КулЛиб - Скачать fb2 - Читать онлайн - Отзывы
Всего книг - 393532 томов
Объем библиотеки - 510 Гб.
Всего авторов - 165513
Пользователей - 89471
Загрузка...

Впечатления

plaxa70 про Чиж: Мертв только дважды (Исторический детектив)

Хорошая книга. И сюжет и слог на отлично. Если перейдет в серию, обязательно прочту продолжение. Вообщем рекомендую.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
serge111 про Ливанцов: Капитан Дон-Ат (Киберпанк)

Вполне читаемо, очень в рамках жанра, но вполне не плохо! Не без роялей конечно (чтоб мне так в Дьяблу везло когда то! :-) )Наткнусь на продолжение, буду читать...

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Stribog73 про Смит: Вселенная Г. Ф. Лавкрафта. Свободные продолжения. Книга 2 (Ужасы)

Добавлено еще семь рассказов.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
MaRa_174 про Хаан: Любовница своего бывшего мужа (СИ) (Любовная фантастика)

Добрая сказка! Читать обязательно

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
namusor про Воронцов: Прийти в себя. Книга вторая. Мальчик-убийца (Альтернативная история)

Пусть автор историю почитает.Молодая гвардия как раз и была бандеровской организацией.А здали ее фашистам НКВДшники за то что те отказались теракты проводить, поскольку тогда бы пострадали заложники.Проводя паралели с Чечней получается, что когда в Рассеи республики отделится хотят то ето бандиты, а когда в Украине то герои.Читай законы Автар, силовые методы решения проблем имеет право только подразделения армии полиции и СБУ, остальные преступники.

Рейтинг: -6 ( 1 за, 7 против).
Stribog73 про Лавкрафт: Вселенная Г. Ф. Лавкрафта. Свободные продолжения. Книга 1 (Ужасы)

Добавлено еще восемь рассказов.

Рейтинг: 0 ( 1 за, 1 против).
ZYRA про Юм: ОСКОЛ. Особая Комендатура Ленинграда (Боевая фантастика)

Понравилось. Живой язык, осязаемый ГГ. Переплетение "чертовщины" и ВОВ, да ещё и во время блокады Ленинграда, в общем, книгу я прочел не отрываясь. Отлично.

Рейтинг: +3 ( 4 за, 1 против).
загрузка...

Хмара (fb2)

- Хмара (пер. Сергій Вакуленко) 193 Кб (скачать fb2) - Джон Роберт Фаулз

Настройки текста:




Джон Фаулз Хмара

З англійської переклав Сергій Вакуленко (Харків)
О, ви повинні носити вашу руту,
Як герб з відзнакою.[1]

Вже сам літній день, що розкішно сяяв свіжовмитою зеленню та блакиттю, розділив їх на терасі коло млина межею сонця й тіні. Саллі та Кетрін, у бікіні й темних окулярах, лежали в позах покійниць на дерев’яних шезлонгах із помаранчевими матрацами, які можна побачити хіба в Канні. Пітер сидів босий за столиком у самих шортах, а навпроти, під парасолем, розташувались Пол та Аннабела Роджерси. Троє дітлахів гралися на березі під терасою. Стоячи навколішках, вони ловили на поверхні води маленькі коловертні, скрикували й перегукувались. Мимо пурхнули чорнильно-сині бабки, за ними — зеленаво-жовтий метелик. З протилежного берега було видно зарослу галявину, яскраві фігури, червоно-аквамариновий парасоль, оздоблений на верхівці словом «Мартіні» (цікава знахідка місцевого аукціону), білі чавунні лавки, залиті сонцем камені, жовто-зелену річку й трохи яснішу стіну густих верб і тополь. Знизу чувся неясний гомін греблі й щебет невидимого птаха, соковитий, недоладний, неанглійський щебет. Пейзаж був дивно обмежений, неначе на картині Курбе, — вірніше, був би, якби сучасний одяг і кольори восьми постатей не контрастували так жахливо з оточенням; а проте, від нашої цілковито урбаністичної та синтетичної епохи неможливо очікувати, що вона це помітить. Пейзаж був такий зелений, такий прозорий, і в цю саму мить невидима іволга проспівала на дереві за млином і озвучила це дивне сполучення спеки, води й листя, підкреслюючи його іноземний і доволі субтропічний характер, такий зелений, такий прозорий, такий типовий для півдня Франції і для цієї пори року — кінця травня. А голоси англосаксонські. Повна дисгармонія, повна розбіжність із тим, чого очікуєш. Коли ти при цьому присутній, звичайно.

— Вирішили, вирішили, — незлобиво бурмотів Пол. На що «апостол Петро» посміхнувся, заклавши руки за голову і випинаючи свої волохаті груди (вгадайте, що в мене під штаньми) до сонця.

— Це ти винен: оця твоя вечеря. За добу не прочуняєш.

— Адже ми обіцяли дітям, — зауважила Аннабела.

— Слово чести, Томові однаково. Він цілими днями охоче хлюпається внизу.

Аннабела глянула вниз:

— А наші, я боюся, не забудуть.

Пол зауважив, що Пітер та Саллі можуть і лишитись.

— Ні-ні, ми, звичайно, підемо разом з вами. — Пітер опустив руки й криво посміхнувся: — Ох же ж і перегони, на виживання. От і звільняй потім таких без’язиких рабів, як ми: одразу ж повна апатія. — Потім він додав: — І на це потрібна звичка… Ви забули, як живемо ми, виродки-роботяги.

Аннабела посміхнулася: вона відчула гомін.

— Давай далі. Роз’ятрюй. — Пітер широким жестом рожево-білої руки кивнув на річку. — Ох же ж і люди.

— Ти занудишся до нестями.

— Еге ж. Ну, та випробуй мене. Без жартів, Поле, скільки тебе зараз влаштує?

— Сорок? Тільки через мій труп.

— Господи…

Аж раптом Пітер ляснув пальцями, випростався й сів лицем до них. Він був малий, з вусиками й сірими очима; всі знали, який Пітер самовпевнений, і підозрювали, який він темпераментний. Пол теж знав, що його мають за темпераментного. За малого спритного резуса, замкненого в клітці часу.

Він осміхнувся, виставив палець:

— До дідька кляту програму. Є набагато краща ідея. Я підбиваю бабусю придбати це місце під будинок відпочинку для перевтомлених продюсерів. Згода?

— Якщо в тебе вигорить, дістанеш це за десять шилінгів.

Пітер розгорнув долоню й ніби зачитав уявного листа:

— «Дорогий містере Гамілтон, ми очікуємо Вашого пояснення з приводу рахунку за Ваше останнє придбання, а саме: за один відмінно перебудований і взагалі прегарний французький водяний млин, за який Ви заплатили непоясненно високу суму в п’ятдесят нових пенсів. Як Вам відомо, для Вашого рангу встановлено границю витрат під цією статтею розміром сорок дев’ять пенсів на рік, і за жодних обставин…»

Верески. Слава богу.

— Тату! Тату! Змія!

Обидва чоловіки посхоплювались, а дівчата на сонці звели голови. Аннабела вигукнула:

— Відійдіть звідти.

Саллі, задерши голову в хустці, спитала:

— А вони, бува, не отруйні?

Аннабела в тіні парасоля посміхнулася:

— Тут лише вужі.

Саллі встала й підійшла до Пітера з Полом, які стояли на розі тераси біля парапету з рідко розставленими над водою горщиками герані та аґави. Голова Кетрін впала назад і відвернулася.

— Ось вона! Ось!

— Томе, відійди звідти! — гукнув Пітер.

Старша дівчинка, Кандіда, хоча її ніхто не просив, одтягла




загрузка...