Грабовский Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Те, до чого він прагнув напівстихійно, тепер знаходило чіткі формулювання, вилаштовувалося в

систему. І ідея самобутності української літератури, і необхідність її орієнтації на фольклорні

основи та «поезію старовини», і принцип історичної та етнографічної достовірності художнього

твору. Назустріч цим поглядам Куліш ішов легко, бо вони відповідали його власним внутрішнім

установкам і здогадам. Складніше було Кулішу-історику. Спілкування з Грабовським змушувало

його серйозно осмислювати складну історію польсько-українських взаємин. Якщо до

Олександрівки П. Куліш прибув з «костомаро-шевченківськими» уявленнями про козаччину й

гайдамаків, то в «Абботсфорді» йому довелося зіткнутися з несподіваними для себе судженнями

про події ХVII – ХVIII століть.

...Грабовський вважав, що в часи Коліївщини в українців запанувала «течія варваризму», що

гайдамаччина була кроком назад, виявом стихії й розбійництва «низовиків». Полякам же М.

Грабовський відводив місію культуртрегерства, поділяючи думку, висловлену одним із його

приятелів: «Україна ваша, а ми культурні прибульці». В часах минулих він виділяв постать

Конашевича-Сагайдачного, який уособлював культурну силу, українську аристократію, яка

знаходила порозуміння з поляками і, загалом, правильно будувала систему слов’янських взаємин.

Дослідник життя і творчості П. Куліша Віктор Петров небезпідставно вважав, що «ідею польсько-

українського єднання, що завсіди вабила Куліша, виплекав він, треба думати, приятелюючи з

Грабовським».

ЗВЕЛИЧУВАВ ШЛЯХТУ, з «Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона»

Польському суспільству не подобалися українські симпатії Грабовського, як і взагалі вся

«українська школа», з її місцевим патріотизмом, проти якого повставали Міцкевич, Крашевський

та ін. У 1841 р. новий польський критик А. Тишинський вказав, що багато думок Грабовського, які

вважалися оригінальними, запозичені у Вільмена і Гізо. Це призвело до втрати популярності

Грабовського, особливо серед молоді.

...Усе більше зближуючись з українськими діячами, Грабовський проникається слов’янофільсько-

українськими ідеями про велике всеслов’янське значення Києва і висловлює переконання, що

«український люд» є окремою гілкою російського народу, котра зберегла в чистоті відвічні

племінні особливості і самобутність. ...Грабовський прагне стати апостолом слов’янського

єднання. Він хоче видавати в Києві газету «Slowianin» панслов’янського напряму і з цією метою

подає докладну програму майбутнього видання київському генерал-губернаторові. Вона стала

відомою польському суспільству і викликала загальне обурення; колишні друзі Грабовського від

нього відсахнулися.

Грабовський був переконаний, що всі звинувачення польських панів в пригнобленні українського

народу сильно перебільшені, і що насправді польські поміщики стали в Україні насаджувачами

вищої культури і створили її добробут.

...Критичні думки Грабовського ґрунтовні і влучні. Він перший визначив значення багатьох

польських письменників, перший сформулював безумовно принцип народності в літературі; ще

більше значення має Грабовський як діяч українського відродження.

ЧЕМНИЙ ГРАБОВСЬКИЙ, з сонета М. Зерова «Куліш»

Давно в труні Тарас і Костомара,

Грабовський чемний, лагідний Плетньов;

Сивіє розум і холоне кров;

Літа минулі, мов бліда примара.