Рот Йозеф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
РОТ Йозеф
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: австрійський.
Письменник, журналіст. Класик австрійської літератури.
З міщанської родини.
Народився 2 вересня 1894 р. в м. Бродах Австро-Угорської імперії (нині – районний центр
Львівської області України).
Помер 27 травня 1939 р. в м. Парижі (Франція).
Навчався у Віденському університеті (1914-1916).
Працював кореспондентом газет: віденської «Ноє таг» (1919-1920), німецької «Франкфуртер
цайтунг» (1925-1928),
Учасник Першої світової війни (1916-1918).
Як літератор дебютував в газеті «Арбайтерцайтунг» романом «Сплетена нитка» (1923).
Потім настала черга романів «Готель «Савой» (1924), «Бунт» (1924), «Ціппер і його батько», «теча
без кінця» (обидва – 1927), «Справа і зліва» (1929), «Йов» (1930), «Марш Радецького» (1932),
«Тарабас. Гість на цій землі» (1934), «Сповідь вбивці» (1936), «Помилкова вага» (1937), «Могила
капуцинів» (1938), «Історія тисяча другої ночі» (1939),
Перу Р. також належать есе «Євреї в мандрах» (1926), повість «Балада про Сто днів» (1936),
оповідання-автопортрет «Легенда про святого п’яницю» (1939).
Оповідання-автопортрет «Легенда про святого п’яницю» екранізував Е. Ольмі.
Емігрував до Франції (1933).
Що стосується особистого життя, то наш земляк не пам’ятав батька, який закінчив свої дні у
психіатричній лікарні; туди ж пізніше потрапила і дружина.
Серед друзів та близьких знайомих Р. – С. Цвейг, Е. Толлер, Е. Вейс та ін.
***
НЕМОЖЛИВО ЗБАГНУТИ
, з політичного кредо Й. Рота
Якщо примусити себе простодушно гадати, ніби нації в Європі живуть у чітко розділених між
собою регіонах, мов на шахівниці, то неможливо збагнути, чому такий великий народ просто
пущено в непам’ять і чому терени, які він посідає, не намагаються об’єднати, а знову і знову
роз’єднують. Українці, що живуть у Росії, в Польщі, в Чехословаччині, в Румунії, далебі,
заслужили свою власну державу, як і кожний з тих народів, які ними владарюють.
ТАЄМНІ МАНЕВРИ, з роману Й. Рота «Бюст імператора»
У колишній Східній Галіції, нині Польщі, далеко від єдиної залізничної лінії, що сполучає
Пшемисль і Броди, знаходиться село Лопатіни, про яке я розповім примітну історію.
У своєму селі ...граф був вищий за будь-яку посадову інстанцію, яку знали і боялися селяни і євреї, вище за суддю в найближчому окружному містечку, вище за місцевого окружного начальника і
тих старших офіцерів, які щороку під час навчань командували військами...
У Лопатінах людям здавалося, що «граф» – не просто дворянський титул, а й назва дуже високої
посади. Дійсність же лише підтверджувала їх правоту. Адже граф Морстін завдяки своєму
безперечному впливу міг зменшити податки, звільнити від військової служби хворих синів деяких
євреїв, посприяти в проханні про помилування, полегшити долю невинного або дуже суворе
покарання засудженого, добитися для бідняків пільгового проїзду залізницею, справедливо
покарати жандармів, поліцейських і чиновників, котрі перевищують свої повноваження,
влаштувати до гімназії чекаючих вчительського місця, з унтер-офіцерів, що відслужили, зробити
продавців тютюнових лавок, листонош і телеграфістів, з синів бідних селян і євреїв, що вчаться, –
«стипендіатів».
...Якось, за кілька років до великої війни, яку називають світовою, графа Морстіна «таємно»
повідомили про те, що найближчим часом в Лопатінах і його околицях пройдуть імператорські
маневри. На декілька днів, на тиждень або довше, імператор зупиниться в його будинку...
КАРОЛІНА, з роману Й. Рота «Легенда про святого п’яницю»
Прокинувся Андреас дуже рано. Кароліна ще спала. За вікном щебетала якась самотня пташка.
Декілька хвилин, не більше, він лежав з розплющеними очима. Ці декілька хвилин він роздумував.
...Раптом він повернув голову і побачив праворуч від себе Кароліну. Чого він не бачив вчора при
зустрічі з нею, то відзначив зараз: вона постаріла; бліда, опухла, важко дихала, сплячи уранішнім
сном старіючих жінок. Андреас зрозумів, як змінився час, який пройшов повз нього. Зрозумів, як
змінився сам, і вирішив відразу встати, але Кароліну не будити, а піти так само раптово, або,
краще сказати, за волею долі... Він крадькома одягнувся і пішов, зробив крок в новий день, в один
із звичних вже нових днів.
...Розкладаючи перед собою свої напівстерті документи, Андреас пригадав, як багато років тому
одного
Последние комментарии
36 минут 12 секунд назад
37 минут 41 секунд назад
7 часов 20 минут назад
7 часов 28 минут назад
13 часов 40 минут назад
13 часов 44 минут назад