Зуров Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЗУРОВ Олексій Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Флотський діяч.

З дворянської родини.

Народився 3 листопада 1864 р. с. Круподеринцях Київської губернії Російської імперії (нині –

Погребищенський район Вінницької області України).

Загинув 15 травня 1905 р. в Японському морі за координатами 370 13 хв. півн. шир., 1290 52 хв. сх.

довг.

Закінчив Петербурзькі морський кадетський корпус (1885) і морську академію.

Служив молодшим офіцером на низці суден, ад’ютантом Його імператорської Високості генерал-

адмірала Олексія Олександровича (1894-1902), старшим офіцером крейсера I рангу «Світлана»

(1903-1905).

Дослідник морів Далекого Сходу.

Визначив три астрономічних пункти, два астрономічних азимута, здійснив хронометричний

зв’язок пунктів з Владивостоком.

Здійснив два тихоокеанські плавання: на кліпері «Вісник» (1885-1888) і корветі «Витязь»(1891-1893).

У складі 2-ї Тихоокеанської ескадри брав участь в Цусимській битві, в ході якої поблизу острова

Джалдет загинув. Вбитий під час особистого огляду житлових приміщень потопаючого крейсера, маючи на меті переконатися в тому, що всі члени екіпажу його залишили.

Іменем нашого земляка названо мис в Японському морі (1893).

Подвиг «Світлани» знайшов своє відображення в радянсько-корейській кінострічці «Берег надії»

(1990).

Серед друзів та близьких знайомих З. – С. Огарьов, С. Шеїн, В. Обнорський, І. Різнич, С. Зарін, М.

Васильєв, Т. Загуляєв, П. Дрешер, Ф. Іванов, О. Старк, А. Горшков, К. Мордвінов, Є. Єлисєєв, П.

Губарєв та ін.


***

НЕ ПАСТИ ЗАДНІХ

, з професійного кредо О. Зурова

Тяжко російським морякам показуватисяся іноземцям.


ПРИРОДЖЕНИЙ МОРЯК, зі спогадів О. Ігнатієва «50 років в строю»

Родина наша втратила у важкий день Цусіми всіх своїх моряків – трьох моїх двоюрідних братів: двох зовсім молодих – веселого Діму Ігнатієва, артилерійського офіцера на «Олександрі III», і

скромного, старанного Сергійка Огарьова, друга мого дитинства, старшого мінного офіцера на

«Наварині»; а головне – улюбленця всієї сім’ї, вже старого моряка Олексія Олександровича Зурова

(його мати була сестрою мого батька). Олексій змолоду був лисим і, до того ж, голив голову і

тому в сім’ї звався Лискою. Я ходив ще в російській сорочці, а він вже з’являвся на недільні обіди

до бабусі струнким гардемарином в синій фланелівці з білими погонами і красивими золотими

якорями – відмінність гардемаринів морського корпусу.

Зуров був природжений моряк.

...Рівно через рік після страшної цусімської драми мене зупинив в Парижі якийсь цивільний пан з

борідкою, котрий виявився капітаном 1 рангу Ширінським-Шихматовим. Я мало був знайомий з

ним, проте він схвильовано просив мене зайти до найближчого кафе.

Тут він розповів:

– Адже ви двоюрідний брат Зурова, і, напевно, його дуже любили. А у мене, його великого друга, зберігся про нього ось який тяжкий спогад. Після загибелі нашого човна я опинився в холодній

воді, тримаючись за якийсь дерев’яний уламок. І ось бачу, на містку «Світлани», котра відбиває

останню атаку міноносців, стоїть Зуров і, знявши кашкета, махає ним нам на знак останнього

привіту. Сонце блищало на його лисій голові. Я відчув, що він схвалює нас за те, що ми не

спустили андріївського прапора.

Це було останнім баченням в моєму першому житті.

– Чому в першому? – запитав я.

– А тому, що перед тим, як знепритомніти, я вважав себе загиблим, а Зурова живим. Але мене

витягли японці, а Лиски не стало, – закінчив Шихматов.

...Якщо вірити щоденнику Миколи II, звістка про Цусіму не змінила його звичайного розпорядку

дня чи, вірніше, скніння.


«Я ЗАЛИШАЮСЯ», з роману О. Новикова-Прибоя «Цусіма»

Залишок ночі на «Світлані» пройшов без особливих тривог. Вони почалися вранці, коли за нею

погналися крейсери «Отава» і «Нійтака» і контрміноносець «Муракумо».

...Хід був не більше шістнадцяти-сімнадцяти вузлів. Це все, що могла дати поранена «Світлана», зариваючись носом в морі.

На місток піднявся старший офіцер Зуров. У нього був такий вигляд, який буває у людини, котра

вирішила для себе всі питання і ні в чому що не сумнівається. Він доповів:

– Сергію Павловичу, за вашим наказом всі офіцери зібралися на військову раду.

Шеїн тихо сказав:

– Ви залишитеся тут, Олексію Єсандричу, замість мене, а я піду.

...Голос