Остроградский Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

велике був його авторитет.

…В товаристві Остроградський був веселим, спритним і люб’язним, у молодості хоробро

танцював. Ставши поважним академіком, здобув особливу прихильність петербурзьких дам, котрі

мали доньок на виданні. Якщо на бал одночасно з великим геометром запрошували і його слухачів

– вихованців військових училищ чи офіцерів, то знали: вечір вдасться.

Остроградський і в товаристві не давав спокою вихованцям. Якщо під час танців якусь з дам не

запрошували, він змушував танцювати з нею своїх учнів, при цьому вдавав з себе дуже сердитого

і погрожував: «А не то, заріжу на екзамені!».

…Дами ж Остроградського просто обожнювали. Мабуть, відверто не любила його тільки одна, і

треба ж такому статися, що саме вона була його дружиною.

…В щоденниках академіка О. В. Микитенко ми можемо прочитати такий запис від 6 квітня 1855

р.: «О[строградський] з деякого часу вдає з себе жахливого русофіла, проте в сутності це хитрий

хохол, який нишком підсміюється і над німцями, і над росіянами, а любить гроші, лінощі і

комфорт». Безумовно, тут варто зробити поправку на різкість суджень Олександра Васильовича

щодо колег по академічному цеху. Навряд чи Остроградського можна було дорікнути в лінощах

чи пристрасті до особливого комфорту.

…В біографічній літературі залишили поза увагою дивну зміну, що відбулася під кінець життя

Остроградського. Мало того, що з віком він став дуже релігійною людиною, так Михайло

Васильович її і не приховував: почав регулярно відвідувати храм, у його будинку навіть у невеликі

свята запалювалися лампади біля образів. Поштовхом до такої зміни стала смерть матері –

найближчої йому за духом людини.

Остроградський прекрасно розумів, яку реакцію викликає така «неадекватне» поведінка. Йому,

людині гордій, звиклій до слави, загального шанування, було ясно, що його звернення до віри

викликає єхидний шепіт за спиною: адже серед ученої публіки російської столиці не було

прийнято вірити в Бога. Світські пустомелі не оминали випадку потеревенити про те, що він,

ймовірно закінчився як вчений і просто вижив з розуму. Це зазначав у своїх спогадах, наприклад, Бутлеров.

Непросто було пережити цей суд людей посередніх здібностей блискучому математику, який

перебував в чудовій науковій формі і був сповнений творчих планів. Однак Остроградський

залишався непохитним.

…В останні хвилини життя поруч з Михайлом Васильовичем перебував священик Є. І. Ісаченко.

Смерть Михайла Васильовича була воістину християнською: він причастився і останнім рухом

слабнучої руки зробив хресне знамення.


ВУЗЬКІ ШТАНИ, бувальщина

Остроградський не любив чепуритися. Якось кравець все ж умовив його пошити новий костюм за

останньою модою.

– Я зробив усе, як треба, – запевнив він ученого. – Адже ви не маєте відставати від віку.

На що Остроградський, примружившись, відповів:

– Та як же я гнатимусь за віком у таких вузьких штанях?