Обычно я стараюсь никогда не «копировать» одних впечатлений сразу о нескольких томах, однако в отношении части четвертой (и пятой) это похоже единственно правильное решение))
По сути — что четвертая, что пятая часть, это некий «финал пьесы», в котором слелись как многочисленные дворцовые интриги (тайны, заговоры, перевороты и пр), так и вся «геополитика» в целом...
В остальном же — единственная возможная претензия (субъективная
подробнее ...
оценка) состоит в том, что автор настолько ушел в тему «голой А.И», что постепенно поставил окончательный крест на изначальной «фишке» (а именно тов.Софьи).
Нет — она конечно в меру присутствует здесь (отдает приказы, молится, мстит и пр.), но уже играет (по сути) «актера второстепенного плана» (просто озвучивающего «партию сезона»)). Так что (да простит меня автор), после первоначальных восторгов — пришла эра «глухих непоняток» (в стиле концовки «Игры престолов»)) И ты в очередной раз «получаешь» совсем не то что ты хотел))
Плюс — конкретно в этой части тов.Софья возвращается «на исходный предпенсионный рубеж» (поскольку эта часть уже повествует о ее преклонных годах))
В остальном же — финал книги, это просто некий подведенный итог (всей деятельности И.О государыни) и очередной вариант новой страны «которая могла быть, если...»
p.s кстати название книги "Крылья Руси" сразу же напомнили (никак не связанный с книгой) телевизионный сериал "Крылья России"... Правда там получилось совсем не так радужно, как в книге))
По аннотации сложилось впечатление, что это очередная писанина про аристократа, написанная рукой дегенерата.
cit anno: "...офигевшая в край родня [...] не будь я барон Буровин!".
Барон. "Офигевшая" родня. Не охамевшая, не обнаглевшая, не осмелевшая, не распустившаяся... Они же там, поди, имения, фабрики и миллионы делят, а не полторашку "Жигулёвского" на кухне "хрущёвки". Но хочется, хочется глянуть внутрь, вдруг всё не так плохо.
Итак: главный
подробнее ...
герой до попадания в мир аристократов - пятидесятилетний бывший военный РФ. Чёрт побери, ещё один звоночек, сейчас будет какая-то ебанина... А как автор его показывает? Ага, тот видит, как незнакомую ему девушку незнакомый парень хлещет по щекам и, ничего не спрашивая, нокаутирует того до госпитализации. Дальше его "прикрывает" от ответственности друг-мент, бьёт, "чтобы получить хоть какое-то удовольствие", а на прощание говорит о том, что тот тридцать пять лет назад так и не трахнул одноклассницу. Kurwa pierdolona. С героем всё ясно, на очереди мир аристократов.
Персонажа убивают, и на этом мог бы быть хэппи-энд, но нет, он переносится в раненое молодое тело в магической Российской империи. Которое исцеляет практикантка "Первой магической медицинской академии". Сукаблять. Не императорской, не Петербургской, не имени прошлого императора. "Первой". Почему? Да потому что выросший в постсовке автор не представляет мир без Первого МГМУ им.Сеченова, он это созданное большевиками учреждение и в магической Российской империи организует. Дегенерат? Дегенерат. Единица.
Автор просто восхитительная гнида. Даже слушая перлы Валерии Ильиничны Новодворской я такой мерзости и представить не мог. И дело, естественно, не в том, как автор определяет Путина, это личное мнение автора, на которое он, безусловно, имеет право. Дело в том, какие миазмы автор выдаёт о своей родине, то есть стране, где он родился, вырос, получил образование и благополучно прожил всё своё сытое, но, как вдруг выясняется, абсолютно
схожий на той, яким, кажуть, мідія перетворює піщинку на перлину. Тітка ціле життя корчилася в безперервному спазмі, але на перли так і не спромоглась.
— А Дечо не навідується? — запитав я через якийсь час, щоб перевести її увагу на інше.
— Ти знаєш, яке його навідування? Вештається, доки не поцупить чогось. То я вже його й не пускаю.
— І хто ж біля вас ходить?
— Люба, ота, що ти бачив. Була ще квартирантка. Допомагала трохи, але зробить своє — та й піде. А нема щоб посидіти та поговорити чи почитати.
— Може, не любила читати?
— Де ж пак! Читала до пізньої ночі і палила електрику, але там, унизу. Зачиниться в кімнаті, та й байдуже, що нагорі лежить хвора людина.
— А чого пішла від вас?
— Я сама вигнала. Побачила, що біля неї впадає той красунчик Дечо, — відразу вигнала. Бракувало тільки, щоб хата нашого діда Минка стала вертепом. Добрий кінець роду.
«Ось і друга тема», — подумав я. І не помилився. Може, навіть навпаки: це не друга тема, а перша. Рід з великим «Р» — це віддавна її улюблений сюжет.
Історія Роду, на моє й ваше щастя, для неї обмежується п’ятьма поколіннями, перші два з яких десь у тумані, а останнє — я та Дечо — це скоріше свідчення остаточного занепаду. Інакше кажучи, Рід, на думку тітки, складається насамперед з неї самої та її батьків, яких доля ощасливила такою дочкою.
«Твій дід Минко не мав дипломів, але був мудріший від будь-кого з вищою освітою. Почав з бакалійної крамнички (бакалія його батька, твого прадіда Петра, була отут, через дві вулички) й за якихось десять років став Найбільшим оптовиком у столиці». — Таким вступом стара завжди починала історію, яку можна назвати «Дід Минко». Бо перекази про Рід поділено на історії, кожна з яких неминуче, а часом і тріумфально, підводить до основної історії: «Тітка Сія».
І той згадуваний Минко нажив чимале багатство імпортом колоніальних товарів — кави, какао, чаю, різних приправ і ще бозна-чого, — а в політичному відношенні сформувався як затятий англофіл, відомо-бо, що свідомість визначається буттям, до того ж лавровий лист і кава не ростуть в околицях Дюссельдорфа.
Розпочата Гітлером війна завдала тяжкого удару бізнесові оптовика, але виявилася безсилою похитнути його політичні переконання. Дід Минко лишився вірний англо-американцям і був твердо переконаний, що його вірність буде неодмінно винагороджено. Деякі сумніви в цьому плані могли б виникнути під час перших американських бомбардувань, коли над столицею загинув його син — мій дядько Наско, який був льотчиком-винищувачем. Ще більші сумніви могли б виникнути під час наступного бомбардування, але невідомо, наскільки дід Минко встиг їх усвідомити. Бо його три дочки побігли в сховище, тимчасом як дід Минко з бабою Радкою героїчно сидів у квартирі на третьому поверсі, очевидно, все ще переконаний, що особисто йому нічого боятися авіації своїх політичних друзів.
Однак цього разу приятелі замість приправ приставили йому півтонну бомбу, яка рознесла ту частину будинку, де були дід Минко і баба Радка.
Дочки були змушені виїхати до рідного міста, в стару рідну хату, де й пройшла в основних рисах наступна частина історії Роду. Ця частина зводиться переважно до трьох шлюбів цих трьох сестер. Перший був шлюбом з розрахунку: тітка Вера, Дечова мати, вискочила за тутешнього багатія. Другий шлюб був ніяким: батько мій швидко помер. Третій просто трагічним: тітчин чоловік, так само, як і дядько Наско, загинув на війні.
Фактом є те, як розповідала мама, що тітці перед самим визволенням пощастило обкрутити офіцера, однак він помстився їй, загинувши на війні й залишивши молоду дружину вдовою. Чи то щоб залишитися до кінця вірною небіжчикові (як вона сама казала), чи просто не трапилось ще одного дурня, але тітка вдруге не вийшла заміж.
Все це я чув і раніше, одначе як стороння особа — тоді я був замалим, щоб бути співрозмовником. Тепер мене нарешті вшановано й надано повну волю цмокати язиком, кивати й навіть промовляти «ти бач».
Минула одинадцята, коли тітка раптом згадала:
— Але ж ти не вечеряв!
Тон досить виразно підказував, що й не вечерятиму.
Чи люди, які перебувають біля неї, мають що їсти, чи нудьгують, чи смертельно хочуть спати — таке тітку ніколи не цікавило. Вона завжди була певна, що інші повинні дбати про неї, а не навпаки. Цікаво, чого сподівається стара від мене в цих сонних буднях, які — коли взагалі течуть — течуть собі без моєї допомоги.
Домашні клопоти, що зводилися до провітрювання кімнати й перестилання ліжка, покладено на Любу. Постачання — також. Тітка здавна харчується переважно молоком та вимоченою бринзою.
— Тобі щось купити? — запитує Люба, збираючись на базар.
Якщо сказати «так», то треба, природно, дати й гроші, а потім можна і далі лежати собі з книжкою в руці біля відчиненого вікна, слухаючи шарудіння вітерцю в молодому листі шовковиці. Коли від такої тривалої діяльності починає боліти спина, встаю, голюся й виходжу подивитись, як розвиваються
Последние комментарии
21 минут 4 секунд назад
41 минут 5 секунд назад
1 час 6 минут назад
1 час 10 минут назад
10 часов 40 минут назад
10 часов 44 минут назад