Гнедич Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ГНІДИЧ Микола Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет. Автор першої в світі оди карельською мовою; автор першого перекладу „Іліади» Гомера

російською мовою.

З дворянської родини, витоки якої – в козацькому роді Гнідьонок.

Народився 2 (13) лютого 1784 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 3 (15) лютого 1833 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований в Олександро-Невській лаврі На пам’ятнику викарбувано напис: «Гнідичу, який

збагатив російську словесність перекладом Оміра. Слова з вуст його віщих солодші меду лилися».

Навчався в Полтавській духовній семінарії, Харківському колегіумі (1795-1800), благородному

пансіоні при Московському університеті, Московському університеті (1800-1802).

Працював писарчуком Департаменту народної освіти (1803-1817), помічником бібліотекаря

імператорської Публічної бібліотеки (1811-1826), письмоводителем Державної канцелярії (1814-1827), бібліотекарем імператорської Публічної бібліотеки (1826-1830).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1826).

Друкувався в журналах «Північний вісник», «Читання в «Розмові любителів російського слова»,

«Квітник», «Любитель словесності», «Драматичний вісник», «Син Вітчизни».

Як літератор дебютував перекладом трагедій Ж. Дюсіса (1802).

Потім були збірник п’єс, віршів та статей «Плоди усамітнення», повість «Моріц, або жертва

помсти» (обидві – 1802), книга перекладів Шіллера, готичний роман (обидві – 1803), елегія

«Гуртожиток» (1804), поема «Народження Гомера» (1817), ідилія «Рибалки» (1822), цикл

«Простонародні пісні сучасних греків» (1825), «вірші М. Гнідича» (1832). Багато перекладає В.

Шекспіра, Вольтера, Ж. Расіна, Феокріта.

Українською мовою Г. написав драматичні сцени з народного життя.

Щасливим в особистому житті Г. не був. Ще в дитинстві він перехворів віспою, яка не тільки

залишила у спадок «подзьобане» обличчя, а й позбавила правого ока. Мабуть, саме тому поет все

своє коротке життя залишався парубком. Не сприяло душевному спокою і факт страти та заслання

близьких людей – К. Рилєєва, Ф. Глинки, М. Муравйов, О. Юшневського. Рано померла його

кохана сестра (1819), а також племінниця (1825). Сам Г. перехворів тяжкою грудною хворобою

(1825). Помер поет від грипу.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Юшневський, В. Капніст, К. Батюшков, Г. Державін, В.

Жуковський, К. Рилєєв, О. Пушкін, Є. Баратинський, Д. Дашков, О. Радищев, Д. Язиков, І. Крилов

та ін.

***

ЖУРНА ДОЛЯ, з життєвого кредо М. Гнідича

Коло родинне є благо, якого я ніколи не бачив. Журна моя доля.

ШЛЯХ САМОТНІЙ, з думи М. Гнідича «Сумний мій жереб»

Печален мой жребий, удел мой жесток!

Ничьей не ласкаем рукою,

От детства я рос одинок, сиротою:

В путь жизни пошёл одинок;

Прошёл одинок его – тощее поле,

На коем, как в знойной ливийской юдоле,

Не встретились взору ни тень, ни цветок;

Мой путь одинок я кончаю,

И хилую старость встречаю

В домашнем быту одинок:

Печален мой жребий, удел мой жесток!

НА ВИГЛЯД МІЙ НЕ НАРІКАЙ, вірш М. Гнідича «До товариша»

Когда из глубины

души моей угрюмой,

Где грусть одна

живет в тоске немой,

Проступит мрачная

на бледный образ мой

И осенит чело мне

черной думой,

На сумрачный ты вид мой

не ропщи:

Мое страдание

свое жилище знает;

Оно сойдет опять

во глубину души,

Где, нераздельное,

безмолвно обитает.

ПОМІЩИК БАЛАБАН, епіграма М. Гнідича

Помещик Балабан,

Благочестивый муж, Христу из угожденья,

Для нищих на селе построил дом призренья,

И нищих для него наделал из крестъян.

СТАТЕЧНІСТЬ НАСТАВНИКА, з начерку М. Гнідича «Про тактику ахеянців і троянців, про

побудову військ, про розташування і зміцнення станів (таборів) у Гомера»

Гомер – єдиний поет, якого історія сміє закликати в свідки. «Іліада», перша поема, є й першою

історією Греції. Полібій та інші стародавні письменники, які міркували про військове мистецтво, говорять, що перші основи тактики і розташування станів (таборів) є у Гомера; вони мають рацію, особливо, коли пригадаємо, що все, над чим великі розуми в якомусь мистецтві трудилися і