КулЛиб - Классная библиотека!
Всего книг - 385397 томов
Объем библиотеки - 482 Гб.
Всего авторов - 161815
Пользователей - 87161
Загрузка...

Впечатления

IT3 про Юллем: Серж ван Лигус. Дилогия (Фэнтези)

весьма неплохо,достаточно реалистично,как для попаданческого фэнтези и рояли умерены,только перебор с гомосексуализмом.у автора какая-то болезненная зацикленность на изображении гомиков абсолютным злом.эх,если в жизни было так просто,в конце-концов книга ничего не потеряла бы,если бы содомитов(как любит повторять автор)вобще там не было.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Иэванор про Назипов: Гладиатор 5 (Космическая фантастика)

В общем есть моменты где автор тупит по черному , типо где гг без общения превратился в животное , видимо графа Монте Кристо не читал нуб

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Шорр Кан про Саберхаген: Синяя смерть (Научная Фантастика)

Лучший роман автора. Роман о мести, месть блюдо, которое надо подавать холодным, человек посвятил большую часть жизни мести машине, уподобился берсеркеру, но соратники хуже машины.

Рейтинг: +1 ( 1 за, 0 против).
Витовт про Касслер: Тихоокеанский водоворот (Морские приключения)

Это 6-й роман по счёту, но никак не первый в приключениях Питта.

Рейтинг: -1 ( 0 за, 1 против).
ZYRA про Оченков: Взгляд василиска (Альтернативная история)

Неудачная калька с Валентина Саввовича Пикуля "Три возвраста Окини-сан". Вплоть до того, что ситуация с отказом от рикши, который из-за этого отказа остался голодным, позаимствована у Пикуля практически слово в слово. Не понравилась книга, скучно и серо. Автор намекает на продолжение, кто как, я читать не буду.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).
Sozin13 про Шаравар: На краю 3 (Боевая фантастика)

почему все так зациклились на системе рудазова. кто читал бубелу олега тот поймёт что цикле из 3 книг используется примитивнейшая система.

Рейтинг: 0 ( 0 за, 0 против).
Sozin13 про Шаравар: На краю (СИ) (Боевая фантастика)

самое смешное что эта книга вызывает негатив на 0.5%-1.5% если сравнивать с циклом артефактор. я понять не могу у автора раздвоение то он пишет нормально то просто отвратительно.

Рейтинг: +3 ( 3 за, 0 против).

Люценко Ефим (fb2)

файл не оценён - Люценко Ефим [Справочник-дайджест] 21K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ЛЮЦЕНКО Юхим Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач. Один з фундаторів Вільного товариства любителів російської

словесності.

З родини священика.

Народився 12 (23) жовтня 1776 р. в с. Янові Чернігівського полку Російської імперії (до

1986 р. – Чорнобильський район Київської області України; нині – Чорнобильська зона).

Помер 26 грудня 1854 р. (7 січня 1855) в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Навчався в Чернігівській духовній семінарії (до 1791), Шкловському благородному

училищі (1791-1793), гімназії при Московському університеті (1793-1799), Московському

університеті (1799), Петербурзькій практичній школі землеробства (1799-1801).

Працював агрономом Петербурзької практичної школи землеробства (1801-1803),

чиновником Департаменту наділів (1803-1811), секретарем господарчого правління

Царськосільського ліцею (1811-1813), столоначальником Військового міністерства (1813-1814), комісіонером Провіантського департаменту (1813-1814), членом Провіантського

депо (1816-1843).

Член Вільного економічного товариства (1814).

Дійсний член Вільного товариства любителів російської словесності (1816).

Друкувався в журналах «Іппокрена», «Приємне і корисне», «Прохолодні години»,

«Інженерні нотатки», «Робота від неробства», «Журнал для милих», «Праці Вільного

економічного товариства», «Європейський музей, або Витяги з іноземних журналів»,

«Змагальник», «Журнал для користі і задоволення».

Як літератор дебютував в журналі «Робота від неробства» (1792).

Потім настала черга віршів «Ранок», «Весна», «Вже сонце пірнуло в чистії води», (усі –

1794), «Церна, княжна Чернігівська», «Передбачення» (обидва – 1795), «Мета життя»

(1796), «Розрада самого себе» (1797), «Чеслав» (1806), «Бурівой і Ульміла» (1818), поеми

«Викрадення Прозерпіни» (1795).

Наш земляк – автор «Повної найновішої французької граматики» (1811), низки творів

сільськогосподарської тематики.

Перекладав з латинської, німецької і французької мов, серед авторів – К. Віланд, Гораці, Е. Юнг, Ф. Дюкре-Дюменіль, І. Масон, Ф. Гужа де Сесьєро, Ф. Шіллер, Овідій, Д.

Мільтон, Ф. Фенелон, А. Поп, Сапфо, а також граматичні й сільськогосподарські

посібники.

Неймовірно, проте факт: через нашого земляка у О. Пушкіна ледь не відбулася дуель з С.

Хлюстіним (1836). Причиною сварки стала перекладена Л. віршована казка К. Віланда

«Перфонтій, або Бажання», яку надрукували з багатозначною поміткою «Видано О.

Пушкіним». Останнього, оскільки твір не був блискучим, звинуватили в зневазі до

публіки і навіть в тому, що той «здає в тимчасове використання» своє ім’я.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – О. Пушкін, Ф. Шредер, А. Самборський, М. Греч, О. Котельницький, М. Макаров, А. Решетніков, О. Варенцов та ін.


***

ПІЗНАЙ СЕБЕ

, з життєвого кредо

Ю. Люценка

Пізнай самого себе.

СЛОВО, МОВ ТІЛО, з казки К. Віланда «Перфонтій, або Бажання» у перекладі Ю.

Люценка

Едва сие словцо склеилось, загремело

В Перфонтьевых устах, –

Зашевелилась вдруг, как тело,

Охабка дров в его руках;

Меж лядвий нашему герою

Скользит, вертится и стрелою

Под восхищенным седоком

Летит чрез реки, лес и горы,

Шумит лишь воздух.


НАРОДНА УКРАЇНСЬКА ОСНОВА, з статті Р. Данилевського «Люценко Юхим

Петрович»

Наслідувальна поезія Л. не чужа щирості, коли він пише від імені бідаря-різночинця

(«Сирота на труні матері») чи пробує сили в романтичних жанрах («Церна, княжна

Чернігівська»). Схильність до побутових замальовок, гумору – висхідна, можливо, до

української народної й книжкової культури – виявилася в бурлескній поемі «Викрадення

Прозерпіни», написаною разом з О. Котельницьким.

…Народну основу казки Віланда про сільського простака, котрий добуває собі щастя, Л.

передав достатньо виразно, використавши досвід бурлескного поета.


ЩЕ Й ПОПИВАЄ, з листа Я. Грота П. Плетньову від 6 жовтня 1845 р.

«Вастолу» Віланда переклав якийсь колишій учитель Пушкіна (не можу згадати тепер

його прізвище); він перебував в перші роки членом «Товариства змагальників Освіти і

Добродійності», потім служив у військовому міністерстві чиновником і за спільною

слабкістю чиновників з класу учених, попивав.

Йому-то Пушкін і дозволив назвати себе видавцем власного перекладу.

ЛЕДЬ НЕ ДОВІВ ПУШКІНА ДО ДУЕЛІ, з розвідки М. Руденської і С. Руденської

«Пушкінський ліцей»

У 1835 році Є. П. Люценко вирішив видати зроблений ним переклад повісті у віршах

німецького письменника Х.-М. Віланда «Перфонт або Бажання». Не знайшовши видавця, звернувся до О. С. Пушкіна з проханням допомогти.

Той погодився видати його твір, поставивши на прохання перекладача, для підняття

інтересу до книжки, своє прізвище як видавця на заголовному листі. Переклад вийшов

анонімно в 1836 році під назвою «Вастола, або Бажання» з підзаголовком: «Повість у

віршах, твір Віланда, видав О. Пушкін».

Поява книги викликала недоброзичливий відгук О. Сеньковського, котрий вважав

переклад вельми недосконалим.

О. Пушкін був змушений відповісти на нападки. Він процитував місце із замітки

Сеньковського, де було сказано, ніби «Вастола перекладена якимсь бідним літератором, що О.С.П. тільки дав йому напрокат своє ім’я і що краще б зробив, давши йому з своєї

кишені тисячу рублів».

Поголос, який виник у зв’язку з розмовами про «Вастолу», призвели Пушкіна до сварки із

старим знайомим С. С. Хлюстіним, яка мало не закінчилася дуеллю.


СМІРДІН ПОМИЛЯЄТЬСЯ, з листа О. Пушкіна Ю. Люценкові від 19 серпня 1835 р.

Смірдін не дотримав свого слова; вважаю, насправді, обставини у нього заплутані.

…Друкування вашої поеми не може коштувати 1500 рублів; він помиляється.


ПОЕТ ОБДУРЮВАТИ ПУБЛІКУ НЕ СТАНЕ, з рецензії О. Сеньковського на

перекладену Ю. Люценком «Вастолу»

Дехто натякає, що «Вастола» перекладена якимсь бідним літератором, що Олександр

Сергійович тільки дав йому напрокат своє ім’я, для того, аби краще купували книгу...

Ми з обуренням відкидаємо подібні натяки... Пушкін не стане одурювати публіку

двозначностями. Він охоче вийме з своєї кишені тисячу рублів для бідного, проте

обдурювати не стане ні вас, ні мене... неможливо! Неможливо! Не говоріть мені навіть

цього! Не повірю...

Не сумніваюся, що це вірші Пушкіна. Пушкін дарує нас завжди такими віршами, яким

потрібно дивуватися як не в тому, так в іншому відношенні.

«Вастола», ми упевнені, дійсно його творіння. Це його вірші. Дивовижні вірші!


МИЛОСТИНІ НЕ ВЗЯВ БИ, з публічної відповіді О. Пушкіна О. Сеньковському

В одному з наших журналів дано було відчути, що видавець «Вастоли» хотів привласнити

собі чужий твір, поставивши своє ім’я на книзі, ним виданої. Звинувачення

несправедливе: друкувати чужі твори із згоди або на прохання автора до цих пір нікому не

заборонялося. Це називається видавати; слово ясне; принаймні до цих пір інше не

придумано.

У тому ж журналі сказано було, що «Вастола» перекладена якимсь бідним літератором, що О.С.П. тільки дав йому на прокат своє ім’я, і що краще б зробив, давши йому з своєї

кишені тисячу рублів.

Перекладач (Люценко Ю. – авт.) Віландової поеми, громадянин і літератор заслужений, поважний батько сімейства, не міг чекати нападу такого жорстокого. Він людина

небагата, проте чесна й благородна. Він міг доручити іншому приємну працю видати свою

поему, однак, звичайно, не прийняв милостині від кого б то не було.

Після такого пояснення не можемо зважитися тут назвати справжнього перекладача.

Жалкуємо, що щире бажання зробити йому послугу могло дати привід для натяків,

настільки образливих.


НЕ СВИНЯ І НЕ МЕРЗОТНИК, з листа С. Хлюстіна О. Пушкіну від 4 лютого 1836 р.

Я тільки наводив у розмові зауваження п. Сеньковського, сенс яких полягав в тому, що ви

«обдурили публіку». Замість того, аби бачити в цьому з мого боку просте повторення чи

посилання, ви знайшли можливим вважати мене відлунок п. Сеньковського; ви в деякому

роді зробили з нас з’єднання, яке закріпили наступними словами: «Мені найприкріше, що

ці люди повторюють безглуздості свиней і мерзотників, яким є Сеньковський».

Образа доволі ясна: ви зробили мене учасником «безглуздостей свиней і мерзотників». Я

відмовляюся від залучення мене до «свиней і мерзотників». Погоджуючись таким чином, і

проти волі моєї, сказати вам, що ви «обдурюєте публіку», найбільше, що я зробив – це

вчинив образу літературну.

Я чекав досі результату цих погроз. Проте, оскільки я не одержав від вас ніяких звісток, то

тепер мені слід просити від вас задоволення:

1) у тому, що ви зробили мене учасником в безглуздостях свиней і мерзотників.

2) у тому, що ви звернулися до мене з погрозами (рівнозначними виклику на дуель), не

даючи їм далі ходу.

3) за невиконання відносно до мене правил, яких вимагає ввічливість: ви не вклонилися

мені, коли я йшов від вас.


ПРОШУ МЕНІ ВИБАЧИТИ, з листа О. Пушкіна С. Хлюстіну від 4 лютого 1836 р.

Я не пам’ятаю, щоб ви наводили яке-небудь посилання з тієї статті. Примусило ж мене…, можливо, із зайвою гарячністю, ваше зауваження, що я марно напередодні прийняв до

серця слова Сеньковського. Я вам відповів: «Я не серджуся на Сеньковського; проте мені

не можна не досадувати, коли порядні люди повторюють безглуздості свиней і

мерзотників».

Вас ототожнювати з свинями й мерзотниками, поза сумнівом, – безглуздість, яка не могла

ні прийти мені в голову, ні навіть зірватися з язика мого при всьому запалі суперечки...

Що стосується того, буцімто я неввічливо не вклонився вам, коли ви йшли, прошу вас

вірити, що то була неуважність абсолютно мимовільна, за котру я від щирого серця прошу

вас мене вибачити.


ПО ОДНОМУ З ПУНКТІВ ПРЕТЕНЗІЇ ЗНІМАЮ, з листа С. Хлюстіна О. Пушкіну від

4 лютого 1836 р.

Просячи вас прийняти на себе труд пригадати включені в мій лист три пункти, якими я

визнав себе вами ображеним, я маю честь відповісти вам, що по третьому (пункту – авт.) я вважаю себе цілком задоволеним.

Щодо ж першого, запевнень, які ви надали, буцімто у вас не було й думці залучити мене

до єв... й інш., мені недостатньо.


СИНИ СТАЛИ ВІДОМИМИ АРХЕОЛОГАМИ, з наукової доповіді Є. Власової «Поль

Дюбрюкс»

Поль Дюбрюкс – один з перших археологів-дослідників Боспорського царства. У Росії

його називали Павлом Олексійовичем Дюбрюксом.

…Коли Пушкін вчився в Царськосільському ліцеї, то секретарем господарського

правління там служив Юхим Петрович Люценко. Зберігся лист Пушкіна до Люценко від

19 серпня 1835 р., з якого видно, що великий поет ставився до Ю. П. Люценко «з дійсним

шануванням і довершеною відданістю» і прагнув йому допомогти.

…Пізніше, в 1853-1878 рр., директором Керченського музею був син цього ліцейського

служителя –Олександр Юхимович Люценко. Він був чудовим директором музею, вів

серйозні розкопки, обстежував раніше розкопані відомі пам’ятники, серед яких і курган

Куль-Оба. Йому допомагав брат, Юхим Юхимович Люценко, який теж цікавився

стародавньою історією й розкопками, і навіть писав відомим історикам-археологам вірші, наприклад, В. Тізенгаузену.