Кожедуб Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

лейтенантом В. А. Громаківським він патрулював над переднім краєм.

Виявивши групу з 13-и FW-190, наші льотчики негайно атакували їх і збили 5 літаків

супротивника. Три з них на рахунку Кожедуба , а два – його відомого.

15 лютого над Одером Кожедуб збив реактивний винищувач Me-262 унтер-офіцера К. Лянге.

Останній свій бій, в якому збив 2 FW-190, провів у небі Берліна.

За усю війну жодного разу не був збитий сам. Він по праву вважається кращим асом авіації

союзників.


ДРУГИЙ БАТЬКО, зізнання В. Ляхова

Мій кумир – тричі Герой Радянського Союзу льотчик Кожедуб. І в пресі мене, до речі, часто

називали «космічними Кожедубом».

Я добре знав його, і ми разом брали участь в багатьох зустрічах, конференціях. Для мене і для моєї

професії – Кожедуб, мов другий батько!


ЗА НИМ ПРИЙШЛИ ВНОЧІ, з книги О. Щербакова «Пілоти, літаки, випробовування»

Хочу переказати неординарний епізод, розказаний ним на одній із зустрічей однополчан. Цей

епізод відбиває деякі риси нашого життя за Сталіна.

Іван Микитович – уже тричі Герой Радянського Союзу – служить у Московському військовому

окрузі, а командує авіацією округу Василь Сталін. Василь, віддам йому належне, розумів, що

значить гарні пілоти, і зібрав у столичний округ частини й окремих пілотів, котрі найбільше

відзначилися на війні.

…У 1950 році Кожедуб із дружиною відпочиває в санаторії в Кисловодську. Далі по пам’яті

відтворюю його розповідь.

«Пізно вночі – стукіт у двері. Відчиняю. Переді мною – волошковий кашкет співробітника

держбезпеки.

– Товариш Кожедуб! Рушайте за мною.

Одягся, вийшов. Біля під’їзду – авто. В ньому – другий волошковий кашкет. Сидячи між ними, запитую:

– Братики, за що?

Вони мовчать. Їдемо. Під’їжджаємо до будинку міському. Ага! Виходить, не у в’язницю. Уже

легше. Входимо в кабінет першого секретаря.

– Кожедуб доставлений! – рапортує кашкет.

– Вас до урядового зв’язку, – звертаючись до мене, говорить секретар.

У слухавці голос Васі:

– Ваня! – Довга матірна тирада! – Є робота. – Ще тирада. – Негайно вилітай до Москви! Щоб

завтра був у мене!

Так відбулося моє призначення командиром дивізії в Корею».

Що сказати про цей епізод? Звичайно, полковник Кожедуб за правилами субординації міг послати

волошковий кашкет у званні капітана досить далеко, але радянська людина того часу знала, що

означають кольори кашкетів.

Викликаючи на зв’язок настільки брутальним чином тричі Героя Радянського Союзу, Вася,

імовірно, наслідував батька, котрий вважав за необхідне тримати навколишніх у напрузі і трепеті.


ПАМ’ЯТНИКА ЧОМУСЬ НЕ ВСТАНОВЛЮЮТЬ, з статті Г. Гаєвської «Три монументи»

П’ятеро митців працювали над скульптурою Івана Кожедуба, єдиного в Україні тричі Героя

Радянського Союзу. …Один зі скульпторів «побачив» легендарного льотчика під час відпочинку

між боями. Молодий досвідчений воїн у гімнастерці й галіфе сперся на накритий маскувальною

тканиною літак ЛА-7.

Інші два автори, чиї імена закодовано шестизначними цифрами, приблизно в одному ракурсі

зобразили героя в повний зріст. Він пильно дивиться в небо, ніби спостерігає за польотом рідної

ескадрильї, лівою рукою прикриваючи очі від сонця. Лише обмундирування різне. В одному

варіанті польова солдатська форма, в другому – льотний комбінезон. Решта деталей – шолом, шкірянка й планшетка – майже однакові.

Є й такий варіант: маршал авіації Кожедуб стоїть на злітній смузі, замріяно дивлячись в мирну

синю далечінь...

Перемогли скульптори Олександр Шлапак і Леонід Маленький, котрі зобразили Кожедуба в

динаміці. Права рука вбік, коротенька курточка з’їхала з плечей, шолом на потилиці, на чоло

спадає буйний чуб. Груди прикрашають три Золоті Зірки. На високій халяві кирзового чобота

закріплено планшетку. За спиною прославленого аса аеродром, з якого здіймається залізний птах...

Бронзовий монумент на гранітному постаменті планують встановити біля входу до Державного

музею авіації на вулиці Медовій. Але...

– У жодному разі пам’ятник тричі Герою Радянського Союзу Іванові Кожедубу не слід виносити

на околицю столиці, – зауважує інвалід Великої Вітчизняної війни першої групи Григорій

Гаращенко. – Його місце, на мою думку, в сквері біля Палацу одружень, що на проспекті

Перемоги. Тоді квіти біля підніжжя будуть увесь рік.

Я не раз бачив Івана Микитовича в бою. Зустрічався з ним і в