Обычно я стараюсь никогда не «копировать» одних впечатлений сразу о нескольких томах, однако в отношении части четвертой (и пятой) это похоже единственно правильное решение))
По сути — что четвертая, что пятая часть, это некий «финал пьесы», в котором слелись как многочисленные дворцовые интриги (тайны, заговоры, перевороты и пр), так и вся «геополитика» в целом...
В остальном же — единственная возможная претензия (субъективная
подробнее ...
оценка) состоит в том, что автор настолько ушел в тему «голой А.И», что постепенно поставил окончательный крест на изначальной «фишке» (а именно тов.Софьи).
Нет — она конечно в меру присутствует здесь (отдает приказы, молится, мстит и пр.), но уже играет (по сути) «актера второстепенного плана» (просто озвучивающего «партию сезона»)). Так что (да простит меня автор), после первоначальных восторгов — пришла эра «глухих непоняток» (в стиле концовки «Игры престолов»)) И ты в очередной раз «получаешь» совсем не то что ты хотел))
Плюс — конкретно в этой части тов.Софья возвращается «на исходный предпенсионный рубеж» (поскольку эта часть уже повествует о ее преклонных годах))
В остальном же — финал книги, это просто некий подведенный итог (всей деятельности И.О государыни) и очередной вариант новой страны «которая могла быть, если...»
p.s кстати название книги "Крылья Руси" сразу же напомнили (никак не связанный с книгой) телевизионный сериал "Крылья России"... Правда там получилось совсем не так радужно, как в книге))
По аннотации сложилось впечатление, что это очередная писанина про аристократа, написанная рукой дегенерата.
cit anno: "...офигевшая в край родня [...] не будь я барон Буровин!".
Барон. "Офигевшая" родня. Не охамевшая, не обнаглевшая, не осмелевшая, не распустившаяся... Они же там, поди, имения, фабрики и миллионы делят, а не полторашку "Жигулёвского" на кухне "хрущёвки". Но хочется, хочется глянуть внутрь, вдруг всё не так плохо.
Итак: главный
подробнее ...
герой до попадания в мир аристократов - пятидесятилетний бывший военный РФ. Чёрт побери, ещё один звоночек, сейчас будет какая-то ебанина... А как автор его показывает? Ага, тот видит, как незнакомую ему девушку незнакомый парень хлещет по щекам и, ничего не спрашивая, нокаутирует того до госпитализации. Дальше его "прикрывает" от ответственности друг-мент, бьёт, "чтобы получить хоть какое-то удовольствие", а на прощание говорит о том, что тот тридцать пять лет назад так и не трахнул одноклассницу. Kurwa pierdolona. С героем всё ясно, на очереди мир аристократов.
Персонажа убивают, и на этом мог бы быть хэппи-энд, но нет, он переносится в раненое молодое тело в магической Российской империи. Которое исцеляет практикантка "Первой магической медицинской академии". Сукаблять. Не императорской, не Петербургской, не имени прошлого императора. "Первой". Почему? Да потому что выросший в постсовке автор не представляет мир без Первого МГМУ им.Сеченова, он это созданное большевиками учреждение и в магической Российской империи организует. Дегенерат? Дегенерат. Единица.
Автор просто восхитительная гнида. Даже слушая перлы Валерии Ильиничны Новодворской я такой мерзости и представить не мог. И дело, естественно, не в том, как автор определяет Путина, это личное мнение автора, на которое он, безусловно, имеет право. Дело в том, какие миазмы автор выдаёт о своей родине, то есть стране, где он родился, вырос, получил образование и благополучно прожил всё своё сытое, но, как вдруг выясняется, абсолютно
жартів, але в країнах поважних і практичних, як-от Англія, Америка, Німеччина, ним дуже зацікавилися.
В усіх столицях морське чудовисько ввійшло в моду: про нього співалися пісеньки в кафе, над ним знущалися в газетах, його виводили на підмостках театрів. Для газетних качок відкрилася нагода підсипати яйця всіх кольорів. Журнали узялися витягувати на світ божий усяких фантастичних гігантів, починаючи від білого кита, страшного «Мобі-Діка» арктичних країн, до потворних спрутів, що буцімто спроможні своїми щупальцями обплутати судно в п’ятсот тонн водотоннажністю і затягти його в безодні океану. Відшукали в архівній пилюці старовинні рукописи, праці Аристотеля і Плінія, котрі допускали існування морських чудовиськ, норвезькі розповіді єпископа Понтопідана, повідомлення Поля Геггеда і, нарешті, повідомлення Харінгтона, добропорядність якого не підлягає сумніву, що твердив, буцімто в 1857 році, перебуваючи на борту «Кастіллана», він на власні очі бачив дивовижного морського змія, якого досі спостерігала у водах тільки блаженної пам’яті «Конститюсьонель».
В учених товариствах і на сторінках наукових журналів піднялася нескінченна полемічна метушня між віруючими і невіруючими. Дивовижна тварина була темою гарячих суперечок. Журналісти, шанувальники науки, у боротьбі зі своїми супротивниками, що виїжджали на дотепності, пролили в цю пам’ятну епопею потоки чорнила; а декотрі навіть пролили кілька крапель крові, бо через цього морського змія доходило буквально до сутичок.
Шість місяців тривала ця війна з перемінним успіхом. На серйозні наукові статті журналів Бразильського географічного інституту, Берлінської королівської академії наук, Британської асоціації, Смітсонівського інституту у Вашингтоні, на дискусію солідних журналів «Індіан Аршіпелаго», «Космосу» абата Муаньо, «Міттейлунген» Петерманна, на наукові замітки солідних французьких та іноземних газет бульварна преса відповідала невичерпними глузами. Пародіюючи вислів Ліннея, наведений кимось із супротивників чудовиська, журнальні дотепники твердили, що «природа не створює дурнів», і заклинали своїх сучасників не ображати природу, приписуючи їй створення неправдоподібних спрутів, морських зміїв, різних «Мобі-Діків», котрі, мовляв, існують лише у розладнаній уяві моряків! Нарешті, популярний сатиричний журнал, в особі відомого письменника, який кинувся на морське чудовисько, як новий Іполіт, наніс йому, при загальному посміху, останній удар пером гумориста. Дотепність перемогла науку.
У перші місяці 1867 року питання про новоявлену дивовижу, здавалося, було поховане, і, очевидно, йому не судилося воскреснути. Але тут нові факти стали відомі публіці. І йшлося вже не про з’ясування цікавої наукової проблеми, а про серйозну справжню небезпеку. Тема зазнала нового висвітлення. Морське чудовисько перетворилося на острів, скелю, риф, але риф блукаючий, невловний, загадковий!
П’ятого березня 1867 року пароплав «Моравіа», що належав Монреальській океанічній компанії, під 27°30΄ широти і 72°15΄ довготи вдарився на повному ходу об підводні скелі, не позначені ні на яких штурманських картах. Завдяки попутному вітру і машині в чотириста кінських сил пароплав робив тринадцять вузлів[5]. Удар був настільки сильний, що, якби корпус судна не був винятково міцним, зіткнення скінчилося б загибеллю пароплава і двохсот тридцяти семи чоловік, команди і пасажирів, яких він віз із Канади.
Зіткнення сталося близько п’ятої години ранку, на світанні. Вахтові офіцери кинулися до корми. Вони оглянули поверхню океану якнайретельніше. Але нічого підозрілого не помітили, окрім великої хвилі на водній гладі на відстані трьох кабельтових[6]. Установивши координати, «Моравія» продовжувала свій шлях, на щастя, без явних ознак аварії. На що ж наткнувся пароплав? На підводний риф чи на остов розбитого корабля? Ніхто цього не знав. Але пізніше, у докові, при огляді підводної частини судна, виявилося, що частина кіля[7] ушкоджена.
Подія, сама по собі серйозна, імовірно, була б незабаром забута, подібно до багатьох інших, якби три тижні по тому вона не повторилася за тих самих умов. І оскільки постраждале судію йшло під прапором великої держави і належало впливовій пароплавній компанії, нещасний випадок набрав широкого розголосу. Ім’я англійського судновласника Кюнарда відомо всякому. Цей спритний ділок відкрив 1840 року регулярні поштові рейси між Ліверпулем і Галіфаксом, маючи три дерев’яних колісних пароплави потужністю в чотириста кінських сил і водотоннажністю в тисячу сто шістдесят дві тонни.
Вісім років потому кількість суден пароплавної компанії збільшилася на чотири судна потужністю в шістсот п’ятдесят кінських сил і водотоннажністю в тисячу вісімсот двадцять тонн. А двома роками пізніше додалося ще два судна, що перевершували своїх попередників потужністю і тоннажем. У
Последние комментарии
5 часов 52 минут назад
5 часов 56 минут назад
6 часов 8 минут назад
6 часов 9 минут назад
6 часов 23 минут назад
6 часов 40 минут назад