Выгодовский Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВИГОДОВСЬКИЙ Павло Хомич


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Декабрист. Справжнє прізвище – Дунцов Павло Тимофійович. Єдиний не дворянин з організаторів

повстання на Сенатській площі в Петербурзі 1825 р. Останній засланець-декабрист Якутії.

З селянської родини. Батько, Дунцов Т., – заможний селянин.

Народився в 1802 р. в с. Ружичній Проскурівського повіту Подільської губернії Російської імперії

(нині – Хмельницький район Хмельницької області України).

Помер 12 (24) грудня 1881 р. в м. Іркутську Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області РФ). Похований на цвинтарі місцевого римо-католицького костьолу. Могила

не збереглася.

Навчався в духовному училищі с. Повороття Ушицького повіту (1817-1819),

Старокостянтинівському повітовому училищі (1819).

Працював канцеляристом в Рівненського нижнього земського суду (1823-1824), писарем

волинського цивільного губернатора (1824-1826).

Член Товариства об’єднаних слов’ян (1825).

За участь у підготовці повстання (1826). Запроторений спочатку до головної гауптвахти в

Імператорському Зимовому палаці, потім – Петропавловської фортеці.

Засуджений до 2 років каторжних робіт (1827). Покарання відбув у Читинській в’язниці (1827-

1828).

Понад чверть століття був у засланні в м. Нарим Томської губернії Російської імперії (1828-1854).

За «непослух і зухвалість супроти місцевого начальства» засуджений до публічного побиття

батогами (1855) і відправлений до м. Вілюйськ Якутської губернії (1857-1871). Переведений до с.

Урік Іркутської губернії (1871).

Під час заслання В. навчав тамтешніх дітей російській мові, арифметиці, історії, географії у

приватній світській школі, яку відкрив М. І. Муравйов-Апостол (1828).

Наш земляк – автор низки трактатів антиурядового і антирелігійного змісту. При арешті у нього

відібрані і передані до III відділення рукописи на 3588 аркушах. Серед доробків – «Про

походження Всесвіту», «Про волю вільних», «Про політичних вигнанців».

Свої дні В. скінчив у флігелі притулку для нужденних при Іркутському римо-католицькому

костьолі в повній убогості і безвісності для російської громадськості.

У містах Томськ і Іркутськ (обидва – РФ) відповідно приміщення тюремного замку і римо-

католицького костьолу, де перебував наш земляк, визнані пам’ятками культури.

Його пам’яті М. Богданова присвятила книгу «Декабрист-селянин» (1959)

Серед друзів та близьких знайомих В. – П. Пахутін, М. Лунін, І. Горбачевський, Ф. Вольф, С.

Волконський, П. Борисов, О. Муравйов, М. Хенцинський, М. Бестужев, Ю. Люблінський та ін.


***

БОЖЕВІЛЛЯ РОЗУМУ,

з життєвого кредо П. Вигодовського

Принци щойно з’явилися на світ, а вже вітаються з гармат гучними титулами, орденами і

наділяються першими в державі посадами, як от: шефами, генерал-інспекторами, керівниками

навчальних закладів, отаманами і навіть адміралами й головнокомандуючими як флотами, так і

арміями. Тут очевидне страшенне божевілля розуму у тих, хто володарює.

ТРОХИ ПОДЗЬОБАНИЙ, прикмети П. Вигодовського з карної справи

Обличчя біле, трохи подзьобане, очі сірі, ніс прямий, тупуватий, волосся на голові і бровах

світлорусяве.


АНТИХРИСТОВА ЧЕЛЯДЬ, з трактату П. Вигодовського «Про волю вільних»

Візьмемо найразючіші приклади: російське царство і його благородне дворянство, яке

користується не лише необмеженою свободою, а й сваволею, якій не існує ні міри, ні межі, ні

прикладу. Всі хижі звірі перед ним ніщо.

Так ми й живемо і красуємося, говорять царствені братики у згоді із злодіями і розбійниками,

котрі думають і промишляють лише про вигоди, зручності життя тощо і що діляться з цими

царственими братиками, котрі, у свою чергу, за те дарують їм повну свободу і безкарність...

Вони можуть без всякої перешкоди шахраювати, брехати, красти, грабувати бідних і дерти...

Словом, такий дворянин, нікому і нічим не зобов’язаний, навпаки, йому всі зобов’язані

раболіпством і покорою... Яким би він не був неробою, закони складені на його захист такими ж,

як і він, злодіями... І понад те він ще захищений і чинами, і орденами, цією антихристовою

блискучою принадою і пасткою, на дурнів розставленою.

...Багатії – це антихристова челядь, котра поклоняється тільки одному мамонові. Вони... дихають

виключно капостями і лиходійствами; тигри набагато привітніші.


РОЗУМУ У ЦАРЯ НЕ БІЛЬШЕ, НІЖ У ЙОГО КОРОНІ, з рукопису П. Вигодовського

Микола спершу задушив п’ять чоловік на шибениці, а потім вже відправився до Москви під вінець

коронуватися. Отже, московські архієреї повинні були коронувати на царство душителя Фарисея,

– і він схожий на ката і заплічного майстра: що за зріст, що за постава, а розуму у нього стільки ж,

скільки і в його короні. Замість скіпетра дай йому в руки батіг – і заплічний майстер готовий.

Московські архієреї, мабуть, саме в заплічні майстри й коронували його, тому, що він весь свій вік

виключно батогом і займався, та формою, ґудзичками, петличками і нашийничками, та ще

кобилами, тобто, удосконаленням в Росії рисистої породи придворних буцефалів, кавалерів лямок,

котрі везуть на своїх орденських лямках прекрасну антихристову колісницю, на козлах якої сидить

Микола урочисто, замість кучера, з своїм 15-футовим батогом в руках і хльостає не по конях, а по

голоблях – гай, майстер! Гай, наїзник, а під Казанню трохи не зламав собі шию, після чого і їздити

закаявся. Сідай на козли в свою тарілку, то цієї біди не буде.

...На вождя стільки ж схожий, скільки пройдисвіт на царя.


НАЧАЛЬНИКИ – РОЗБІЙНИЦЬКІ ОТАМАНИ, з монографії М. Закревського «Критика

декабристами судової системи царської Росії»

Декабристи постійно викривали зловживання царської адміністрації. ...Різку розкритикував судові

порядки П. Ф. Вигодовський. У записках з Сибіру (відібраних властями) він писав, що не можна

вірити ні уряду, «ні нашим суддям, ні правосуддю». Все це заведено для однієї видимості, аби в

уряді народ не бачив запеклих злодіїв, шахраїв і розбійників, і лише прикриває «свою

шельмувату, дворянську благородну породу видом законів, судових місць, правосуддя й уряду.

Насправді ж ці закони є не що інше, як у злодія дубина, а службові місця – що злодійські кубла;

батьки ж – начальники – що розбійницькі отамани; не віриш, то сунься зі скаргою до того батька-

командира на будь-якого злодія і побачиш, який тобі буде суд і правосуддя».

Народ же, на думку Вигодовського, «сліпо вірує, що в світі неодмінно має бути правосуддя».


У ЗАГОНІ ПРИРЕЧЕНИХ, з розвідки Т. Перцевої «Вигодовський Павло Хомич»

Мабуть, щоб сховатися від батьків і полегшити для себе потрапляння на службу, він придбав

документи на ім’я Павла Хомича Вигодовського.

...В ході слідства з’ясувалося, що хоча Вигодовський не встиг проявити себе в Товаристві, він був

знайомий з його цілями і «знав про намір на царевбивство», користувався довірою керівників,

перебуваючи з ними в дружньому листуванні. Разом з іншими «слов’янами» він погодився увійти

до «загону приречених», які повинні були вбити царя.

...Оскільки у Вигодовського не було впливових родичів, місцем заслання для нього було обрано

крихітне позаштатне містечко Нарим на півночі Томської губернії.

Життя в цьому суворому краю виявилося дуже важким. Спроби зайнятися сільським

господарством, як наказали «державним злочинцям», в складних кліматичних умовах і за

відсутності засобів були мало результативними, і, врешті-решт, він від цього відмовився.

Зберігаючи, як і більшість його товаришів, вірність ідеалам юності, Вигодовський виступав

заступником у справах місцевої бідноти, писав за своїх нових земляків всякого роду прохання і

скарги, в яких нерідко викривав вади і зловживання наримських і томських чиновників. Природно,

що начальство ставилося до нього з підозрою, як до «людини складу думок вельми злочинного», і

прагнуло погіршити його й без того нелегке становище.

При арешті у нього було відібрано 3588 рукописних аркушів, «наповнених найзухвалішими і

найнавіженішими ідеями про уряд і суспільні установи, з приватними тлумаченнями деяких місць

Св. Писання і навіть основних істин християнської релігії». Рукописи відправили до столиці. Там

визнали, що зберігання такої кількості антиурядових творів недоцільно і навіть небезпечно, і,

зробивши короткі виписки (14 аркушів), як доказ не виправності наримського засланця, знищили.

Проте, навіть розрізнені, вирвані з контексту уривки дозволяють розмірковувати про напрям його

поглядів, стійкість переконань, безстрашність і непохитність характеру.

29 квітня 1855 р. Окружним судом Томська П. Ф. Вигодовського засудили до публічного

покарання батогами, але, згідно Маніфесту про сходження на престол Олександра II, звільнили від

цього принизливого покарання і заслали в «віддалені місця Сибіру» з узяттям підписки надалі не

займатися «написанням прохань за скаргами місцевого населення».

В той час, коли його товариші готувалися до повернення на батьківщину, Вигодовського знову під

конвоєм відправили до Вілюйська Якутської губернії. Тут він прожив майже 15 років, насилу

зводячи кінці з кінцями, переписуючи папери для приватних осіб і даючи уроки.


СУДДІ ТРЕМТІЛИ, з книги В. Чівіліхіна «Пам’ять»

Який жаль, що в Томську загубилися сліди бібліотеки Павла Вигодовського, привезеної, мабуть, з

каторги. Полягала вона, мабуть, не з белетристики, а з серйозної наукової, історичної і

суспільствознавчої літератури, яку можна було вивчати роками, а також богословських книг,

зокрема, звичайно, Біблії. Фахівці, я упевнений, давно могли б підтвердити вплив того чи іншого

політичного, філософського або природничо-наукового твору на творчість Павла Вигодовського.

...Уявляю здивування суддівського чиновника, коли він виявив в будинку державного злочинця

головну знахідку. Борейша, як і інші жителі Нарима, знав, звичайно, що довгими вечорами і

ночами «секретний» палить вогонь за віконницями – строчить шви і метає петлі на шитті своєму.

Так, декабрист довгі роки біля тихого вогника строчив і метав, але не шви, не петлі – він строчив

свій майже неймовірний твір, в якому метав громи і блискавки проти існуючого законопорядку.

Багато годин Борейша з помічниками читав густо списані аркуші, часом вихоплюючи оком рядки,

від яких тремтіли ноги. Не виключено, робота з опису знайденого закінчилася лише ранком... За

чверть століття наримський засланець Павло Вигодовський написав 468 друкарських аркушів!