Евлахов Александр [Николай Сухомозский] (fb2) читать постранично
- Евлахов Александр [Справочник-дайджест] 20 Кб (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович СухомозскийНастройки текста:
ЄВЛАХОВ Олександр Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії Національний статус, що склався у світі: російський. Поет, критик, історик літератури. Псевдоніми – Lachos, А. Єв-хов. З учительської родини. Народився 27 липня (8 серпня) 1880 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної області України). Помер 28 травня 1966 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на Північному цвинтарі. Закінчив П’ятигорську прогімназію і Владикавказьку гімназію, навчався на фізико-математичному (1898-1899) й історико-філологічному (1899-1903) факультетах Петербурзького університету, закінчив Петербурзький археологічний інститут (1902), медичний факультет Бакинського університету (1920-1925). Працював викладачем у гімназії К. І. Мая (1902-1908), в Петербурзькому, Київському, Варшавському, університетах (1908-1920), ректором Ростовського державного університету (1920), викладачем в Баку, Ташкенті (1928-1934), Ленінградській консерваторії (1934-1944). Член міланського Леонардівського інституту (1909). Друкувався в газетах «Казбек», «Київський вісник», «Варшавське слово», «Наша газета», «Єйський аркуш», «Приазовський край», журналах «Російське багатство», «Журнал теоретичної і практичної медицини», «Мальовнича Росія», «Журнал Міністерства народної освіти», «Історичний вісник», збірнику «Пісні хвилини». Як літератор дебютував в газеті «Казбек» віршами (1897). Потім настала черга фундаментальних досліджень «Тургенєв – поет світової скорботи» (1904), «Пушкін як естетик» (1909), «Таємниця генія Гоголя», «Геній-художник як антигромадськість» (обидва – 1910), «Принципи естетики Бєлінського» (1912), «В пошуках Бога. Етюд про Данте», «Російська література про західних письменників» (обидва – 1913), «Де дійсний суб’єктивізм і дилетанство», «Надірвана душа» (обидва – 1914), «Купрін у ямі реалізму» (1915), «Гергарт Гауптман. Шлях його творчих пошуків» (1917), «Ернест Ренан», «Психологія творчості як біологічна проблема» (обидва – 1925), «Артур Шніцлер» (1926), «Конституціональні особливості психіки Л. М. Толстого» (1930). Наш земляк – автор тритомного «Вступу до філософії художньої творчості» (1910-1912; 1917) та фундаментального доробку «Реалізм чи ірреалізм? Нариси з теорії художньої творчості» (1914). Його перу також належить низка поетичних доробків, серед яких найвідоміші романс-елегія «Щаблями життя» (1909), вірш «Росія» (1942). Серед друзів та близьких знайомих Є. – В. Іванов, А. Луначарський, Б. Асаф’єв, Д. Петров, П. Семенов, Ю. Айхенвальд, О. Веселовський, Л. Андрєєв та ін.
*** АМОРАЛЬНОГО ДЛЯ МИТЦІВ НЕ ІСНУЄ, з творчого кредо О. Євлахова
Історія поезії і мистецтва знає небагато творів, які були б абсолютно вільні від докорів з боку моралі. Навпаки, як в давнину, так і в новітній час художників і поетів не раз звинувачували в аморальності і шкідливому впливі на суспільство. Вказати на всі художні твори, що свого часу піддалися переслідуванню або докорам в аморальності, – неможливо. Це означало б скласти довгий мартиролог художників і письменників. РЕАЛІЗМ У МИСТЕЦТВІ НІКОМУ НЕ ПОТРІБЕН, з книги О. Євлахова «Вступ до філософії художньої творчості» Чудові факти, почерпнуті зі спостережень над простим народом. Чого вимагає простолюдин від поетичного твору – наприклад, від драми, коли йде до театру? Його надумали напхати «серйозними», «повчальними» уявленнями, на нього хотіли вплинути «ідейністю». І що ж? Один із стовпів сучасного соціалізму, Вандервельде, із сумом зізнається, що робочі «охочіше слухали недільними вечорами різні старі мелодрами», ніж п’єси з соціальною тенденцією, які спеціально для них ставилися в «Брюссельському Народному Будинку». І ми охоче тому віримо... Щеглов повідомляє з своєї практики такий випадок. Після вистави «Справа («Віджитий час» Сухово-Кобиліна в Олександрінському театрі на питання про те, чи сподобалася йому драма, один хлопець відповів: «Зважте, чому ж тут подобатися? Аніякісінької, так би мовити, опори для життя! Після такої вистави – хоч зараз у Фонтанку кинутися!». При постановці ж «Гамлета» на сцені московського «Скомороха» на початку 90-х років, за свідченням того ж автора, особливо впливав на просту публіку введений в п’єсу фантастичний елемент. Взагалі, за словами Олексія Веселовського, досвід показав, що найбільше подобаються глядачам з народу, найсильніше привертають їхню увагу ті вистави, які зображають не рядове, буденне життя , а щось, що виходить з ряду, наприклад, відрізняється трагічним або героїчним характером або що дуже кумедне, що вражає і викликає нестримний сміх. Глядачі з народу люблять в театрі або вжахнутися, або посміятися». І абсолютно марно говорять, ніби в літературі і мистецтві ми шукаємо якоїсь «правди», якогось «реалізму». Вірячи у те, що так могло або може бути, ми ні на
Последние комментарии
3 дней 3 часов назад
3 дней 17 часов назад
3 дней 17 часов назад
3 дней 18 часов назад
3 дней 18 часов назад
3 дней 18 часов назад
4 дней 15 часов назад
4 дней 21 часов назад
4 дней 22 часов назад
4 дней 22 часов назад