Гангеблов Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
ГАНГЕБЛОВ Олександр Семенович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник.
З дворянської родини. Батько, Гангеблов С., – генерал, учасник походів О. Суворова й Вітчизняної
війни 1812 р.
Народився 1 (13) січня 1801 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 14 (26) грудня 1891 р. в с. Богодарівці Верхньодніпровського повіту Катеринославської гу-
бернії Російської імперії (нині – Покровський район Дніпропетровської області України).
Похований на сільському цвинтарі.
Навчався в Рішельєвському ліцеї (1811-1823), Пажеському корпусі (1913-1920).
Служив прапорщиком, підпоручиком, поручиком лейб-гвардійського Ізмайловського полку (1821-
1825), направлений в знак покарання до Владикавказького гарнізонного полку (1826-1827), пере-
ведений до Кабардинського полку (1827-1828), а потім – Кавказького саперного батальйону (1829-
1832), був мировим посередником в Катеринославській губернії (поч. 1860-х рр.).
Брав участь у бойових діях під час російсько-іранської та російсько-турецької воєн.
Друкувався в журналі «Російський архів».
Як літератор дебютував журналі «Російський архів» книгою «Як я потрапив у декабристи і що піс-
ля цього сталося» (1886).
Потім настала черга доробку «Ще зі спогадів О. С. Гангебалова» (1886).
Заарештований у справі декабристів. Допитував особисто Микола I, котрий «по-батьківськи»
докоряв поручику: «Що ж ви, голубе, наробили... Ви знаєте, за що вас заарештували.. Я с вами
відвертий, платіть і ви мені тим же».
Запроторений спочатку в Кронштадтську, а потім – Петропавловську фортеці. Засуджений до
тримісячного ув’язнення й переведення у тому ж чині в армію. Микола I вимагав щомісячно
доповідати йому про поведінку засланця.
Після відбуття покарання відправлений у відставку без права відвідин столиці Руської імперії та
місцем безумовного перебування – с. Богодарівка Верхньодніпровського повіту Катеринославсь-
кої губернії.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Пушкін, М. Пущін, Я. Ростовцев, М. Наришкін, П.
Бартеньов, М. Лунін, Анненков, М. Лаппа та ін.
***
РЕСПУБЛІКАНСЬКЕ ЦІЛЕ
, з політичного кредо О. Гангеблова
Республіканська форма правління та з’єднання слов’ян в одне політичне тіло.
ЛЮДСТВО НЕ ВАРТЕ ТОГО, ЩОБ ЗАРАДИ НЬОГО ЖЕРТВУВАТИ СОБОЮ, з книги О.
Гангеблова «Як я потрапив у декабристи і що з цього сталося»
Не можна не дивуватися невтомності та терпінню Миколи Павловича (імператора Миколи I –
авт.). Він не зневажав нічим: не розбираючи чинів, зглянувся до особистих, так би мовити, бесід з
арештованими, намагався вловити істину навіть в очах, у самій інтонації слів відповідача.
Звичайно, допомагала і сама зовнішність государя, його велична постать, античні риси обличчя,
особливо погляд: коли Микола Павлович перебував у спокійному, милостивому настрої, його очі
виражали чарівну доброту та пестливість; але коли він був у гніві, ті ж очі метали блискавки.
…В клітках цього коридору сиділи: Єнтальцев, Анненков, проти нього – Лунін... У розмови
Луніна й Анненкова я здебільшого не втручався і тому, що обговорювані предмети були, по своїй
пишномовності, не зовсім для мене доступні, і з тієї причини, що велися вони завжди
французькою, якою я володів зовсім не блискуче...
Бесіди Анненкова і Луніна здебільшого торкалися морально-релігійної філософії з соціальним
відтінком. Анненков був другом всього людства з прекрасними якостями серця, проте, на жаль,
був матеріалістом, невіруючим, таким, що не має твердого ґрунту під собою. Лунін, навпаки, був
полум’яним християнином. Обоє говорили чудово. Перший висловлювався з великою простотою і
відразу приступав до своєї ідеї; Лунін же впадав у пихатість, у багатомовність і часто дозволяв
собі тон наставника, що, втім, виправдувалося різницею в їхньому віці.
Лунін намагався звернути свого молодого друга на щирий шлях. Не раз чулося:
– Але, милий мій, Ви занадто вперті; вірте мені, що Вам досить чверті години трохи зосередженої
уваги, аби цілком переконатися в істинності нашої віри.
На нещастя, ця чверть години тяглася чи не понад місяць, і я, одержавши волю, залишив їх обох з
колишніми переконаннями.
Якось Анненков після довгої, гарячої суперечки вигукнув:
– Треба зізнатися, що людство не варте того, аби заради нього жертвувати собою!
Коли розмова виснажувалася, вони займали час грою в шахи... Обидва креслили кожний на своєму
столику клітки, виліплювали з житнього хліба (після винесення вироку ми отримували виключно
чорний) фігурки і, перегукуючись, грали; здебільшого перемагав Лунін...
…Після довгого блукацького життя Еривань (місце заслання – авт.) мені здався столицею.
…Зазирали й в літературу. Так якось увечері, за загальним бажанням нашого гуртка, я і Філософов
прочитали «Горе від розуму», по копії, яку я зняв ще в Петербурзі, незабаром після того, як сам
Грибоєдов читав (як говорили, вперше) цей свій твір у Федора Петровича Львова.
ГЛУЗЛИВА ЖАЛІСТЬ, з книги Н. Ейдельмана «Лунін»
Події відбуваються в кінці літа і восени 1826 року, коли вирок уже ухвалено, але засуджені ще не
вивезені. Спогади Олександра Гангеблова взагалі точні і правдиві, так що й цьому записові маємо
вірити, хоча він зроблений 60 років опісля. 24-річному поручику природно знаходити старим 38-
річного підполковника; однак раніше ніхто не помічав брезклої особи, втомлених очей і сліз.
Нерви, затверділі з грудня по липень, могли тепер розслабитися – все кінчено.
Але 85-річний Гангеблов-мемуарист зберіг юну глузливу жалість до дитячої чванливості старого.
Лунін неначе повчав і наставляв молодих, розпитуючи, як вони трималися перед комітетом,
Гангеблов же, який зламався і сказав багато зайвого, здається, не дуже вірить в сміливі відповіді
Луніна.
ПРАВДИВО І ЩИРО, з розвідки О. Едельмана «Спогади декабристів про слідство як історичне
джерело»
Правдиві і щирі записки О. П. Беляєва і О. С. Гангеблова, проте, на відміну від Розена, вони не
називають ніяких дат, і від цього текст не дозволяє прослідкувати послідовність і кількість
допитів, події плутаються і нашаровуються одна на одну.
Спогади цих двох декабристів відрізняються від всіх інших ще й тим, що вони не втаюють, не
уникають говорити про свідчення на них інших декабристів: Беляєв розповідає, як вони з братом,
А. П. Арбузов і Д. І. Завалішин постраждали від необачної відвертості В. А. Дівова; Гангеблов –
про свідчення на нього П. М. Свистунова і М. Д. Лаппи (прізвище останнього Гангеблов
зашифрував, назвавши його Зетом).
ПАВУТИНА, ТАРГАНИ І СТОНОГИ, з статті Б. Йосифової «Декабристи»
Уся фортеця була заповнена арештованими. Вже не залишалося жодного вільного каземату.
Заарештованих стали поміщати в інші, нашвидкоруч пристосовані камери. Брати Беляєви, Дівов і
Гангеблов потрапили до спільної камері. Коли наглядач приніс їм свічку, вони з жахом побачили,
що стіни усіяні тарганами і жуками. Все було вкрито слоєм багнюки. Гангеблов в своїх спогадах
писав: «Низька стеля камери була обвита павутиною, усіяна безліччю жуків, тарганів, стоног і
іншими небаченими тварюками».
ДОНОСИТИ ПРО ЛЮДЕЙ ПІДОЗРІЛИХ І ШКІДЛИВИХ, з указу про заснування III
відділення власної Й.І.В. канцелярії
Визнаючи потрібним влаштувати під керівництвом Генерал-Ад’ютанта Бенкендорфа третє
Відділення при Власній Моїй Канцелярії, Я наказую:
Особливу Канцелярію Міністерства Внутрішніх справ знищити, перевівши на вибір Генерал-
Ад’ютанта Бенкендорфа, частину її чиновників під керуванням Дійсного Статського Радника фон
Фока.
Предметами занять цього 3 Відділення Власної Моєї Канцелярії, визначаю:
1. Усі розпорядження і звістки з усіх взагалі випадків, пов’язаних з вищою Поліцією.
2. Дані про кількість існуючих у Державі різних сект і розкольників.
4. Дані детальні про всіх людей, що перебувають під наглядом Поліції, а також, усі з цього
предмету розпорядження.
5. Висилка і розміщення людей підозрілих і шкідливих.
7. Усі постанови і розпорядження про іноземців, які проживають Росії, до Держави прибувають і з
неї виїжджають.
9. Статистичні дані, які стосуються Поліції.
3 липня 1826 р.
З ДУРНИЧКОЮ НЕ РОЗМИНАЮТЬСЯ І ЦАРІ, бувальщина
На монетному дворі в Петербурзі при вируванні із смугового золота кругляків, з яких чеканилися
імперіали і напівімперіали, залишалися відрізки. Відомі міністрові фінансів, вони не записувалися
проте ні в які звітні книги. Таких відрізків накопичилося стільки, що з них було викарбувано
15000 напівімперіалів.
Граф Є. Канкрін надумався зробити Государеві (Миколі I – авт.) ненавмисний подарунок і
піднести його йому на Великдень 1837 р. Для цього, в Технологічному інституті, за вказівкою
чиновника, виготовили з вільхового дерева величезне яйце, в яке і вклали 15000 червінців.
Червоне яйце розкривалося навпіл за допомогою складного механізму.
У перший день Великодня чиновники міністерств фінансів привезли яйце до палацу, а в кімнату
Государя внесли його, за Канкріним, декілька камер-лакеїв.
– Це що? – запитав Імператор.
– Дозвольте, Ваша Величність, – сказав міністр, – раніше похристосатися.
Государ поцілувався з ним.
– Тепер, Ваша Величність, насмілююся представити вам червоне яєчко від наших же багатств і
просити вас доторкнутися до цієї пружини.
Государ це зробив, яйце розкрилося, і показався жовток – напівімперіали.
– Що це, скільки тут? – запитав здивований Государ.
Канкрін назвав цифру і пояснив, що монети викарбувані з обрізків, ніде не показаних у звітах.
Государ не зміг приховати свого задоволення, і сказав:
– Обрізки? Економія? Ну, так навпіл.
Канкрін від цього дару відмовився.
Последние комментарии
1 день 22 часов назад
2 дней 2 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 5 часов назад
2 дней 6 часов назад
2 дней 7 часов назад