Никольский Юрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Мчить ускач!

… Це Русь не церковно-візантійська, але древня Русь – якою бачив її Врубель в своєму «Панові».

Блок сягає казково-пушкінського її тлумачення: «там дива, там лісовик бродить, русалка на гілках

сидить». Там у Блока – «нічні хороводи під загравою сіл, що горять». Стародавня релігія, відвічна, не знайшла своїх справжніх форм.

І сам не зрозумів, не зміряв

Кому я пісні присвятив

В якого Бога щиро вірив

Яку я дівчину любив, –

говорить поет.

…Фет, який нагадує за діапазоном Блока, ще зовсім недостатньо оцінений, – говорив, що поетові

не потрібно шукати сюжету. Сюжети усюди: у кинутому на стільці жіночій сукні, чи в ґавах, які

сидять на огорожах.

І Фет міг на одному й тому ж папірці писати витончені вірші про зірки, які говорять, і про те, що

подорожчав гас.

Ми розумітимемо Блока тоді, коли побачимо, що одна істина розкривалася йому і в «холодному

хутрі», і в «віршах про Росію».

ЛЕВ ТОЛСТОЙ – ЛЮДИНА БОЖЕВІЛЬНА, з статті Ю. Нікольського «Справа про похорон

І. С. Тургенєва»

Головне управління у справах друку і міністерство внутрішніх справ побоювалися виступу Л.

Толстого. Начальник Головного управління у справах друку Є. М. Феоктистов писав міністрові

внутрішніх справ Д. О. Толстому: «Толстой – людина божевільна, від нього варто всього чекати; він може наговорити неймовірних речей – і скандал буде значний».

Феоктистов пропонує міністрові «попередити» московського генерал-губернатора про перегляд

усіх промов, призначених для озвучення на цьому засіданні.

СТАРЕ, ЩО МАЛЕ, з книги Ю. Нікольського «Історія однієї дружби. Фет і Полонський»

Б. Я. Полонський розповідав мені, скільки дитячої радості було в старому Феті, коли він Бог знає

навіщо виряджався в повний камергерський мундир в своїй сільській глушині..

ЦЕ БУЛО БЛАГОГОВІЙНО, зі спогадів Ю. Нікольського про М. Гумільова

Він читав свої вірші не в ніс, а просто, і в них самих були моменти, котрі відображали істину, –

недаремний Георгій на його куртці.

Це було серйозно і …благоговійно.

РОСІЯ ФАТАЛЬНО ГИНЕ, з листів Ю. Нікольського Я. Гуревичу від 3 серпня і 20 жовтня 1917

р.

Кожен Божий день встаєш ранком і запитуєш себе, чи Росія ще ціла, а вона гине й гине якось

фатально…

Я давно думав про те, що не морально так говорити про війну, перебуваючи в тилу. Чи спробує

хтось зупинити мене, коли я буду в солдатській формі?

…Армія вражена соціальним стрептококом…, скрізь бачить буржуазні підступи.

БРИДКЕ КАЧЕНЯ, з статті О. Тагер «Про Мандельштама»

Не пригадаю точно – чи була я в останньому класі гімназії чи вже на Бестужевських курсах, коли

на якомусь літературному концерті мені показали худорлявого хлопця середнього зросту з

гострими рисами обличчя, з недовірливим швидким поглядом з-під довгих вій. Подруги пояснили:

– Мандельштам, тенішевець. Пише вірші.

Теж мені сенсація! Та який же тенішевець на початку десятих років не виступав з віршами?

…Писав вірші критик-початківець Юрій Нікольський, – нескладний, сутулий, непривабливий, як

бридке каченя. І очі у нього спалахували блакитним вогнем, коли він читав:

Все полно тихими снами,

Закат стал пурпурный,

И протянулся меж нами

Сказочный мостик ажурный,

Только неслышно дремали

Под мостиком темные воды.

Звали в какие-то дали,

Ждали какой-то свободы...

ДИВНА БІЛА ТРОЯНДА, з нарису Р. Тименчика «Острів мистецтва»

Серед царськосільських поетів виникла легенда про те, що гімназист Гумільов з небезпекою для

життя рвав для своєї «діви Місяця» троянди в царських садах. У надрукованому в Парижі

некролозі Гумільову критик Юрій Нікольський розголосив цей романтичний сюжет. Йому, мабуть, повідав місцевий переказ царськосілець Всеволод Різдвяний.

Ганна Андріївна цю байку рішуче відкинула. Вона згодом взагалі боялася патоки,

«царськосільського сюсюкання» навколо своєї ранньої юності й, наприклад, могла сказати про

свій вірш «В ремінцях пенал і книги були», де всі впізнавали …гімназиста Гумільова, що він

(вірш) «святенницький».

Навесні 1905 року, як розповідала багатьом Ахматова, Гумільов зробив їй пропозицію і дістав

першу відмову. Він намагався накласти на себе руки. Вони посварилися.

Влітку Ахматова виїхала з матір’ю, сестрами і братом на південь.

У 1906 році після закінчення