Херасков Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ХЕРАСКОВ Михайло Матвійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З дворянської родини. Дружина, Хераскова Є., – письменниця.

Народився 25 жовтня (5 листопада) 1733 р. в м. Переяславі Переяславського полку Російської

імперії (нині – м. Переяслав-Хмельницький, районний центр Київської області України).

Помер 27 вересня (9 жовтня) 1807 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований на цвинтарі Донського монастиря.

Закінчив Сухопутний шляхетський кадетський корпус (1743-1751).

Служив поручиком Інгерманландського піхотного полку (1751-1754), працював титулярним

радником Комерц-колегії (1754-1756), колезьким асесором канцелярії Московського університету

(1756-1763), директором Московського університету (1763-1770), віце-президентом петербурзької

Берг-колегії (1770-1778), куратором Московського університету (1778-1802).

Друкувався в журналах «Щомісячні твори», «Вільні години», «Московський журнал», «Вранішнє

світло», «Корисні веселощі», «Вечори».

Як літератор дебютував віршами в журналі «Щомісячні твори» (1756).

Потім настала черга комедій «Безбожник» (1761), «Ненависник» (1770); трагедій «Венеціанська

черниця» (1758), «Борислав» (1772), «Ідолопоклонники, або Горислава» (1782) «Звільнена

Москва» (1798); драм «Товариш нещасних» (1774) «Гнані» (1775), «Мілана» (1786), «Школа

чесноти» «Вибачні ревнощі» (обидві – 1796).

Перу Х. також належать романи «Нума Помпілій» (1768), «Кадм і Гармонія» (1787), «Полідор, син

Кадма і Гармонії» (1792).

Наш земляк – автор поем «Храм Слави» (1761), «Росіада» (1779), «Цар, або Звільнений Новгород»

(1800) «Всесвіт, світ духовний» (1790) « Пілігрими, або Шукачі щастя» (1795); казки «Бахаріана»

(1805); байок «Сорока в чужому пір’ї», «Два покійники», «Верблюд і Слон», «Комар», «Порох і

Горілка»; російського духовного гімну «Якщо славен наш Господь в Сіоні», музику до якого, до

речі, написав ще один наш земляк – Д. Бортнянський.

За життя світ побачили зібрання творів (1779) і повне зібрання творів (1796-1803).

Завдяки своїм доробкам наш земляк набув гучної славу, якої до нього не мав жоден з російських

літераторів.

За ініціативи Х. в друкарні Московського університету видрукували «Історію російську з

найдавніших часів» В. Татищева (1768), заснували при університеті Благородний пансіон для

дворянських дітей (1779) і Дружнє вчене товариство (1782), котре стимулювало суспільну і

літературну діяльність багатьох представників російської культури кінця XVIII ст., розпочали

переклад російською мовою необхідних підручників.

Саме наш земляк поклав перший камінь в підставу майбутнього університетського корпусу на вул.

Моховій (1786).

Що стосується особистого життя, то Х. ще малюком втратив батька і його виховував вітчим М.

Трубецькой; у свою черга, розгнівана на вільнодумство Катерина II звільнила неслуха з посади

віце-президента петербурзької Берг-колегії (1770).

Серед друзів та близьких знайомих Х. – І. Тургенєв, О. Радищев, Г. Державін, О. Сумароков, Д.

Фонвізін, М. Карамзін, В. Жуковський, І. Богданович, К. Батюшков, Ф. Волков, І. Шувалов, М.

Муравйов, С. Десницький, І. Третьяков, С. Бобров, П. Пастухов, М. Афонін, І. Дмитрієв, П.

Веніамінов, С. Зибелін та ін.

***

БРЕХЛИВА ЧАРІВНІСТЬ ЩАСТЯ

, з життєвого кредо М. Хераскова

Познал я суету и лживу прелесть счастья,

И преходящую высоких титлов тень.

Они подобие осеннего ненастья,

Пременного сто раз в единый день.

ТИ СОНЦЕМ СМЕРТНИХ ОСЯВАЄШ, з вірша М. Хераскова «Якщо славен наш Господь в

Сіоні»

Коль славен наш Господь в Сионе,

Не может изъяснить язык,

Велик Он в небесах на троне,

В былинках на земле велик,

Везде Господь, везде Ты славен,

Во дни, в ночи сиянием равен.

Ты солнцем смертных осеняешь,

Ты любишь, Боже, нас, как чад;

......................................................

И наше пред Тобою пенье

Да будет чистым, как роса!

Тебе в сердцах алтарь поставим,

Тебя, Господь, поем и славим.

НА СЛАВУ ЗАСНОВНИКУ НАУК, з листа М. Хераскова С. Козьміну від 13 листопада 1767 р.

Милостивий Государю мій Сергію Матвійовичу!

Її Імператорська Величність надати зволила високе своє бажання (при цьому і Ви знаходилися), щоб лекції в університеті читалися російською мовою. А як вам відомо, від мене іменних велінь

надходити не може, внаслідок чого ця розсудлива настанова може без дії залишитися. Хоча, за

моїм директорським званням, можу забезпечити виконання, і пан куратор на те погодиться. Але це

продовжуватиметься не довше, ніж моє перебування в Університеті.

А тому, чи не бажатимете доповісти Її Величності, аби підтвердила найвищий намір письмово, що

назавжди твердим узаконенням залишиться; російські професори і доктори, читаючи лекції

російською, користь вітчизні, честь і славу наук засновнику принесуть.

Всепокірний слуга

Михайло Херасков.

ТВОРИ СПОВНЕНІ ПОЕТИЧНОГО ВОГНЮ, з оцінки М. Хераскова М. Новиковим

Людина гостра, вчена й освічена... Вірші пише чисто і приємно, склад текучий і твердий, зображення сильні і вільні; його оди наповнені поетичного вогню, сатиричні твори – гостроти і

приємних задумів.. і він справедливо рахувався в числі кращих наших поетів і заслуговує великої

похвали.

ЦЕЙ ЕПОС НЕ ЗДАЄТЬСЯ ШТУЧНИМ, з розвідки Н. Гранцевої «Єдність в траві забуття»

«Звільнена Москва» дає можливість зрозуміти багато аспектів складної політичної гри, яка велася

на загальноєвропейському просторі і загрожувала Московській державі повною втратою

суверенітету. Необхідність народної «єдності» (об’єднання) з союзниками і застосування методів

таємної дипломатії диктувалися об’єктивними причинами: в ті роки населення Росії (7 мільйонів

чоловік) було майже вдвічі меншим за населення Польщі (12 мільйонів чоловік). Тому відстояти

свою національну ідентичність Російське царство не могло грандіозними побоїщами з

незліченними жертвами, а могло тільки і виключно човниковою дипломатією і військовою

хитрістю.

Можливо, ці методи когось і розчарують, проте двоєдина мета була досягнута: і народ зберегли, і

державність встояла.

Про це і написав трагедію «Звільнена Москва» М. Херасков. На відміну від дослідників

(нечисленних) творчості цього видатного художника авторові есе цей епос не здається

«штучним», архаїчним, плоским. Понад те, автор лестить себе надією, що зумів прочинити «друге

дно» трагедії і що майбутні дослідники знайдуть там ще й «третє дно».

Таким чином, можливо, і виявиться ускладненість (шекспірівського масштабу) драматургії автора, якого за життя порівнювали з Гомером і Вергілієм.

І хіба ця скромна надія ...така вже надмірна похвала нерукотворному пам’ятнику, прихованому

велетенськими чагарниками трави забуття?

ПРО ВІДКРИТТЯ ПОВІДОМИВ ПЕРШИМ, з дослідження А. Пауткіна «Слово о полку

Ігоревім»

Серед творів староруської літератури «Слово о полку Ігоревім» займає абсолютно особливе місце.

Його міжнародна популярність настільки велика, що твір середньовічного автора можна віднести

до своєрідних символів культури Київської Русі. «Слово» перекладене багатьма мовами світу,

воно вивчається представниками різних сфер гуманітарного знання. Твір викликав величезну

кількість відгуків.

Не зважаючи на тривалу історію вивчення, цей пам’ятник до цих пір викликає у дослідників

немало запитань, породжує наукові суперечки, а часом, і скептичні думки. Багато складних

проблем відпало б, якби наука і сучасні читачі мали оригінал рукопису «Слова».

...Херасков, публікуючи в 1797 р. другу редакцію своєї поеми «Володимир» повідомив читачів про

відкриття стародавньої поеми. Порівнюючи безіменного її автора з Оссіаном і Гомером, поет, крім

самої згадки у віршованому тексті, запропонував виноску, де писав: «Недавно знайдено рукопис

під назвою «Пісня про полк Ігорів», невідомим письменником складена, – здається, за багато до

нас століть, в ній згадується Боян, російський співець».

ЧИ ВИПАДКОВО «МЕРТВІ ДУШІ» АВТОР НАЗВАВ ПОЕМОЮ, з статті Н. Морозова

«Гоголь і Череповець»

Роман Михайла Матвійовича Хераскова («Кадм і Гармонія» – авт.), авторитетного в XVIII сторіччі письменника, куратора Московського університету, – складний філософський твір. На

прикладі повного мінливостей життя царя Беотії Кадма тут розповідається про падіння і

воскресіння людської душі. Поза сумнівом, М. В. Гоголь був знайомий з твором М. М. Хераскова.

Ця обставина може виявитися істотною при спробі відповісти на запитання, чому «Мертві душі»

названі поемою?

Річ у тому, що під час роботи над «Кадмом і Гармонією» перед автором постала проблема вибору

жанрової форми твору, її термінологічного визначення. Про свої коливання М. М. Херасков

розповідає в передмові до роману, в якій пише, що поняття «Епічна поема», «поет» не обов’язково

повинні співвідноситися з віршованою формою. Свою фундаментальну працю він скромно іменує

повістю.

М. М. Карамзін із цього приводу в своїй рецензії пише: «Шановний автор в передмові говорить, що Кадм його є не поема, а проста повість, проте коли повість є не історія, а вигадка, то вона, здається, є Поема – епічна чи ні, але все ж Поема – віршами чи прозою написана... Таким чином, Комедія, Роман є Поема».

Це постулат естетики сентименталізму поділяли далеко не всі, однак Гоголь, котрий став багато в

чому наступником Карамзіна, думається, така точка зору близько.

Творчість обох авторів складалася в епохи полеміки про достоїнства прози і поезії. Якщо за часів

М. М. Карамзіна доводилося відстоювати права прози, то в 1830-і роки вже поезія потребувала

захисту. М. В. Гоголь і М. М. Карамзін, опинившись в центрі цієї полеміки, зайняли багато в чому

схожу позицію. Вона полягала в прагненні показати рівнозначність обох форм, необов’язковість їх

зіставлення і існування чітких меж між ними.

Можливо, досвід Хераскова як автора «Кадма і Гармонії», і присвячена цьому романові стаття М.

М. Карамзіна були одними з складових рішення М. В. Гоголя назвати «Мертві душі» поемою.

ВИМАГАВ УТРИМУВАТИСЯ ВІД БИТТЯ СТУДЕНТІВ, з статті В. Ремарчука «Російська

мова – наша доля і ґрунт»

В цілому, правила Московського університету були пройняті гуманним ставленням до учнів.

Заборонялося їх лаяти «поганими словами», різки допускалися у виняткових випадках.

Конференція з подання М. М. Хераскова ухвалила «утримуватися від жорстокого биття лінійкою

по руках». Учителі, що зловживали покараннями, покараннями підлягали різним штрафам аж до

арешту.

Поширеними виховними заходами були карцер, позбавлення місячної платні або скорочення

харчового раціону (переведення на хліб і воду). Використовувалися моральні важелі: за провину у

студентів відбирали шпаги.

Цікава гримаса станових взаємин: відоме розпорядження Конференції від 3 вересня 1768 г . про

необхідність «пошити шість мужицьких каптанів, одягати в які учнів ледачих або поганої

поведінки».

ГУДОК НЕВІДОМОГО ПОХОДЖЕННЯ, з епістоли В. Майкова «Михайлу Матвійовичу

Хераскову»

О ты, которого глас мил мне в одах новых,

Певец под Чесмою геройских дел Орловых,

Скажи, за что нам рок явился столь суров,

Что некий школьник, став певец теперь Петров,

Сей некий, нам гудок неведомый устроя,

Гудит на нём сего преславного героя.