КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 415459 томов
Объем библиотеки - 558 Гб.
Всего авторов - 153630
Пользователей - 94634

Впечатления

кирилл789 про Орлова: Перепиши меня начисто (Любовные детективы)

есть одна скучная вещь, которую стоило бы усвоить женскому полу.
читать душераздирающие истории про то "как он меня взял, а потом полюбил" может и можно, конечно, хоть для меня и не понятно - зачем.
но, девушки-читательницы, если мужчина относится к вам, как "захотел - взял, захотел - изнасиловал", никакого - влюбится-женится в вашей жизни не будет.
ты - тряпка, вещь, понадобилось - использовал, не нужна - задвинул в угол. держите это в голове, девушки, когда вот подобное вам будет попадаться в чтиво. крупными буквами держите. чтобы никогда в жизни вот такое понаписанное "знание" не повторять.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
ABell про Марахович: Отпетые отшельники (Альтернативная история)

Автору конечно обязательно нужно было высказаться об его отрицательном отношении к нынешней власти...

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
argon про Ангелов: Налево от дома. Книжная серия «Азбука 18+». (Фэнтези)

Вот как, как Ангелов с этими "энцклопедическими" творениями, изложенными в стиле Луркморья, попал в раздел "Фентези"? Юмор, может циничный и чёрный, стёб и троллинг, но никак не фентези!

Рейтинг: +2 ( 2 за, 0 против).
Serg55 про Осинская: Хорошо забытое старое. Книга 3 (Космическая фантастика)

хорошая трилогия

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Serg55 про Калинин: Начало (СИ) (Боевая фантастика)

как-то много роялей даже для альтернативки

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
Любопытная про Гале: Наложница для рига (Любовные детективы)

Предупреждение 18+ стоит , но ради интереса просто пролистнула после пяти страниц чтива, все остальное. Жесткое насилие над гг и остальными девами…... Это наверное , для мазохисток……Тебя насилуют во все места, да не один мужик, а много, а ты потом его и полюбишь. Ну по крайней мере обложка со страстным поцелуем наверное к этому предполагает.
Похоже аффторши таких «шедевров» заблокированных мечтают , что ли , чтобы их поимели во все места, куда имеют гг, а потом будет большая и чистая любофф. Гадость какая то .Удалила всю папку и довольна.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Любопытная про Гале: Подарки для блондинки. Свекровь для блондинки (Фэнтези)

Начав читать не эротику этого к слову сказаь аффтора, поняла . что читать про тупую блондинку с чуть менее тупым магом просто не в состоянии из-за непроходимой тупизны гг. Скушно , тоскливо и совершенно неинтересно.
Удалила всю папку с этими «шедеврами». И хорошо, что ЭТО заблокировано.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).

Марко Проклятий (fb2)

- Марко Проклятий 383 Кб (скачать fb2) - Олекса Петрович Стороженко

Настройки текста:




Олекса Стороженко МАРКО ПРОКЛЯТИЙ Повість


©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Товчеться, як Марко по пеклу

Українська приказка

І


Було в петрівку. Зелена по пояс трава вкривала степи, вихрилась, слалась і, як море, грала; набіжить вітерець, покотиться хвилею, нахилить, розіб'є її, і вона зажовтіє, заголубіє й зачервоніє квітами. На синьому небі ні хмарки; сонце зверху накрива теплом і широким промінням, як золотим дощем, кропить кожен листочок, кожну билинку, а з трави обдає, свіжить пахучим холодком. Дишеш не надишешся, як буває в спасівські жароти, після довгої путі, не наситиш жадоби, допавшись до холодної криниці. Здається, тільки й видко небо й землю, а скільки ще наокруги тебе тієї тварі божої! Куди не глянь, під кожним кущиком, листочком кишать коники, комашня, як розмальовані метелики мигтять з квітки на квітку; а високо, під ясним небом, в'ються орли, хмарою літають дрохви, журавлі, хохітва; кібчики, неначе гвоздиком прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу. Деколи залопотить, розляжеться трава, і сайгак, злякавшись свого ж шелесту, летить, як на крилах, схиливши на спину свої роги. Кругом тебе усе живе, усе дише, дзиркотить, висвистує, а оддалі, невідь-відкіля виявляються озера, буцім чарами наливаються, мріють, котять хвилю за хвилею і, як море, вкривають землю. Тільки де-не-де синіють, неначе острови, оточені могили; і знов, як не було, мання розвіялось, рознеслось, і знов зелена трава скрізь стелеться по степу. Весело глянуть на ці степи запорозької України; усе очі до тебе пригортають, а серце мліє, смутні думки летять у невідомий край, а за ними рветься й душа, бо нема для неї припину на землі, як нема чоловікові захисту на широкому степу.

Жар починав стухать, сонце близилося до землі, оточившись довгими паростями проміння, неначе підняло сто рук, щоб обняти степи на добраніч. Вітер, як з лісу, повівав холодком і розносив квітчані пахощі. У свою чергу озвались вечірні пташки: підпадьомкали перепели, деркотіли деркачі, висвистували овчарики, кигикали і квилили літаючи чайки. Аж ось у траві неначе іскра блиснула, і виявивсь, як із землі виріс, на вороному коні січовик, у червоному жупані, в кабардинці [1] набакир. Ремінний пояс врізався в його тонкий стан, за поясом і в кубурах стриміли пістолі, біля боку висіла шабля в срібній піхві, а за плечима мотався булдимок [2]. Січовик був ще молодий, тільки вус вирівнявсь; ясно гляділи його карі очі, а уста ніби усміхались; усякий би пізнав по його юнацтву й безсумному погляду, що не ввірився ще йому світ, не почало й лихо. Їхав він тихою ходою, озираючись по сторонах, ніби гуляв собі; то закурлика пісню, то нахилиться з коня, зірве квітку, втішається нею і, побачивши кращу, кине й зрива другу.

Уже завечоріло. Широкі тіні простяглись і мережили степ; захід сонця зайнявся полум'ям і насупроти обдав ярким світом гребінь гори з могилами. Січовик скинув очима удаль, шукаючи, на якій би йому могилі заночувать. Дивиться, на самій вищій могилі щось мріє, чорніє; спершу здалось йому за шульпіку, а як зблизився, побільшало — неначе орел; ще проїхав кілька гонів, роздивився, аж то чоловік, і сидів він нерухомо, неначе кам'яна баба на могилі.

— От і добре, — пробубонів про себе січовик, — послав мені господь на ніч товариша.

Спустившись у балку, він зупинився біля криниці, набрав у боклагу води, напоїв коня і повів його в поводу. Зійшов на гору, вже й до могили зблизивсь, а чоловік сидить собі, не ворухнеться, неначе закляк, не оглянеться на січовика і не чує шелесту од його важкого поступу. З виду й з одежі не гевал [3], не бурлака, а щось не просте: татарська кучма насунулась йому на очі, ніс закандзюбився, як у кібця, а довгенні сиві вуса аж до грудей доставали. На плечах у його був накинутий чорний подолянський кобеняк і в верзунах [4], як обуваються в Карпатських горах гуцули. Не видко було при йому ніякої роні, тільки в руці держав він ціпок і біля боку лежала торба.

Зблизившись до могили, січовик одпустив коневі подпруги, приарканив, дивиться, а чоловік усе сидить, не оглянеться й не поворухнеться.

— Бач, як замислився, — прошепотів січовик, заходячи збоку, — а мене й не бачить; постривай же, я тебе сполохну, — та скільки духу й крикнув: «Пугу!» — аж луна по степу покотилась.

Однак од сього покрику чоловік не сполохнувся; не-притьма озирнувся він і хижо спідлоб'я глянув на січовика. Страшно горіли вирлоокі його очі, неначе іскри з них посипались. Січовик хотів був ще вдруге пугукнуть, та й припинивсь, бо, як списом, шпигнуло його тим поглядом, неначе холодна жеретія [5] обвилась і здавила йому серце. І не схаменувся він, як, знявши кабардинку, низенько вклонився, буцім самому кошовому, і з повагою