Лифшиц Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛІФШИЦЬ Євген Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Фізик. У фізиці існують наукові терміни «критерій Ліфшиця», «порівняння Ландау – Ліфшиця».

З медичної родини. Батько, Ліфшиць М., – лікар; брат, Ліфшиць І., – фізик.

Народився 8 (21) листопада 1915 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 29 жовтня 1985 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Кунцівському

цвинтарі.

Закінчив Харківський механіко-машинобудівний інститут (1933).

Працював науковим співробітником Фізико-технічного інституту АН УРСР (1933-1938), Інституту

фізичних проблем АН СРСР (1939-1985).

Академік академії наук СРСР (1979).

Іноземний член Лондонського королівського товариства (1983).

Лауреат Державної премії СРСР (1954).

Лауреат Ленінської премії (1962).

Спеціалізувався з проблем фізики твердого тіла, космології, теорії гравітації.

Встановив критерій, який забезпечив можливість повної класифікації фазових переходів II роду

(1941); розробив теорію молекулярних сил, що діють між конденсуючими тілами (1954);

побудував теорію нестійкостей у Всесвіті, який розширяється (1946).

Спільно з Л. Ландау побудував теорію доменів у феромагнетиках і вивів рівняння руху магнітного

моменту (1935); а з І. М. Халатніковим і В. О. Бєлінським – вивів загальне космологічне рішення

рівнянь Ейнштейна з особливістю в часі (1970-1972).

Друкувався в «Журналі експериментальної і теоретичної фізики».

Перу нашого земляка (у співавторстві з Л. Ландау) належить класичний 10-томний «Курс

теоретичної фізики» (1940-1965).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Л. Ландау, Л. Пітаєвський, Г. Гамов, Р. Максвелл, О.

Ахієзер, В. Берестецький, І. Халатніков, В. Бєлінський та ін.


***

ХАРКІВ, А НЕ КЕМБРІДЖ

, з професійного кредо Є. Ліфшиця

Раніше був Кембріджський період розвитку фізики, а зараз настає Харківський.


АДЕКВАТНОЮ МОВОЮ СТАЄ КВАНТОВА МЕХАНІКА, з книги Л. Ландау і Є. Ліфшиця

«Курс теоретичної фізики»

У даний час відомо три типи ситуацій, в яких класична механіка перестає відображати реальність.

Властивості мікросвіту не можна зрозуміти в рамках класичної механіки. Зокрема, у поєднанні з

термодинамікою вона породжує низку суперечностей (див. Класична механіка). Адекватною

мовою для опису властивостей атомів і субатомних частинок є квантова механіка. Підкреслимо, що перехід від класичної до квантової механіки – це не просто заміна рівнянь руху, а повна

перебудова всієї сукупності понять (що таке фізична величина, спостережуване, процес

вимірювання і тощо).

За швидкостей, близьких до швидкості світла, класична механіка також перестає працювати, і

необхідно переходити до спеціальної теорії відносності. Знову ж таки, цей перехід має на увазі

повний перегляд парадигми, а не просту видозміну рівнянь руху. Якщо ж, нехтуючи новим

поглядом на реальність, спробувати все ж таки привести рівняння руху до виду F = ma, то

доведеться вводити тензор мас, компоненти якого ростуть із зростанням швидкості. Ця

конструкція вже довгий час служить джерелом численних помилок, тому користуватися нею не

рекомендується.

Класична механіка стає неефективною у випадку розгляду систем з дуже великим числом

частинок (або ж великим числом ступенів свободи). В цьому випадку доцільно переходити до

статистичної фізики.


ЗА ЛАНДАУ ПИСАВ Я, з лекції Є. Ліфшиця, прочитаної в Японії в 1984 р.

Ландау майже нічого не міг написати сам, від листів і до наукових робіт. Декілька статей, які він

спробував написати самостійно, зрозуміти було неможливо.

Парадоксальна причина, наскільки я можу судити, полягала в його прагненні висловлювати думки

чітко і лаконічно. Він думав над кожним реченням, і це перетворювалося для нього на муку. Тому, починаючи з середини тридцятих років, всі його співавторські статті, написані співавторами.

Зрозуміло, це не означає, що Ландау повністю покладався на те, що вони напишуть. Спочатку він

давав точні вказівки, потім читав статтю, якщо необхідно, вносив зміни сам чи говорив, що треба

змінити.

А ті статті, які він публікував без співавторів, писав я. І в цьому випадку я мав від нього точні

вказівки. Спочатку він пояснював мені свою роботу, я писав її, і потім, якщо потрібно, вносилися

зміни.


АНАЛОГУ НЕ БУЛО І,