Планета з діркою [Віктор Іванович Положій] (fb2) читать постранично

Віктор Положій Планета з діркою

Щось погрозливо зашкварчало, і пані Бо кинулася на кухню; синім полум’ям горіло м’ясо на пательні. Ви, звичайно, думаєте, що пані Бо зойкнула, як зойкають у таких випадках усі жінки світу — ну хіба за винятком однієї-двох, — і, схопивши танчірку, кинулась рятувати рештки: нічого, мовляв, буде шашлик. Ні, пані Бо застигла вражена на порозі: яскраво-жовтий промінь завтовшки з палець йшов із пательні і впирався в стелю, зникаючи у ній, точніше, в дірці з обвугленими краями. Пані Бо трохи отямилася лише тоді, коли загупали сусіди зверху.

— Гей, ви там! Облиште свої пришелепкуваті жарти, у нас зайнялося крісло!

Пані Бо схопила ганчірку аж тепер і спробувала зняти сковорідку з конфорки. Промінь залишився на місці, без натуги розрізавши по радіусу пательню. Краплі розплавленого металу впали на підлогу, і пані Бо ледве встигла врятувати свої імпортні капці. Вона побачила, що промінь іде з конфорки. Відчинила пічку газової плитки — промінь і там був; подивилася під спід — промінь ішов з дірки в підлозі.

Тим часом стривожено заворушився весь блок багатоповерхового будинку. Двірник догледів, що промінь виходить з підвалу. Всі побачили, що він пронизав будинок і зникає аж у хмарах. Його було видно навіть при яскравому сонячному світлі. Дещо загорілося, але, на щастя, обійшлося без людських жертв. Пожежу швидко ліквідували; промінь застиг у статичному положенні; в отворах ніби утворилася якась плівка, що не пропускала жару, і вже ніщо не горіло. Тільки якась цікава бабусенція торкнулася пальцем променя — пучки як не бувало.

Першими офіційними особами, які дізналися про диво, були власник будинку і пожежники. Власник будинку впевнився, що промінь не витвір фантазії мешканців, і заспокоївся; пожежники нічого не втямили і поїхали з ображеною професіональною гордістю.

Після поліції, після представників благодійної безіменної організації приїхали вчені — чутка про незвичайне явище швидко облетіла місто. Вчені сказали, що промінь іде з ядра Планети, і до вечора вони нічого нового не відкрили. А ввечері урядові Гвідонії уряд Агонії через своє посольство заявив ноту протесту, де після величезної преамбули про мирне співіснування держав з однаковим соціальним устроєм стояло, що Гвідонія порушила всі договори, винайшла нову зброю «промінь Бо» і не поділилася з партнерами, а пронизала ним усю планету, намагаючись влучити в склад позитронних бомб і стерти Агонію з лиця північної півкулі. На щастя, промінь влучив у спальню пана Ро, прохромив пуделя, будинок і вийшов у космос, і т. д.

І тоді міністри Гвідонії зрозуміли, звідки взявся промінь… Яке лицемірство, яке нечуване фарисейство, дволикість! Уряд Гвідонії оголосив ноту у відповідь таку ж за змістом, але з кількома «не» і звинуваченнями у фарисействі.

Планету сколихнула тривога. Газети в обох країнах виходили по кілька разів на день. Дипломатичні стосунки розірвано. Посли, спакувавши манатки, виїхали. Введено картки на хліб.

Фізики на обох півкулях не довго намагалися встановити фізичні і хімічні та інші властивості променя, й побігли займати черги в магазинах, про всяк випадок.

Вулицями безперервними потоками йшли демонстрації. Пані Бо одягла свою найкращу сукню, намалювала помадою на старому простирадлі велике «Ні!» і разом з паном Бо очолила групу блока, що постраждав. Вдома залишився семирічний Пипка. йому не забули наказати, щоб він не підходив до «подарунка потойбічних».

Пипка вже знав, що промінь чинить шкоду тільки тоді, коли до нього доторкнутися.

— Загадка, — сказав роздумливо Пипка. Вранці дяді довго билися над нею.

Пипка взяв батарейку від кишенькового ліхтарика, відвів контакти; а як тільки промінь опинився між контактами, колір його змінився на зелений.

— Диво, — сказав Пипка, — промінь змінює забарвлення під дією електричного середовища, напруга якого всього два з половиною вольта.

То відводячи, то наближаючи батарейку, Пипка механічно відсвітив: «Промінь стає зеленим, коли потрапляє між різнойменні полюси сухого електроелемента». Відсвітив на своїй мові, а потім — уже механічно— на мові Агонії, яка відрізнялася лише діалектом.

Тоді відійшов, думаючи, чи не посипати ще промінь сіллю. Або полити його томатним соком.

Знов заблимало, чергуючись: то жовто, то зелено.

— О, це вже й без елемента…

Здивування минуло, коли Пипка побачив, що сигнали мають системність.

«Вас зрозумів. Прийом».

— Хтось теж знає азбуку потопаючих! Пипка заспішив:

— Хто ти?

— Ол.

— Звідки?

— Агонія, місто Дой, вулиця Голуба, Х-123, мешкання 18. А ти?

Пипка назвався. Отож, таким чином вони стерли всі білі плями невідомості, що лежали між ними.

— Слухай, що ти про все це думаєш? — світив Пипка.

— Ніяк не доберу, що до чого, — відповів Ол.

Між іншим, виявилося, що вони з Пипкою однолітки.

— Це добре, що ти додумався підсунути до променя елемент, — світив Ол.

— А мені