Анастасевич Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


АНАСТАСЕВИЧ (Анастазі) Василь Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, видавець.

З поміщицької родини. Батько, Анастасевич Г. – член Київського магістрату.

Народився 28 лютого (11 березня) 1775 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 16 (28) лютого 1845 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив Києво-Могилянську академію (1786-1793).

Працював домашнім учителем в Курську (1793-1795), служив піхотинцем в Малоросійському

корпусі (1795-1800), брав активну участь у створенні Міністерства освіти Росії, обіймав посаду

помічника начальника відділу польського і малоросійського права «Комісії з складання законів»

(1809-1811), видавав журнал «Вулик» (1811-1812), був цензором (до 1830)

Друкувався в журналах «Новини літератури», «Північний вісник», «Ліцей», «Журнал російської

словесності», «Вулик».

А. – автор «Нотаток з міста Полоцька», «Нотаток з Херсону в Крим і назад», «Розпису російським

книгам для читання з бібліотеки В. Плавильщикова» (1820), «Коротких даних про всі з 1707 по

1823 р. Періодичні видання, що виходили в Росії, і відомості» (1822), «Розпису російським книгам

для читання з бібліотеки Олександра Смирдіна» (1828).

Його перу належить переклад «Про умови поміщиків з селянами» В. Стройновського (1809),

«Литовського статуту» (1811), «Огляд стернової книги барона Розенкампфа» (1839), низка статей, віршів.

Наш земляк – бібліограф-теоретик, він склав бібліографічний покажчик російських періодичних

видань за 1707-1823 рр.

Збирав і публікував матеріали з етнографії та історії України.

Двічі його кандидатура висувалася в члени Російської академії наук, але обраним не був. За те, що

як цензор, дозволив публікацію «Конрада Валенрода» А. Міцкевича, звільнили з роботи без пенсії

(1830).

Бібліотека А. (А.) після його смерті щезла.

Серед друзів та близьких знайомих А. – Є. Болховітінов, В. Караджич, А. Чарторийський, В.

Сопіков, К. Калайдович, О. Смірдін, І. Снєгірьов, Ф. Цвєтаєв, М. Румянцев, І. Варакін та ін.


***

НЕОБХІДНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ, з професійного кредо В. Анастасевича (Анастазі)

Усі видання необхідно диференціювати за типами.

ЗАНАДТО ДОВІРИВСЯ ЦАРЕВІ, з статті В. Анастасевича «Нотатки про В. Н. Каразіна»

Він, як метелик, занадто наблизився до полум’я та обпалив собі крила, занадто довірився

царському двору, забувши, що там не все можна говорити, що є в душі.

РЕЦЕНЗЕНТ БАГАТЬОХ ПОДРЯПАВ, з листа Є. Болховітінова В. Анастасевичеві від 5

листопада 1820 р.

Боляче і мені, що в сварку за Єрусланщину вставлене і моє ім’я з вигаданими словами, яких я вам, пам’ятається, не писав. На рецензента повстають, здається, не пушкінці, а вся молодь за

хвалькуватий підряд його у Греча на рецензії.

...Рецензент же зухвалий на мову і в словесних суперечках, вірно, багатьох подряпав. Такий

професорський тон сам собою викликає вже парнаських педантів, як ластівок на яструба. Притому

і худий вибір першої рецензії на дивного Єруслана послугував приводом для насмішок. Словом

сказати, майже можна передбачати, що рецензента зженуть з Парнасу, осоромлять і примусять

їхати з досади до орловських своїх сіл.


ПОКЛАДАЮСЯ ЛИШЕ НА ВАС, листа А. Дельвіга А. Анастасевичеві від 6 червня 1825 р.

Петербург

Шановний Василю Григоровичу, будьте моїм генієм-просвітителем: де можна знайти опис

богослужіння Сірійського і звичаїв сірійських і особливо Вавилону? Де також можна дізнатися

про нинішнє становище Мадагаскару? Ви надзвичайно зобов’яжете вашого шанувальника, який на

одного лише вас і розраховує, як на єдиного путівника в заплутаних лабіринтах бібліографічного

світу.

З дійсним шануванням залишаюся вашим покірним слугою.

Барон Дельвіг.


ЗВУКИ ВМИРАЮЧОЇ МОВИ, з листа П. Гулака-Артемовського В. Анастасевичеві від 11

лютого 1828 р.

Думка, що, можливо, близько вже час, коли не лише ознаки малоруських звичаїв і старизни будуть

згладжені навіки, але й сама мова зіллється у величезний потік величного, великоросійського

слова, і не залишить, мабуть, по собі нижче за темні сліди свого існування, наводить на мене таку

нудьгу, що іноді приходять хвилини, в які я зважився б відмовитися від спокусливих надій мого

тісного честолюбства і віддалився в мирні кущі простодушного полянина, – ловити останні звуки з

кожним днем вмираючої рідної мови.

ОДИН З ПЕРШИХ ДОСЛІДНИКІВ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТКИ, з розвідки О. Булахова

«Анастасевич. «Слово о полку Ігоревім» в літературі, мистецтві, науці»

Як встановив Ф. Я. Прийма, Анастасевич залишив цінні рукописні зауваження про «Слово о полку

Ігоревім». ...Анастасевич розглядав «Слово» як стародавній, а не пізній рукопис, який «був

написаний віршами, хоча й не рівностопними, подібно до виданих стародавніх російських віршів»; припускав, що автор «Слова» (співець) був, можливо, з придворних або військових; уточнював

дату походу Ігоря Сіверського на половців, звіряючи свідчення «Слова» з даними Никонівського

літопису, історії Щербатова й Татищева, примітками Болтіна й іншими джерелами, де згадуються

половці; підтвердив, що сонячне затемнення відбулося в середу 1 травня 1185, а не 1186, як

вважали деякі історики в кінці XVIII – на початку XIX ст.

Анастасевич висував завдання друку «Слова» «з докладним розбором і порівнянням з грецькою

або північною поезією, а старовинні вирази привести в можливу ясність». Він сам спробував

розтлумачити деякі граматичні особливості (м’яке «т» в дієсловах 3-ої особи: «бяшеть»,

«помняшеть», «пущашеть», «ржуть», «звенить», «стоять»; форму «мужаймся»; слова

«поскепаны», «звычай» і «свычай»; звукосполучення типу «гы», «кы», «хы»: «акы», «Києвъ»,

«облакы»), при цьому він вказував на схожість деяких рис мови «Слова» з нинішніми рисами

української і польської мов.

Ф. Я. Прийма справедливо підкреслює, що «зауваження В. Г. Анастасевича на „Слово о полк

Ігоревім» мають значний інтерес для всіх, кого цікавить історія вивчення якнайдавнішого

пам’ятника руської художньої літератури. Ім’я його повинно бути зарахованим до числа перших

дослідників „Слова».


ІСТИННО ЕНЦИКЛОПЕДИЧНА НАУКА, з монографії О. Гречихіна «Виникнення і

становлення російського бібліографознавства»

Піонерами в розробці бібліографії як науки, фундаторами бібліографознавства в нашій країні

(Росії – авт.) є В. Г. Анастасевич і В. С. Сопіков. Свої роботи вони почали одночасно, хоча

опублікували у різний час. Ними вперше були визначені соціальні функції, об’єкт і предмет, методи, літературні форми, структура бібліографії, тобто найважливіші складові кожної науки, необхідні для її обґрунтування.

Роботи В. Г. Анастасевича і В. С. Сопікова мовби вінчають перший етап становлення

бібліографознавства в Росії і відкривають нові перспективи в його розвитку.

…Подвійність, …що одержала односторонню інтерпретацію в різних визначеннях бібліографії, бере свій початок від В. Г. Анастасевича. Оригінально модифікуючи відомі зарубіжні точки зору

стосовно російських умов, він ділив бібліографію як ціле на дві взаємозв’язані частини: по-перше,

«з боку її практики», по-друге, «в сенсі словесному і вченому» (у книгознавчій літературі це

ділення зазвичай кваліфікується як «практична» і «теоретична» бібліографія).

Особливість першої частини, за В. Г. Анастасевичем, полягає у віднесенні бібліографії «до одних

творів», тобто в тому, що тепер трактується як вторинність бібліографічної інформації, повторно-

документальна (інформаційна) суть бібліографії.

Друга частина визначається В. Г. Анастасевичем саме як бібліографічна наука – «її теорія, або

бібліологія», яка виступає як «філософія першої» (практичній частині), «або горішня

бібліографія». Це він пояснює тим, що наукова частина бібліографії «не обмежується лише

речовинністю і технічним описом книг, а й проникає в їх суть і простягається визначення їх

якостей, не у відношенні до продажу, а в значенні словесному і вченому». Тому вона й

«заслуговує назви науки істинно енциклопедичної».


БІБЛІОЛОГІЯ – ФІЛОСОФІЯ БІБЛІОГРАФІЇ, з дисертації М. Єльникова «Біля витоків

методології книгознавства»

XX століття ознаменоване колосальною кількістю не тільки робіт у області методології науки, а й

великих відкриттів завдяки розробці нових методів наукового пізнання, необхідність в яких

виникає тоді, коли є проблема, проте не ясно, як її вирішувати. Разом з тим відсутнє однозначне, прийняте всім науковим співтовариством визначення поняття методології науки. Хоча всебічний

аналіз методологічних концепцій (як вітчизняних, так і зарубіжних), розроблених за останні три

десятиліття, дозволяє констатувати, що методологія науки – це самостійна форма знання про

принципи, методи, засоби і процеси наукового пізнання. У цьому плані наука про книгу має в

своєму розпорядженні значний матеріал, хоча він крихтами розсипаний в багатьох роботах, починаючи з праць перших російських книгознавців-теоретиків.

Один з них – В. Г. Анастасевич, осмислюючи поняття «бібліографія» і «бібліологія», констатував, що бібліографія є «наука знати книги і за їх змістом розташовувати в пристойних розрядах за

загальною, або прийнятою системою». Поняття системно-бібліографічного методу рельєфніше

з’являється декілька рядків опісля, де сказано, що бібліографію можна також «вважати

скороченою бібліотекою, котра систематично акумулює вчені праці якого-небудь народу, або

взагалі всього вченого світу». Таким чином вперше в російському книгознавстві було вказано на

метод систематизації або класифікації творів писемності і друку, їх бібліографування.

Міркуючи про бібліографію, яку «вважав» книгознавством, і про її теорію, яку називав

бібліологією, В. Г. Анастасевич виходить на поняття «Філософія бібліографії» в пізнавальному її

сенсі. «Цю, – писав він про бібліологію, – можна вважати філософією першої (бібліографії – М.

Є.) ... або горішньою бібліографією».


МОВНА РЕВОЛЮЦІЯ ЗА АНАСТАСЕВИЧЕМ, з розвідки С. Друговейко-Должанської «До

історії російської абетки»

В. Г. Анастасевич міркував про необхідність полегшити вивчення російської грамоти дітьми і

іноземцями «зручним розташуванням порядку букв і знищенням тих, які здаються зайвими». Він

вважав, що порядок букв в російській абетці прийнятий довільно... З методичними цілями

Анастасевич пропонував «першими в абетковому порядку» поставити голосні букви, виключивши

з їх числа іжицю, але ввівши «м’яке О або Ё».

Також, на його думку, слід було б виключити Щ, Ъ, Ь, оскільки з двох останніх «перший зазнав

вже декількох гонінь і з часом навряд чи встоїть, будучи навіть з вигляду виродком», друга ж

могла б поступитися місцем зручнішому позначенню м’якості: двокрапці над зм’якшуваною

приголосною. Приголосні пропонується розташувати «в порядку клавішів вимови, тобто: губні

стислі, відкриті, зубні, піднебінні і горлові».

Зрештою алфавіт, рекомендований Анастасевичем, виглядає таким чином: А. Е. И. О. У. – Б. П. М.

– В. Ф. – 3. С. Ц. Л. – Н. Ж. Ш. Ч. Р. – Д. Т. – Г. К. X., тобто включає всього лише 24 букви плюс 4

знаки: твердий / ‘/ у функції розділового Ъ і над Е, аби замінити букву Э; м’який / «/ над

голосними для заміни букв Я, Ю і над зм’якшуваними приголосними замість Ь; короткий / v / для

заміни О на А в ненаголошених складах і довгий / – / для заміни Ё на О після приголосних.


ПРОСТЯГ РУКУ КРІПОСНОМУ ПОЕТОВІ, з нарису Б. Равдіні та О. Рогінського «Варакін

Іван Іванович»

Черговий етап в житті і творчості І. Варакіна пов’язаний із сталими до 1812 його взаєминами з В.

Г. Анастасевичем, який подав кріпосному поетові літературну й моральну підтримку,

відредагувавши і помістивши в журналі «Вулик» декілька його творів, серед яких

антикріпосницькі «Вірші на випадок надрукування книги мудрим графом Стройновським «Про

умови поміщиків з селянами». «Вірші» побудовані аналогічно «Російській правді…»;

антикріпосницькі переконання В. виражені тут ще виразніше.


АРХІВ ДИВНИМ ЧИНОМ ПОТРАПИВ ДО НЕУСТРОЄВА, з інтернет-сайту Російської

Державної Бібліотеки

Збирати книги петербурзький купець Неустроєв О. М. Розпочав 1843 року. …Зібрання поповнили

бібліотеки В. Г. Анастасевича, П. І. Кеппена, І. І. Мартинова, доктора Кребеля, І. М. Снєгірьова й

ін.

…Неустроєв передав до музеїв Євангеліє, написане красивим статутом XVI ст., з розфарбоване

заставками і заголовними літерами, південнослов’янського письма; зібрання паперів з бібліотеки

В. Г. Анастасевича; сповідання віри в оригіналі і російському перекладі з додатком статей з історії

вірменської церкви; топографічний опис Олонецької губернії, складений в 80-х рр. XVIII ст.; переклади літературних творів; важливий для історії медицини Росії документ на 244 листах

«Книга записів всяких ліків, які відпущені з аптекарського наказу безкоштовно… при сидінні

боярина О. С. Матвєєва».


МІЙ ВІРНИЙ ЧИТАЧ – АНАСТАСЕВИЧ, з вірша О. Пушкіна «Тінь Фонвізіна»

Хвалили гений мой в газетах,

В «Аспазии» боготворят.

А все последний я в поэтах,

Меня бранит и стар и млад,

Читать стихов моих не хочут,

Куда ни сунусь, всюду свист -

Мне враг последний журналист,

Мальчишки надо мной хохочут.

Анастасевич лишь один,

Мой верный крестник, чтец и сын,

Своею прозой уверяет,

Что истукан мой увенчает

Потомство лавровым венцом.