Шляхи свободи. Зрілий вік [Жан-Поль Сартр] (fb2) читать постранично
- Шляхи свободи. Зрілий вік (пер. Леонід Кононович) (а.с. Шляхи свободи. Трилогія -1) (и.с. Лауреати Нобелівської премії) 1.19 Мб скачать: (fb2) - (исправленную) читать: (полностью) - (постранично) - Жан-Поль Сартр
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (129) »
Жан-Поль САРТР ШЛЯХИ СВОБОДИ Зрілий вік Роман
Ванді Козакевич
І
Посеред вулиці Версинґенторікса якийсь дебелий чолов'яга ухопив Матьє за руку; на протилежному боці туди-сюди походжав хідником поліцай. — Дай копієчку, начальнику, я хочу їсти. У нього були близько посаджені очі й капшукуваті губи, з рота тхнуло перегаром. — А, може, випити? — поспитався Матьє. — Старий, Христом-богом присягаюся, — насилу обертаючи язиком, пробелькотів чолов'яга, — от тобі хрест. Матьє намацав у кишені монету в сто су. — Та мені, знаєш, наплювати, — сказав він, — це я просто так, щоб не мовчать. І простягнув йому сто су. — Оце ти добре діло зробив, — пробурмотів чолов'яга, спираючись об стіну. — Я хочу побажати тобі чогось прегарного. Чого ж тобі побажати, га? Обоє подумали, тоді Матьє сказав: — Та чого хочеш. — Гаразд, зичу тобі щастя, — сказав чолов'яга. — Отак. Він переможно розреготався. Матьє угледів, що поліцай уже прямує до них, і стривожився за чолов'ягу. — Гаразд, — мовив він, — бувай. І хотів було податися геть, та чолов'яга перепинив його. — Щастя, — м'яко сказав він, — одного щастя замало. — Ну, добре, а що ж іще треба? — Я ось хочу подарувати тобі… — А я ось зачиню тебе в хурдигу за жебрацтво, — озвався поліцай. Він був геть молодий, з червоною мармизою і намагався виглядати суворо. — Ти вже півгодини чіпляєшся до перехожих, — не зовсім упевнено докинув він. — Та не жебрає він, — хутко встряв Матьє, — ми просто балакаємо. Поліцай стенув плечима і відійшов. Чолов'яга добряче-таки хилитався; поліцая він, мабуть, і не помітив. — Я знайшов, що тобі подарувати. Подарую тобі марку з Мадрида. Він дістав з кишені зелену картку і показав її Матьє. Той прочитав: «C.N.T. Diaro Confederal. Exemplares 2. Франція, Комітет анархо-синдикалістів, 41, вулиця Бельвіль, Париж, 19». Марку було приклеєно під адресою. Вона була теж зелена, на ній стояв поштовий штемпель Мадрида. Матьє простягнув руку. — Дуже дякую. — Та обережніш, ти! — розлютився чолов'яга. — Це… це ж із Мадрида! Матьє глянув на нього: чолов'яга був схвильований і відчайдушно розмахував руками, аби висловити те, що було в нього на думці. Врешті облишив ці спроби і просто вирік: — Мадрид. — Еге ж. — Я хотів туди поїхати, їй-богу. Та не вдалося. Потім спохмурнів і, промовивши «Зачекай-но», помалу провів пучками по тій марці. — Гаразд. Тепер вона твоя. — Дякую. Матьє вже ступнув було декілька кроків, як чолов'яга погукав: — Гей! — Ну? — поспитавсь Матьє. Той показав монету в сто су. — Тут якийсь бевзь дав мені сто су. Виставляю ром. — Та нехай іншого разу. Матьє пішов собі з якимсь невиразним жалем. У його житті була така пора, коли він з ким попало тинявся вулицями, гаяв час у пивничках, і пригостити його міг перший-ліпший знайомець. Тепер з цим покінчено: все воно ні до чого. Але ж і кумедний цей чолов'яга. Хотів, бач, воювати в Еспанії. Матьє наддав ходи і роздратовано подумав: «Так чи йнак, а нам не було чого сказати одне одному». Він дістав з кишені зелену картку. «Її надіслали з Мадрида, та тільки не йому. Мабуть, хтось дав. Перш ніж передати цю картку мені, він кілька разів помацав її — ще б пак, це ж із Мадрида». Він пригадав обличчя того чолов'яги і вираз, із яким той розглядав марку: в нім був якийсь чудернацький захват. На ходу Матьє й собі глянув на марку, затим поклав картонний прямокутник до кишені. Засиґналив потяг, і Матьє подумав: «Старий вже я». Була десята двадцять п'ять; він прийшов зарано. Не затримуючись і навіть не обернувши голови, він поминув маленький цегляний будиночок. Та краєм ока все ж таки зирнув на нього. У вікнах було поночі, світилося тільки в кімнаті пані Дюффе. Марсель ще не може відчинити вхідні двері: схилившись над матір'ю, вона грубими чоловічими порухами укладає її у велике ліжко зі старосвітським балдахіном. Матьє було кепсько на душі; він думав: «П'ятсот франків, щоб дотягнути до двадцять дев'ятого, десь по тридцять франків на щодень, навіть менше. Що ж робити»? Він обернувся і рушив назад. У кімнаті пані Дюффе зробилося темно. Ще мить — і засвітилося вікно Марсель; Матьє перейшов на той бік вулиці і поминув бакалійну крамницю, пильнуючи, щоб не рипіти своїми новими підошвами. Двері були трохи прочинені; він ледве штовхнув їх, і вони зарипіли. «В середу принесу мазницю і позмащую завіси». Він увійшов, зачинив двері й поночі роззувся. Східці ледве чутно рипіли: тримаючи взуття у руках, Матьє дуже обережно прокрався ними нагору; перш ніж стати на сходинку, він намацував її ногою. «Ну й комедія», подумалося йому. Марсель відчинила двері ще до того, як він піднявся на сходовий майданчик. Рожева пара із запахом ірису вирвалася з кімнати і розіллялася в під'їзді. Марсель одягла свою зелену сорочку. Крізь прозору тканину він бачив ніжні обриси її опасистих стегон. Він- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (129) »
Последние комментарии
2 часов 3 минут назад
2 часов 7 минут назад
2 часов 17 минут назад
2 часов 23 минут назад
2 часов 26 минут назад
2 часов 29 минут назад