Смерть [Стівен Кінг] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Стівен Кінг Cмерть

Перекладено для спільноти «Стівен Кінг. Український клуб»
**********
У Джима Трасдейла була невелика халупка в західній частині старого покинутого ранчо його батька, саме там його і надибав шериф Барклі, та ще дюжина його людей, що були добровольцями з місцевих жителів, він сидів на кріслі біля вистиглої печі у брудному робочому пальті і читав старий випуск «Піонера Чорних Схилів» під світлом ліхтаря. Або лише переглядав.

Постать Шерифа Барклі заповнила собою весь дверний отвір. В руках у нього був його власний ліхтар. «Виходь Джим, і слідкуй щоб твої руки були підняті. Поки що я не торкався своєї зброї і не маю бажання робити це.»

Трасдейл виконав прохання. Газета і далі була в його піднятих руках. Він стояв дивлячись на шерифа своїми вицвілими, сірими очима. Шериф відповів йому тим самим поглядом. Інші також дивились на нього, чотири верхи і двоє на старому візку з написом «Похоронне бюро Хайнса», написаним з боку вилинялими, жовтими буквами.

«Мені здалось, що ти не спитав для чого ми тут,» сказав шериф.

«Ну і для чого ви тут, Шерифе?»

«Де твій капелюх Джиме?»

Трасдейл вільною рукою обмацав голову так, наче шукав свого коричневого капелюха, який він зазвичай носив і якого там зараз не було.

«В халупі?» спитав шериф. Холодний бриз дмухнув на конячі гриви і похиливши траву, хвилями побіг по ній на південь.

«Ні,» відповів Трасдейл. «Я так не думаю»

«Тоді де?»

«Напевне, загубив десь»

«Тобі доведеться сісти у візок» сказав шериф.

«Я не хочу їхати у візку де возять мертвяків» заявив Трасдейл. «Погана прикмета»

«Навколо тебе лише погані прикмети» сказав один з прибулих. «Ти вже загруз в них весь. Залазь давай!»

Трасдейл підійшов до візка і повільно забрався в середину. Бриз налетів з новою силою і йому довелось підняти комір свого пальто.

Двоє чоловік, що сиділи попереду злізли на землю і стали по обидва боки візка. Один з них дістав револьвер; інший ні. Трасдейл знав їх з вигляду, та не міг згадати їхні імена. Це були люди з міста. Шериф та четверо інших увійшли до халупи. Один з них і був Хайнс, трунар. Деякий час вони перебували в середині. Вони навіть відкрили піч і стали ритись в попелі. Нарешті вони вийшли.

«Капелюха нема» сказав шериф Барклі. «Ми точно його б помітили. Це збіса велика річ. Є щось що б ти хотів нам розказати?»

«Дуже шкодую, що загубив його. Мені подарував цей капелюх мій батько ще тоді, коли був при своєму глузді»

«Яка його доля тепер?»

«Я ж сказав, напевне загубив. Або хтось його спер. Таке могло трапитись. Кажу ж, я збирався скоро лягати.»

«Тепер вже ти скоро не ляжеш. Ти був у місті сьогодні пополудні, хіба ні?»

«Я впевнений в цьому» сказав один з чоловіків забираючись в сідло. «Я бачив його там. І капелюх був при нім»

«Стули пельку, Дейв,» сказав шериф Барклі. «Так ти був в місті Джим?»

«Так сер, був чого ж» сказав Трасдейл.

«В барі «Щасливчик Чак?»

«Так сер, був. Від себе я йшов пішки, випив стакан, другий, а потім вернувся сюди. Думаю саме в «Щасливчику» я й загубив свій капелюх.»

«Це все, що ти можеш сказати?»

Трасдейл глянув у темне листопадове небо. «В мене є лише ця історія»

«Синку, ану глянь на мене»

Трасдейл виконав прохання.

«Це все?»

«Я ж тобі повів, у мене лише ця історія» Трасдейл говорив дивлячись на нього.

Шериф Барклі зітхнув. «Гаразд, їдемо в місто»

«Чому?»

«Та тому, що ти арештований»

«Нахер весь мозок згубив уже» підмітив один з чоловіків. «Уже гірше батечка свого буде»

Вони подались у місто. До нього було чотири милі їзди. Трасдейл їхав позаду у похоронному візку, тремтячи від холоду. Один з чоловіків, тримаючи віжки сказав, не повертаючись «Ти не просто спер в неї долар, ти ще й зґвалтував її, чи не так собако?»

«Не втямлю про що ж це ти патякаєш» відповів Трасдейл.

Якщо не брати до уваги вітер, то решта подорожі пройшла мовчки. В місті їх зустрів люд, який стояв вздовж дороги. Спочатку вони мовчали. Потім якась стара в коричневій хустині, по-качиному накульгуючи підбігла до візка і плюнула в Трасдейла. Вона схибила, але дехто в натовпі заплескав їй.

Біля в’язниці, шериф Барклі допоміг Трасдейлу злізти з візка. Вітер був холодний, і з запахом снігу. Перекотиполе проносились Головною Вулицею в напрямку міської водонапірної вежі, де натикались на хистку схожу на списи огорожу.

«В петлю цього вбивцю дітей!» скрикнув якийсь чолов’яга, хтось кинув камінь. Він пролетів повз Трасдейлову голову, і впавши проторохкотів тротуаром. Шериф Барклі повернувся і підняв ліхтаря, він уважно оглядав натовп, що скупчився біля них. «Не робіть цього» вимовив він. «Не корчте дурнів. Все під контролем.»

Шериф провів Трасдейла офісом, придержуючи його під руку, до камери. Їх там було дві. Барклі посадив Трасдейла у ту, що була зліва. Біля койки стояло крісельце і відро для сміття. Трасдейл зробив спробу сісти, але шериф Барклі спинив його, «Е ні, стань он туди».

Шериф глянув через