Визенталь Симон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ВІЗЕНТАЛЬ Симон

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: ізраїльський.

Громадський діяч.

З купецької родини.

Народився 31 грудня 1908 р. в м. Бучачі Австро-Угорської імперії (нині – районний центр

Тернопільської області України).

Помер 20 вересня 2005 р. в м. Відні (Австрія). Похований на цвинтарі м. Герцлії-Пітуах (Ізраїль).

Закінчив архітектурно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту.

Працював архітектором (1932-1939), директором Єврейського центру документації (1947-2005).

Кавалер золотої медалі Конгресу США, французького ордена Почесного легіону, командор

чеського ордена Білого Лева, лицар-командор Британської імперії.

В’язень фашистського концтабору Маутхаузен (1944-1945).

Фундатор приватного документального бюро в австрійському місті Лінц (1947), яке надалі набуло

статусу Єврейського центру документації. Центр накопичив досьє на 160 тисяч воєнних

злочинців, понад 1200 з яких вдалося розшукати і передати до рук правосуддя.

В. перебував в жорсткій конфронтації з політичною елітою Австрії, постійно нагадуючи про її

нацистське минуле (1980-і).

На адресу В. не раз лунала достатньо різка критика з боку інших учасників антифашистського

руху, котрі стверджували, що його заслуги в справі Ейхмана і в багатьох інших випадках штучно

роздуті ним самим.

Перу нашого земляка належать книги «Право, а не помста», «Я полював на Ейхмана».

У Лос-Анджелесі (США) засновано Центр Симона Візенталя (1977).

Документальна стрічка «Геноцид», яку випустив центр Візенталя, стала лауреатом премії

американської академії кіномистецтва «Оскар».

Центр Симона Візенталя засудив присвоєння звання Героя України Степанові Бандері (2010).

Серед друзів та близьких знайомих В. – Т. Фрідман, Ш. Самуельс, Ф. Форсайт, Е. Зурофф, М.

Хієр, Ю. Ляховицький та ін.

***

НЕ ЗАБУТИ,

з життєвого кредо С. Візенталя

Не забути і не пробачити.

НА ПРІЗВИСЬКО «МЕСНИК», з статті Ю. Ковалькова і П. Бубнія «Уродженець Бучача, який

оголосив війну нацизмові»

Пройшовши через усі кола пекла, Візенталь усе своє повоєнне життя присвячує пошукові та

покаранню воєнних злочинців. У американського коменданта він домігся дозволу брати участь у

допиті нацистських злочинців. Йому, як і іншим полоненим, запропонували скласти список катів,

яких він знає. Але якщо в його товаришів по табору такий список налічував три-чотири прізвища,

то у Візенталя він розтягнувся на кілька сторінок. Так він став співробітником відділу з розшуку

воєнних катів. Візенталь вважав таке співробітництво виправданим, оскільки не бачив тоді іншого

способу боротьби з нацизмом, іншого способу для розшуку фашистських злочинців.

Візенталь, за яким у журналістських колах міцно закріпилося прізвисько Месник, у житті займався

не тільки розшуком злочинців. Йому довелося захищати добре ім’я генерального секретаря ООН

Курта Вальдхайма, виправдовувати від наклепів батька Арнольда Шварценеггера, обвинувачувати

в співробітництві з нацистами високих посадових осіб Ватикану.

Він першим надрукував секретні протоколи договору Ріббентропа – Молотова.

КАРТИ СПЛУТАЛА «ХОЛОДНА ВІЙНА», з кореспонденції М. Степанова «Мисливець за

нацистами»

Закінчення війни він зустрів у австрійському таборі «Маутхаузен». Звільнений в’язень важив

менше 50 кг.

Одразу після одужання Візенталь узявся до пошуку нацистських лиходіїв. Певний час він

співпрацює з американською контррозвідкою – це дозволило притягнути до відповідальності

багатьох гітлерівських злочинців. Але після початку холодної війни і Вашингтон, і Москва

зосередилися на боротьбі між собою, і активний пошук нацистів припинили. Тому 1947 року

Візенталь організовує в Австрії свій власний центр, який збирає документальні свідчення про

злочини нацистів і готує їх для майбутніх судових процесів.

…Увечері 11 травня 1960 року в передмісті Буенос-Айреса був схоплений на вулиці, посаджений

в автомобіль і відвезений на конспіративну квартиру чоловік на ім’я Рікардо Клемент. Там його

запитали: «Яке ваше справжнє ім’я?» І він відповів: «Я Адольф Ейхман. А ви ізраїльтяни?»

Дев’ять днів агенти ізраїльської розвідки тримали пана Клемента у схованці, даючи йому

снодійне. А 20 травня ввечері відвезли в інвалідному кріслі, видавши за тяжкохворого, на