Буревії. Книга пам’яті [Ярема Ткачук] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЯРЕМА ТКАЧУК

БУРЕВІЇ

Жінкам, що зростили героїв, друзям, живим і мертвим,

присвячую


Ярема ТКАЧУК

Книга пам’яті

Видавництво “СПОЛОМ” Львів, 2004

Книга пам’яті - таку другу назву присвоїв своїй книзі автор -людина героїчної долі, незламної мужності, незборимої волі, котрому судилися десять років підпільної боротьби в лавах ОУН, п’ятнадцять років нелюдських поневірянь по таборах ГУЛАГу і двадцять років гоніння, безробіття та повного безправ’я.

ББК 84.4 УКР 7 + 63.3 (2УКР) Т 59

Але найвищим своїм покликанням і обов’язком Ярема Ткачук вважав записувати всі події, імена, факти, аби у вигляді високохудожнього та науково безцінного твору под ати сучасникам і нащадкам ПРАВДУ, аби не стерлися з пам’яті народу світлі імена його героїв, їхні жертовні погдвиги в ім’я незалежності рідної Батьківщини.

Автор щиро дякує за сприяння та допомогу всім, хто долучився в той чи інший спосіб до видання цієї книжки: племіннику Роману Гану шевському, його матері Ользі Ганушевській; подружжю Ользі та Івану Півнів;

Ярославі Ткачук

© Ткачук Я., 2004 О В-во “СПОЛОМ”, 2004

ISBN 966-665-167-Х

ПРО АВТОРА
Углибині Сибірської тайги в Іркутській області, подалі від людських очей розташувалося селище Віхоревка. Вірніше буде сказати, що спочатку приганяли партію в ‘язнів вглиб тайги, вони вирубували ділянку лісу, розбудовували для себе табір за всіма забороненими законами, приміщеннями для охорони, для себе бараки із карцером, одночасно житла для родин начальників табору і поступово розростався посьолок. Так, здебільшого, заселялася держава - каторга в державі російській імперії ще з часів російських імператорів. Зміна кольорів прапорів і герба тільки розширювала можливості гноблення, розроблялися і удосконалювалися методи терору, знущань, режим ставав все жорстокішим, нелюдянішим, адже мета була єдина - фізично висмоктати в жертви останні сили і знищити. Для досягнення мети всі методи були добрими, найефективнішим був голод, холод і непосильна праця. Табір у Віхоревці мав ще одну, вже природну можливість - вода в зоні була непридатна для пиття, а навіть для миття, і все ж на тій воді, яка містила невідомо які речовини, гіркі й тверді, в ‘язням варили їжу. Сама охорона користувалася іншою криницею. Рятувала в'язнів необмежена кількість снігу, його можна було їсти і пити.

Табір був режимний, штрафний, куди звозили людей за якісь порушення, здебільшого, за непокору. Серед бараків, де каралися навіть колишні кримінальні в'язні, вирізнявся барак, розділений на дві секції, одна називалася литовською, друга-українською, заселяли її здебільшого українці.

Десь під кінець осені 1959 року сюди поселили кількох молоденьких хлопців, щойно привезених з Івано-Франківської області, і хоча ними ще не вчинено актів непокори, але їх привезли саме в наш, воісе обжитий табір. Психологічним гнітом для в ‘язнів як в тюрмі, так і в табірній зоні є сіризна днів. Кожен наступний день подібний на вчорашній, і так місяцями і роками, тому приїзд поповнення завжди сприймався як подія. Новий контингент завжди привозив якісь вісті з волі. Чи живе ще Україна? Чим живе? Сам приїзд поповнення свідчив, що Україна ще не заснула, в особах цих юнаків вона бореться. Українці знаходилися під гнітючим враженням вбивства вождя ОУН Степана Бстдери. Це згодом стануть відомими засоби та методи вбивства, а тоді в перші місяці большевицька брехлива пропаганда трубила про те, що Бандеру звели зі світу західнонімецькі спецслуоісби, рятуючи від зайвих свідків Оберлендера. Большевицькій пропаганді ніхто не вірив саме тому, що вона була больиіевицькою, і ціну їй кожен в'язень знав на не одному власному досвіді. Ось в таку пору і приїхав сьогоднішній автор нашої книжки на табірну каторгу.

У таборах було не прийнято розповідати про свої справи, говорилося в загальних рисах. Хлопці, які прибули з Яремою Ткачуком, навпаки, розповіли про себе все, і скоро їх історія молодечої запальної спроби продовжити опір большевицько-московському реоісимові нам були відомі. Про хлопців говорили одні схвильовано, інші скептично, але молодеча щирість цих юнаків була такою, що чистота їх намірів сприймалася беззастережно.

Характеристику автора книжки хочу подати з такою щирістю і підкреслити, що перше враження, яке він справив на мене в тому далекому році і в тому далекому місці, не змінилося до сьогодні. Доля нам подарувала ще багато зустрічей вже поза колючим дротом по цей бік табірної зони, і ми мали можливість приглянутися до себе. Такі люди, як Ярема Ткачук, не згинаються. Вони можуть зламатися, але ніщо і ніхто не заставить їх зрадити честі. В критичну хвилину безвиході вони останньою кулею обривали своє життя, подібно, як японські самураї. Здається, тільки два народи в світі, японці і українці, дали масовий приклад такої відданості вояцькій честі і обов ‘язкові, зумовленими безмежною любов 'ю до Батьківщини.

Книжка Яреми Ткачука “Буревії” - це перш за все