

Впечатления

Serg55 про Бушков: Нежный взгляд волчицы. Мир без теней. (Героическая фантастика)

непонятно, одна и та же книга, а идет под разными номерами?

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
pva2408 про Велтистов: Рэсси - неуловимый друг (Социальная фантастика)

Ох и нравилась мне серия про Электроника, когда детенышем мелким был. Несколько раз перечитывал.

Рейтинг: +4 ( 4 за, 0 против).
vovih1 про Бутырская: Сага о Кае Эрлингссоне. Трилогия (Самиздат, сетевая литература)

Будем ждать пока напишут 4 том, а может и более

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
vovih1 про Кори: Падение Левиафана (Боевая фантастика)

Galina_cool, зачем заливать эти огрызки, на литрес есть полная версия. залейте ее

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Влад и мир про Шарапов: На той стороне (Приключения)

Сюжет в принципе мог быть интересным, но не раскрывается. ГГ движется по течению, ведёт себя очень глупо, особенно в бою. Автор во время остроты ситуации и когда мгновение решает всё, начинает описывать как ГГ требует оплаты, а потом автор только и пишет, там не успеваю, тут не успеваю. В общем глупость ГГ и хаос ситуаций. Например ГГ выгнали силой из города и долго преследовали, чуть не убив и после этого он на полном серьёзе собирается

подробнее ...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Serg55 про Берг: Танкистка (Попаданцы)

похоже на Поселягина произведение, почитаем продолжение про 14 год, когда автор напишет. А так, фантази оно и есть фантази...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Влад и мир про Михайлов: Трещина (Альтернативная история)

Я такие доклады не читаю.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).

Интересно почитать: Как использовать VPN для TikTok?

Мертва голова [Олександр Бєляєв] (fb2) читать постранично

- Мертва голова (пер. Феодосій Динько) (а.с. Бібліотечка пригод та наукової фантастики ) 766 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Олександр Романович Бєляєв

Настройки текста:




Олександр Бєляєв МЕРТВА ГОЛОВА Оповідання


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Переклад з російської Ф. М. Динька


МЕРТВА ГОЛОВА



І.В погоні за славою


— Збираємось рівно ополудні на цій галявині.

Жозеф Морель кивнув головою двом своїм супутникам, поправив за спиною рюкзак і, помахуючи сачком для ловлі комах, заглибився в хащі.

Це були володіння пальм, папороті й ліан.

Морель безтурботно наспівував веселу пісеньку, пильно вдивляючись крізь скельця окулярів у зеленуваті сутінки тропічного лісу. Молодий вчений був у чудовому настрої. Йому пощастило в житті. Морелю ще не було й сорока років, а він уже мав звання професора. Його праця про павуків відзначена премією, і ось він дістав наукове відрядження в Бразилію, в малодосліджені верхів’я річки Амазонки, цього раю для ентомологів.

«Науці відомо двісті тисяч видів комах. Чарлз Ріде припускає, що їх не менше десяти мільйонів. Щороку описується не менш як шість з половиною тисяч нових видів. Зовсім непогано, якщо в цьому році буде додано ще шість тисяч, відкритих Жозефом Морелем. Який розкішний пам’ятник з комах спорудить собі Морель!» — не без честолюбства думав професор. І його мрії були цілком здійсненні. В цьому лісі вистачило б матеріалу не на один «пам’ятник». Строкаті клаптики майбутньої величі Мореля у вигляді красивих різнобарвних метеликів літали перед ним, як пластівці снігу. Треба було тільки зібрати докупи ці пластівці, що виблискували всіма кольорами райдуги, і наукове безсмертя буде забезпечене Морелю. Його зірке око вченого вже помітило кілька незвичайних форм метеликів, але Морель не поспішав. Серед цього невичерпного багатства він міг дозволити собі розкіш бути розбірливим. До того ж ученого більше цікавили павуки, а тут він їх знаходив мало.

Чим далі заглиблювався Морель у хащі, тим густішими ставали тіні, мовчазнішим був ліс. Величезні, мов колони, стовбури пальм сягали високо вгору, закриваючи переплетеним листям світло сонця. До кошлатих стовбурів пальм присмоктались рослинні паразити — орхідеї та бромелії. А внизу розкидали своє віялоподібне листя молоді пальми й папороті, утворюючи густий підлісок. І від пальми до пальми, від стовбура до стовбура простяглися, мов гадюки, вузлуваті ліани — ці дротяні загородження тропічних лісів. Подекуди яскраво-жовтий промінь сонця прорізував зеленуваті сутінки лісу, і в золоті проміння спалахувало червоне крило папуги, брильянтом виблискував колібрі, полум’ям палала квітка орхідеї.

— О-а! Ха-ха-ха! — різко кричав папуга, йому відповідала велика мавпа.

Висячи на хвості, вона ритмічно розгойдувалась, намагаючись дотягтися рукою до папуги. Але папуга, прикинувши скошеним оком віддаль, сидів нерухомо, виводячи своє буркотливе «о-а», немов сусід, що з нудьги затіяв сварку. Дві невеличкі мавпочки помітили людину і якийсь час рухались за нею, спритно перебираючись по ліанах. Ось одна мавпа вхопила за хвіст другу. Та заверещала, вискалила зуби, і вони почали битися, забувши про Мореля.

Ліс жив своїм життям…

Ноги Мореля м’яко ступали по вистеленій мохом і перегнилим листям землі. Іти ставало все важче. Вологе, оранжерейне повітря було так насичене ароматами квітів і рослин, що Морель задихався. Ніби над цим лісом пройшла злива з запаморочливо пряних духів. Сачок плутався в гіллі. Морель падав, зачепившись за ліани чи повалені стовбури, оброслі мохом. Учений пройшов не більше трьох кілометрів, а вже відчував утому і весь аж упрів. Треба було вийти на відкрите місце. Оглядівшись навкруги, Морель помітив праворуч світлу пляму, наче там займалась зоря, і пішов на цей просвіт. Незабаром він вийшов на лісову галявину, що простяглася вздовж висохлого річища однієї з численних приток Амазонки. В період дощів по цьому руслу бушувала справжня ріка, несучи в своїй швидкій течії бурелом. Але тепер воно було сухе, поросло гострими болотяними травами. Тільки по краях і де-не-де по дну лежали перегнилі стовбури дерев, що лишились від повені.

Морель спустився в сухе ложе річки і вдихнув у себе сухіше й рідше повітря. Тієї ж миті його увагу привернув величезний метелик з розмахом крил понад метр. Морель навіть пригнувся, готовий до стрибка. В ньому заговорив учений і пристрасний мисливець на комах.

«Зовсім нова різновидність acherontia medor («мертва голова»), — подумав Морель, спостерігаючи політ метелика.

Спина метелика була не бура з сірувато-голубим полиском, як звичайно, а золотиста, з темно-синім малюнком черепа й схрещених кісток. Передні крила його були теж золотистого кольору, а задні-лазурові. Морель засмучено подумав про те, що його сачок надто малий, щоб